«Просвіти» в добу Української революції об’єктивно стали тими організаціями, які забезпечували культурне піднесення, як важливу складову цих національно-визвольних змагань. З’їзди «Просвіт» найрізноманітніших рівнів були вагомим чинником організації всієї їх культурно-освітньої роботи. Рішення, що ухвалювалися на таких форумах активізували роботу просвітянських осередків на території волостей, повітів, губерній.
Просвітяни Роменського повіту в 1917–1920 рр. провели аж 9 таких з’їздів. Перед Першим Всеукраїнським з’їздом «Просвіт» 20–23 вересня 1917 р. роменські просвітяни провели свій, від якого до Києва був делегований Сергій Юрченко [8, арк. 69]. Про цей з’їзд київська газета «Нова Рада» повідомила 8 жовтня, зазначивши при цьому, що на нього прибуло 35 представників від місцевих «Просвіт» і були розглянуті такі питання: «1) доклади з місць, 2) «Просвіти», їх організація й діяльність, 3) повітова організація «Просвіт», 4) вибори гласних у повітове земство і 5) біжучі справи» [3, с. 3].
Дмитро Лисенко – лікар, фундатор і один з керівників Роменської “Просвіти”.
(Портрет роботи Євдокима Мінюри, 1920 р.)
Далі був дуже відомий з’їзд 3 грудня 1917 р. Цей з’їзд був скликаний Радою Роменської «Просвіти» за ініціативи голови підвідділу позашкільної освіти Людмили Скрипник[1]. На нього прибуло до 60 делегатів від більше, ніж 25 осередків повіту. Були обговорені нагальні питання функціонування і розвитку сільських «Просвіт»: про освіту для дорослих, про книгозбірні, про справи хорових колективів, про театральні декорації, про членські внески. Виявилося, що в повіті вже організовано близько 40 осередків товариства, що недільні школи для навчання дорослих грамоти є при 30 «Просвітах», а книгозбірні – при 26. З усіх розглянутих питань на з’їзді були прийняті відповідні рішення [7, арк. 89–90зв.].
Наступний, третій, відбувся за недовгочасного захоплення влади більшовиками на Масляну, 26 лютого 1918 р., четвертий – на четвертий день Великодніх свят, 8 травня (це вже період Української Держави гетьмана Скоропадського), і на вимогу коменданта повіту завершити його не вдалося, п’ятий – 13 червня того ж 1918 р. Решта повітових з’їздів відбулася вже за влади більшовиків.
Михайло Івченко – письменник, один з організаторів Роменської “Просвіти”
З одного боку, у просвітян була потреба (та вже й певна традиція) у їх проведенні, з іншого – вони були потрібні й новій більшовицькій владі, бо на таких з’їздах можна було провадити свою ідеологічну лінію й давати настанови просвітянам щодо культурно-просвітницької роботи на селі. Так, як губернських з’їздів на початку 20-х рр. не проводилося, то більшовицька специфіка опанування «Просвітами» може бути добре проілюстрована й на матеріалах саме повітових з’їздів. Спочатку більшовики спостерігали, не дуже втручаючись у їхню робот, а потім вже почали брати владу в свої руки і в організації та проведенні таких з’їздів.
Шостий повітовий з’їзд роменських просвітян відбувся 15 лютого 1919 р. Із майже 70 осередків «Просвіт», що були на той час у повіті на нього прибуло 43 представника від лише 28 товариств. З’їзд постановив активізувати робото повітового Бюро «Просвіт» і прохати грошової допомоги від повітового відділу народної освіти та земства. Якщо кошти будуть отримані, то Бюро повинно їх витратити на відкриття книгарні, заснування школи, на майстерню для художників, де будуть малюватися для сіл декорації та створення музею українського мистецтва [5, с. 14–15].
Іван Кавалерідзе – творець пам’ятника Т. Шевченку в Ромні, відкритого 27 жовтня 1918 року та режисер просвітянського театру в 1918-1919 роках
На сьомий з’їзд «Просвіт» 23 квітня 1919 р. вже прибув 81 представник від 43 осередків. З’їзд рекомендував кожній «Просвіті» дотримуватися у своїй роботі статутних вимог і виконувати таку програму: «1) просте гуртове читання книжок з народнього життя, 2) лекційне читання історіі Украіни, історії украінського пісьменства, чим багата украінська земля, 3) вистави з передмовою і поясненням; 4) організація загально-освітніх курсів для дорослих і для неграмотних, 5) коли не можна здійснити цей програм своїми силами, доручити Бюро Просвіт підшукати двох інструкторів і посилати іх від села до села щодня».
