9 березня 2024 року виповнюється 210 років з Дня народження нашого національного генія великого українського поета, художника, націонал-революціонера, борця з Російською імперією Романових – Тараса Шевченка.
Важливою є тема зав’язків Тараса Шевченка з Сумщиною. Перше знайомство Шевченка з Сумщиною відбулося в 1843-1844 роках, коли Тарас Шевченко відвідав село Андріївка тепер (Роменського району), де Шевченко побував у маєтку Василя Миколайовича Рєпніна – рідного брата Варвари Рєпніної з якою Шевченко потоваришував у Яготині. Андріївку Шевченко відвідав восени 1843 року, а на початку 1844 року в Яготині намалював парний портрет дітей Василя Рєпніна.
У 1844 році Тарас Шевченко спільно з Пантелеймоном Кулішем відвідав місто Глухів, сам Куліш походив з селища Вороніж Глухівського повіту Чернігівщини, (тепер Вороніж Шосткинського району Сумської області). У Глухові Шевченка цікавили передусім історичні пам’ятки. Пізніше Шевченко неодноразово відвідував місто Глухів під час подорожей Україною, або їдучи з Петербурга в Україну.
У 1845 році Тарас Шевченко їхав до України з Москви на перекладних по дорозі (Москва-Київ) через Подольськ, Тулу, Орел, а потім по українській землі: Есмань, Глухів, Тулиголове, Кролевець, Алтинівку і далі на Полтавщину та Київщину. Першу зупинку для ночівлі Шевченко зробив у селі Есмань Глухівського повіту Чернігівської губернії. Шевченко зобразив це мальовниче село у повісті «Капітанша», сюжет якої пов’язаний з Есманню та Глуховом. І цей раз Шевченко затримався у Глухові, де знаходились палац Івана Скоропадського та будинок Малоросійської колегії, що згоріли в 1784 році. Ці поїздки відображено і в творчості Шевченка. Місто Глухів він згадує у поемі «Сон» та у вірші «Іржавець». http://litopys.org.ua/shevchenko/shev208.htm. З Глухова Шевченко переїжджає до міста Кролевець. Там він затримався у повітового лікаря Федора Павловича Рудзинського, де намалював портрет його сина Йосипа. Це українське місто Шевченко відвідає і в 1859 році під час своєї вже останньої подорожі в Україну.
Наприкінці липня 1845 року Шевченко також відвідав знаменитий Іллінський ярмарок у місті Ромни. У 1846 році Тарас Шевченко відвідав місто Охтирка, звідки надіслав своєму знайому професору Пилипу Миколайовичу Корольову листа, який до нього так і не дійшов. На листі було зазначено: «Его высокородию Филлипу Николаевичу Королеву. Профессору Гори-Горицкого института в местечке Горки Могилевской губернии». На поштовому штемпелі позначені і місце відправки: «Ахтырка, Харьковская губерния, 14 августа 1846 года».
Після закінчення Академії мистецтв у Петербурзі він їхав на Батьківщину з прагненням влаштуватися на роботу і був призначений викладачем малювання Київського університету, але цьому бажанню перешкодив арешт 1847 року через участь у підпільній організації Кирило-Мефодіївського товариства (1847-1857) і невдовзі відправлений у 10-літнє заслання.
Таємне товариство українських інтелектуалів – Україно-Слов’янське товариство (Кирило-Мефодіївське братство) було створене наприкінці 1845 року – на початку 1846 року в місті Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками були українські інтелектуали Василь Білозерський, Микола Гулак, історик Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркович.
Організація була названа іменами відомих слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».
Крім організаторів, у братство незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич та Олександр Тулуб. У квітні 1846 року в братство вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. Кирило-Мефодіївське братство діяло до кінця березня 1847 року.
