У статті аналізується зв’язок відомого в Сумах народного переказу про замуровану в стіні Воскресенської церкви розбійницю з історичними фактами та міфологічними віруваннями в будівельну жертву, доводиться його контамінований характер та вплив баладного і легендарного матеріалу, завдяки якому первинний міфологічний мотив переказу набув соціально-родинного забарвлення і сьогодні дає приводи для сучасних інтерпретацій.
Постановка проблеми. Історичні перекази та легенди, попри свою архаїчність, сьогодні повертають увагу до себе та користуються популярністю, хоча й часто поширюються переважно на обмеженій території, «серед порівняно невеликої кількості людей, які проживають у місцевості, з якою співвідноситься зміст популярної саме тут легенди чи переказу» [1,6].
Таким вельми популярним у Сумах є історичний переказ про замуровану в стінах Воскресенської церкви розбійницю – сестру засновника міста Герасима Кондратьєва. Цей переказ часто розміщують місцеві друковані та електронні ЗМІ, подекуди навіть намагаючись «прикрасити» оповідь власноруч вигаданими подробицями та художніми деталями. Проте жодного наукового видання цього переказу на сьогодні немає, як немає і його фахового аналізу.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення народної історичної прози займає в сучасній фольклористиці вагоме місце. Важливу роль відіграють тут концептуальні праці С.Мишанича, Є. Нахліка, В. Будівського, які розглядали перекази та легенди в їх соціально-історичному контексті. Постаті Герасима Кондратьєва і його добі присвячені історичні та краєзнавчі статті В.Маслійчука, Г.Хвостенка, О.Корнієнка. Залучення до порівняння баладного матеріалу передбачає звернення до робіт М.Еліаде, А.Дандиса, О.Дея. Цікавий матеріал для новітніх інтерпретацій дають публікації в руслі гендерних студій Л.Стоянович, Ю.Крістевої.
Метою нашої розвідки є дослідження варіантів означеного переказу та його історичного контексту, а також встановлення типологічних паралелей з українським та іноетнічним легендарним і баладним матеріалом про замурованих дівчат, а також здійснення спроби семантичного тлумачення вірувань, які лягли в основу сюжету.
Загальний виклад досліджуваного переказу подають ряд місцевих газет та інтернет-джерел. Загальний виклад зводиться до наступного: Герасим Кондратьєв, засновник Сум, мав сестру Марію незвичайної вроди. Вона відрізнялась задерикуватим норовом та свавіллям. В той же час під Сумами з’явилась ватага розбійників, котра грабувала людей. Цар особисто звернувся до Г. Кондратьєва з вимогою ліквідувати банду. Розбійників було схоплено на Харківському шляху. Отаманом виявилася сестра-красуня Герасима Кондратьєва. На сімейній раді вирішили замурувати її в стіну Воскресенської церкви. Відомі на сьогодні варіанти цього переказу додають ще кілька додаткових деталей, важливих для нашого розгляду і серед яких варто відзначити, по-перше, подекуди згадуваний натяк на дівочу незайманість героїні переказу, яка так і не встигла вийти заміж, хоч «і з українських земель, і з Польщі, й з Московії приїздили до Кондратьєвих свати, та вродлива гордячка всім відмовляла» [4,7]. По-друге, прикметним є також уведення в одному з варіантів додаткових діючих осіб – братів Герасима Кондратьєва, які також брали участь у пошуках розбійників [4,7]. Іноді героєм, який ловить сестру-розбійницю, називається не Герасим Кондратьєв, а його син Андрій, який, як відомо, заступив батька на посаді сумського полковника і коштом якого була збудована згадана в переказі Воскресенська церква. По-третє, повідомляються характерні подробиці цієї середньовічної кари: «Спочатку в підмурівку було залишили віконце, щоб давати дівчині їсти, а потім заклали і його» [4,7].
Пошуки найдавнішого із зафіксованих варіантів приводять нас до фундаментальної історико-краєзнавчої праці архієпископа Філарета (Д. Гумілевського) «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» (1854-1859), яка справедливо вважається настільною книгою кожного дослідника Слобожанщини. Характеризуючи Сумського полковника Кондратьєва, автор залучає і фольклорні джерела: «Герасим Кондратьевич был искренний слуга Царя земного и небесного и человек с характером энергическим.
