У статті на основі особових і архівно-кримінальних справ педагогів розкрито сторінки з історії життя вчителів Недригайлівщини, їх громадсько-політичну діяльність і переслідування представників учительської інтелігенції радянською владою. Матеріали із архівно-кримінальних справ висвітлюють становище і настрої вчительства, його ставлення до влади. Автобіографії та анкети з особових, а іноді й архівно-кримінальних справ містять відомості про соціальне походження та світогляд тогочасної вчительської інтелігенції. Наведені в протоколах допиту вчителів факти про голод на селі, які замінюються словами «продовольчі складнощі», висловлювання педагогів про тяжке життя українців. Репресивні органи фальшували справи проти вчителів, щоб обезголовити інтелігенцію та створити плацдарм для наступу стосовно «ворогів народу». Полювання чекістів на шкільних педагогів, вибивання з них «зізнань» про участь в антирадянських організаціях набули великих масштабів, привели до кризи учительських кадрів. Судили за відмінний від офіційного спосіб мислення. Люди були винні тільки в тому, що належали до «прошарку» української інтелігенції. Заарештовані вчителі в більшості випадків зазнавали тортур. Наголошується, що в 1930-х роках панувала стихія засудження, розгорнулось своєрідне змагання за кількістю викриттів «ворогів народу». Всіляко заохочувались доноси. Зростала мережа секретних інформаторів і завербованих агентів НКВС. Недригайлівські освітяни, як і по всій Україні, опинились у жорнах сталінських репресій.
Мета дослідження: висвітлити історію вчительства Недригайлівщини 1930-х рр., політичні репресії радянської влади щодо них, суть і трагічні наслідки. Методологічною основою слугують загальні принципи історизму, об’єктивізму, спрямовані на неупереджене відображення та аналіз історичних подій шляхом науково-критичного аналізу комплексу історичних джерел.
У ході дослідження вперше введено в науковий обіг біографічні матеріали із особових і архівно-кримінальних справ учителів Недригайлівщини, розкриваються обставини арешту окремих репресованих педагогів, методи слідства та фальсифікацій обвинувачень співробітниками НКВС. У ході науково-пошукової роботи з’ясовано, що каральні органи шляхом психологічного тиску та фізичних знущань, зокрема побиття, вимагали від обвинувачених визнати себе учасниками неіснуючої антирадянської організації й назвати осіб, яких вони «завербували». Не дивлячись на цілковиту абсурдність обвинувачень, більшість осіб під тортурами визнавали себе членами такої організації й називали своїх знайомих, котрі в подальшому також були репресовані каральними органами.
