З Глухівського повіту на Чернигівщині[1]
Довгий час наш куточок спав глибоким сном, і тільки грізні селянські розрухи у лютому сього року, коли спалено було Терещенську сахароварню в Михайлівському хуторі, розворушили були наш сонний повіт.
Пани дуже налякались і не пригадали нічого кращого, щоб порозумітись із селянами як тільки викликати військо та козачню. По великих економіях розставили москалів (як от у Карпіки в Ловрі), драгун та кубанських козаків. Неплюівське „Хресто-воздвиженське Братство” виписало собі сотню берданок, навіть святі ченці по монастирях почали заводити револьвери та смолу (останнє-щоб бризькати під час нападу!) Одначе ці войовничі заходи не дуже то налякали селян, вони скрізь стали збіратись та голосно балакати про свої потреби; колиж почали розповсюджувати по селах книжечки та відозви Укр. Рев. Партії, де говориться про те, як треба одностайно стати за волю та землю, селяне з великою охотою кинулись іх читати, і скоро по багатьох селах та хуторах під Глуховом заснувались гуртки Р.У.П., до яких приставали не тільки молодіж, але й поважні дядьки (в де-яких навіть постановлено, щоб дуже молодих хлопців не приймали поки до гурту).
Недавно повернулись з Конотопу сільські старшини, яких зібрали там для того, щоб вислухати промову генерала Дубасова, що приіздив „усмирять” Чернігівщину. Селяни розказують, що генерал страшенно кричав і грозив, що камня на камені не зоставить, коли селяне повстануть проти панів. Селяне ціми словами дуже обурені. Предводитель Дворянства Кочубей (той, що у його не що давно розбито маєток в Прилуччині), як тільки почався в Росії рух, утік за-кордон, і наше панство носи похнюпило. Председатель Земс. Управи Амосов розпустив відозви до селян, звучи іх „гражданами” (а давно було „мужик-хамло”!) і закликаючи до спокою, та тільки універсал сей писаний такою мовою, що й не кожний пан її до пуття зрозуміє. Сей Амосов недавно, коли вчителі народні подали петицію, щоб знов прийнято на посаду одну вчительку, прилюдно кричав: „Це-Январський бунть! Я покажу ім петиції! Я цю сволоч в три –шия розжену!. Оттакі то наші земці.”
_______________________________________________________
1Хлібороб. – Ч. 4. – 7 студня 1905 року. – С. 3.
Примітка:
«Хлібороб» — перша україномовна газета на Наддніпрянській Україні, що видавалась у місті Лубни (теперішній райцентр на Полтавщині) в листопаді-грудні 1905 року.
Видання газети здійснювалось за сприяння і в умовах так званої «Лубенської республіки».
Газета видавалась коштом української громади. Її наклад становив 5 тисяч примірників. Редактором видання був Микола Шемет, також редагування здійснював Володимир Шемет.
Вихід першого числа газети «Хлібороб» відбувся 12 листопада 1905 року. Загалом вийшло друком 5 номерів газети. Четвертий номер був конфіскований владою, а вже після 5-го випуску видання заборонила російська імперська цензура.