Предание вот что говорит о поступке его с родною сестрою. Сестра его была отважная женщина, но жила нечестно; она набрала себе ватагу сорванцов и на большой торговой дороге обирала с ними московских купцов. Брат Герасим Кондратьевич, узнав о том наверное, приказал сказать ей, чтоб унялась. Она не слушалась. В другой раз он сам строго говорил ей о ее худой жизни и требовал с угрозами, чтобы бросила она свои привычки. Сестра не преставала жить по-прежнему.
Тогда Герасим Кондратьевич, поймав ее на деле ее, засадил в каменную стену и замуровал» [9,320]. Впадає у вічі лаконічність авторського викладу переказу, а також відмінність деяких фактів від пізніших варіантів: по-перше, те, що Кондратьєв знав про злочинний промисел сестри, а не шукав невідому розбійницьку ватагу, а по-друге, те, що дівчина була замурована не в конкретній церкві, а в якійсь кам’яній стіні.
Священик Яків Левицький, ідучи у своїй розвідці «Слобода» слідом за Філаретом, говорить, що брат «посадив до кам’яного мішка, у в’язницю, й замурував її навіки» [5,9]. Немає також серед давніх джерел й імені розбійниці.
З метою наближення до першотвору цього переказу та спроби окреслення його історичного тла варто звернутись до основних біографічних відомостей про Герасима Кондратьєва (?-1701) – отамана-осадчого міста Суми (1655 р.), першого полковника новоствореного Сумського полку від 1659 року і до смерті у 1701 році, претендента на гетьманство (1669 р.), респондента гетьмана П. Дорошенка та особу, «без якої, – як зазначає харківський дослідник В.Маслійчук, – годі уявити минуле Слобожанщини і Гетьманщини другої половини XVII ст.» [6, 77].
Незважаючи на те, що згадки про Герасима Кондратьєва непоодинокі (варто згадати праці Філарета (Д. Гумілевського), Д.Багалія, В.Данилевича, Є.Альбовського, В.Юркевича, З.Звєздіна, А.Слюсарського), особа і діяльність цієї історичної постаті все ще чекає на окреме дослідження, яке б зменшило число білих плям у його біографії.
Перші згадки про Г.Кондратьєва стосуються заснування Сум. Завдяки політичним подіям в Гетьманщині на початку Руїни Суми виходять на досить помітне місце, як і сумський полковник Герасим Кондратьєв, з відомим іменем якого з часом починають пов’язувати низку переказів та легенд. Найвідоміші з них – переказ про три сумки, знайдені Кондратьєвим на місці заснування Сум, та переказ про замуровану розбійницю.
Г.Кондратьєв мав чотирьох синів, трьох із яких він пережив. Іван помер від ран у 1678 р., Григорій – у 1683 р., наймолодший Роман, охтирський полковник, дожив до 1700 р. Андрій правив Сумським полком до смерті своєї у 1706 р. Ці сини були від першої дружини, а від другого шлюбу з удовою Катериною Дем’янівною Юріївською була у Герасима Кондратьєва дочка Марія [10]. Можна припустити, що саме ця Марія Кондратьєва, дочка Герасима, стала прототипом переказу.
Тому, вірогідно, що брати, які ловили розбійницю, – це сини Герасима Кондратьєва. І тому цей переказ стосується, швидше за все, не Герасима Кондратьєва, а його сина Андрія, який також був сумським полковником, і саме він вибудував згадану в переказі Воскресенську церкву. Філарет (Д. Гумілевський) зазначає: «Каменный Воскресенский храм в городе Сумах – дело благочестивого усердия стольника и полковника Андрея Герасимовича Кондратьева, соорудившего великолепный по тогдашнему храм сей на собственное иждивение». [9,325].
Цікаво, що храм цей був родовою усипальнею Кондратьєвих, а це могло дати привід для співвіднесення мандрівного мотиву поховання-замурування зі склепом цієї церкви.
