Одним з центральних образів, до якого зверталися письменники Сумщини періоду 1941-1943 років – це образ Тараса Шевченка. Поряд з Україною та матір’ю він став для тогочасних поетів уособленням Батьківщини. (Малюнок з поетичної збірки “Ромен цвіте”. – Ромен. – 1943. – С. 13.) Але до сьогодні особливості зображення цієї постаті письменниками Сумщини в означений період практично не привертали увагу дослідників, власне, як і література Сумщини періоду 1941-1943 років в цілому. Тож вивчення даного періоду в літературі Сумщини сьогодні набуває особливої гостроти та актуальності, у зв’язку з тим, що відбувається всебічний перегляд історії, намагання її осмислити без зайвої ідеологізації та різноманітних політичних штампів, розширення кола досліджуваних питань, відхід від старих ідеологічних стереотипів в оцінці подій, поява та розвиток нових концептуальних положень.
Особливістю тогочасної літератури Сумщини є домінування теми, яка об’єднує авторів різних політичних та життєвих поглядів, – показ України, часто вільної, могутньої, щасливої. Великий інтерес становить образна палітра творів окупаційного періоду. Художній образ Шевченка – поета, борця, непересічної особистості у творах українських та зарубіжних письменників вивчали безліч літературознавців і поетів (І.Дзюба, О.Забужко, Б.Олійник, Є.Маланюк, О.Гончар тощо), у тому числі представники Сумщини (І.Корнющенко, Л.Новиченко), але виявлення його особливостей у поезії Сумщини періоду німецької окупації потребує подальшого детального аналізу для повноцінного та об’єктивного відтворення картини літературного розвитку Сумщини періоду Другої світової війни. Отже, мета статті – розробка образу Тараса Шевченка в українській літературі та поезії Сумщини зокрема. Ця тема є однією з ланок у дослідженні образної системи літератури Сумщини періоду німецької окупації.
Серед творів окупаційного періоду, присвячених Тарасові Шевченку, поезії Г.Комарівни “Т. Г. Шевченко”, Г.Лозенка “Пам’яті Великого Кобзаря”, Олеся Юхнівського “Тарас Шевченко у Петербурзі”, Михайла Чигирина “Торбан”. Усі їх об’єднує ідея України як цілісної етнічної спільноти людей та національної держави. А образ Шевченка у цих творах є в першу чергу символом української нації, національної єдності, консолідації українців; символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, великої любові до людини.
Так, вірш Михайла Чигирина “Торбан” є яскравим прикладом поетичного осмислення минулого, сучасного і майбутнього через змалювання металогічного художнього образу Тараса Шевченка. Поезія має доволі інтригуючий початок: “У роменському музеї знаходиться торбан, на якому грав Тарас Шевченко” [10, 30].
Скажіть, чого хвилює нас
тепер оцей торбан до болю?
На ньому грав колись Тарас—
борець за правду і за волю…
Завершується твір пафосним риторичним звертанням крізь віки у майбутнє:
…Увага, слухайте, живі!
Сповитий давності туманом,—
із глибини століття він
передає привіт торбаном!
У даній поезії торбан Тараса Шевченка є символом зв’язку поколінь. Мистецтво – вічне, і завдяки цьому митець має можливість спілкуватися з кількома майбутніми поколіннями, передавати їм свій досвід і настанови, свої сподівання і надії. А добра пам’ять і вдячність народу є найбільшою і найбажанішою нагородою для поета. Таким чином, торбан Шевченка стає його голосом, піснею, думкою, мелодією, які звучать для сучасників, наче гімн гуманізму, душевності, людяності, добра й світла, такого необхідного в складний і заплутаний час війни, окупації, хаосу, коли навіть слів у мові та струн на торбані не вистачає, щоб передати біль і страждання народу.
Певним чином перегукується з „Торбаном” поезія Г.Лозенка “Пам’яті Великого Кобзаря” [6, 3].
Вже скоро вік, як змовкли гами…
Тарас умер. Та чи ж умер?
Не вмер, як в давності Гомер,
Містами, селами, лугами
З людьми ішов, іде тепер.
У даному вірші теж звучить мотив невмирущості поезії і митця, чия пам’ять живе серед поколінь, у минулому, сучасному і майбутньому. І в цьому творі постає образ музичного інструменту – кобзи – як символу вічної музики, пісні, слова.
