В результаті поширення марксизму в другій половині ХІХ ст. на його теоретичній основі оформлюється організаційно і політично Російська соціал-демократична робітнича партія.

Починаючи від Установчого з’їзду (1898р.) керівництво російської соціал демократії виступало противником створення соціал-демократичних організацій в національних окраїнах Росії.

Це було співзвучно марксистським постулатам про те, що у робітничого класу немає Вітчизни, у робітників всіх націй є лише класові інтереси, вони не мають національних ознак, вони інтернаціональні. Тому керівництво РСДРП  закликало національних соціал-демократів відмовитись від національних вимог і об’єднатись з російськими на основі саме їх програми і тактики.

Перша українська політична організація – РУП виникла саме як національна організація без класової орієнтації. Основні національні вимоги були викладені в «Самостійній Україні» М. Міхновського: «…тільки держава одноплеменного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежену змогу всестороннього розвитку духовного і осягнення найліпшого гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуальності можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальності єсть метою – тоді стане зрозумілим, що державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом в сфері міжнаціональних відносин». [1]

Така радикальна програма викликає розкол у РУП. В 1902 р. М.Міхновський і його прихильники виходять із РУПу і створюють українську народну партію; керівництво РУП в січні 1903р. висунуло гасло автономії України [2]. Але після розколу РУП виявилася малочисленою і ізольованою від багатьох суспільних верств українського суспільства.

В 1903 р. в південних українських губерніях спалахнули досить численні робітничі страйки, РУП хотіла впливати на ці події. Частина її керівництва, передусім члени Закордонного Комітету у Львові (Є. Голіцинський, П.Канівець, М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський, М.Ткаченко) розраховували знайти вихід із скрутного становища шляхом об’єднання з набагато міцнішою РСДРП. Однак місцеві комітети російської соціал – демократії (як меншовицькі, так і більшовицькі) проігнорували пропозицію РУП про об’єднання. Не захотіли підтримати їх і центральні органи РСДРП – ЦК і газета «Іскра».

Лише наприкінці 1904 р. в «Іскрі» з’явилась досить велика стаття «Про Українську Революційну Партію» за підписом «Українець-Іскрівець». Автором статті був український більшовик П. Тучапський. [3] Стаття була співзвучна настроям членів Закордонного Комітету РУП і закликала українських соціал-демократів об’єднатися з російськими за рахунок відмови від національної автономії.

Спочатку члени ЗК РУП відмовились об’єднуватись на таких засадах, але вже восени 1904р. вони почали переговори з ЦК РСДРП про об’єднання. В грудні 1904 р. частина рупівців вийшла з партії і оголосила про створення української соціал-демократично спілки, згодом вона увійшла до складу РСДРП як обласна організація. [4]

Черговий розкол РУП і вихід із неї у спілку талановитих літераторів та здібних організаторів не сприяв поліпшенню стосунків з між рупівцями і російськими соціал-демократами. В кінці грудня 1904 р. РУП провела свій Другий з’їзд, де було заявлено, що українські соціал-демократичні сили не відмовляться від принципу національно-територіальної автономії України.

В умовах початку революції 1905 р. єврейська соціал-демократична партія «Бунд» запропонувала провести загальноросійську соціал-демократичну конференцію і виробити спільну тактику.

Конференція відбулася у другій половині січня 1905 р. у Стокгольмі за участю представників РСДРП, Бунду, Латиської СДРП і РУП (її представляв М.Порш). Учасники конференції виробили спільні тактичні завдання: завоювання політичної свободи, скликання Установчих Зборів, негайне припинення війни з Японією, проведення амністії в політичних справах, встановлення 8-годинного робочого дня.

Питання про національні права і свободи конференція обійшла мовчанкою. [5]

Це і стало причиною формування у 1905 р. Окремої національної УСДРП.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Міхновський М. Самостійна Україна. Українська суспільно-політична думка в ХХ ст. Документи і матеріали.Т.1 – Сучасність, Вінніпег, 1983, с.62
2. Нарис програми РУП. Українська суспільно-політична думка в ХХ ст. Документи і матеріали. Т. 1, с. 115
3. Варгатюк П.Л., Шморгун П.М. 1898-1917: маловідомі сторінки історії. Маршрутами історії. – К., 1990, с.7
4. Україна в ХХ ст.. Збірник документів і матеріалів (1900-1939). – К., 1997, с.29-30
5. Романович-Ткаченко М. На дорозі до революції. Уривки зі споминів. – К., 1925. с. 110