У «Книзі буття українського народу» і «Статуті слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», написаних лідером братчиків істориком Миколою Костомаровим є синтез національної, християнської і соціальної ідей. Метою Кирило-Мефодіївського братства була Слов’янська спілка християнських республік об’єднаних навколо Києва. Ідея українського месіанства: визволяючи слов’янські народи, українці виконують Божу волю. «Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, его же не брегоша зиждущий, той бисть во главу». http://litopys.org.ua/rizne/kmt02.htm
Після викриття організації найбільш суворо було покарано Тараса Шевченка, якого за особистим розпорядженням російського царя Миколи I віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу на 10 років без права писати і малювати. Як вважало російське слідство, «по возмутительному духу и дерзости, выходящей из всяких пределов, он должен быть признаваем одним из важных преступников».
Востаннє Тарас Шевченко побував в Україні у 1859 році, вже після заслання. 25 травня 1859 року Шевченко вирушив з Петербургу до Москви поїздом, а звідти спільно з поміщиком Дмитром Олександровичем Хрущовим поштовим екіпажем через Тулу, Орел, Курськ в Україну. З Дмитром Хрущовим – членом Харківського губернського комітету «по влаштуванню селянського стану» Шевченко познайомився в 1859 році, коли Хрущов приїхав у Петербург у зв’язку з підготовкою реформи, одним з ініціаторів якої він був, відстоюючи звільнення селян з земельними наділами, що підтримував Шевченко. У червні 1859 року Тарас Шевченко спільно з Хрущовим прибули спочатку до міста Суми (цього року також буде ювілей 165 – років), а пізніше переїхали до маєтку Хрущова на хутір Лихвин Лебединського повіту.
У Лебедині Шевченка тепло прийняли в своїй господі брати Олексій та Максим Залеські, 7 – 8 червня Шевченко гостює на хуторі Нови (на березі Псла).
У Лихвині (Лифине) Шевченко намалював дві картини: «В Лихвині» та портрет дружини Дмитра Хрущова – Наталії Олександрівни. Також у Лихвині Шевченко намалював етюд «Дуб», портрет молодої кріпачки Марії, кріпака-садівника Миколи Денисенка, познайомився з художником Мантейфелем.
Тут же 7 червня було написано ліричний твір «Ой по горі роман цвіте», в якому бринить зворушливий мотив шукання долі:
Ой по горі роман цвіте,
Долиною козак іде
Та у журби питається:
– Де та доля пишається?
Чи то в шинках з багачами?
Чи то в степах з чумаками?
Чи то в полі на роздоллі
З вітром віється по волі?
(II, 345)
Під час своєї останньої поїздки по Україні Шевченко в серпні 1859 року побував у селі Гирявці (тепер Шевченкове) на Конотопщині, де жила мати братів Лазаревських Афанасія Олексіївна. Перебуваючи в Гирявці, Шевченко намалював портрет матері Лазаревських – Афанасії Олексіївни, подарував їй офорт «Приятелі» та вірш «Садок вишневий коло хати» з підписом.
Згодом, повернувшись з України, поет поставить на цьому вірші присвяту: «Федору Івановичу Черненку. На пам’ять 22 сентября 1859 року». Федір Черненко служив тоді в Петербурзі гарнізонним інженером-архітектором. На його квартирі збиралися раз на тиждень земляки, які складали так звану громаду, куди входив і Шевченко. Коли Тарас Шевченко задумав придбати землю і збудувати хату на березі Дніпра, Федір Черненко допомагав йому скласти проект цієї хати. Очевидно, з цією подією і пов’язана передусім присвята йому твору.
Символічно, що після смерті Тараса Шевченка в Харкові в 1891 році виникає організація «Братство тарасівців». Серед її учасників нова генерація українських інтелектуалів – Микола Міхновський, Іван Липа, Борис Грінченко і Михайло Коцюбинський. Програму братства вони пишуть на Сумщині, у містечку Глинськ. Перед цим присягають на могилі Шевченка поширювати серед українців ідеї Великого Кобзаря. Найголовнішою з них була утворення незалежної Української держави.
