Глухівський район було визволено за декілька днів
Визволення сіл Глухівщини фашистських загарбників було здійснене військами 60-ї армії Центрального фронту під командуванням генерал-лейтенанта Івана Даниловича Черняховського (1906-1945) в період з 28 серпня по 1 вересня 1943 року. В ньому брали участь 70-а гвардійська (Глухівська ордена Леніна, двічі Червонопрапорна, орденів Суворова, Кутузова і Богдана мотострілецька – командир Герой Радянського Союзу генерал-майор Іван Андрійович Гусєв), 112-а (Рильско-Коростенська Червонопрапорна орденів Суворова 2-ї ступені та Кутузова 2-й ступені – командир полковник Олександр Васильович Гладков), 226-а (Глухівсько-Київська Червонопрапорна ордена Суворова ІІ ступеню – командир Герой Радянського Союзу полковник Василь Якович Петренко), 322-а (Червонопрапорна Житомирська – командир полковник Петро Миколайович Лащенко) стрілецькі дивізії, 248-а окрема курсантська стрілецька бригада, яка в грудні 1943 р. увійшла до складу 226-ї г. д., 23-а танкова Глухівсько-Речицька ордена Леніна Червонопрапорна ордена Суворова бригада (командир полковник Михайло Сергійович Демидов) 9-го танкового корпусу, а також 1-а гвардійська артилерійська Глухівська ордена Леніна Червонопрапорна орденів Суворова, Кутузова і Богдана Хмельницького дивізія прориву (командир генерал-майор Аркадій Миколайович Волчек).
Екіпаж танку Т-34 Столярова при визволенні Глухівщини
28 серпня 1943-го – визволені перші села України
16 серпня 1943 року Центральний фронт, котрим командував генерал армії Костянтин Рокосовський, одержав наказ Ставки Верховного Головнокомандування: наступати в загальному напрямку Севськ – Хутір-Михайлівський, не пізніше 1-3 вересня вийти на фронт річка Десна південніше Трубчевська – Новгород-Сіверський, Шостка – Глухів – Рильськ. У подальшому розвивати наступ у загальному напрямку Конотоп – Ніжин – Київ.
Карта визволення Глухівщини.
(З «Книги пам’яті»)
Вранці 26 серпня 1943 року 322-а стрілецька дивізія розпочала артпідготовку по передньому краю ворога прорвавши до вечора першу смугу німецької оборони. 27 серпня до прориву другої оборонної смуги було долучено 17-й гвардійський стрілецький корпус 60-ї армії, яким командував генерал-лейтенант А. Л. Бондарєв. Таранні удари корпусу забезпечили на світанку 28 серпня прорив другого ешелеону ворога й подальший розвиток операції, і на кінець третього дня наступу 322-а стрілецька дивізія прорвала тактичну оборону противника. Після розгрому ворога на Курській дузі, 28 серпня 1943 р. частини 70-ї стрілецької дивізії, переслідуючи відступаючого з Севська ворога вийшли на рубіж р. Клевені. Передовим військам ставилось завдання звільнити територію Крупецького та Шалигинського районів з виходом до Глухова з південно-східного боку.
Уланове, музей
Частини 226-ї стрілецької дивізії, що також з 26 серпня вели наступ лівіше, прорвали всю тактичну зону оборони німців. Рештки розбитої 82-ї піхотної німецької дивізії почали безладний відступ. Завдавши сильного удару на південь від Сєвська, війська 60-ї армії прорвали німецьку оборону на 45-кілометровому фронті та за чотири доби просунулись майже на 40 кілометрів.
9-й танковий корпус, як основна ударна сила, вводиться в прорив з метою заволодіння селами Баранівка, Фотовиж та Сорокові Бальчики, що було зроблено вранці 29 серпня 1943 р. Цього ж дня передові батальйони 322-ї дивізії вступили на українську землю у щойно визволене село Марчихина-Буда.
За спогадами Героя Радянського Союзу, генерал-лейтенанта В. Я. Петренка, під час «Глухівської операції» 226-а стрілецька дивізія 29 серпня просунулася вперед на 10 – 13 км. Противник, боячись бути відрізаним з тилу й ухиляючись від флангових атак, відійшов до села Сопич, де міцно закріпився, підтягнув танки, а дії своїх частин прикривав авіацією. Але село він не втримав і вимушений був відійти, зайнявши оборонний рубіж по лінії Кореньок-Вільна Слобода. Тут дивізія зустріла сильний супротив, але не надала можливості німцям закріпитися на далеких підступах до Глухова. Частини дивізії зробили стрімкий кидок до села Есмань (у 1957 – 2016 рр. – село Червоне), залишивши позаду інші з’єднання, і в ніч на 30 серпня зайняли вказаний населений пункт.
Чернігово-Прип’ятська операція
Сильний опір противник здійснив у Кучерівці, де неодноразово переходив у контратаки, пристосувавши будинки до оборони. Оточивши напівкільцем село, підрозділи дивізії увірвались у Кучерівку. План німців перегородити шлях на далеких підступах до Глухова був зірваний. Знищуючи на шляху свого руху заслони противника, вони увірвались у село Заруцьке, оволоділи рядом командних висот і почали обхід міста з південного сходу.