Непрямим підтвердженням поховань, а заодно і згаданого переказу, є свідчення про те, що у 1920-х роках мешканці робітничого гуртожитку, на який більшовики перетворили споруду Воскресенської церкви, знайшли в ній «замуровані останки жіночого тіла» [2]. Проте жодних даних, які б свідчили на користь зв’язку цієї знахідки з переказом про замуровану розбійницю ми не маємо.
Отже, можемо лише стверджувати, що навіть, якщо б Герасим Кондратьєв мав сестру-розбійницю, то замурувати її в стіні Воскресенської церкви не міг, оскільки помер за рік до того, як вона була збудована, а облаштуванням сімейного склепу займався його син Андрій. Сестрою Андрія по батькові була дівчина з таким же ім’ям, як і згадувана в переказі Марія, проте на час побудови церкви братів у Андрія вже не було, тому вони й не могли йому допомагати у приборканні розбійницької ватаги.
Швидше за все та частина переказу, яка стосується братів і сестри є поєднанням історичного анахронізму з традиційними фольклорними сюжетами, де фігурують брати й сестра, напр., загальновідомого переказу про трьох братів-засновників Києва і їх сестру, баладних мотивів, де задіяні брати і сестра, про кровозмішання («Жила вдова на Подолі»), жертвоприношення («Замурована мила»).
Спільне коріння мають і казкові сюжети про «замуровану наречену», широко представлені в європейській фольклорній традиції та літературних інтерпретаціях.
Інша історична складова цього переказу стосується жіночого розбою.
Щоб переконатись у тому, наскільки типовими були подібні випадки, варто хоча б побіжно звернутись до архівних джерел, згідно з якими в історії залишились войовничі «амазонки» XVIІ ст. – пані Ганна Борзобогата-Красенська, яка влаштовувала наїзди на маєтки сусідів та розбила в бою посполите рушення Волинського воєводства, та княгиня Софія Ружинська, яка вчиняла збройні наїзди на сусідів-шляхтичів, а у 1608 році очолила армію з 6000 чоловік і спалила замок князів Корецьких у місті Черемошні й розграбувала містечко. У 80-х роках XVIІІ ст. поблизу Зінькова та Лохвиці, а також на Слобожанщині – біля Тростянця й Охтирки орудував збройний загін Агафії Воздвиженської.
У Білгород-Дністровському на Одещині побутує місцевий переказ про дочку молдавського господаря Олександра Доброго Тамару, яку за розбій і грабунок батько замурував живцем у башті, прозваній пізніше Дівочою.
Ці та інші факти дають підстави говорити про об’єктивні історичні причини з’яви переказів про жінок-розбійниць, пов’язані з особливим становищем жінки в українському суспільстві та специфічних умовах державного пограниччя, яке внаслідок слабкої контрольованості давало прихисток розбійницьким ватагам, котрим розбій був певним сурогатом вольності, свободи.
До певної міри тут можна говорити і про спробу своєрідної реалізації гендерної свободи. Недаремно розбійницькі перекази та легенди займають таке велике місце в народних оповіданнях цих теренів, а серед них є місце й переказам про жінок-розбійниць.
Отже, аналізований переказ розпадається на дві сюжетотворчі частини – історію про розбійницю та історію про замуровану дівчину, яка видається давнішою, оскільки ґрунтується на давніх міфологічних уявленнях про «будівельну жертву».
Ці уявлення породили низку фольклорних сюжетів про замурованих дівчат, часто представлених серед легендарного і баладного матеріалу.
З багатьма старими містами Європи та Азії пов’язують легенди та перекази, створені навколо будівництва замків, башт, мостів та інших фундаментальних споруд середньовічного міста, які мають в основі один і той самий макабричний сюжет – убивство дівчини, замурованої в стіні або фундаменті будівлі.
Ці урбаністичні оповіді відтворюють найважливіші моменти або етапи містобудування і є невід’ємною частиною історії цих міст. Варто лише побіжно згадати перекази про замурованих маленьких дівчат, дівчат-наречених, молодих дружин у середньовічних стінах Копенгагена, Домського собору в Тарту, на місті побудови лондонського Тауера, замках Ліберштейн в Тюрінгії, Марієнбург в Литві, Олавінлінн у Фінляндії, Рафлік в Ірландії, фортеці Скадар в Сербії та мості через Мораву в Чехії.
