У другому томі збірника подаються документи, що висвітлюють історію протестних настроїв та проявів інакодумства комуністичному авторитарному режимові на території Сумщини, починаючи з часів хрущовської «відлиги» і до періоду пізньої “перестройки”.Для дослідників історії національно визвольного руху, краєзнавців, учителів, студентів, усіх, хто цікавиться новітньою історією України.

"Для післявоєнної України ця історична й моральна спадщина матиме подвійну цінність. По-перше, вона є застереженням проти відродження авторитарних практик у нових формах. Природна спокуса шукати «сильну руку» для швидкої відбудови країни і навіть вже тепер, під прикриттям воєнної необхідності будувати корупційні схеми, може обернутися згортанням прав і свобод, що вже не раз ставало трагічним досвідом у ХХ столітті. По-друге, вона відкриває простір для глибшого розуміння самої суті демократії. Її сила не в одноманітному «одобрямсі» брежнєвської доби, коли вся система була зведена до механічного відтворення колективного схвалення, а в можливості вільного діалогу та відповідальної незгоди. Бо незгода, інакодумство – це пропозиція альтернативної дії й персональна відповідальність.

Загроза «диктатури юрби», про яку ще античні мислителі писали як про найнебезпечнішу форму деградації поліса, не менш небезпечна за диктатуру однієї особи. У совєтській системі вона виявилася в культивуванні колективного конформізму, коли «правильна» думка підміняла собою свободу совісті, а гучне «одобрямс» придушувало голоси незгодних. Саме тому знання про локальні форми спротиву, від антисовєтських написів у Конотопі 1950-х до громадських ініціатив наприкінці 1980-х, є щепленням не лише від авторитаризму, а й від охлократії, яка здатна відтворити (і вже відтворює!) ті ж механізми несвободи під іншими гаслами.

У такий спосіб ця книга виходить за межі вузького краєзнавчого чи історичного значення. Вона може стати інструментом формування громадянської свідомості, яка робить суспільство більш стійким, менш уразливим до маніпуляцій і більш готовим до складних викликів державотворення. Її актуальність у післявоєнній Україні визначається тим, що вона допомагає не лише пам’ятати минуле, а й уникати його повторення.

Щоправда, засвоїти ці уроки зможуть ті, хто активно вивчає минуле, читаючи першоджерела. І нажаль, немає жодного рецепту достукатись до фанатів «простих рішень», які в кожному суспільстві становлять абсолютну нечитаючу більшість."