Вівторок, 28 вересня 2021 12:02

Спогади про українців у Сумах післявоєнного часу

Ніла Пестун
Пестун Ніла Василівна – ветеран праці, учителька зі стажем 42 роки, нагороджена «Медаллю за довголітній труд» та Грамотою Міністерства освіти України. Пестун Ніла Василівна – ветеран праці, учителька зі стажем 42 роки, нагороджена «Медаллю за довголітній труд» та Грамотою Міністерства освіти України.

Мій батько, Пестун Василь Миколайович, завжди розмовляв українською мовою. Ніхто і ніколи від нього не чув жодного російського слова. Такою ж була і моя мама, Анастасія Супрун за дівочим прізвищем. Вона теж виросла в родині патріотів, де за відстоювання української мови одного з членів родини навіть заслали на Колиму.

Вісім батькових братів не повернулися з фронту, доля більшості з них невідома. Довідалися якось, що Федора, офіцера Радянської Армії, розстріляли в Стрию за те, що він дозволив нагодувати місцевих голодних дітей кашею з польової кухні.

З війни, Василь Миколайович Пестун, прийшов за два місяці до перемоги через тяжке поранення. Закінчив педінститут і став директором Сумської середньої школи №12. Якось у школу прийшло розпорядження перевести навчання на російську мову. Батько підготував та надіслав листа Уряду з проханням залишити школу українською. Під листом також підписався і весь педагогічний колектив.

Після цього родина потрапила в немилість влади. 1946 року в домівку прийшли якісь люди, забрали всю їжу і припаси, навіть не зглянувшись на семеро малих дітей. Врятувало від голодної смерті те, що мама Анастасія встигла заховати у снігу мішок проса. Батька в цей час уже позбавили посади, його – фронтовика, «Ворошиловського стрілка», нагородженого «Орденом червоного» прапора та двома «Медалями за відвагу», пораненого в боях і демобілізовано за пораненням позбавили статусу ветерана війни і заборонили викладати історію. То було зимою, його забрали в підвал і він там дуже застудився. Забрати додому змогли лише завдяки зв’язкам у владі. Нашим родичем був Лисенко Віктор Григорович – начальник кадрів Сумської обласної міліції. Чула, багатьом людям допоміг цей чоловік. Через нього з’ясували також і те, що багато зробив для арешту батька його колега – директор тодішньої школи №3 Фатєєв.

6

Художник Леонід Прокопович Бова, який за карикатури на Сталіна "загримів" на Соловки

Пізніше, завдяки особистим зв’язкам, батькові вдалося знайти роботу вчителя фізкультури в українській школі №5. Допоміг військовий побратим П. Г. Новіков, який працював інспектором міськвно. Але і там не давали спокою, обмежуючи години викладання. Зарплата була мізерна. Так і поневірялись, хоч школу за спортивними показниками він зробив найкращою в області.

От ще один вчинок мого батька. Я навчалася на фізико-математичному факультеті Сумського педінституту. Тоді познайомила батька зі своїми подругами, дівчатами родом з Івано-Франківщини: Галиною Панченко, Інною Абрамець та Мирославою Яковець. Знаючи їхнє дуже сутужне матеріальне становище, а дехто із них після репресій ще й був сиротою, батько взяв їх до нас на безкоштовне проживання. Дівчата були великими українськими патріотками, знали багато пісень і добре співали, цитували вірші багатьох українських поетів.