Але подібні перекази характерні не лише для Європи, а й для Закавказзя, Туреччини, Криму, де широко побутують місцеві перекази про дівчат заточених у «Дівочій башті». При розкопках цих будівель часто знаходять залишки жінок, замурованих у стінах або фундаменті, як це було, наприклад, у чеських замках Штернберг, Конопиште, Карлштейн.
Логіка твору створює стійку кореляцію між будівлею, де замурована жертва, та історичним або псевдоісторичним жіночим персонажем, з яким пов’язується насильницька смерть та замурування. Подібні перекази циклізуються навколо цієї будівлі, поєднуючи первинний сюжет із насильницькою жертвою і пізнішими сюжетами про привид «Білої дами», «Чорної графині», «Сірої черниці» тощо. Усі ці «жертви будівництв» і «привиди будівель» мають жіноче обличчя, що говорить про невипадковий характер вибору жертв.
У міфологіях багатьох народів світу зустрічаються згадки про звичай принесення т.зв. «будівельної жертви», яка була необхідної умовою закладки нової важливої будівлі (фортеці, мосту, замку).
«Ці легендарні оповіді цілком реалістичні, – зазначає Д.К.Зеленін, – тобто це не проста вигадка поетичної фантазії; саги ці колись відповідали історичній дійсності. Про реалістичність їх свідчать як археологічні розкопки на місці зруйнованих споруд, так і збережені до наших днів віджилі обряди, звичаї і повір’я»[ 3, 145].
Найпоширеніших і найбільш підкріплених фактами версій щодо природи будівельної жертви дві: 1) шаноблива офіра духам місця, своєрідна плата за можливість будувати на цьому місці; 2) отримання духа-хранителя будівлі.
Зв’язок ідеї духа-охоронця з ідеєю міцності, довговічності і неприступності будови прекрасно пояснив Мірча Еліаде у своїй роботі «Священне і мирське»: «Аби «споруда» (будинок, храм, технічна споруда і тому подібне) збереглася надовго, воно має бути натхненне, тобто повинно отримати одночасно і життя і душу. «Переміщення» душі можливе лише при принесенні кривавої жертви»[ 11, 121].
Д.К. Зеленін пише про це: «Уявлення про виникнення із замурованої людини «активного духа-охоронця» будівлі явно пов’язане з примітивною ідеологією, через яку всі убиті і взагалі загиблі передчасною і насильницькою смертю продовжують за труною своє життя на місці своєї нещасної смерті або могили. У даному ж випадку місце смерті і могили замурованої людини збігається» [3, 87].
Це твердження дає, до речі, привід шукати перекази чи свідчення про існування привида Воскресенської церкви. Це б увело сумську розбійницю з біблійним ім’ям Марія у контекст жінок, замурованих у башти, – історичних персонажів (Анна Болейн, Інес де Кастро, баронеса Марія Вечера), які стали маскультівськими брендами та туристичними принадами відповідних замків. А також літературних – Есмеральда (Нотр-Дам), Тоска (замок Сант-Анджело).
Виникнення подібних легенд відповідало реальній будівельній практиці різних народів, що володіли міфологічними уявленнями про сакральну силу невинності, магічну могутність невинності, охоронне поле жіночої чистоти, які служать найбільш дієвим оберегом усякого важливого почину.
Уперше мотив «замурованої жертви» проаналізував на початку ХІХ ст. в «Німецькій міфології» Я.Грім. Приводом стала записана Вуком Караджичем сербська балада про замуровану наречену «Мурування Скадра».
Відтоді міфологічно-ритуалістичне трактування цього мотиву стало звичним і знайшло підтвердження й на українському баладному та легендарному матеріалі. Проте наприкінці ХХ століття було запропоновано кілька нових підходів до трактування його смислу, які намагались змінити підґрунтя виникнення балади чи переказу.
Окрім символічно-християнського прочитання та психологічного підходу, певний інтерес викликає трактування цього мотиву у руслі гендерних студій, за яким замурування «декодовано як форму обвінчаного життя», воно «може представляти неминучість жіночої долі: її трансформацію в підвалини нового дому, нового світу, нової родини, що не завжди є найприємнішим» [8,51].
