Що знають про Литвиненка на Сумщині

В армії Української Народної Республіки йому дали прізвисько "Мама" самі бійці, за, неймовірно, людяне й уважне ставлення до них, у своїй діяльності Іван Литвиненко користувався псевдо "Морозенко", "Солончак", "Євшан", розповідає Геннадій Іванущенко, історик та краєзнавець, який з 1999 року досліджує історію УНР та УПА і зібрав документи про видатного земляка.

Перші свідчення про походження відомого розвідника з Сумщини він знайшов у 2005 році. Тоді натрапив на запис у метричній книзі Катерининської церкви села Хоружівка за 1891 рік, у якому йшла мова про народження Івана Литвиненка. На той час село входило до Роменського повіту Полтавської губернії.

Місцеві мешканці розповіли, що дізналися про Литвиненка лише за часів незалежності України. Нині його іменем названа вулиця, а біля місцевої церкви є пам'ятний знак.

Є версія, що Іван Литвиненко повертався в рідну Хоружівку, зайняту "совєтами" – намагався вивезти дружину і сина, але відмовився від задуму, побоюючись, що їх викриють, говорить дослідник.

Нині в Хоружівці живе дружина покійного онука Івана Литвиненка, Галина Будяк.

"Дочка Литвиненка казала, що приїздив лише один єдиний раз. Я, – каже, – пам’ятаю як він нас забирав, до себе віз кудись. Матір (це баба Оришка була) і їх – Григорія і Євдокію. Це їх двоє дітей було. І коли вони приїхали додому, більше й одного разу він не приїздив. Він не хотів, щоб сім’я постраждала", – вважає Галина.

У Сумському краєзнавчому музеї, в експозиції, присвяченій національним визвольним змаганням 1917-1921 років, частина присвячена Івану Литвиненку.

Полковник Армії УНР

"Залучення його до розвідницької діяльності відбулося приблизно тоді, коли Симон Петлюра послав його на чолі групи військових діячів і дипломатів до Криму на переговори з бароном Врангелем. Вимальовувався такий альянс можливий. І от цікаво, що полковник Литвиненко очолює групу, куди входять генерали", – розповідає Іванущенко.

Відступаючи з армією УНР, під натиском більшовиків, Іван Литвиненко опинився в Західній Україні, окупованій Польщею.

"У Рівному розвивається його талант координатора діяльності груп, які ішли через Збруч в Україну, окуповану "совєтами". І ці групи, очевидно, були тими клітинами підпілля 20-30-х років, про які ми досі мало знаємо. Через Литвиненка, на вільний Захід, потрапляла інформація про Голодомор, про репресії, зразки оцього сурогатного печеного хлібу для того, щоб розбудити совість Заходу і показати, в якій трагедії перебуває Україна", – вважає Іванущенко.

Розвідка Української Повстанської Армії

У період Другої Світової Іван Литвиненко уособлює собою розвідку вже Української повстанської армії.

В УПА "Північ" він був керівником розвідки та викладав це мистецтво у старшинській школі УПА "Дружинники".

"Є цікава фотографія з архівів Центру досліджень визвольного руху, де він стоїть і приймає присягу випускників цієї школи в чорному мундирі із Залізним Хрестом за Зимовий похід і бої. А це мова йде про І-й Зимовий похід 1919 року, коли армія УНР під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка пройшлася тилами десь 2,5 тис. км. Аналог цьому в нашій новітній історії - знаменитий рейд 95-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ на Донбасі в 2014 р.", – говорить Геннадій Іванущенко.

Читайте також: Найбільша битва УПА проти НКВС: історик з Рівного розшукав нові факти та вмістив це у книгу

Військові походи важко відбилися на здоров'ї Литвиненка, тому він влаштувався на роботу до художньої майстерні у Львові. У 1946 році його арештували за співпрацю з УПА.

"Доказів не знаходять, беруть з нього підписку, що він буде повідомляти, звичайно, він нікого не повідомляв і саме за недонесення, за те, що він нікого не видав, не доніс, його арештовують повторно, відправляють до Києва", – розповідає Іванущенко.

У кримінальній справі з архівів КДБ є фото Івана Литвиненка. На момент зйомки чоловіку було 54 роки. Після безуспішного майже року слідства, в тюрмі 12 грудня йому винесли смертний вирок, а 17 лютого 1947 стратили. Характерна деталь - свій день народження (17 січня) засуджений провів у камері смертників. Можливо, таким чином, вороги чекали він дього каяття. Але не дочекалися.

Одним із доказів його антирадянської діяльності була ця паперова іконка, яку Іван Литвиненко завжди носив з собою.

Джерело: Суспільне-Суми