Спочатку здивувався – антиукраїнський за задумом фільм наповнений чудовими українськими піснями – “Їхав, їхав козак містом”, “Ой у лузі червона калина”, “Запорозький марш”, “Ой на горі та й женці жнуть”, “Їхав козак за Дунай”, “Їхали козаки”. Кожна з них повторювалася у фільмі по 2 – 3 рази – часом, коли зеленівці йшли у бій, часом, коли червоні атакували. Звичайно, дивно, коли московська піхота йде війною на Трипілля під “Червону калину”, зокрема, під слова “машерують стрільці січовії”, “розпочали стрільці січовії з москалями тан”.

Важливо, що всі українські пісні лунають з повним текстом, лише “Запорозький марш”, звичайно, без слів.

До слова, у фільмі лунає і бойові кличі українських націоналістів: “Слава Україні! Героям слава!”, “Слава нації! Смерть ворогам!”. Звісно, уст отамана Зеленого…

А ще у фільмі отаман Зелений говорить: “Кац-и і ж-и не дають нам спокою” (говорить російською мовою). А далі продовжує: “Самостійна Україна приречена на успіх. Європа нас прийме”.

Дисонансом звучить у фільмі “Калінка-малінка”. Саме під цю дурновато-веселу московську “пєсєнку” наші повстанці винищують московських окупантів.

Зелений – негативний герой фільму, але найбільший антигерой для атеїстичної Москви – український священник. Він і переховування хліба від Красної армії освячує, він і пиячить та ще й каже щасливо: “Дезертирами нас Бог не обділив” (“нє обідєл”). А ще піп показує повстанцям, де в кукурудзі від них сховалися перелякані більшовики. Та й ззовні піп не симпатичний, а от Зелений – красень у козацькій шапці, голлівудського рівня зірка (його зіграв Георгій Астафьєв). Правда, він часто вишкірює зуби, б’є селянку у вишитій сорочці, наказує повісити дядька у вишиванці, каже спалити хату іншого дядька, теж вбраного у вишиванку, з люттю вимовляючи слово “Червоний!” А коли хату козаки підпалили, говорить: “Гарно горить, не загасити!”

Такого у Трипілля бути не могло. Із земляками Зелений жив у згоді і великій дружбі, та й “своїх” червоних у селі не було. Селяни Зеленого любили та обожнювали, піднімали до небес.

Деякі кадри фільму зроблені так, як треба: під слова пісні “Гей, вернися, Сагайдачний” кінні зеленівці вливаються в сільську вулицю. В цьому поетичному рядку можна почути: “Гей, вернися, отаман Зелений”..

Звичайно, у фільмі звучать російські комуністичні пісні, наприклад, “Смєло, таваріщі, в ноґу”… І оці “дєті семьі трудовой” вирішили йти на Трипілля. “Долґо іх ґолод томіл”. Видно дурнуватий плакат: “Смерть помещикам и фабрикантам” Тю! Де ви бачили в 19-му “помещиков и фабрикантов”?! Та ще й в українському селі! Але ж треба якось “виправдати” своє насилля до селянства, тому й вигадали цю дурницю.

От ще правдиві кадри: селяни ховаються від червоних, які впевнено входять до їхнього села, а от кінні зеленівці від’їжджають у похід під “Запорозький марш”.

І ось нарешті бій! “Бандітов ґараздо больше, чем ми прєдпалаґалі”, – каже з тривогою червоних командир, спостерігаючи у бінокль як на червоне військо насувається грізна селянська хмара. А ще у Зеленого є гарматка і вона влучно стріляє – набої розриваються у червоній лаві. А от зеленівці під пісню “Ой на горі та й женці жнуть” переходять в атаку і вже під “Калінку-малінку” нещадно калічать та вбивають московських окупантів. І знову чудовий кадр: наші коні топчуть їхні трупи, кінь б’є копитом в обличчя “бідному” окупанту. У цій масовці грав майбутній класик ракетобудування та в’язень московських таборів Сергій Корольов. Виникає питання: кого ж він грав? Червоного займанця чи трипільського козака?..

