Архітектурною окрасою середмістя м. Суми є нинішній корпус Навчально-наукового інституту бізнесу, економіки та менеджменту Сумського державного університету, розташований за адресою вул. Петропавлівська, 57. Представницька і велична будівля нині є суттєво пошматованою внаслідок ракетної атаки у «криваву вербну неділю» 13 квітня 2025 року. Кадри з нею облетіли випуски новин у різних країнах світу. Відтепер, будинок із понад столітньою історією став одним із символів міста, який, певно, потребує висвітлення власної історії. Звісно, слід почати ab ovo, з моменту його спорудження. Власне, розкрити обставини й умови його зведення є метою даного дослідження.

Останнє багато в чому ґрунтується на доробку сумського архівіста О. Козлова, який на основі доступних йому матеріалів із Російського державного історичного архіву виснував власний погляд на питання будівництва приміщення «нового суду» [11]. Утім, історик упустив із виду важливе джерело – матеріали преси, котрі суттєво розширюють загальну картину процесу зведення споруди. Власне, залучення цієї інформації стало вже завданням автора цієї публікації.

Ще 1867 року в Сумах завдяки сприянню місцевих доброчинців, у тому числі Івана Харитоненка, з’явився окружний суд – основна структура судової системи Російської імперії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Сам сумський мільйонер пізніше так згадував свою участь у справі заснування названого закладу: «При відкритті судових установ уряд визнав можливим відкрити в Сумах суд IV розряду, в той час я був ще молодий, був сповнений громадської енергії; бувши міським головою – влаштуванням для суду зручного приміщення хотів ствердити його у Сумах; купив дім, чудово його обставив, що коштувало тоді близько ста тисяч рублів. Мушу визнати: сам тоді був відносно небагатою людиною [Іван Герасимович свідомо прибідняється – авт.], і в бідному містечку треба було докласти чимало зусиль аби добути цей капітал, що формувався різними засобами. Але здебільшого добровільної підпискою, а по суті грабіжництвом – мета була досягнута; з відкриттям окружного суду місто почало оживлятися, відбудовуватися» [10, с. 96]. Згаданий придбаний будинок – це колишня міська садиба повітового голови дворянства Миколи Кондратьєва, яка займала ріг вулиць Петропавлівська та Думська (нині – Академічна).

Уже в 1874 р. сум’яни почали добиватися підвищення статусу суду з 4-го до 3-го розряду (суди 4-го розряду формувалися в повітових містах і могли вести далеко не всі справи по «важких» злочинах; суди 3-го розряду створювалися в губерніях, де передбачалося відкриття нових окружних судів, і мали більший склад відділень). Для цього Сумське повітове земське зібрання постановило відправити до столиці делегацію. Утім, добитися сум’янам свого одразу не вдалося. Крім того, у 1886 році громаді прийшлося захищати й саме право мати окружний суд у місті, оскільки в Міністерстві юстиції визріла ідея закриття закладу, який через брак штату суддів і персоналу канцеляристів мав труднощі із розглядом усіх накопичених справ. Припинення діяльності суду загрожувало місту втратою як значних прибутків, так і вагомої адміністративної ролі в якості центру судового округу, що поширював свої повноваження на Сумський, Лебединський, Охтирський, Путивльський і Рильський повіти. І. Г. Харитоненко в листі до одного з вищих ієрархів церкви, до заступництва котрого за Суми він прибігав, указував, що «місто готове принести будь-які жертви аби суд залишився в Сумах», інакше «це стане нашим загальним розоренням». Те, що це питання набувало для «сумського батька» особового характеру вказують його наступні слова: «Жодної хвилини не приховую перед вами, що це персонально для мене буде кровною образою; вам відома моя любов до цього міста, де мене Бог благословив; ви знаєте, що слово любов для мене не пуста фраза» [10, с. 96]. Зрештою, сум’янам вдалося й зберегти установу, і добитися підвищення її статусу в 1891 році, коли було відкрите 2-ге відділення, завдяки чому робота суду значно пожвавилася [7, с. 9].