І кобза віща – як живая!
Несе вогонь, як Прометей,
Теплом огріє, як дітей,
Згадає ніжно, заспіває
В рядках поета про людей…
Шевченко порівнюється з античними Гомером і Прометеєм, що свідчить про значущість і монументальність образу українського поета. Дійсно, Кобзар, наче Прометей, ніс вогонь у своєму слові, який когось зігрівав й освітлював, когось боляче обпалював, а когось нещадно знищував. І подібно до Гомера Т.Шевченко є символом України, виразником її національних інтересів. Саме таким він і фігурує у вірші Г.Лозенка.
Імпонує в даному творі оптимістичний фінал – щира упевненість у тому, що настав абсолютно новий етап в історії України, найгірше залишилось у минулому, а “нова святкова Україна” готується до кращого життя з новими геніями під проводом свого величного співця “Правди і добра”. І в ті нелегкі, неоднозначні роки війни образ “нової України” був лейтмотивом поезії Сумщини тогочасного періоду:
Та впали мури, й на руїнах
Встає і Правда, і Добро,
І новий час, новий Дніпро,
Нову святкову Україну
Вітає звільнене перо!..
У творі Олеся Юхнівського “Тарас Шевченко у Петербурзі” [11, 2] Кобзар для солдат постає як “ніжний, задушевний друг”, “любимий син великого народу”:
І знову стеляться вітри навкруг,
і ллється пісня в синю прохолоду
про тебе, ніжний, задушевний друг,
любимий син великого народу.
Хоча ліричний герой і не є прямим відображенням авторського “я”, але він вповні відповідає естетичному ідеалові поета. В образі Тараса Шевченка і автор, і ліричний герой вбачають джерело життя, сили, надії та розуміння долі народу, його потреб та завдань перед обличчям майбутнього. Згодом в аналогічному ключі трактуватиме постать Т.Шевченка Іван Драч [2, 702].
У поезії О.Юхнівського “Тарас Шевченко у Петербурзі” образ поета надихає на боротьбу, як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу:
І розум твій – це верховини гір,
яких ніколи не сповить туманам,
і погляд твій –це степовий простір,
це літ орла ясний і нездоланний.
Поет надихає жити, творити і “дихати” для народу, що є вагомою причиною для вимучених солдат, щоб вижити і встигнути залишити свій слід на землі:
Життя мина, а хочеться так жить,
творить і дихать для свого народу!..
У загальній змістовій організації даної поезії важливе місце займає пейзаж. Відношення пейзаж – людина побудоване на принципах психологічного паралелізму – зіставлення картин природи з душевним, емоційним станом людини. Спокій і водночас похмурість настрою військових гармонійно підкреслений зимовим описом природи:
Нева іскриться й світиться, як шкло,
в повітрі висне зимний спокій…
Прийшла зима – і снігом замело
похмурий берег Фінської затоки.
Прикметним є зображення автором Петербургу, адже це місто є дещо суперечним у долі Шевченка: тут він був рабом і тут він відчув себе вільним студентом. Так і для сумчан період німецької окупації став часом важкого вибору, сумнівів, вагань. І саме образ Шевченка, показаний автором, зміцнює дух, віру, надію; пов’язується з національним світоглядом.
Сапун Семен. Шевченко і Україна. // Сумський вісник. – 1942. – 11 лютого. – С. 3.
Поетичний опис біографії Тараса Шевченка представлений у ліричному портреті Г. Комарівни “Т. Г. Шевченко” [5, 2]. Загальний низький поетичний рівень цього твору частково компенсується яскраво вираженою ідеєю, щирою патетикою й народнопісенною стилістикою. Даний вірш, як і поезія воєнного періоду в цілому, сповнений душевністю, сердечністю й патріотизмом. Відчутно, що автор дійсно переживає і боліє душею за ідею вільної, щасливої України. Усі ці почуття передані у поезії, нехай і не зовсім майстерно, але щиро й тепло.
…Нещасна мати повила
Його малого й зажурилась…
І цілу ніченьку вона
За сина кріпака, молилась.
І Бог почув молитву ту,
І дав душі убогій силу,
І в руки хлопцеві вложив
Співецьку надзвичайну ліру.