Григорій Ващенко – педагог, член правління Роменської “Просвіти” у 1917 році
Одним з основних питань, що обговорювалися на цьому з’їзді було питання про ставлення до бажання більшовиків взяти всю освітню справу в свої руки, включаючи й керівництво тими громадськими організаціями, що займаються позашкільною освітою. Було постановлено вимагати, щоб сільські виконкоми не втручалися у справи місцевих «Просвіт»; щоб всі справи пов’язані з «Просвітами» вирішувалися повітовим відділом народної освіти лише через Бюро «Просвіт»; щоб у волосні відділи народної освіти були допущені представники місцевих «Просвіт»; щоб сільські «Просвіти» не мали ніяких самостійних (сепаратних) контактів з повітовим відділом народної освіти без узгодження з Бюро «Просвіт». Останнім було обговорене питання про становище української мови у зв’язку зі свідомим нехтуванням нею у місцевих органах державної влади. Крім того, вся освітня справа повинна вестися українською мовою, бо простий народ лише нею говорить. І з’їзд постановив, щоб по мові, як «нашому найріднішому» більшовицька влада не «топталась ногами» [4, с. 8–10].
Восьмий, повітовий з’їзд розпочав свою роботу в 1920 р. 10 січня і на ньому було вирішено, що продовжить він її 2 (або 15) лютого. У Роменському повіті на той час уже існувало 83 просвітянських осередки, але на з’їзд від 35 товариств прибуло 58 представників [6, с. 58–61].
Часопис “Просвітянин”, який видавала Роменська “Просвіта” в 1919 році
І, врешті, 11–12 липня 1920 р. відбувся дев’ятий, і останній, просвітянський форум. Про цей з’їзд прибуло близько 60 представників від 38 «Просвіт» повіту. Роменські більшовики тоді повідомляли Полтавському губернському партійному комітету КП(б)У, що хоча на початку з’їзд прийняв нібито вороже ставлення до совєтської влади і були спроби побудувати його роботу незалежно від позиції офіційних органів народної освіти, та надалі його робота пішла у згоді з лінією компартії. Із п’яти переобраних членів Бюро один представляв селянський відділ Роменського повітового комітету КП(б)У і ще один повітовий відділ народної освіти. Всі резолюції, які були прийняті з’їздом також відповідали лінії більшовиків [2, арк. 10].
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
- Ващенко Григорій. До історії національних рухів у Полтаві і на Полтавщині. Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літературний місячник. 1955. Кн. 5.
- ДАСО. Ф. П-442. Оп. 1. Спр. 30.
- Нова Рада. 1917. № 157. 8 жовтня.
- Повітовий з’ізд Просвіт. Просвітянин-Кооператор. Ромен, 1919. Ч. 2. 24 травня.
- Просвітянин. Культурно-просвітний журнал. Ромен, 1919. № 1. 11 березня.
- Роменський Повітовий з’їзд представників Просвіт. Просвітянин-Кооператор. Ромен, 1920. Ч. 3–4. Лютий.
- ЦДАВО України. Ф. 2581. Оп. 1. Спр. 159.
- ЦДАВО України. Ф. 2581. Оп. 1. Спр. 161.
[1] Велику роль в організації цього з’їзду відіграла Людмила Скрипник, яка розпочала свою роботу в Ромнах на посаді завідувача позашкільного підвідділу повітового відділу освіти у листопаді 1917 р. і звільнилася у вересні 1918. Відомий педагог Григорій Ващенко у своїх спогадах писав про неї: «З особливою енергією в «Просвіті» [роменській. – Авт.] працювала моя колишня учениця полтавської епархіяльної школи Людмила Осипівна Скрипникова. Це була дуже здібна й інтелігентна жінка, а до того ще й палка українська патріотка. Вона закінчила вищі жіночі курси в Києві і робила враження ґрунтовно освіченої людини. Крім активної участи в організації при «Просвіті» бібліотеки і читальні, п. Скрипникова організувала досить цікавий музей дитячих виробів, що мусів, на її думку, сприяти розвиткові серед української молоді творчих, винахідницьких здібностей» [1, с. 75–76].
Опубліковано: Історико-краєзнавчі дослідження: традиції та інновації: матеріали VІ Міжнародної наукової конференції (Суми, 8–9 грудня 2023 р.). У 2 ч. Ч. 1. Суми: ФОП Цьома С.П., 2024. С. 8-10.