7

Педколектив Сумської школи №12, який підтримав директора під час репресій. В. М. Пестун на фото у першому ряді

Наш будинок знаходиться в живописному місці біля річки Сумка. Кожної весни і осені батько засаджував навколишній простір різними деревами, особливо біля річечки, їх було десятки сортів. Разом із родиною та сусідами за весь час ми висадили мабуть з півтисячі тих дерев. Тому гарно було у дворі і біля двору. Весною тут квітував сад, а недалечко буяв луг. Тут, біля дому, після війни і збиралися сумські українці поспівати, почитати поезій, погомоніти. Приходили до нас не лише студенти та освітяни, але були й інженери та лікарі, прихильні до всього українського. Тоді ж почав з’являтись у нас і друг мого чоловіка, Івана Якимовича Мельника, Борис Семенович Манжела. Чоловік йому чомусь дуже довіряв. Вони разом у одній групі навчалися у Педінституті на філологічному факультеті українського відділу 1957 року. Тоді раптом, людьми, які приходили до нас, почав цікавитися КДБ. Багатьох почали «запрошувати» на допити. Згадуваних дівчат із Західної України вигнали з інституту, багатьох студентів, хто входив до нашого гурту, позбавили стипендій. Мого чоловіка теж вигнали з інституту і заслали на уранові рудники в Норильськ. Через роки, повернувшись звідти, він раптово помер. Сильно постраждав також художник Леонід Прокопович Бова, йому за карикатури на Сталіна дали 10 років на Соловках. Дружина Бови, Катерина, була головним організатором всіх українських подій – душею компанії. Мені ж кагебісти розповіли, що під виглядом української громади була ще одна організація – «Зелена шляпа», де займалися розпустою, а чоловік мій був там головним. А я була молода і повірила кагебістам, а не йому. Подала на розлучення, хоч у мене тоді вже була маленька донька. На допитах тоді, як свідок, був і згадуваний Б. С. Манжела. Після того, він успішно потрапив на роботу в КДБ. Про те, що саме Манжела був зрадником, довідався В. Г. Лисенко, він навіть дізнався, що прізвисько в Манжели було «Слива».

Одного разу, уже під час Незалежної України, я потрапила на мітинг біля пам’ятника Т. Г. Шевченку. Там з полум’яною патріотичною промовою виступав Б. С. Манжела, тобто «Слива»! Як я дізналася, він уже був у ролі голови Сумського обласного товариства «Просвіта», голови КУН, відділення «Всеукраїнської воїнської спілки» (відставники служби безпеки та міліції) та Крайовим отаманом козацтва «Війська Запрожського».

Привселюдно я спитала в нього, як він з кагебіста раптом потрапив у націоналісти? Вилаяла його перед людьми. Він знітився і втік.

Я вважаю, що такий керівник, як Манжела –це ганьба націоналістам-патріотам. Його не можна вважати українцем. Це Іуда, зрадник без совісті!

СПОГАДИ записав Олексій Шевченко – 01.07.2010 року.

Новини

"Переписна книга Білопільської сотні 1673 року": презентація в Білопіллі

15-10-2021

"Презентували в Білопіллі разом із Oleksandr Riznichenko нашу спільну працю "Переписна книга Білопільської сотні 1673 року". Щиро вдячні за підтримку...

70 років Шамілю Акічеву

28-09-2021

Почесному краєзнавцю України науковому співробітнику  Конотопського міського краєзнавчого музею імені О.М. Лазаревського Шамілю АКІЧЕВУ Вельмишановний Шамілє Мулламовичу! У цей визначний день від імені Правління та усього...

На Конотопщині відкрили пам’ятний знак видатним землякам

30-08-2021

У центрі села Шпотівка Дубов’язівської селищної ради Конотопського району відкрили пам’ятний знак братам Тимошенкам. Три брати залишили по собі вагомий...

Ювілей Леоніда Полтави

27-08-2021

27 серпня в Ромні відбулися урочистості на честь 100-річчя з дня народження українського поета й прозаїка, діяча української діаспори, уродженця с...

«Дивлюсь я на небо» (пам’яті Олександра Добровольського)

08-08-2021

Ми з ним одразу перейшли на «ти». По телефону. А бачилися тільки раз у житті – в Дніпрі (тоді ще...

Нова книга Олексія Вертія

21-07-2021

Відомий сумський літературознавець Олексій Вертій свою останню працю присвятив видатному народознавцю із Закарпаття Іванові Хланті, який записав і видав чи...