Певно що так трапилося в нашій історії, що місяць травень наповнений достоту розмаїттям багатьох особливостей, які визначають відчуття доби, відчуття втрат і перемог; порпання в питаннях: чому так сталося?! Не знаходження відповідей й критичного аналізу здійснюваного.
Складно усвідомити, що кращих і відданих Україні людей знищили наші вороги як в минулому: Симона Петлюру, Євгена Коновальця, Степана Бандеру, Максима Славінського, Івана Фещенка-Чопівського, сотні тих, хто лежить у Биківні й по неосяжних просторах Гулагу, так і нині знищують найвідданіших і найсміливіших серед нас.
Досліджуючи історію Української революції (1917-1923 рр.) й української політичної еміграції, я в свій час зробила деякі підрахунки, які дають зрозуміти сутність російського більшовизму в його незбагненному бажанні властвувати, домінувати, принижувати гідність людини, грабувати не ними вирощене / добуте / зроблене. Із 11 Голів Ради Міністрів УНР (і Української держави) – як різних форм правління в Україні, 8 – опинилися в еміграції. В.Голубович, В.Чехівський, С.Остапенко, які залишалися в УСРР були репресовані.
Найвідоміший у світі металург – Іван Фещенко-Чопівський, який жив у Польщі, у 1945 заарештований СМЕРШом – загинув на Біломор каналі. Із 158 осіб, які обіймали посади міністрів або були виконувачами обов’язків, емігрували – 117 і продовжували працювати в країнах проживання. В Україну в 1920-рр. повернулися – 24 особи, усі були репресовані, як ті, хто був в УСРР, так і ті, хто повернувся з еміграції. Розстріляні більшовиками в 1918 – 1919 рр. – 3 особи, померли в УСРР -9 осіб. Із 5 членів Директорії – емігрували всі.
Симона Петлюру, як лідера, що продовжував чинити опір не лише військовий, політичний, пропагандивний, а й організовувати спільно з поляками та іншими поневоленими російськими більшовиками народами боротьбу проти них на світових майданчиках (Прометеївський рух) у травні 1926 року вбили у Франції. А в 1930-х знищили тих, хто свого часу підтримав владу російських більшовиків в Україні, або спостерігав, думаючи, що його ця участь омине. Геніальному Миколі Хвильовому було до вподоби перше «бути членом загірньої комуни», а вже потім – українцем».
Йому муляли синьо-жовті знамена, він полюбляв Лєніна й Петра І, а ще символізм і число 13, бо саме його вибрав у травні 1933 для зведення «рахунків» із життям – романтика скінчилася. Сьогодні – четверте покоління повторює перше. Маріуполь, Харків, Бахмут і багато дрібніших українських міст і сіл, які ворог знищує щоденно. Чи можливо уникати повторення через кожні 100 років? І чи можна уникнути цієї карми над нашим людом…Певне що так. Нехай мудрість інших буде нам підмогою. Ця стаття перекладена Юрієм Тисом й опублікована 66 років тому у журналі «Овид». Ч.2-3(79-80), с.15-16. Прикінцеве слово найважливіше – стратегічний план, тобто втілюємо в життя думки не лише бажанням, а й тверезим розумом і успішними справами.
ВДУМЛИВІСТЬ У САМОГО СЕБЕ
(Хосе Ортега і Ґассет)
«Епохи, коли звеличують абсолютний чин, виявляють завжди однаковий образ: вони виповнені не діями, а злочином. Життя людей втрачає свою вартість і свою ціну, а зате чимраз більше застосовуються форми насильства і грабежу. Тому, коли завважили, що на обрії виростає постать людини абсолютного чину, що осягає владу, ми повинні відсунути себе і відокремити. Коли чин звільняється від своїх нормальних зв’язків і з контемпляцією (спогляданням – В.П.) і самовглибленням, він викликує і розбурхує безглуздя.
Сьогодні бачимо, що одна безглузда постава оправдує появу іншої, протилежної, але не розсудливої або щонайбільше невистачаюче розсудливої постави. Справи політики осягнули на Заході остаточну крайність, коли всі думають, що вони розумні, бо кожний уже втратив розсудливість.
Коли обставини дозволяють на перепочинок, мусимо спробувати проломити магічне коло самовідчудження, що кидає нас із одного безглуздя в друге. Тобто треба спинити на хвилину оцю діяльність, що спричинює в нас констернацію (збентеженість, розгубленість – В.П.) і втрату свідомої думки, спинити на хвилину діяльність на те, щоб зібратись у собі, щоби провірити свої думки-ідеї про відносини у власному довкіллі, щоб скласти стратегічний план.
