Ліга Українців Канади та Ліга Українок Канади протягом вересня-жовтня організували і провели низку зустрічей з українськими громадами в Сент-Кетеринс, Гамільтоні, Оттаві та Монреалі.
Метою зустрічей було ознайомлення спільноти з ситуацією в Україні, зокрема з відродженням історичної пам`яті.
Також, важливим чинником є те, що цього року відзначається 80-річчя Голодомору-геноциду Українського народу. Діаспора свого часу багато зробила для збереження цієї, забороненої в підрадянській Україні, сторінки нашої історії.
Багато було зроблено і нині робиться українськими організаціями для визнання Голодомору геноцидом серед урядів та громадськості краіїн світу, в першу чергу – Канади.
На фото: зустріч з української громадою Монреаля (провінція Квебек).
Особливу зацікавленість викликала інформація про нові досягнення Центру досліджень визвольного руху, зокрема, відкриття електронного архіву Визвольного руху www.avr.org.ua
Член Вченої ради ЦДВР Геннадій Іванущенко прочитав лекції на тему: “Дослідження Голодомору 1932-1933 рр. в Україні на прикладі Сумської області”.
Для багатьох присутніх було своєрідним відкриттям те, що 90 % інформації, яка стосується Голодомору ніколи не було засекречено. Просто вона не “вписувалась” в “прокрустове ложе” радянської історіографії. Наприклад, газети публікували цілі списки сіл, занесених до “чорної дошки”. 18 листопада 1932 року Конотопська газета “Комуна” надрукувала таку інформацію: “За ганебні темпи у виконанні річного плану хлібозаготівлі, зокрема по продовольчим культурам, заносимо на “чорну дошку” такі села: Бочечки, Козацьке, М. Самбір, Хижки”. Тобто село, опинялось в блокаді: ніхто не міг вийти і зайти до села, не було ніякого постачання, проводились постійні обшуки. Згодом вся Україна опинилась на “чорній дошці”.
Інше повідомлення: “Всі члени колгоспу “Вперед” с. Процівка Роменського району в сучасний момент не забезпечені харчуванням, і більшість колгоспників покинула роботу, позаяк робити голодними не можуть. Роботи в колгоспі зірвані, надалі покинуть роботу і та мала кількість, що обслуговує скот і тоді невідомо, відкіль брать робочу силу… На вимагання уповноваженого вивезти 20 ц хліба нарада колгоспу доручає правлінню артілі… підняти клопотання перед РПК про залишення останніх 20 ц в колгоспі для підтримування роботи в колгоспі…”
Саме тоді вперше в історії Радянського Союзу позначились “прозорі кордони” – на внутрішньому кордоні України з Росією та Білорусією стояли війська. Коли тепер апологети відновлення імперії говорять, що ми не звикли до кордонів, що їх ніколи не існувало, хочеться запитати: чому ж їх закрили тоді, в 1932 році, чому не пропускали помираючих людей, яких можна було врятувати шматком хліба, адже в межуючих з Україною районах Росії голоду не було?…
Ось, як виглядала карта міграцій українців, які шукали порятунку від голоду:
Стрілками показані 3 шляхи: на північ області, де були ліси, і хоч якось можна було прохарчуватися, до промислових центрів та до тодішньої столиці – Харкова, де постачання продуктами було кращим, а також до кордону з Росією. Багато люде сходилося і на станцію Конотоп, яка мала залізничне сполучення з Москвою
Але найбільший інтерес викликали Книги реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). У них зафіксовано смерть кожної людини. Вказано вік, стать, національність, соціальне походження та причину смерті. Саме цей фактор і має стати об`єктом уваги істориків для подальших досліджень, – наголосив після виступу п. Геннадія в Монреалі п. Роман Сербин – професор Universite du Quebec a Montreal.
Попереду у дослідників Голодомору ще велика робота у цьому напрямі. Покищо можна зробити лише окремі підрахунки, але і вони уже говорять про величезні масштаби і наслідки організованого народовбивства. Наприклад, книга РАЦС по с. Недригайлів за 1933 рік дає такі цифри: з 574 актових записів про смерть 188, або 33 % мають діагноз „від голоду”, 167 записів, або 30 % – „виснаження” і 8 записів, або 1,4 % – „від недоїдання”. Тобто 64,4 % записів прямо говорять про знищення населення Недригайлова шляхом приречення на голодну смерть. У графі про національність кожного з них, стоїть „українець”, а за родом занять усі померлі, крім двох, – хлібороби.
Досить показовим є досліження людських втрат по м. Суми за 1932 р., здійснене архівістами Державного архіву Сумської області. Воно показує, що частка смертей серед українців становила 94,8 % (Див. схему):
Важливо, що на рівні спогадів пошукова робота продовжується і нині. Так, в кожній громаді є люди, які пережили Голодомор. Розповіді про вилучення хліба і торгсини, озвірілих активістів і бездушні відписки партійних органів людям, які благали про допомогу, розбудили в їх пам`яті сторінки страшного минулого. Сьогодні потрібно зібрати ці спогади в людей, які опинилися на кордоном. Після першої зустрічі в Сент-Кетеринс дати свідчення зголосилося 3 мешканців цього міста. Невдовзі вони будуть записані.
Також, восени цього року вся електронна база даних по книгах реєстрації смертей у Сумській області в 1932-1933 роках буде оприлюднена в мережі Інтернет одразу на двох ресурсах: Електронному архіві визвольного руху www.avr.org.ua та Сумському історичному порталі: www.history.sumynews.com
Це значно розширить коло науковців-істориків, які вивчають геноцид українського народу. Для родичів загиблих такий ресурс буде засобом пошуку і повернення пам`яті про близьких людей.
Джерело: Центр досліджень визвольного руху
