Бережіть архіви! З цього простого вислову кожне покоління архівістів починає свій внесок у збереження загальнонаціональної документальної скарбниці. Кожне покоління, на кожному своєму витку історії. І кожне по-своєму. Але ніколи ще так гостро, як нині, не звучала ця тема за останні 20 років… Шалений темп подій, які розгортаються за стінами архівосховищ нагадує нам не тільки про документальні свідчення бурхливого сьогодення, які ми не встигаємо підібрати, але й про цілком реальну загрозу втрати того, що набувалося століттями. Не говорячи вже про втрату, внаслідок цього, найціннішого – Української перспективи… Отож, коротко і конспективно про найнагальніше:
1. В умовах військової агресії Росії, – розробка детального плану евакуації архівних фондів, обладнання, кадрів (?). Цілком серйозно і без паніки… Очевидно, що існують і тепер “Плани евакуації”. Але вони стосуються надзвичайних ситуацій в одній місцевості (місті, області) і не враховують ймовірної окупації. Тож, варто вивчити досвід евакуації архівів 1919 і 1941 років, інших подій, щоб розробити план на випадок продовження війни: від завантаження, способу перевезення та охорони, шляхів, і до найголовнішого – куди? Це питання має негайно вирішити держава (Для прикладу: сукупна кількість фондів/справ державних архівів Донецької, Луганської і Харківської областей становить, відповідно – 20 726 фондів і 5 757 233 одиниці зберігання ). Мова в першу чергу йде про документи Національного архівного фонду (НАФ), зосереджені в держархівах областей. Що робити з документами архівних відділів РДА, міськрад, трудовими архівами – треба думати…
2. Оскільки основним завданням архівних установ є постійне зберігання документів НАФ та їх облік, незважаючи на фінансові проблеми необхідно забезпечувати архівні установи приміщеннями: (в оптимістичній перспективі – будівництво, в нинішніх умовах – оренда тощо). В цілому, в архівній галузі, особливо по областях і районах ситуація з вільними площами під архівосховища критична. Крім того, сьогодні, у зв`язку з запланованою реформою місцевих органів влади, передбачається створення виконкомів рад і ліквідація адміністрацій. Відповідно, архівні установи, в більшості областей займають будівлі, які є державною власністю. Постає питання – чи передавати їх до власності органів місцевого самоврядування, чи залишати в державній власності? Так як архіви зберігають документи місцевих органів, – проблеми немає, але необхідно починати розробляти відповідні правові і методичні моменти.
Крім надання відповідних приміщень, гостро стоїть питання охорони, охоронної сигналізації, пожежної сигналізації та засобів пожежегасіння. І якщо раніше від цієї проблеми керівники областей, районів та міст (від яких залежало фінансування місцевих архівів) “відмахувались”, то зараз – не варто. Всі розуміють – чому…
3. Питання спрямування діяльності Державної архівної служби (ДАСУ) через міністерство юстиції (інше міністерство). Якщо служба є центральним органом виконавчої влади, до того ж специфічним – навіщо доводити проблеми через інші органи? Крім того, доцільно вивести з підпорядкування ДАСУ невластиві архівній справі структури, долучені останнім часом. Потрібно спростити цей механізм і він діятиме ефективніше.
4. Загальні питання доступу до документів і порядок користування. Статус документа Національного архівного фонду означає, що він належить усій нації, а, отже, доступ і користування ним має здійснюватися безоплатно, бо інформація, яка формує світогляд громадян і, опосередковано, визначає перспективу України – безцінна. Можна погодитись, що в окремих випадках, наприклад, виконання родоводу на замовлення – допустима платна послуга, але існування таких платних послуг, які стосуються більше умов роботи дослідників (видача справ понаднормово (більше тисячі аркушів), перегляд аудіовізуальних документів та інші) – під запитанням. Це не проблема користувача, що в архіві не вистачає працівників.