От наші хлопці розстрілюють комунара, стягують чоботи. Чому ж добру пропадати? Якомусь козакові буде винагорода, не світитиме пальцями...

Звичайно, автори фільму намагалися приписати зеленівцям риси розбійного московського воїнства. “Спалити їх живцем!” – наказує отаман Зелений, коли отару московських розбійників загнали в клуню. Хто ж палитиме свій сарай? Повна дурниця!

Неправдоподібною є сцена і з криницею. Хто ж у криницю, з якої п’є воду, скидатиме московські трупи?! Насправді було ось як (цитую свою книжку “Отаман Зелений”): “Трупи бандитів поскидали у глибоку яму. Викопали її ще навесні для криниці, але місце виявилося невдалим. Тепер трипільці тішилися, що їхня праця не пропала даремно. Вони змусили скакати у сухий колодязь полонених москалів – на тіла товаришів-поплічників. «Багато їх там набилося. Як хрущі копошилися, – розповідав Андрій Олексійович Воловенко, 1911 р. н., який на власні очі бачив безславний кінець комунарів. – Деякі майже до верху дотягувалися, так їм... того... руки... – Андрій Олексійович, замріявшись, махнув правицею, ніби шаблею. – Тоді Науму сказали: «Бери камінь і кидай у колодязь». А камінь був великий. Наум не хотів його кидати. Тоді на Наума навели рушницю, мовляв, кидай, не то... Наум ледь підняв той камінь... Ну і кинув... А тоді землею присипали, та й годі... Земля тоді ще довго ворушилася»”.

До слова, у фільмі селяни топили більшовиків у колодязі під пісню “Ой у лузі червона калина”… Так і хочеться поставити смайлик…

А от чергова брехня: отаман Зелений за столом у шапці (!) п’є горілку. Але ж отаман не мусульманин, щоб у шапці сидіти за столом! Ну, а випивши, разом з товаришами починає насилувати огидних московських комсомолок. Та у цьому не було потреби! Жіноцтво Трипілля та інших сіл безмежно любило отамана! Не одна мріяла про нього.

А ось ще… Зелений каже селянці: “Пашла вон!”. Отак московську дикість намагалися приписати Зеленому!

І от головна сцена фільму.

“Ж-и, кац-пи і комуністи, 5 шаґов впєрьод”, – наказує Зелений.

Полонені з гордістю зробили ці кроки… Вже смішно!

Жаль, що режисер забув про китайців, а вони були серед полонених. І ці “дєті семьі трудовой” хотіли дармового хліба.

І знову отаман Зелений: “Переходьте до мого загону. Я вас пробачу”. Повна дурниця! Такого сказати отим “парням” він не міг. А українцям-червоноармійцям таке запропонував. А хто не захотів, все одно відпустив з полону, ще й дав по буханці хліба, а, хто був з лівобережжя, перевіз на той берег Дніпра. І порадив приєднуватися до отамана Ангела.

Епічною вийшла сцена як наші дядьки скидали ворогів з високої трипільської кручі у Дніпро, стріляли їм услід і, жартуючи, кидали гранати! А Зелений з люлькою лише милувався роботою своїх хлопців. Краса! Гарні кадри!

Детальніше про цей епізод української справедливої помсти можна прочитати в моїй у книзі про отамана Зеленого. Розділ називається “Трипільська розплата”.

А ще Зелений у фільмі сказав такі прості й справедливі слова: “Будемо вас убивати. Щоб жодного комунара не лишилося”.

Письменниця Докія Гуменна зазначала, що під час перегляду фільму в 1930-х, під час сцен мордування червоних, з темряви зали неслися вигуки: “Так їх, сучих синів, так їх!” Очевидно, через це прокат фільму було зупинено і його поклали на темну поличку на довгі десятиліття…

Думаю, що багато українських режисерів документального кіно використають кадри з цього прецікавого фільму для створення нових фільмів, які продовжать боротьбу на фронтах битв за історичну правду.

Роман КОВАЛЬ

Київ, 12 січня 2023 р.

Фільм можна подивитися тут: https://youtu.be/ug_wFvdze74

А книги Романа Коваля про Визвольну боротьбу можна придбати тут: http://otamania.in.ua