Розширення штату установи суддями та канцелярськими чиновниками одразу виявило брак наявного приміщення. Ще до означеної вище «битви за суд», у 1883 році міська влада постановила побудувати окреме приміщення архіву, оскільки закриті справи нікуди було сховувати. А вже «добрий геній» Сум Іван Харитоненко в 1890 р. пожертвував 15 тис. руб. на розширення основної будівлі [7, с. 9; 8; 9]. Проте, все це були паліативні заходи, які лише відкладали принципове питання про необхідність зведення нового, просторого приміщення для установи. Тож на початку 1910-х років міська влада приступила до пошуку місця й коштів для зведення «палацу правосуддя». Цьому передував запит голови суду Дмитра Федоровича Голеніщєва-Кутузова щодо відведення частини міської землі для побудови нового його приміщення. Міська дума в березні 1912 р. постановила виділити Мінюсту ділянку Петровського скверу по Миколаївській вул. (нині район площі Незалежності) проти Миколаївської церкви, а також закупити 2 млн штук цегли. Тоді ж міська управа звернулася до колишнього депутата Державної думи Павла Гавриловича Матюніна, котрий, за словами сумського голови Валеріана Золотарьова, в уряді «знав усі ходи та виходи», з проханням клопотати від імені міської думи перед міністерством «про побудову казенної споруди Окружного суду в Сумах у першу чергу». Державний діяч до переїзду в Петербург мав адвокатську справу в Сумах і перебрав на себе в столиці роль своєрідного сумського лобі. Результатом особистої зустрічі Матюніна з міністром юстиції Іваном Щегловитовим стало рішення про виділення з державної казни 300 тис. руб. на добру справу. Утім, відомство поставило умову – до 15 червня 1913 р. місто зобов’язувалося надати план і кошторис будівництва, а також передати міністерству землю під забудову. Це питання було погоджене міським головою, котрий відвідав столицю і домовився з Мінюстом про виділення кредиту на побудову споруди на 1914 рік за умови асигнування відомству 50 тис. руб. з боку Сумської міської думи, що й було погоджено думою в березні 1913 р. [6, арк. 9; 11; 12, с. 23Б; 16; 17].

Навесні 1913 року в Суми для огляду місця будівництва приїхав архітектор Міністерства юстиції Василь Агатонович Пруссаков. На той момент його авторству належало вже понад 150 проєктів судових установ, в тому числі 56 реалізованих (будинки судових палат в Одесі, Харкові, Ризі, Сімферополі, Тифлісі, Любліні тощо). Тож зодчому не прийшлося докладати багато зусиль для швидкої розробки проєкту двоповерхової будівлі [5, с. 6]. Утім, технічно-будівельний комітет Міністерства внутрішніх справ, у веденні якого перебували питання дозволу на будівництво, відхилив питання про зведення у визначеному місці «палацу правосуддя» через те, що Миколаївська вулиця була надто вузькою (7 сажнів проти 10 сажнів щодо вимоги забудови «нових вулиць»). Крім того, для забудови площ (сквер розташовувався саме на Миколаївському майдані) вимагалося «височайше повеління», а його сум’яни не здогадалися попросити. Крім того, проти забудови скверу в середмісті виступило й Імператорське Руське археологічне товариство, члени якого, варто визнати, правильно указали на те, що новобудова закриє вигляд Воскресенської церкви [1; 2; 5].

Отже, сумській владі прийшлося шукати нову локацію. Розглядалися варіанти ділянок навпроти Сумського духовного училища (нині – частина території АТ «Сумський завод «Насосенергомаш» навпроти старого корпусу обласної лікарні на Троїцькій вулиці, який раніше займало назване училище), на Іллінській площі (нині – сквер «Героїв 3-ої окремої штурмової бригади (3 ОШБр)» на Іллінській вулиці), в саду реального училища (нині – житловий квартал навпроти 4-ї школи), «солдатській двір» на Лебединській вулиці (нині – житловий квартал навпроти приміщення УСБУ в Сумській області), на Троїцькій площі, Петропавлівській площі (Липки). Зрештою, власник садиби на перетині Петропавлівської й Думської вулиць навпроти «старого» приміщення окружного суду, дворянин Олексій Львович Величко, погодився її продати місту за 50 тис. руб. [1; 13; 18]. Зведення тут «нового суду» стало оптимальним рішенням, адже він з’явився навпроти «старого», в самому центрі міста. Крім того, площа купованої садиби була просторішою (1223 саж²), аніж місце на Миколаївському сквері (менше 900 саж²), що дозволило влаштувати достатньо широкий двір [3].

Тим часом затягування з процесом початку будівництва ледь не зірвали намічене. Восени 1913 р. гласні міської думи повторно звернулися до Матюніна аби той відстояв інтереси Сум, коли раптово виникла загроза «утікання» казенних коштів до іншого міста. Матюнін у проханні не відмовив і Мінюст залишив «сумські» кошти в бюджеті відомства на 1914 рік. Відтепер треба було поспішати з реалізацією наміченого. Тож навесні 1914 р. місто передало відомству юстиції куповану ділянку, на якій спішно розібрали будинок Величка. До цього моменту пан Пруссаков розробив новий проєкт, основою якого слугували креслення для Омського окружного суду (останній не був реалізований). На місці будівельні роботи доручалося вести сумському архітекторові Густаву Шольцу [3; 11; 12, с. 23Б].

