У XX ст. була перша спроба створити незалежну державу на українських землях. 7.ХІ.1917 була проголошена Українська Народна Республіка доби Центральної Ради. Вищим законодавчим органом до скликання Українських установчих зборів вважалася сама Українська Центральна Рада (УЦР), яка з березня 1917 р. поступово перетворювалася на центр українського політичного життя, представляючи інтереси спочатку переважно українців, а згодом і національних меншин, що мешкали на території УНР.
Органи місцевого самоврядування вважалися водночас і органами місцевої влади, і органами державного управління. Поряд із земськими зібраннями, думами й управами діяли створені УЦР губернські, повітові, волосні, сільські, міські українські народні ради, народні управи, селянські з’їзди, Ради селянських, Ради робітничих, Ради військових депутатів, місцеві органи селянських спілок, численні військові комісари тощо. Новий адміністративний поділ УНР на землі Центральна Рада здійснити не встигла.
Ліквідована в ході поразки українських визвольних змагань 1917–1920 років. В 1921 році територія республіки за результатами Ризького договору 1921 року була анексована між Польщею з одного боку, УРСР і Радянською Росією з другого. Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні, а потім саморозпустився через відновлення незалежності України[1].
П.М. Попов у статті «Діалектичні спостереження на північно-східному кордоні України» зробив висновок про споконвічність українського населення, як основного в певній частині Путивльщини, до того часу, як в 1502 році Путивльщина стала сіверським містом та його околицями заволоділи Великороси й зробили його важливим стратегічним окремим пунктом Московської держави. Він також зазначив про українські поселення що річках Конотопці й Чаші при Сеймських млинах, що їх було збудовано за участі спеціалістів цієї справи «черкас»(українців) ще в половині XVII ст. Частина сучасної території Буринщини до квітня 1925 року входила в межі Путивльського повіту.
Тому закономірно на початку XX ст. було намагання приєднати землі Путивльського повіту до України. Зокрема, за часів Гетьманату Павла Скоропадського(1918-1919років), коли точилася боротьба за відновлення незалежності української держави, до України було приєднано Буринь, Путивль, Миропілля, Суджу, Рильськ[2].
Путивльське повітове земське зібрання вже на перших своїх засіданнях у 1917 році розглядало питання про можливість приєднання повіту до України. Було навіть винесено рішення про входження міста Путивль і 13 волостей Путивльського повіту до складу УНР. З цього приводу делегація путивлян прямувала в Київ, в Центральну Раду Земське зібрання на своїх засіданнях розглядало конкретні питання, що стосуються життя Путивльського повіту саме у складі Української держави: можливість судноплавства між Путивлем і Києвом, перехід викладання в школах на українську мову, увічнення пам’яті Т. Г.Шевченка. У місто був введений гарнізон військ Центральної Ради.
Постановою Ради Міністрів України від 14 серпня 1918 р. Путивль визнавався українським. Під час Гетьманату повіт був включений в Чернігівську губернію України. Підрозділи Центральної Ради незабаром були вибиті з Путивля червоними партизанами. Тим не менш, той факт, що Путивльський край є частиною України, визнавався і більшовиками. У січні 1919 р. радянське керівництво Курської і Харківської губерній прийшло до згоди про належність Путивльського повіту Україні. Але до осені того ж року Путивль був захоплений денікінцями і підпорядкований Орловській губернії.
Після вигнання білогвардійців адміністративно-територіальний поділ було відновлено в своєму колишньому вигляді.
На початку 20-х років Путивльський повіт знову відійшов до Курської губернії РРФСР. Але населення багатьох волостей раніше висловлювало прагнення приєднатися до України. Такі настрої приймалися до уваги владою. У 1921 р. було прийнято рішення про передачу Конотопського повіту УРСР Грузчанскої і Казачанскої волостей. У 1924 році Путивльський повіт взагалі ліквідували…
Були спроби виокремити 8 волостей(90.000душ) Путивльського повіту, залюднених українцями, в окремий повіт. Це такі волості: Буринська, Великонеплюївська, Гвинтівська ,Глушецька, Клепальська, Краснослобідська, Миколаївська, Попово-Слобідська, Черепівська.
Ось так тоді це виглядало:
12 грудня 1917 року нарада Головної Комісії по справах виборів до Установчих Зборів Української Народної Республіки з головами окружних комісій України.
Представник Путивльської Повітової Комісії (Курської губернії) О.Лук’яненко заявляє, що вибори в Путивльському повіті пройшли добре, не зважаючи на те що бракувало потрібних коштів для проведення їх. Що торкається виборів до Українських Установчих Зборів , то тут справа стоїть так: з етнографічного боку весь повіт поділений на дві частини. Одна частина – (8 волостей – 90. 000душ) залюднена українцями, а друга частина (3 волості-50. 000 душ населення) залюднена великоросами і обмосковленими українцями, котрі утративши українську мову, зберегли однак українські звичаї, побут тощо.
Нещодавно ці 8 волостей скликали в м. Путивлі з’їзд представників для вирішення питань про приєднання Путивльського повіту до України і участі в Українських Установчих Зборах. Збори постановили – приєднатись до території Української Республіки і взяти участь в виборах до Українських Установчих Зборів. Тут же були обрані кандидати до Українських Установчих Зборів і члени Центральної Ради.
Одночасно Збори постановили що коли б решта волостей Путивльського повіту не захотіла приєднатись до України – утворити з українських волостей повіту окремий повіт з повітовим містом Буринню. Отже опираючись на це, Комісія з охотою візьметься до переведення виборів в Путивльському повіті[3].
Питання збереження кордонів українського Посем’я і сьогодні актуальне. Нині є спроби дестабілізації обстановки на цьому кордоні з Росією.
Джерела
1. Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передав грамоту Державного Центру УНР Президентові України Леоніду Кравчуку, що Українська Незалежна Держава, проголошена 24 серпня 1991 року, є правонаступницею УНР
2. Постанова Ради Міністрів України від 14 серпня 1918 року про адміністративне підпорядкування деяких повітів Мінської, Могилівської, Курської та Воронезької губерній.
3. ДАСО. – Вісти Головної Комісії по справах виборів до Установчих Зборів УНР. Четвер, 4 січня 1918р. № 9.
Джерело: Бібліотека Бурині