Неподалік сіл Пустогород та Вільна Слобода ворог здійснював величезний супротив. Так, в боях під Пустогородом було вбито 15 та поранено 20 бійців. Згоріло 5 танків та самохідних артилерійських установок із складу 9-го танкового корпусу.
Однак радянські танкісти його змели стрімкою атакою та знищили ворога і до вечора 29 серпня перерізали важливу артерію ворога – залізницю Тьоткіно–Хутір-Михайлівський.
Одночасно командний пункт було перенесено із с. Фотовиж з 15 годині до вечора в яр, що знаходився за 1 км північно-західніше Заручино.
До 18 годин цього ж дня 9-й танковий корпус повністю оволодів Есманню. В боях північно-східніше Есмані захопили у ворога 6 складів з продовольством і боєприпасами та 35 військовополонених.
Розвиваючи наступ в Глухівському напрямку 226-а стрілецька дивізія також в цей час відкинула ворога в районі села Бачівська, захопила населений пункт Вільну Слободу і вийшла 29 серпня на рубіж Червоне. Інші частини 226-ї стрілецької дивізії 29 серпня зайняла села Пустогород, Сопич, Товстодубове.
На придорожному стовпі біля мосту через р. Клевень невідомий воїн написав: «Мати-Україна», про це розповідав у вересні 1943 р. спецкореспондент «Красной звезды» майор П.Трояновський.
За річкою починається українська земля. Білі будиночки з акуратно «причесаними» дахами, журавлі криниць, тополі, вонзивші гострі вершини свої в біле розпечене небо, грушеві сади…
Село Сопич, Сумської області. По обидві сторони вулиці – жінки, старики, діти. На вулиці жарко, пильно, однак вони стоять в святковому одязі, вдивляючись в лице проїжджаючих та проходячих, запрошують в хату на чашку чаю…
Сопич, перше українське село, – позаду. Дорога йде через поля, степи і ліси вглиб Північної України. Слобідка, Вільна Слобода, Лужки, Крокотове, Есмань. В Есмані виїжджаємо на шосе. Широке, рівне полотно, по якому зараз котяться на захід тисячі машин.
Рідну Глухівщину визволяли земляки
Глухівщину від фашистських загарбників наприкінці серпня 1943 року звільняли дуже багато людей. Серед них глухівчанин Михайло Йосипович Божинов, рядовий-зв’язківець 1-ї гвардійської стрілецької дивізії, вікторівчанка Зінаїда Павлівна Божко з 70-ї дивізії, горілівчанин Володимир Романович Литвиненко, старшина роти автоматників 987-го стрілецького полку з 226-ї стрілецької дивізії. Рідну Уздицю прискореним темпом звільняв Данило Прокопович Грабар, що став після війни Заслуженим вчителем УРСР. Також визволяв своє рідне село Студенок 36-річний начальник штабу кавалерійського полку гвардії капітан Григорій Вікторович Безуглов, який у січні 1944 р. став Героєм Радянського Союзу.
Григорій Безуглов
Радості слоутчан не було меж. Дехто з солдатів, як наприклад, 22-річний Петро Вікторович Непомнящий, потрапив на мить до власної оселі.
У складі окремого винищувального протитанкового полку 70-ї гвардійської стрілецької дивізії старшина Непомнящий брав участь в оборонних боях під Харковом і Орлом, Воронежем і Москвою, в Ленінградській і Воронезьких областях.
Після розгрому німців у серпні 1943 року під Орлом і Бєлгородом слоутчанин звільняв рідне село, Глухів, Кролевець, Суми та інші міста.
«О третій годині ранку артилеристи не спали. Петро знав, що на світанку почнеться бій. Не з легких. За два роки війни, 22-річний сержант надивився всього, – писав про слоутчанина в 1973 році (до 30-річчя звільнення Глухівщини) відомий глухівський журналіст та поет Микола Єроха.
– Не спиш командире? – Непомнящий відчув поштовх. Навідник Михайло Чеванько лежав в окопі поруч, видивляючись в небі іскристі зорі.
– Який там сон! Розвидніє, знову підуть на нас «тигри» і «пантери».
Бій біля села Звягінці Орловської області був особливо жорстоким. Вогнисто-димчасті хмари затягнули просинь неба. За суцільною канонадою чути тільки: «Вогонь!», «Снаряди!» За одинадцять днів артилерійська обслуга, якою командував Петро Непомнящий знищила 18 танків противника. Коли на Курській дузі ворог був остаточно розгромлений, деякі його частини відступили на територію Сумщини.
Петро Непомнящий
У передостанній день літа сорок третього року 20-а артилерійська бригада, в якій служив слоутчанин Петро Непомнящий, вийшла на околиці Глухова. Як і під Орлом, над містом полум’янів світанок. Глухів взяли без бою. Важко було пізнати рідні місця: диміли розвалини МТС, за зеленню садів вгледів у центрі руїни на місці знайомих будинків. Жителі старовинного міста зустрічали визволителів квітами та яблуками. Артилеристи обійшли місто через Родіонівку. Збуджений, Петро звернувся до командира полку Ващука:
– Товаришу полковник! Дозвольте завітати у рідне село, матір провідати.
– Ти хоробрий боєць, Петре. Даю тобі п’ять діб. Заслужив.
Фекла Павлівна зустріла сина на порозі рідної хати.
– Петре, живий!!! Чи не поранило? Назовсім?.. – мати щебетала коло сина, хусточкою витирала зволожені очі і посміхалась…
Мав честь особисто розпитати в 2001 році вже сивочолого 80-річного ветерана про його фронтові будні. Петро Вікторович був людиною справи.
…Розпрощавшись з сім’єю, сержант знову пішов торувати дороги війни, дійшов до Німеччини, переможний день зустрів на Ельбі. А як повернувся у Слоут, зразу взявся за важку працю. Починав рядовим колгоспником, а потім багато десятиліть працював завідувач передової свино-товарної ферми слоутського колгоспу-міліонера.
30 серпня 1943 року – звільнено Глухів
Визволення м. Глухова від німецько-фашистських загарбників було здійснене військами 60-ї армії Центрального фронту під командуванням генерал-лейтенанта Івана Даниловича Черняховського (1906-1945) 30 серпня 1943 року. В ньому брали участь 70-а гвардійська Глухівська ордена Леніна, двічі Червонопрапорна, орденів Суворова, Кутузова і Богдана мотострілецька – командир Герой Радянського Союзу генерал-майор Іван Андрійович Гусєв, 226-а Глухівсько-Київська Червонопрапорна ордена Суворова ІІ ступеню – командир Герой Радянського Союзу полковник Василь Якович Петренко та 23-а танкова Глухівсько-Речицька ордена Леніна Червонопрапорна ордена Суворова бригада (командир полковник Михайло Сергійович Демидов) 9-го танкового корпусу.
Перші кроки Червоної армії на Глухівській землі
Розгромивши ворога на Курській дузі, Радянська Армія силами п’яти фронтів розгорнула могутній наступ на лівому крилі радянсько-німецького фронту. Згідно задуму ставки Верховного головнокомандування Радянської Армії поставило завдання Центральному фронту наступати в загальному напрямі на Сєвськ, Хутір Михайлівський і не пізніше 3 вересня 1943 р. вийти на лінію річки Десни, міст Трубчевськ-Новгород-Сіверський-Шостка-Глухів-Рильськ і в подальшому розвивати наступ на Конотоп–Ніжин-Київ.
З’єднання, в полосі наступу яких в серпні 1943 р. був наш район, зупинили противника на рубежі східніше Севська. Тут 60-й армії генерал-лейтенанта І.Д.Черняхівського, що входила до складу Центрального фронту, яким командував К.К.Рокосовський, протистояли частини 2-ї німецької армії групи «Центр». Так утворився один з північно-західних ділянок Курської дуги. Бойові дії тут завершились 23 серпня 1943 р.
26 серпня війська Центрального фронту, поповнивши свої боєприпаси, підтягнувши резерви та перегрупувавши свої сили почали нову битву. Це була крупніша фронтова операція кінця другого періоду Великої Вітчизняної війни. – Чернігівсько-Прип’ятська наступальна, що тривала з 26 серпня по 30 вересня 1943 р.
Вранці 26 серпня, після могутньої артилерійської та авіаційної підготовки, війська Центрального фронту перешли у наступ. Головний удар наносився по лінії Севськ-Новгород-Сіверський.
Долаючи шалений опір ворога, частини 226-ї стрілецької дивізії прорвали зону оборони південніше Сєвська і вийшли на оперативний простір. Нарощуючи удар в глибину і ширину, генерал І.Д.Черняховський ввів в прорив 9-й танковий і 17-й стрілецький корпуси.
Командиром 9-го танкового корпусу замість генерал-майора Шоміна, який став командуючим 2-ї танкової армії, у середині липня було призначено колишнього начальника штабу корпусу полковника Г.С.Рудченка, уродженця м. Суми. Авіачастинами 1-ї артдивізії командував генерал-лейтенант С.І.Руденко.
В ході Глухівської операції, що тривала лише чотири дні з 26 по 30 серпня 1943 року війська 60-ї армії просунулись за чотири дні майже на 45 кілометрів.
28 серпня частини 70-ї стрілецької дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу А.І.Гусєва переслідуючи відступаючого з Севська ворога вийшли на рубіж р. Клевені. Фашисти хотіли стримати натиск радянських військ, намагаючись використати водну перепону. Всі мости і переправи німці висадили. Броди і підступи до річки замінували.
Названим військам ставилось завдання звільнити територію Крупецького та Шалигинського районів з виходом до Глухова з південно-східного боку.
Також 29 серпня 1943 р. 137-у артилерійському полку 70-ї гвардійської стрілецької дивізії було дано наказ підійти до м. Глухова з боку села Полошки з метою підтримки вогнем піхоти 226-ї стрілецької дивізії.
За спогадами командира дивізіону на той час лейтенанта-артилериста Івана Нікітченка, фашисти не чекаючи наступу радянської піхоти почали розбігатися хто куди. Тікали вони п вулиці Суворова, а далі по вул. Терещенків та іншими вулицями. Червоні піхотинці наздогнали їх вже на околиці міста. Більше двохсот вони знищили, а 300 взяли в полон.
Розвиваючи наступ в Глухівському напрямку 226-а стрілецька дивізія під командуванням Героя Радянського Союзу В.Л. Петренка також в цей час відкинула ворога в районі села Бачівська, захопила населений пункт Вільну Слободу і вийшла 29 серпня на рубіж Червоне. Інші частини 226-ї стрілецької дивізії 29 серпня зайняла села Баранівка і Фотовиж, а також Пустогород, Сопич і Товстодубове.
Далі просунутись дивізії не вдалось. Авіація ворога постійно висіла в повітрі не даючи радянським частинам просуватись вперед.
Передислокація 2-ї гвардійської дивізії в напрямку Глухова
Під час визволення Глухівщини звання Героя Радянського Союзу отримав уродженець с. Журавка Волгоградської області майор Василь Григорович Жеребцов (1915-1943) – заступник командира 987-го стрілецького полку 226-ї стрілецької дивізії 24-го стрілецького корпусу 60-ї армії Центрального фронту.
Для оборони міста ворог сконцентрував 82-у і 327-у піхотні дивізії 13-го армійського корпусу. Значення міста було очевидним. Глухів піднімаючись над відкритою місцевістю був важливим форпостом на стику двох німецьких фронтів «Південь» і «Центр».
Німецьке командування надавало Глухову великого значення. Вузол шосейних і ґрунтових доріг відігравав велику роль в системі німецької оборони. У передмісті, за територією нинішнього сир заводу і біля урочища «Кобавщина» в напрямку села Сваркового розміщувалась німецька, авіадивізія. Звідси німецькі стерв’ятники робили вильоти на «Курську дугу». На окраїні Глухова вздовж старого Есманського шляху розміщувались артилерійські і продовольчі склади 2-ї польової німецької армії. П’ять доріг, які сходилися до міста, а також залізниця дозволяли переміщувати живу силу і техніку не тільки з глибини, але і маневрувати резервами вздовж фронту.
В пам’ятних будівлях фашисти встановили легкі гармати і кулемети, церкви і водонапірна вежа використовувались як пункти спостереження. Центр міста із північного заходу обрамлений річкою Есмань, а з сходу піднімались залишки давніх валів зручні для кругової оборони.
Початок визволення Глухова
Визволення міста Глухова, на думку історика Валерія Бєлашова, відбувалося у два етапи. Перший – розпочався з ранку 30 серпня і закінчився до 13.00; Другий – з 21.30 цього ж дня і закінчився до 2.00 31 серпня 1943 року. Якщо перший етап відбувався переважно вдень, то він безумовно запам’ятався жителям міста. То другий – у пізній вечірній та нічний час не міг запам’ятатися всім жителям з природньої причини, бо більша частина з них уже спала або в передчутті бою сховалася у погрібах та підвалах, що на той час було звичайним явищем.
Командуючий 17-м стрілецьким корпусом генерал Бондарєв бачив що Глухів є міцним горішком на шляху наступу радянських військ і готувався до операції серйозно: план операції складався з таких пунктів: 1-й гвардійській артилерійській дивізії потрійно було знищити важливі точки ворога, а потім супроводжувати вогневим валом 70-а і 226-а стрілецькі дивізії, які наступали. Взаємодіючи з 23-ю танковою бригадою під командуванням полковника М.С Демидова, вночі заволодіти Глуховом. Після артилерійської підготовки війська пішли в наступ, але на своєму шляху зустріли сильний опір.
Визволення Глухова. 1943 р.
(Із книги «Глухів. Випробовування війною»)
Залізничний вокзал і прилеглі до нього будівлі гітлерівці перетворили в опорні пункти і звідти вели згубний вогонь. Треба було розвідати і встановити систему вогню. Полкові розвідники 205-го стрілецького полку 70-ї дивізії в складі І. Жукова, С. Істинова, Я. Ярошенка на чолі з П. Капітоновим під покровом темряви непомітно проникли до міста, розвідали розташування вогневих точок і при поверненні захопили в полон вартового, шість ворожих солдат, а також підняли стрілянину, чим викликали паніку в тилу ворога. Скориставшись розгубленістю гітлерівців 5-та стрілецька рота, під командуванням молодшого лейтенанта В. А. Федорова в супроводі танка заволоділа залізничним вокзалом. Тим часом батальйони 205-го стрілецького полку 70-ї стрілецької дивізії під командуванням капітана А. А. Беребешкіна і В.М.Косорукіна перетнули вулицю Пушкіна і почали просуватися до центру міста.
Отримані розвіддані, допит полонених прояснили становище. Відступаючий ворог не встиг зайняти суцільної оборони. Оборона мала локальний характер. Переміщуючи свої сили з лівого флангу гітлерівці почали укріплювати південну окраїну міста, тим самим оголивши ту частину, що оборонялася. Скориставшись прорахунком ворога 1-й стрілецький батальйон під командуванням старшого лейтенанта Ю.В.Тварковського при підтримці двох танків розгромив ворога на північно-східній окраїні міста.
Червоноармійці на вулицях Глухова
Першою 30 серпня 1943 р. увійшла в місто 7-а стрілецька рота Олександра Гавриленка. В боях за місто відзначився командир взводу Боришвілі, рядові Олександр Тулинцев, Михайло Рябов, артилерист Петро Мерзлий, мінометники Микола Бенеша, Павло Малишевич, зв’язківець Віра Альошина. Мужність і героїзм проявили в боях за Глухів артилеристи 137-го гвардійського Червонопрапорного полку під командуванням майора В. Г. Соколова.
Велику допомогу надала піхота, в боротьбі з танками ворога – 74-й гвардійський винищувально-протитанковий дивізіон на чолі з капітаном І. В. Груновим. Спільними зусиллями всіх з’єднань Глухів був визволений від фашистської нечисті.
В бою за Глухів танкісти захопили 28 складів з продовольством та військовим майном та взяли в полон майже 500 німецьких солдат та офіцерів.
Поспішаючи, вороги не вивезли і не підірвали величезний склад боєприпасів, що містився на полі з лівого боку Глухівської МТС. Було там багато артилерійських снарядів великого калібру 10-ї повітряної армії. З допомогою полоненого німецького унтер-офіцера радянські піротехніки перетворили снаряди в авіабомби.
Щастя визволення першого українського міста
Через години після звільнення райцентру – о 14-й на ім’я Г.С.Рудченка від командуючого та члена Військової Ради Центрального фронту генералів Рокосовського та Телегіна надійшла телеграма: «Військова Рада Центрального фронту висловлює Вам, всім офіцерам, сержантам і рядовим бійцям доблесного 9-го танкового корпусу подяку за славні бойові успіхи, за проявлений при цьому мужність та героїзм. Бажаємо Вам, бойові друзі нових успіхів». Також комкор отримав звання генерала.
Глухів звільняли дуже багато людей. Серед них глухівчанин Михайло Йосипович Божинов, рядовий-зв’язківець 1-ї гвардійської стрілецької дивізії, слоутчанин Петро Вікторович Непомнящий, рядовий 70-ї гвардійської стрілецької дивізії, вікторівчанка Зінаїда Павлівна Божко з 70-ї дивізії, горілівчанин Володимир Романович Литвиненко, старшина роти автоматників 987 стрілецького полку з 226-ї стрілецької дивізії.
Також звільняв свій рідний край 35-річний слоутчанин Петро Іванович Гришко. «…Боєць не ходив в атаку, не водив на ворога танки, – розповідав про нього журналіст Микола Єроха. – Професія трудівника війни залишилась попередньою (до війни був трактористом, а у війну їздив на НАТІ – Авт.). Тільки не орав, не засівав землю, а перевозив гармати. Влітку 43-го зенітний дивізіон 226-ї стрілецької дивізії, в якому служив Гришко, брав участь у жорстоких боях під Курськом.
Вдома його чекали з Карпат, а повернувся 37-річний єфрейтор з вогняної дуги, коли у вересні артилеристи проходили дорогами Глухівщини. До рідної хати командир відпустив його на декілька днів з Суходолу, де на той час стояв дивізіон. Рідний край вже був визволений. Проходячи через Червоне, Глухів, Шевченкове, бачив, як люди клопотались біля зруйнованих осель, піднімали народне господарство…
Війну закінчив під Берліном. А коли повернувся у Слоут, ще добрі два десятки років посивілий фронтовик засівав родючу поліську землю житом-пшеницею…»
До ранку 31 серпня частини корпусу зайняли оборону, чекаючи контрударів ворога на північній околиці Глухова, а також в районі Нової Греблі та в лісі південно-східніше міста. Були міцно закриті всі дороги, що вели з півночі, заходу та півдня у райцентр.
Ввечері 30 серпня з півночі до Глухова підійшли кілька рот 226-ї дивізії. Вони упродовж ночі на 31 серпня контролювали мікрорайон Родіонівку по річку Есмань та частину міста по вулицю Вознесенську. Радянські війська з радістю вступили в перше визволене українське місто.
Ісаак Рубінштейн
За день 31 серпня підрозділи 70-ї та 226-ї дивізій, яких підтримували танки 230-ї бригади та польова артилерія 1-ї гвардійської дивізії повністю звільнили Глухів, причому, без запеклих боїв. Німці чинили значний опір лише біля коноплезаводу.
Ввечері 31 серпня був проголошений наказ № 7 Верховного Головнокомандуючого про присвоєння почесного найменування «Глухівських» 70-й гвардійській Червонопрапорній стрілецькій дивізії, 226-й гвардійській артилерійській дивізії і 23-й танковій бригаді. 120 гарматами салютувала Москва переможцям. За подвиги, звершені на землі Глухівщини, сотні радянських воїнів нагороджені орденами і медалями.
З втратою Глухова фашисти ніяк не могли змиритися. Стримуючи натиск радянських військ вони постійно бомбардували місто, головним чином надвечір, перед заходом сонця. Вони щоразу йшли на бриючому польоті з боку «падаючого» за горизонт сонця і продовжували атаки вже в сутінках.
Розстрілюючи ні в чому не винних старих людей, дітей. В цей час значна кількість жителів залишила Глухів і пішла жити в приміські села. Значна частина жителів Глухова ховалась в підземеллі Анастасіївської церкви. Одного разу при бомбардуванні міста фашистському льотчику вдалося скинути бомбу в центральний купол Анастасіївської церкви, але завдяки міцності перекриття люди в підземеллі вціліли, хоч і були засипані щебенем.
Останній наліт на Глухів фашисти спробували нанести 5 вересня. Група ворожих літаків кількістю 70 штук взяла курс на Глухів, але на шляху зустріла сильну вогняну стіну, в повітря були підняті радянські винищувачі 282-ї авіадивізії. А з землі стріляли зенітки 308-го зенітного полку, що прибув у Глухів ще 2 вересня. Його воїни знищили за чотири дні 15-17 ворожих літаків.
Ось і Глухів. Старовинне місто, що було колись столицею всієї Лівобережної України, – розповідав у вересні 1943 р. спецкор «Красной звезды» майор П.Трояновський. – Червона Армія прийшла сюди так швидко, що німці не встигли спалити його. Потім правда німці в безсилій злобі по-звірячому бомбили Глухів декілька днів підряд, але, в цілому, місто збереглось.
Ми побували у священика Спаської церкви. В будинку у нього безлад, на полу валяються осколки скла, розбитий посуд. Три німецькі бомби впали поряд з церквою. Отець Іван, 70-річний старий, говорить:
– Мітили, очевидно, в мою церкву. Інших, як говорять нині, «військових об’єктів» тут нема… Чекали ми вас з прихожанами з великим нетерпінням. Народ, особливо жінки, часами простоювали в храмі, молячи бога про вашу перемогу, про збереження вашого життя.
Глухів визволили 30 чи 31 серпня?
Завдяки правильно спланованого бою Глухів було визволено від німецьких військ, при цьому велику допомогу піхотинцям надали артилеристи 137-го гвардійського артилерійського полку під командуванням майора В. Г. Соколова, 74-го гвардійського окремого винищувально-протитанкового дивізіону під командуванням капітана І. Д. Трунова, артилерійські та мінометні батареї стрілецьких полків.
За оперативним зведенням Радінформбюро від 31 серпня 1943 року, Глухів було визволено 30 серпня, а за повідомленням газети 60-ї армії «Армійська правда», місто було взято у ніч з 30 на 31 серпня.
В той же час, про визволення міста 31 серпня 1943 року говориться в довідці про бойовий шлях 70-ї Глухівської стрілецької дивізії. У збірнику документів і матеріалів «Сумська область у період Великої вітчизняної війни Радянського союзу (1941 – 1943 рр.)», виданого в Харкові 1963 року, також вказано, що визволення Глухова настало 31 серпня 1943 року.
Питання розбіжності в датування визволення міста Глухова дослідили відомі глухівські історики (на жаль, вже покійні) доцент Валерій Іванович Бєлашов та кандидат історичних наук Юрій Олександрович Коваленко.
Юрій Коваленко
Валерій Бєлашов
На їх думку, відповідь на це питання дає документальний матеріал , що зберігається у Центральному архіві міністерства оборони Російської Федерації, у місті Подольську. Зокрема, в ньому говориться про те, що підрозділи 9-го танкового корпусу під командуванням полковника Г. С. Рудченка, 29 серпня до 18.00 повністю оволоділи селищем Есмань. Г. С. Рудченко вирішив зранку 30 серпня стрімко оволодіти містом Глухів, розпочавши наступ о 6.00 ранку. Але командуючий 60-ю армією, генерал-лейтенант І. Д. Черняховський згоди на початок наступу не дав і наказав укріплюватися в Есмані і чекати підходу основних сил армії. Тоді Г. С. Рудченко послав вночі з 29 на 30 серпня 28-й окремий розвідувальний батальйон у напрямку Глухова.
До світанку 30-го серпня 1943 року командиру 9-го танкового корпусу надійшло повідомлення, що розвідувальний батальйон досяг північної околиці міста, де зустрів організований опір сильного ар’єргарду ворога у складі декількох танків і піхоти, при цьому розвідники понесли невеликі втрати. Не маючи подальших задач від командарма 60-ї армії, Г. С. Рудченко надіслав на допомогу 28-му окремому розвідбатальйону сильний механізований загін у складі 23-ї танкової бригади та посиленої роти 8-ї мотострілецької бригади. До 13.00 Глухів був повністю звільнений від німецької присутності. При чому було захоплено 28 складів з продовольством і майном, взято у полон 500 солдатів та офіцерів супротивника.
Вже о 14.00 на ім’я командира танкового корпусу надійшла телеграма Військової Ради Центрального фронту наступного змісту: «Військова Рада Центрального фронту висловлює Вам, всім офіцерам, сержантам і рядовим бійцям доблесного танкового корпусу свою подяку за славні бойові успіхи, за проявлені при цьому героїзм і мужність. Бажаю Вам бойові друзі нових, ще кращих успіхів» (Рокоссовський, Телєгін).
До 4-ї години ранку корпус у повному складі розмістився й зайняв оборону в районі міста Глухова. Скоріш всього, цю інформацію і було використано при підготовці повідомлення Радінформбюро про визволення міста Глухова 30 серпня 1943 року, що суперечить спогадам його безпосередніх учасників, бо головні сили 23-ї танкової бригади ще рухались у напрямку Глухова.
Щодо характеристики дій, то правильним можна вважати слова наведені у спогадах полковника А. М. Проніна, тоді помічника начальника оперативного відділу штабу 9-го танкового корпусу, про те, що: «У місто Глухів першою увійшла 23-а танкова бригада».
Повне ж визволення всіх районів міста наступило лише тоді, коли до міста увійшли піхотні підрозділи 70-ї гвардійської стрілецької дивізії, котрі вже ввечері, вночі і на світанку 31 серпня довершили розгром ворога.
Вшанування визволення першого українського міста
Наказом Верховного Головнокомандувача від 31 серпня назви «Глухівських» присвоєно: 70-й гвардійській стрілецькій дивізії, 226-й стрілецькій дивізії, 1-й гвардійській артилерійській дивізії прориву РВГК, 23-й танковій бригаді.
Зруйнований залізничний вокзал
Взяття міста також було відмічено салютом із 120-ти гармат, що ще раз засвідчує особливу важливість успішного здійснення «Глухівської операції».
Таким чином, визволення першого воєнно-стратегічного вузла шосейних доріг з транзитною залізничною станцією – міста Глухова стало важливою подією у північносхідному російсько-українському прикордонні. Воно поклало початок визволенню ряду міст і сіл Лівобережної та створенню сприятливих умов для виходу на лінію Дніпра і визволення Правобережної України.
Як і чому загинув генерал Григорій Рудченко
Під час одного з таких ударів 1 вересня о 9 годині був поранений командир 9-го танкового корпусу генерал-майор бронетанкових військ Григорій Сергійович Рудченко (1900-1943). За свідченням командира танку Т-34 Ісака Рубінштейна генерал був смертельно поранений в другій половині дня 31 серпня після звільнення Глухова в районі Есмані.
Трагедія сталася на дорозі Есмань-Глухів, коли штабна колона з кількох легкових машин типу «Вілліс» і вантажівок наближалися по строму Есманському шляху. Після ночівлі в Есмані генерал о 8 годині покинув селище та через 30-40 хвилин, проминувши с. Хотминівку, зупинився на узвишші урочища Неродине або Провалля (висотою 219,5 м.), щоб зробити візуальний огляд місцевості у напрямку Глухова. Ця місцина використовувалась в переддень іншими радянськими військами, що наступали на Глухів. Тут же ще з вересня 1941-го стояв підпитий німцями радянський танк КВ («Климент Ворошилов») з стирчавшими трьома 37 мм бронебійно-запалювальними снарядами, що майже пробили 35 мм броню.
Після довгого огляду місцевості всі генерали, командири і обслуга сіли до машин і почали повільно спускатися з узвишшя через сухе русло природного водостоку Сніжкін Яр. Проїхавши 150 метрів від мосту колона вийшла на пряму лінію шосейної дороги. За шумом моторів ніхто не почув гул літака типу «Рама» («Небесний Костиль»), який з двох кулеметів розстріляв колону і, піднявшись, на кілометрову висоту зник в напрямку залізничної станції Есмань.
Начальник штабу 9-го танкового корпусу В.Ю.Рабінович також стверджував, що генерал-майор Рудчкенко загинув 1 вересня, інспектуючи танкістів. В цей момент в небі з’явився німецький літак «Фокке-Вульф-190». Кулею крупнокаліберного кулемету генерал був смертельно поранений. За спогадами О.Х.Румянцева генерал бронетанкових військ загинув в той час, як рухався стоячи у відкритому люку радянського танку на під’їзді до Глухова.
Під час обстрілу колони лише генерал Рудченко отримав смертельне поранення в груди. Через дві години він помер. На це вказують два документи, опубліковані дослідником О.Масловим, шифротелеграма командування Центрального фронту від 1 вересня 1943 р. керівництву Наркомату Оборони СРСР та документ штабу 9-го танкового корпусу, що що знаходяться в Центральному архіві Міністерства оборони Росії. В документах говориться, що Г.С.Рудченко загинув 1 вересня 1943 р. при нальоті ворожої авіації у двох кілометрах від Глухова при переході військами рову від спостережного пункту до КП.
