Ця аж ніяк не біологічна метаморфоза, а історична випадковість внаслідок дій винахідника вулика Петра Прокоповича (1775 – 1850) і в результаті якої колишня столиця Глухов із регіонального центру перетворився на справжню провінцію на тлі стрімкого розвитку сусідніх міст.

Глухів утрачав столичний статус

До кінця XVIII століття, пам’ятаючи ще величну ауру численних палаців і церков, вже практично не столиця України – Глухів, як стандартне повітове місто, проте продовжує залишатися центром торгівлі Лівобережної України. Купці з далеких та ближніх країв цілий рік заповнювали восьмитисячне місто своїми товарами. Двічі на тиждень на базарах чи тричі на рік на великих ярмарках можна було купити у Глухові будь-що.

Однак у ХІХ столітті, під час промислової революції економіка та торгівля вже не витримували стародавнього пересування за допомогою коней чи волів. Залізні машини, лякаючи своєю сутністю, дедалі більше завойовували своє ефективніше значення. Будівництво залізниці взагалі стало проривом у розвитку економіки. Глухів після страшної пожежі 1784 року отримує можливість відродитися і постати як регіональний промисловий центр. Згідно з проєктом 1864-1866 років лінії Курськ – Київ (до вже існуючої лінії Москва – Курськ) залізниця завдовжки 438 верст мала пройти вздовж існуючого поштового тракту через Льгов – Рильск – Глухів – Кролевець – Батурин – Борзну – Ніжин – Козелець. Але тут втручаються бджоли.

 Проєкт Залізниці через Глухів

Роль Петра Прокоповича

Точніше їхній власник. Відомий вчений – бджоляр Петро Іванович Прокопович (10 липня 2025 року виповнилося 250 років від дня його народження), який винайшов уперше у світі рамковий вулик, завдяки якому вдалося отримати чистий стільниковий мед, без розплоду та знищення бджіл і створив вперше в Європі школу пасічників у Батурині, пише чолобитну царському уряду: «Прошу відвести залізницю від моїх пасік (550 вуликів – Авт.), оскільки бджола боїться зайвого шуму, запаху гару та кіптяви. Усі витрати на зміну проєкту беру на себе».

Прокопович Петро Іванович (1775 – 1850) – засновник першої у світі школи бджільництва.

 Пам’ятник Петру Прокоповичу в Батурині. Споруджено у 1975 році.

Після закінчення курсу у Київській духовній академії служив до 1799 року на військовій службі і потім у чині поручика оселився у своєму маєтку у селі Пальчиках Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині –у складі Батуринської міської громади Ніжинського району Чернігівської області). Наступного року він зайнявся бджільництвом, яке з промислу збудував до ступеня науки. Вже 1808 року до нього приїжджали з усієї України для вивчення цієї справи. Через 28 років своїх занять з бджільництва Петро Прокопович надрукував статтю про нього в “Землеробському журналі” (1827).

У 1814 році завдяки винаходу рамкового вулика вперше в світі вдалося отримати чистий стільниковий мед, без знищення бджіл, як це практикувалося до цього. У 1828 році, за підтримки товариства сільського господарства, він відкрив школу бджільництва і з тих пір майже щорічно доставляв про неї звіти у суспільство та друкував свої статті у його виданнях. Протягом 51 року її існування (у тому числі 23 – за життя фундатора) було випущено 640 учнів, які багато сприяли розвитку бджільництва. Число вуликів у школі зросло до 1500 штук.

Як Глухів утратив свої перспективи

Доля з Глуховом знову стала невблаганна. Прохання задовольнили, залізницю провели через Ворожбу – Конотоп – Бахмач і далі до Броварів та села Дарниця. Бджіл Петро Іванович врятував, а от Глухів опинився на периферії, так і не ставши ні великим містом, ні промисловим центром, ні великим залізничним вузлом, як це сталося з непримітним на той час селом Бахмачем чи Конотопом. У грудні 1868 року почалося залізничне сполучення.

У 1868 році у дев’ятитисячному повітовому місті Конотопі було побудовано залізничний вокзал та станція 1-го класу (єдина така на всій залізниці), паровозне депо, а ще через рік Головні залізничні майстерні, що стали на початку сталінської індустріалізації паравозо – вагоноремонтним заводом з колективом 7 тис. осіб, залишаючись завжди (зокрема і зараз) містоутворюючим чинником, як в економіці, та й соціальному житті міста. Статус великого залізничного центру ще більше зміцнився після будівництва в 1895 році ще однієї залізничної лінії – Москва – Конотоп, що зв’язала місто з промисловими центрами Російської імперії. З лютого 2022 року ці сполучення з рф припинено.

 Залізничний вокзал Конотоп 1868 року

Залізниця та кількість жителів

Необхідно зауважити, що залізниця, точніше гілка, до Глухова була збудована лише через 27 років, аж у 1895 році (цьогоріч, ювілей – 130 років тому!). Це період бурхливого розвитку промисловості та будівництва нових заводів. Але якщо Глухов залишався дрібно кустарним і головним чином містечком з широким прошарком інтелігенції (1897 р. у ньому проживало 15 тис. чоловік і згідно зі статистикою – 126 робітників), то Конотоп поступово ставав промисловим мегаполісом. З 18,4 тис. мешканців 1897 р. 1924 р. їх стало вже 25,6 тис. і за наступні два роки, коли було збудовано містечко для залізничників, виросло ще на 8 тисяч осіб.

У 20-ті роки ХХ століття в Глухові працювали 56 дрібних переробних підприємств, а в Конотопі розвивається велике машинобудування, зокрема снарядний завод ставатиме електромеханічним підприємством «Червоний металіст», з більш ніж тисячним колективом і місто зростає і в 1939 досягає 50 тисячної позначки. А Глухів росте набагато меншими темпами. У 1925 р. – 19 тис., 1939 р. – 25 тис. жителів. І подібних порівнянь можна наводити багато. Кожне місто має своє не повторне обличчя, проте бджоли в далекому вже ХІХ столітті вплинули на весь подальший хід розвитку як Глухова, так і Конотопу. На разі, за адміністративною реформою 2020 року, Глухів утратив статус районного центру, а Конотоп – став центром укрупненого району Сумщини.

Нагадаємо, Батурин (колись – селище міського типу Бахмацького району, а з 2020 року – Ніжинського району) Чернігівської області теж постраждав від бджіл, як і Глухів. Не одне десятиліття це місто було столицею України, в ньому розміщували свої резиденції гетьмани Іван Мазепа та Кирило Розумовський, хоч за Президенства Віктора Ющенко знову стало містом, зараз переживає не найкращі часи. Число його мешканців менше вдесятеро, ніж у Глухові.

Пасажирські потяги складалися лише з трьох вагонів і рухалися зі швидкістю до 30 верст на годину, товарні складались із 15 двоосьових вагонів і рухалися зі швидкістю 20 верст на годину. А рівно за три місяці функціонування сталася друга залізнична троща. Перша сталася вже в першому рейсі (потяг зійшов з рейок), а 29 березня 1869 року під паравозом обвалився тимчасовий дерев’яний міст через річку Сейм про що писав журнал «Всесвітня ілюстрація» в числі 14 за 1869 рік.

 Обвал тимчасового мосту через річку Сейм під пасажирським поїздом. 17 (29) березня 1869 року.