Від літописного Звенигорода до Уланового
Офіційною датою заснування Уланового вважається 1416 рік. Саме цього року село вперше згадується у писемних джерелах. Водночас історія цієї місцевості є набагато давнішою й сягає часів Русі-України.
Поблизу сучасного села розташовані залишки давньоруського городища Звенигород — одного з укріплених пунктів Посейм’я. Археологічні пам’ятки свідчать, що життя тут існувало ще у домонгольський період. Навіть сьогодні можна побачити залишки величних земляних валів, хоча значної шкоди пам’ятці завдали як природні процеси, так і сучасна російська агресія, адже територія постійно перебуває під обстрілами.
Із виникненням Уланового пов’язана й місцева легенда. За переказами, після руйнування Звенигорода монголами частина населення оселилася неподалік, а нове поселення отримало назву від імені татарського ватажка Углана. Проте історики ставляться до цієї версії обережно. Ще у фундаментальному «Історико-статистичному описі Чернігівської єпархії» зазначалося, що поселення існувало ще до монгольської навали, що підтверджує його значно давніше походження.
На перехресті української та польсько-литовської історії
У першій половині XVII століття Уланове було вже містечком. Воно належало новгород-сіверському старості Олександру Пісочинському, а згодом перейшло у власність домініканського монастиря Новгорода-Сіверського.
Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького місцеві козаки ліквідували монастир-фортецю домініканців. Уже 1649 року Уланове стало частиною Глухівської сотні Ніжинського полку.
Подальші події визначили долю всього Лівобережжя. Після Переяславської ради 1654 року, а особливо після Андрусівського перемир’я 1667 року, територія опинилася під владою Московської держави. Московський цар Олексій Михайлович передав село чернігівському архієпископу Лазарю Барановичу, що стало одним із проявів поступового поширення московського адміністративного та церковного впливу на українські землі.
У XIX столітті Уланове стало одним із найбільших сіл Глухівського повіту. Населення швидко зростало, розвивалося землеробство, ремесла й торгівля.
Важливою подією стало відкриття 1873 року земської школи, засновником якої був Олександр Карпов. Саме вона заклала основу тієї освітньої традиції, яка згодом прославила Уланове далеко за межами Сумщини.
До початку ХХ століття кількість дворів збільшилася майже до шести сотень, а населення перевищило три тисячі осіб.
Українська революція і встановлення більшовицького режиму
Події Української революції 1917–1921 років докорінно змінили життя села. Як і вся Сіверщина, Уланове стало ареною боротьби між прихильниками Української Народної Республіки, більшовиками, білогвардійцями та іншими військовими формуваннями.
На початку 1918 року більшовицькі загони встановили контроль над селом. Було створено волосний революційний комітет, а згодом осередок Комуністичної партії.
Формально це подавалося як встановлення «народної влади», однак фактично йшлося про запровадження окупаційної більшовицької адміністрації. Через ревкоми та партійні осередки здійснювалися реквізиції продовольства, примусові мобілізації, переслідування політичних опонентів і придушення будь-яких проявів українського державницького руху.
Особливо драматичними стали події наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років.
До початку колективізації в Улановому існувало майже сім сотень селянських господарств. У 1929 році радянська влада створила перші колгоспи, а вже за кілька років практично все населення було примусово загнане до колективних господарств.
Колективізація супроводжувалася розкуркуленням, конфіскацією майна, депортаціями та масовим насильством. Було остаточно зруйновано традиційний уклад українського села, який формувався століттями. Саме ця політика стала одним із головних чинників Голодомору 1932–1933 років, який забрав життя мільйонів українців. Уланове, як і сотні сіл Сумщини, також пережило цю трагедію. Попри проведення механізації та відкриття нових соціальних установ, розвиток відбувався в умовах сталінської тоталітарної системи, що супроводжувалася політичними репресіями, цензурою та повним контролем над життям суспільства.
Земля науковців
Незважаючи на прикордонне розташування, Уланове стало одним із найвідоміших освітніх осередків Глухівщини. Саме тут народилися або навчалися академік АН УРСР Борис Лобаєв, член-кореспондент АН СРСР Григорій Хіміч, а також численні доктори й кандидати наук. Для одного села така кількість науковців є справді унікальною та свідчить про високий рівень місцевої освітньої традиції.
Від 600-річчя до повномасштабної війни
У липні 2016 року Уланове урочисто відзначило своє 600-річчя. До села приїхали сотні уродженців, відбулися концерти, виставки, зустрічі випускників та краєзнавчі заходи. Минуло лише кілька років — і життя прикордонного села кардинально змінилося.
Після початку повномасштабного російського вторгнення Уланове стало одним із населених пунктів Сумщини, що практично щодня зазнають артилерійських, мінометних, авіаційних та дронових атак.
Внаслідок обстрілів були пошкоджені й знищені житлові будинки, школа, храм, об’єкти інфраструктури. Значна частина жителів була змушена евакуюватися. Особливо болючою стала загибель як військовослужбовців — уродженців села, так і мирних мешканців, які стали жертвами російських атак навіть після евакуації.
Історія Уланового — це історія українського прикордоння. За шість століть село пережило монгольські навали, польсько-московське протистояння, козацьку добу, більшовицький тоталітаризм, Другу світову війну та сучасну російсько-українську війну.
Сьогодні Уланове знову перебуває на передовій історії. Попри постійні обстріли, втрати й руйнування, його мешканці продовжують зберігати пам’ять про своє минуле та боротися за майбутнє. 610-річний ювілей села — це не лише нагода озирнутися на пройдений шлях. Це ще й можливість усвідомити, що історія прикордонної Глухівщини твориться просто зараз. І так само, як шість століть тому, вона залишається невіддільною частиною історії України.