У поезії досить відчутною є провідна думка автора – це мотив безсмертя духу та мудрого слова поета. Навіть у найважчі хвилини ніщо не здатне знищити величну силу поетичної думки Тараса Шевченка, яка вкотре надихала до глибоких роздумів, відчайдушної боротьби і самовираження багатьох поколінь українців:
Умер співець. І привезли
Його на рідну Україну,
І коло синього Дніпра
Йому насипали могилу.
Умер співець. Але живуть –
В серцях людей слова безсмертні,
І тихо по Вкраїні всій
Бринять його пісні славетні.
Певним чином у даному вірші шляхом поетичного осмислення значення великої людини для нації в цілому та кожного зокрема культивується образ Т.Шевченка. Така тенденція наявна в багатьох творах українських письменників і свідчить, за словами О.Гончара, про “культ, на якому тримається життя, завдяки якому і в безкрилих виростають крила” [1, 5].
Таким чином, у поезії Сумщини 1941-1943 років образ Тараса Шевченка є, по-перше, символом української державності, української нації, національної єдності українців (Г.Лозенко “Пам’яті Великого Кобзаря”, Г.Комарівна “Т.Г.Шевченко”); по-друге, символом поступу до внутрішньої свободи, чесності, правди, самовираження (Г.Комарівна “Т.Г.Шевченко”); по-третє, є голосом, піснею, думкою, що звучать для сучасників, наче гімн гуманізму, людяності, душевності, добра та світла, що було вкрай необхідно у складний час війни, окупації, хаосу (М.Чигирин “Торбан”); по-четверте, “ніжним, задушевним другом”, “любимим сином великого народу” (О.Юхнівський “Тарас Шевченко у Петербурзі”); по-п’яте, українським Прометеєм, Гомером, виразником національних інтересів (Г.Лозенко “Пам’яті Великого Кобзаря”); і, звичайно, образ Т.Шевченка – це символ, що надихає жити, боротися, кохати, як вічна святиня, як уособлення найвищого розуму і непізнаного духу, як невмируща душа і пам’ять української нації (О.Юхнівський “Тарас Шевченко у Петербурзі”, М.Чигирин “Торбан”).
ЛІТЕРАТУРА:
1.Гнатюк Н. Голос душі Олеся Гончара. // Слово Просвіти. – 2008. – 6-12 березня. – С. 5.
2.Дзюба Іван. Тарас Шевченко. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2005. – 704 с.
3.Забужко Оксана. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. – 3-є вид. – К.: Факт, 2006. – 148 с.
4.Ключковська Г. Український міф про Шевченка [Шевченкознавство як дзеркало української ментальності] // Дзеркало тижня. – 2006. – 1-7 липня. – № 25. – С. 15.
5.Комарівна Г. Т. Г. Шевченко. // Відродження. – 13 лютого 1942 р. – № 12. – С. 2.
6.Лозенко Г. Пам’яті Великого Кобзаря. // Сумський вісник. – 11 березня 1942 р. – № 31. – С. 3.
7.Маланюк Є. До Шевченкових роковин. До 190-річчя від дня народження Тараса Шевченка. // Освіта. – 2004. – № 11. – С. 6.
8.Мовчан П. Шлях до Тараса [Роль Тараса Шевченка в житті наших співвітчизників сьогодні] // Слово Просвіти. – 2008. – 6-12 березня. – С.1.
9.Олійник Б. Шевченко у минулому, теперішньому і грядущому часі. // Дніпро. – 2004. – № 7-8. – С. 2-80.
10.Чигирин Мих. З глибини серця. – м. Ромен: друкарня газети “Відродження”, 1943. – 31 с.
11.Юхнівський Олесь. Тарас Шевченко у Петербурзі. // Відродження. – 10 березня 1942 р. – № 18. – С 2.
N. Savitska “The figure of Taras Shevchenko in poetry of
The peculiarities of the figure of Taras Shevchenko in the literature of
Наталія Савицька, методист Сумського обласного інституту
післядипломної педагогічної освіти,
спеціально для Сумського історичного порталу
Джерело: Савицька Н. Образ Тараса Шевченка у поезії Сумщини періоду німецької окупації // Філологічні науки: Збірник наукових праць. – Суми: Видавництво СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2009. – С. 243-249.
ДОДАТОК 1
Газета “Сумський вісник” від 11 березня 1942 року. Виспуск присвячений Тарасові Шевченку