Тому в сучасному теоретичному контексті, не позбавляючись попередніх інтерпретацій, мотив замурування незайманої дівчини (нареченої) обростає додатковим «жіночим» прочитанням, за яким даний текст становить яскраву метафору шлюбу.
Л.Стоянович стверджує, що сьогодні «вже немає сенсу говорити про замуровану наречену як продукт відтворення обряду замуровування людської жертви у фундамент будівлі аби задобрити злих духів, а сприймати її як оповідь про жінку-наречену, яка, обвінчавшись, жертвує своїм життям і свободою на користь чоловіка, що метафорично представлено в сюжеті дією замурування її в підвалини будівлі» [8,54].
Якщо розглядати мотив ув’язнення дівчини як метафоричне покривало ідеї шлюбу, то підтвердженням цієї гіпотези можуть слугувати згадки про небажання сумської красуні-гордячки виходити заміж попри настійливі женихання претендентів та бажання її братів.
Це й могло стати причиною примусу з боку братів до небажаного шлюбу, що спочатку було інтерпретовано, користуючись виразом Франка, як «жіноча неволя», як ув’язнення у чужому домі нелюбого чоловіка, а пізніше проросло моторошною історією про замурування живої людини.
З певною обережністю можна цей мотив наруги з боку братів накласти на дещо схожий баладний мотив про зґвалтування невпізнаної сестри братами-розбійниками у відомій баладі про кровозмішення «Жила вдова на Подолі». Незважаючи на позиційну відмінність ролей (брати-розбійники – сестра-розбійниця) мотив насильницької наруги з відвертим або прихованим сексуальним підтекстом зберігається в обох випадках.
Висновки. Переказ про сумську розбійницю і замурування її в стіні церкви демонструє приклад виразної контамінації кількох різночасових історичних і міфологічних мотивів, які несуть у собі ще й соціальне, родинне та шлюбно-сімейне забарвлення.
Цей переказ разом із оповіддю про три сумки давно став своєрідною візитівкою Сум, як і пам’ятки матеріальної культури – храми, пам’ятники, альтанка. Він приваблює і гостей і місцевих мешканців хвилюючим драматизмом, підсиленим атмосферою героїчного і жорстокого часу, пропонує яскравий і головне – досить рідкісний для реалій і фольклору того часу образ дівчини-воїна, амазонки, що повстає, бореться і гине від рук своїх братів, які карають її моторошним середньовічним способом.
Для дослідника цей текст кожної нової доби, згідно з теорією сприйняття, відкриває нові горизонти очікування – від історичного та міфологічного підходу до психологічного та гендерного.
ЛІТЕРАТУРА
1. Азбелев С.Н. Русская народная проза/ С.Н.Азбелев // Народная проза / Сост., вступ. ст.., подгот. текста и коммент. С.Н.Азбелева. – М.: Русская книга, 1992. – 608 с.
2. Буднякова І.І. Місто храмів, вітражів і науки [Електроннний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ogo.rv.ua/arhives/2005/06/11/8059.html.
3. Зеленин Д.К. Избранные труды. Статьи по духовной культуре 1934 / Д.К.Зеленин – М.: “Индрик”, 2004. – 340 с..
4. Красуня – отаман розбійників // Сумщина. – 1991. – 22 жовтня. – С.7.
5. Левицький Я. Слобода // Добрий день. – 1991 – №15. – 12 квітня. – С.9.
6. Маслійчук В.Л. Сумський полковник Герасим Кондратьєв / В.Л.Маслійчук // Український історичний журнал: Наук. журн. – 2006. – N4. – C. 77-86.
7. РДАДА. – Ф.210. – Бєлгородський стіл. – Оп.12. – Арк. 735, 735 звор.
8. Стоянович Л. Які вірування закладені в основу «Балади про замуровану наречену»? / Л.Стоянович // Народна творчість та етнографія. -2009. – №3. – С. 50-56.
9. Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – Харьков, 1857. – Отд.III. – 320 с.
10. ЦДІАК.-Ф.1717.- Спр.1820. – Арк.1,14 зв.
11. Элиаде М. Священное и мирское / Мирча Элиаде. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 368 с.
