Це докторська дисертація відомого українського історика Дмитра Івановича Багалія (1857–1932), яку він захистив у 1887 році в Московському університеті. За цю монографію Д. Багалій отримав ще й Уваровську премію Петербурзької Академії наук.
Ця та інші праці Д. Багалія поклали початок систематитчному вивченню історії Слобожанщини.
На основі маловідомих джерел Д. Багалій показав історію руху й освоєння українцями степових окраїн Московської держави за царя Олексія Михайловича.
Монографію Д. Багалія слід віднести до категорії історико-географічних робіт, оскільки центральними в ній є питання, що відносяться до області фізико-географічного опису місцевості, географії населення, політико-адміністративного поділу тощо.
Навівши на початку книги докладну історико-географічну характеристику місцевості, Д. Багалій потім, відповідно до свого розуміння поступу, зобразив, як у процесі освоєння природи і боротьби з набігами кочівників-татар відбувалося заселення Слобідського краю і розвиток матеріальної й духовної культури, розглядаючи його як природне зростання рівня цивілізації.
Багато сторінок книги присвячено висвітленню історії території сучасної Сумщини.
Зміст
Предисловие
1 ГЛАВА. Историко-топографический очерк степной окраины Мосневскаго Государства Устройство поверхности.-Реки.-Фауна.-Степ и леса. – Флора. – Минералы. – Переводы. – Шляхи. – Краткий топографический очерк Новороссийских степей.
2 ГЛАВА. Московская государственная колонизация до Алексея Михайловича Московская степная окраина при Иоанне Васильевиче IV.-Построение городов в царствование Феодора Иоанновича.-Строительная деятельность Бориса Годунова.-Возобновление строительной деятельности правитетсльват при Михаиле Феодоровиче.-Появление селений.-Владение татар и их нападения на московския украйны.-Сторожевая и станичная служба.-Состав украинскаго населения и наделение его землею.-Раздача вортов в Донецкой волости.-Роль государства в деле обороны и колонизации края.-Вольная великорусской колонизации.
3 ГЛАВА. Переселение в Московское государство малороссиян до Алексея Михайловича Роль малороссиян в колонизации украинских старост Речи Посполитой.-Переход из Польши в Московское государство выходцев-козаков при Иоанне IV, Феодоре Иоанновиче и Борисе Годунове; нападения малороссийских козаков на Московское государство в смутное время.-Усиление переселенческаго движения малороссиян при Михаиле Феодровиче с 1638 года.-Переселение монахов южнорусских монастырей.-Переход козацкаго гетмана Якова Остренина.-Основание переселенцами города Чутуева, их устройство; внутренний раздел, убиение Остроенина.
4 ГЛАВА. Русска государственная колонизация со времени Алексея Михайловича Описание городов и селений по Белогородской черте и внутри ея и характеристика строителей деятельности центральнаго правительства.-Распространение великорусскаго населения за Белгородской чертой в пределах Слободской украины.-Татарския нападения.-Попытка наступательной войны с Крымом XVII столетия.-Постройка и заселение Украинской линии.-Крымские походу Миниха.-Хозяйственная деятельность правительства и монастырей.-Вольная великорусская колонизация.
5 ГЛАВА. Малорусска колонизация со времени Алексея Михайловича Массовыя переселения малороссиян из Правобережной и Левобережной украин и причины их.-Важенйшие города и слободы, основанные за Белгородкой чертой.-Льготы слободским козакам по жалованным грамотам.-Борьба с татарами и внутренния смуты; их влияние на колонизацию.-Монастырская колонизация.-Иноземная колонизация.-Внутренняя колонизация в пределах Слободской украины; пограничныя споры; пространство, занятое слободскими полками; три вида поселков; статистика населения; движение малороссиян в белогородскую и воронежскую губернии;на Дон, Царицынскую линию, в Оренбург.-Отношение центральнаго правительства к делу колонизации.-Общее заключение.
Багалій Дмитро Іванович (7 листопада 1857, Київ — 9 лютого 1932, Харків) — український історик, філософ та громадський діяч, академік Всеукраїнської Академії Наук (з 1919).
Зміст |
Біографія
Народився 7 листопада 1857 року у Києві в міщанській родині, в сім’ї ремісника. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. Після закінчення Київського університету і проходження трирічної підготовки при кафедрі Б. у 1883 став доцентом кафедри російської історії Харківського університету, а незабаром, у 1887 — екстраординарним професором цієї кафедри. Редагував «Сборник Харьковского историко-филологического общества».
У 1906—1910 обирався ректором Харківського університету. Впродовж 1906, 1910—1914 Російська Академія наук обирала Б. членом Державної Ради. У 1914—1917 — голова Харківської міської думи, Харківський міський голова. У 1918 — член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 — голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН.
Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки.
Протягом 20-30-х років викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Інститут Т. Шевченка, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності і був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України.
Як історик Б. формувався під впливом поглядів свого вчителя В. Антоновича. У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався також М. Костомаров.
Помер 9 лютого 1932 року у Харкові, похований на міському кладовищі.
Сім’я
Під час навчання в Київському університеті Св. Володимира Д. Багалій познайомився зі студенткою Вищих жіночих курсів Марією Василівною Олександрович (1858—1931). Після закінчення університету, у зв’язку з переїздом Д. Багалія до Харкова до Харківського університету, вони уклали шлюб. За час подружнього життя в них народилося четверо дітей: Наталія (1888—1968), Багалій-Татаринова Ольга Дмитрівна (1889—1942), Олександр (помер у 5 років) та Марія (1899—1920).
Сім’я проживала у власному будинку на вул. Технологічній (нині — вул. Фрунзе, вул. (Харків)), де і нині живуть нащадки Д. І. Багалія.
Твори
Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України 15-18 ст. Праці Б. побудовані на багатому джерельному матеріалі, він ввів у науковий обіг велику кількість фактичних матеріалів, взятих безпосередньо з архівних джерел і археологічних розкопок. Серед них:
