В історії національного державотворення ХХ ст. важливою сторінкою є Українська революція 1917–1921 рр., яка затягнула у вир подій українців з різних регіонів країни. Це був час, коли уродженці Східної Галичини брали участь у створенні та діяльності державних інституцій Української Народної Республіки, а наддніпрянці – у захисті Західноукраїнської Народної Республіки. Саме до таких людей належав уродженець с. Колодіївка, нині Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл. Лев Зенонович Шепарович – учасник Листопадового чину 1918 р. Свого часу він був знаним на Західній Україні військовим і громадським діячем. Його дружина Олена (1894–1982) належала до відомого галицького роду підприємців і меценатів та сама брала активну участь у громадському житті Галичини й української еміграції, діяльності міжнародних й українських феміністичних організацій, займалася журналістською діяльністю. Її батько Степан Федак (1861–1937) був українським громадським діячем, адвокатом, фінансистом, філантропом, державним секретарем харчових справ в уряді ЗУНР, брати – громадськими і військовими діячами, одна із сестер вийшла заміж за Євгена Коновальця, друга – за Андрія Мельника. Брати Лева Шапаровича Юрій, Роман, Юліан також були учасниками збройної боротьби за незалежність ЗУНР, а Юліан ще й командиром бронепотягу «Запорожець» в Армії УНР.

Але якщо біографії та діяльність членів родини Степана Федака [1-3], громадська і журналістська діяльність дружини [4-6] і доньки (Ольга Кузьмович, 1917–2012, криптонім: О-ка) Л. Шепаровича [7-9] знайшли відображення в науковій літературі, то інформації про Лева Шепаровича вкрай мало – лише гасла в енциклопедичних виданнях [10-11]. Знайдені нещодавно в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України документи розкривають нові сторінки біографії. Це його особова справа у фонді (9) Міністерства народного господарства УНР періоду Директорії [12]. Мета автора – ввести матеріали особової справи Л. Шепаровича до наукового обігу.

1. 1. Перший документ – прохання (заява) Л. Шаперовича до міністра народного господарства УНР від 25 вересня 1920 р. (Станіславів, нині Івано-Франківськ) про прийняття на роботу до міністерства. У ньому йдеться про те, що він закінчив українську гімназію в Коломиї та 1912 р. політехніку (найстаріший вищий технічний навчальний заклад Німеччини, нині Технологічний інститут) у німецькому місті Карлсруе, здобувши фах інженера з електротехніки. Ще під час навчання в інституті мав 12-місячну практику як звичайний робітник на машинобудівних заводах у м. Дурлах (поблизу Карлсруе) та електротехнічній компанії. У 1912–1913 рр. служив у радіотелеграфному батальйоні австро-угорської армії, 1913–1914 рр. працював інженером-конструктором електро-машинобудівного інсталяційного бюро у фірмі Сокольніцького («Сокольніцький і Віснєвський») у Львові. У роки Першої світової війни служив радіотелеграфним старшиною, командантом в австро-угорській і німецькій арміях. З кінця 1918 р. по травень 1919 р. був представником державного секретаріату військових справ при Директорії УНР й одночасно начальником зв’язку при штабі Д[ієвої] Армії, з травня 1919 р. – по березень 1920 р. – начальником зв’язку при Начальній Команді Української Галицької Армії, а у квітні – першій половині червня 1920 р. – «при партизанщині» (армії ген. Павленка). Ймовірно йшлося про І Зимовий похід Армії УНР на чолі з генералом М. Омеляновичем-Павленком. Невдовзі звільнився з армії. Л. Шепарович повідомив, що він дуже добре володіє російською, німецькою і сербською мовами, добре – французькою («в письмі і слові»), досить добре розуміє англійську мову. Зазначив, що може надати поручительства митрополита графа Шептицького, Д-ра Стефана Федака, д-ра Охримовича, д-ра Лева Кульчицького, д-ра Макуха та інших. Резолюція міністра: «Призначається фаховцем V класу по фабрично-заводському департаменту з 25 вересня 1920 р.» Підпис Є. Архипенка. 13.Х.1920 р. [12, арк. 1–2].
2. 2. До цього листа додавалися копії документів. По-перше, свідоцтво з дипломного передвступного іспиту (переліком оцінок з фізики, хімії, математики, нарисної геометрії, механіки, науки «о стійности», основ машин та електротехніки) Л. Шепаровича до Великокнязівської Баденської технічної академії «Фрідеріціяна» в Карлсруе. Кандидат склав іспит з добрим ступенем. Свідоцтво підписано ректором академії 17 жовтня 1908 р. Копія свідоцтва завірена печаткою Міністерства народного господарства УНР [12, арк. 3]. По-друге, копія свідоцтва про складання головного дипломного іспиту з оцінкою «добре» та надання йому ступеня дипломованого інженера від 22 липня 1912 р. [12, арк. 4]. По-третє, свідоцтво з головного дипломного іспиту: а) дипломної роботи «Обчислення і проєкт залізно-дорожного мотору» під керівництвом проф. Д-ра Шляєрмахера з оцінкою 4,8 – добре (за 6-бальною системою), б) вкладки з переліком оцінок з головного дипломного іспиту (9 дисциплін: техніка машин постійного струму, техніка машин змінного струму, теорія електрики, теорія машин, силові машини, електричні залізниці, електричні силові машини, комутаторні двигуни перемінного струму, електричні мережі та розподіл електричної енергії) [12, арк. 4зв–5].
3. 3. Ще один документ – витяг з наказу по міністерству № 175 від 15 жовтня 1920 р. про призначення Л. Шепаровича на посаду фахівця V класу по фабрично-заводському департаменту з 25 вересня 1920 р. [12, арк. 6].
4. 4. Інформативно важливим документом є персональна картка співробітника. В ній зазначено, що Шепарович мав подвійне ім’я – Лев-Омелян, був українцем, сповідував греко-католицьку віру. Дата і місце народження – 4 березня 1888 р. в с. Колодіївка. Освіта – українська гімназія в Коломиї та Політехніка в Карлсруе. Сімейний стан – одружений, має доньку. Два брати служать в Армії УНР, інші – малолітні. Військовий ранг – колишній сотник Української Галицької Армії. Працював у приватних фірмах – електротехнічній компанії Brown, Boveri & Cie (Швейцарія) та інженерно-інсталяційному бюро інж. Трильського у Львові. Адреса: Львів, вул. Сикстуська, 48 у д-ра Федака Стефана. Картка заповнена власноруч Л. Шепаровичем 14 жовтня 1920 р. [12, арк. 7].
5. 5. Далі у справі є копія наказу по фабрично-промисловому департаменту від 3 січня 1921 р. Зауважимо, що на той час Уряд УНР і його міністерства перебували у Тарнові та Ченстохові (Польща). У документі йдеться про те, що відповідно до наказу по міністерству від 21 грудня минулого року Л. Шепаровичу дозволяється місячна відпустка з повним утриманням до 31 січня 1921 р. [12, арк. 8]. Підставою для надання відпустки було прохання Л. Шепаровича [12, арк. 9].
6. 6. Наступний документ – витяг з наказу по Міністерству народного господарства УНР від 19 березня 1921 р. про звільнення Л. Шепаровича з посади фахівця відповідного департаменту за неявкою «до праці» [12, арк. 10].
7. 7. У доповідній записці директора фабрично-промислового департаменту інж. З. Горницького до керуючого міністерством від 14 березня 1921 р. йдеться про необхідність звільнення Л. Шепаровича із займаної посади, оскільки він вчасно не повернувся на роботу, хоча і надав довідку про хворобу, але в той же час полагоджував свої справи у Львові. У резолюції зазначено, що Л. Шепаровича звільнено з 1 лютого 1921 р. [12, арк. 11]. До цієї записки додано довідку лікаря Д-ра Барвінського про стан здоров’я Л. Шепаревича [12, арк. 11].

ЦДАВО, ф. 9, оп. 2, спр. 207, арк. 7

Як повідомила газета «Краківські вісті», 1 червня 1941 р. у краківській лікарні після тривалої і важкої хвороби помер Лев-Омелян Шепарович – сотник УГА. Він був сином греко-католицького священика з Колодіївки біля Станіславова. Під час Першої світової війни був поручиком, спеціалістом при польовій австрійській радіотелеграфії. У визвольній війні був командантом польової «радіовисільні» та технічним референтом при Начальній Команді УГА. Поховали Л. Шепаровича 3 червня на Раковицькому цвинтарі у Кракові [13, с. 4].

ЦДАВО, ф. 9, оп. 2, спр. 207, арк. 1

Отже, особова справа Лева-Омеляна Шепаровича розкриває нові епізоди його біографії, зокрема щодо імені, професійної діяльності, служби в українських арміях й у складі Міністерства народного господарства УНР періоду Директорії як на території України, так і Польщі. Перспективними, на думку, автора є дослідження його фахової роботи у відомій німецькій фірмі Simens–Schuckerwertke GmbH (в Берліні, а потім у філії фірми у Львові) та громадської діяльності у міжвоєнній Польщі, зокрема на чолі Карпатського лещетарського (лижного) клубу.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. 1. Баран З. Степан Федак – правник, фінансист, громадський діяч. Українська кооперація. Історичні та соціально-економічні аспекти. Львів, 2001. Т. 2. С. 103–112.
2. 2. Бежук О. Жіночі історії родини С. Федака. Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького. 2015. Т. 17. № 4 (64). С. 366–376.
3. 3. Баран З. Участь родини Степана Федака в українському національно-визвольному русі. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2017. Вип. 53. С. 213–231.
4. 4. Шепарович О. Листопадові спогади. Жінка. Львів, 1936. 1 листопада (Ч. 21–22). С. 3–6.
5. 5. Шепарович О. УЧХ у Львові. 1918–1919. Вісті комбатанта. Нью-Йорк, 1961. Ч. 3. С. 25–32.
6. 6. Шепарович О. Модерний фемінізм і українська жінка. Жіноча доля: Альманах. Коломия, 1928. С. 23.
7. 7. О-ка. А наші родини меншають… Наше життя. Нью-Йорк, 1982. 11 грудня. С. 15.
8. 8. Кузьмович О. Про це і те. Нью-Йорк, 2000. 287 с.
9. 9. Махно В. Людина з історії. До 90-ліття журналістки Ольги Кузьмович. Альманах УНС. 2007. №8. С. 122–124.
10. 10. Шепарович Лев. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Перевидання в Україні. Т. 10. Львів: НТШ, 2000. С. 3840–3841.
11. 11. Баран З. Шепарович Лев Зенонович. Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923. Енциклопедія. Т. 4: Т – Я. Івано-Франківськ, 2021. С. 450–451.
12. 12. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 9. Оп. 2. Спр. 207: Шепарович Лев. 25.09.1920 – 14.03.1921. 12 арк.
13. 13. В. Й. П. † Лев Омелян Шепарович. Краківські вісті. 1941. Ч. 118 (274). С. 4.

Джерело: Бібліографічний опис: Власенко В. До біографії Лева Шепаровича // Реформування правової системи в контексті євроінтеграційних процесів : матеріали VІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Суми, 18–19 травня 2023 року). Суми : СумДУ, 2023. С. 9-13.