Прикметно, що розпочата Перша світова війна не перервала зведення нового приміщення суду, як це сталося з більшістю інших проєктів. Навпаки, будівництво відбувалося в завданому темпі. У серпні 1914 р. була створена будівельна комісія під головуванням Д. Ф. Голеніщєва-Кутузова. Підряд на будівництво був виданий Кирилу та Гнату Наседкіним, власникам цегельні в Сумах. На вимогу замовника вони виготовили цеглу потрібних розмірів і ваги: довжина–ширина–товщина 6/3/1,5 вершка, вага – 10-12 фунтів. Суворі вимоги висувалися й щодо розчину, деревини, скла, труб та інших матеріалів [11]. Окрім підприємства Наседкіних, у будівництві залучалася продукція багатьох інших фірм. Зокрема, матеріали з опалення та вентиляції виготовляли та постачали «Інженер Ганс Генріх Барлах» (Харків), «В. Залеський і В. Чаплин» (Москва), «Термо» (Ріга).

Звісно, війна вносила свої правки в терміни будівництва. Зокрема, виготовлені для Сум вироби «Термо» пішли на дно разом із пароплавом «Дагмар», потомленого рейхсмаріне. Утім, до середини літа 1916 року будівля була зведена і робітники приступили до внутрішніх робіт – клалася плитка, стелилася дерев’яна підлога, вставлялися вікна та двері, фарбувалися стіни, лагодилися труби опалення тощо. У дворі суду був влаштований невеликий сад, що відповідало сумській традиції садибного будівництва [11].

Результат виправдав очікування. Дописувач газети «Сумський вісник» відзначав: «Приміщення вражає своїм простором. Чудові зали засідань карного та цивільного відділень. Багато світла, повітря» [14]. Сумський повітовий староста часів Гетьманату Павла Скоропадського Сергій Якович Гребенщиков, який зі своєю канцелярією зайняв частину споруди, також відзначив її високі естетичні та функціональні якості [4, с. 134].

«Палац правосуддя» мав три поверхи у центральному та два у бокових об’ємах. Пізніше над другим поверхом надбудували третій, що первинно й планувалося архітектором у разі потреби розширення площі будинку. В. А. Пруссаков вирішив не звертатися до популярного тоді стилю арт-деко й спланував будинок у формах неокласицизму. Представницький характер «палацу» додає центральний ризаліт з чотириколонним портиком тосканського ордера з розвинутим антаблементом і потужним трикутним фронтоном. У вестибюлі третього поверху донині зберігся витончений декоративний портал із нішею для скульптури Феміди чи Юстиції [15].

Відкриття палацу відбувалося вже в нових суспільно-політичних реаліях – в країні відбулася революція, останній цар зрікся престолу, встановилися демократичні порядки, що наклало відбиток і на проведення урочистостей. Починалися вони традиційно – молебнем, який провів сумський єпископ Митрофан (М. І. Абрамов), промовою голови суду, котрий підкреслив, що Суми отримали нове приміщення закладу як раз в ознаменування 50-річчя існування установи. Надалі захід перетворився на демократичний мітинг. Адвокат М. Свободний закликав «три стани суду – магістратуру, прокуратуру та адвокатуру – об’єднатися на допомогу Тимчасовому уряду в боротьбі зі злом і кривдою». Оратор звинуватив місцевих прокурорів у тому, що за царського ладу вони захоплювалися винесенням суворих вироків «борцям світла, правди та свободи», чим поставив названих «колег» у най незручніше становище. Вочевидь, не проти критики минулого виявився й сумський владика, який за два тижні до цього встиг привітати від імені сумського духовенства членів Тимчасового уряду та тодішнього голову Державної думи [14].

