Подорожуючи Грузією, насолоджуєшся природою, архітектурною спадщиною, кам’яними спорудами, спілкуванням з добрими і відкритими грузинами, і дізнаєшся цікавинки про земляків.
Перші українці в Грузії, які належать до родин Мартиненків, Пащенків, Бандур, Гавв, Шевченків, Устименків, Нагог, Романенків та інших, є нащадками переселених ще у 1853 р. до Боржомі 200 козацьких сімей з Полтавщини та Чернігівщини. Окремі з них і досі проживають у місцях поселення їх пращурів у с. Бакуріані Боржомського муніципалітету та селах Ахалцихського муніципалітету.
Нині етнічних українців тут залишалось 6034 особи (0,16% від загальної чисельності населення Грузії), більше половини з яких (3239) мешкає в Тбілісі. Іншими осередками більш-менш компактного проживання українців у Грузії є АР Аджаріа (793, у тому числі у м. Батумі – 628), регіони Квемо-Картлі (510, у тому числі у м. Руставі – 315) та Імереті (398, у тому числі у м. Кутаїсі – 151). Українці мешкають також у регіонах Самегрело-Квемо-Сванеті (312), Шида-Картлі (208), Кахеті (202), Самцхе-Джавахеті (142), Гуріа (141) та інших.
Але мова сьогодні буде про монументальні сліди України в Сакартвело (так грузини називають свою Батьківщину).
Третя поїздка до Грузії дозволила поповнити мою колекцію відвіданих куточків цієї надзвичайної країни і, одночасно, пам’ятників Тарасу Шевченку та Лесі Українці (Тбілісі, Батумі, Телаві). Виявляється Шевченко ніколи не бачив Грузії, але, відзначаючи схожість історичних доль українського та кавказьких народів, він виявляв велику цікавість до її сьогодення та майбуття.
В кінці XX століття наша країна здобула незалежність, і ось, – на початку XXI століття (2 березня 2007 року) жителі Тбілісі побачили Великого Кобзаря, який задумливо сидить в сквері навпроти найстарішого корпусу Державного університету ім. І.Джавахишвілі – того самого, побудованого на народні гроші, до створення якого ще в XIX столітті прагнули лідери національно-визвольного руху Ак.Церетелі та Ілля Чавчавадзе, тож поява Великого Кобзаря саме на цьому місці є більш ніж символічною і тбілісці відреагували у властивому їм стилі – вони створили нову міську легенду.
Пам’ятник Тарасові Шевченку в столиці Грузії – Тбілісі
Виявляється, Т. Шевченко, душа якого і в наші дні не перестає дбати про Україну, незримо супроводжував під час офіційного візиту до Грузії урядову делегацію своє країни. Він вирішив уважніше придивитися до того, як будує нове життя незалежна Грузія, те саме вільне життя, про яке колись вони розмовляли в Петербурзі з Акакіем Церетелі.
Замислившись про майбутнє наших народів, Кобзар присів в сквері на камінь, і душа поета навічно матеріалізувалася в пам’ятнику.
Пам’ятник Лесі Українці у Телаві
Під час відкриття пам’ятника президенти Віктор Ющенко (України) і Мих. Саакашвілі (Грузії) заклали в його фундамент капсулу з землею з села Моринці Черкаської області, де народився Тарас Шевченко. У теплому містечку Батумі на Алеї дружби поруч розташувалися бюсти двох відомих українців. Шевченко – традиційно «ховає думки у вуса», а Леся Українка трохи спустивши очі, «дивиться» у бік продовження Алеї.
Т.Шевченко і Л.Українка в Батумі
Письменницю добре знають у Грузії та, ніби пишаючись, розповідають, що свою “Лісову пісню” вона створила у Кутаїсі. До Батумі Леся Українка приїздила 5 разів – у 1905–1908 та 1911 роках. Вона також лікувалася у містечку Телаві, розташованому за сто шістдесят кілометрів від Тбілісі. Пам’ятник Лесі Українці встановлено у мальовничому парку м.Телаві, адміністративному центрі регіону Кахетія, де Леся Українка мешкала з 1909 по 1910 рік. Саме тут вона створила свої твори «Камінний господар» та «Руфін і Прісцілла».
Сьогодні це дуже гарне містечко, один з центрів туризму, куди з’їжджаються гості з усіх куточків світу. У всіх, хто потрапляє на оглядовий майданчик чарівного парку Надікварі, від казкового виду Алазанської долини, яка простяглася вздовж білого хребта безсмертного дракона на ім’я Кавкасионі, з грудей мимоволі виривається захоплення.
Цікаво знати: Перші українці в Сакартвело та теперішня українська діаспора