5. Звідси (п.4) витікає наступне, – якщо одне з основних завдань архівної галузі – задоволення інформаційних потреб громадян – значить треба забезпечити збереження і збільшення кількості працівників в архівах. Для роботи, наприклад в архівних відділах райдержадміністрацій та міських рад – критичний рівень – 2 працівники. В запланованому скороченні кадрів у державних органах влади, для архівістів необхідно зробити виняток, адже вони надають важливу інформацію, від обсягу та інтенсивності якої залежить консолідація поглядів українського суспільства на наше минуле і майбутнє. Крім того, якщо доступ до документів НАФ і більшість випадків їх використання зробити на безоплатній основі, це дуже зменшить кількість коштів, які надходять з платних послуг і в умовах економічних труднощів є суттєвим доповненням фінансування архівних установ. Скажімо, з зароблених архівами коштів (в різних областях від 129 до 500 тисяч грн.), “левину долю” “з’їдає” оплата послуг: обслуговування ліфтів, позавідомча охорона (там, де вона є), пожежна сигналізація, та ін. Держава, в такому випадку, мусить «вирівняти» фінансування архівів, збільшивши його для забезпечення їх життєдіяльності.
6. Є велика проблема в доступі до документів репресивних органів колишнього СРСР. В останні роки вона то «виринає» то «затухає» в залежності від персон керівників силових відомств (Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Служби зовнішньої розвідки), та від завдань, які ставить перед ними вище керівництво держави. Інформація про злочини проти людей більше не може бути обмежена ні в залежності від внутрішніх інструкцій, ні від того, що вона знаходиться в одних архівосховищах з оперативною інформацією нині діючих силових структур. Для цього необхідно виділити з архівів цих відомств історичні документи по 1991 рік і створити з них галузевий архів, який би перебував під громадським контролем. Це унеможливить в майбутньому обмеження доступу до цих документів і стане запорукою поступового вироблення спільних поглядів на наше минуле.
7. В окремих областях існує проблема з розсекречуванням. Адже, підприємства, які передали документи з грифом секретності на зберігання, ліквідовані, тому треба ініціювати процес розсекречення або зміни грифу або зменшення терміну – тобто треба методично співпрацювати з СБУ.
8. В рішеннях колегій Державної архівної служби України є завдання комплексної системи захисту інформації. На цьому наполягають спеціальні органи. Мова йде про те, що вся інформація, яка створюється в електронній формі повинна бут захищена, а це великі гроші. Проблема в тому, що можливо тут є і корупційна складова, бо іноді рекомендується програмне забезпечення конкретних фірм. Можливо за рахунок впорядкування цих вимог вдасться зменшити вартість питання.
9. Питання формування НАФ документами сьогодення. Незважаючи на зафіксоване в Основних Правилах роботи архівних установ т.зв. “ініціативне інформування”, події Євромайдану, революції і повалення режиму Януковича, анексії Росією Криму, а тепер ще й загроза її військового вторгнення на інших територіях є наскільки серйозними, що варто би “підкріпити” роботу зі збирання документів цієї доби, окремими Наказами, зверненнями, не говорячи вже про потребу діалогу професійних архівістів з громадськістю, представниками політичних сил, структурами Майдану. Тоді і “чорна бухгалтерія” Януковича і “архів Пшонки”, який показали журналістам представники “Правого Сектору”, – служитимуть усім людям. А головне – стануть застереженням від повернення диктатури.
10. І останнє. Всі дії в умовах кризи, особливо, в умовах війни, робляться швидко. Зберігаючи, рятуючи, в таких умовах, архіви, було б злочинно гальмувати свої дії внутрішніми правилами й інструкціями (в тих випадках, де це траплятиметься). Тому, для здійснення цих кроків Верховна Рада і Кабінет Міністрів мали б забезпечити для архівних установ винятковий і тимчасовий “правовий коридор”. Деталі можна обговорити.
Бережіть архіви…