Революційне лихоліття позбавило «новий суд» у Сумах можливості залишитися осередком виключно третьої влади. В ньому одне за одним змінювали свою присутність революційні органи влади – радянські та українські комісари зі своїми управліннями. У грудні 1918 р. в новобудові відбувся з’їзд місцевих робітників за участю різних лівих партій (меншовики, боротьбисти, українські есери), який у цілому висловив довіру українським республіканцям. У 1920-х роках тут розмістилися Сумський окружний виконавчий комітет рад робітничих, солдатських та червоноармійських депутатів, редакція газети «Плуг і молот», окружна рада фізкультури, архівне управління та деякі інші установи. У 1931–1941 рр. новим власником колишнього «палацу правосуддя» став Сумській державний педагогічний інститут. На початку Німецько-радянської війни в колишньому «новому суді» був влаштований шпиталь, який вже у вересні 1941 року прийшлося евакуювати далі на схід. А сам корпус вишу зі вступом німецьких військ був пристосований для потреб окупантів. По завершенню Другої світової війни приміщення колишнього суду зайняли обласні радянські та партійні організації. Після того як вони перемістилися в новий дім на площі Леніна (Незалежності), «палац» знов зайняла освітня установа – Сумська філія Харківського сільськогосподарського інституту імені В. В. Докучаєва. Уже за роки незалежності України агроуніверситет поступився місцем Українській академії банківської справи. Від 2016 р. власником архітектурної пам’ятки став СумДУ.

Поява красивої представницької будівлі в середмісті – слідство природного розвитку Сумського окружного суду, що потребував розширення в зв’язку зі зростанням масштабів його діяльності, потреби правового супроводу економічної активності населення, суттєвого збільшення останнього в підконтрольних судовому округу межах. Конкретних «винуватців» появи величної споруди кілька – голова окружного суду Дмитро Голеніщєв-Кутузов, котрий ініціював її побудову та стежив за цим процесом, міський голова Валеріан Золотарьов, який зумів акумулювати волю міської думи на вирішення завдання зведення «нового суду», колишній депутат Держдуми Павло Матюнін, котрий буквально «вигризав» сумський інтерес у високих столичних кабінетах. Звісно, заслуговує згадки й компанія Наседкіних, що безпосередньо виконала основні будівельні функції. Завданням вже післявоєнного часу стане відновлення цілісності споруди й проведення необхідних реставраційних робіт, закріплення за нею статусу пам’ятки архітектури.

Список використаних джерел та літератури 

1. В городской думе. Заседание 2-го октября. Сумской вестник. 1913, 4 октября. С. 2.
2. В городской думе. Заседание 2-го октября. Сумской вестник. 1913, 5 октября. С. 3.
3. В городской думе. Заседание 5 ноября. Сумской вестник. 1913, 6 ноября. С. 3.
4. Воспоминания генерала Сергея Яковлевича Гребенщикова. Симферополь: Н. Оріанда, 2009. 344 с.
5. Григорьев В. В Сумской думе. Утро. 1913, 11 октября. С. 6–7.
6. Державний архів Сумської області. Ф. 354. Оп. 1. Спр. 46. 115 арк.
7. И. Г. Харитоненко († 30 ноября 1891 года). Харьков: Тип. «Южного края», 1894. 24 с.
8. Из Сум нам пишут. Харьковские губернские ведомости. 1883, 2 июня. С. 2.
9. Из Сум нам пишут. Харьковские губернские ведомости. 1883, 26 июня. С. 3.
10. Козлов А. Былая слава (Родословная Харитоненко). Скарбниця української культури: Зб. наук. пр. Чернігів, 2006. Вип.7. С. 95–105.
11. Козлов А. Сумской окружной суд. Ваш шанс. 2003, 29 декабря. С. 12А.
12. Кудинов Д. Правый октябрист и опытный юрист: Павел Гаврилович Матюнин – забытый сумской парламентарий. Ваш шанс. 2021, 31 марта. С. 22Б–23Б.
13. Местная жизнь. Сумской вестник. 1913, 3 октября. С. 3.
14. Освещение здания Окружного суда. Сумской вестник. 1917, 28 марта. С. 3.
15. Скибицька Т. Окружний суд, 1914 – 17 (архіт.). Вул. Петропавлівська, 57. Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область [Електронний ресурс] / НАН України. Інститут історії України; Центр досліджень історико-культурної спадщини України. К., 2017. С. 151.
16. Сумы, Харьк. губ. «Дворец правосудия». Утро. 1913, 16 марта. С. 5.
17. Сумы, Харьк. губ. Утро. 1913, 5 апреля. С. 7.
18. Эхо дня. Сумской вестник. 1913, 2 ноября. С. 3.

Опубліковано:  Суспільно-політичні процеси в Україні та світі: історія, проблеми, перспективи: матер. ХIІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Суми, 28 травня 2025 р.) / ред. колегія: В. М. Власенко, А. В. Гончаренко, С. І. Дегтярьов та ін. Суми: Сумський державний університет, 2025. С. 34–44.