Тіло пораненого Рудченка розмістили у будинку в якому після війни проживала сім’я Румянцевих по вул. Шевченка, 2. Коли він помер, тіло генерала було перенесено до приміщення «Теремка», де він лежав до наступного дня. Поховали генерала Рудченка в обід 2 вересня 1943 р. в центрі міста. Трохи пізніше могилу відвідав командуючий Центральним фронтом Рокоссовський. Для увіковічення пам’яті генерал було передано танк Т-34 під № 221, командиром якого був москвич, старший сержант Ісак Маркович Рубінштейн. В 1957 р. могилу генерала разом з танком було перенесено до міського меморіалу загиблих глухівчан. На могилі встановлено бюст, а поряд на 1,5-метровому постаменті танк.
Також несли великі втрати і солдати Червоної армії при звільненні району. За короткий термін визволення району загинули чимало воїнів. 502 з них покояться у братській могилі Меморіалу пам’яті глухівчан, відкритому у серпні 1991 року.
В цій же братській могилі поховано п’ятеро партизанів Глухівського партизанського загону, в т.ч. і О.В.Білявського – першого комісара загону.
Наприклад, лейтенант Олександр Кравейшвілі з грузинського міста Самтредіа, був поранений та помер від ран 30 серпня 1943 р., похований в с. Фотовиж. Молодший сержант Плокидін похований на станції Есмань, лейтенант Жижін в двох км південно-східніше Глухова, сержант Артемова – в могилі на північній околиці Глухова.
О 15:30 1 вересня 1943 р. танкісти рушили далі на захід в бік Кролевця. Головна колона 60-ї армії рухалась через села Полошки, Сліпород і далі на Ярославець і Мутин. Шевченково було звільнено ще 31 серпня силами 226-ї стрілецької дивізії.
Радянські воїни – визволителі йшли після виснажливих боїв на Курській дузі через населенні пункти пішки без автомобілів у чоботях і обмотках та вигорілих від сонця гімнастерках. Червоноармійці йшли квадратними строями по 40 чоловік у кожному. Деякі з них по двоє, згинаючись, несли на плечах протитанкові рушниці.
Зупинялись лише, щоб попросити у жінок з відра попити. Отож пили і навіть обливались. Для мирних жителів це були такі жадані перші дні визволення…
Під час визволення Глухівщини від фашистських загарбників загинули Герої
Під час визволення Глухівщини звання Героя Радянського Союзу отримав уродженець с. Журавка Волгоградської області майор Василь Григорович Жеребцов (1915-1943) – заступник командира 987-го стрілецького полку 226-ї стрілецької дивізії 24-го стрілецького корпусу 60-ї армії Центрального фронту.
29 серпня 1943 р. В. Жеребцов на чолі групи з двох батальйонів полку організував прорив німецької оборони, в результаті чого були звільнені села Сопич і Бачівськ в яких перебували опорні пункти ворога. В прорив, що утворився були введені основні сили, які за наступні дві доби просунулися на 45 кілометрів на захід. Увечері того ж дня Жеребцов загинув у бою. Похований у с. Широке тодішньої Бачівської сільради (з 2020 року – Есманської селищної територіальної громади Шосткинського району). В 1982 р. село ліквідоване.
Спочатку за той бій Василь Жеребцов був представлений командиром корпусу до ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня, але за рішенням командуючого 60-ї армії генерал-лейтенанта І. Д. Черняховського та командуючого Центральним фронтом генерала армії К. К. Рокоссовського подання було змінене: «Достойний присвоєння звання Героя Радянського Союзу».
Василь Жеребцов
За мужність і героїзм, проявлені на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 р. Василю Григоровичу було присвоєно звання Героя посмертно.
24 червня 2020 року в селі Товтодубове (нині Есманської селищної територіальної громади) встановили нові пам’ятники герою Радянського Союзу Василю Жеребцову та 12 невідомим солдатам. За інформацією тодішнього Бачівського сільського голови Лідії Ющенко, тут і раніше були пам’ятники, але старі. Тому вирішили, що вони потребують оновлення. З бюджету сільської ради виділили 25 тис. грн., ще стільки ж додав районний бюджет.
В повітряному бою над хутором Кривенкове Глухівського району (з 2020 року – Березівської сільської територіальної громади Шосткинського району) 30 серпня 1943 р. загинув помічник з повітряно – стрілецької служби командира 519-го винищувального авіаційного полку (283-а винищувальна авіаційна дивізія, 16-а Повітряна армія, Центральний фронт) старший лейтенант Степан Калинович Колесніченко (1913-1943) із с. Григоріополь Республіка Молдова.
Степан Колесніченко
Колгоспниця Д. А. Чубук, що спостерігала за боєм, у листі рідним С. К. Колесніченка писала: “Вранці йшов великий дощ, до обіду затих і було чути сильний гул бою. Ми були в хаті, раптом показалися літаки і почався повітряний бій. Їх було 5, а наш один, ми так і зрозуміли… він у повітрі загорівся і впав, напевно, він, бідний, не встиг і парашут розпустити.
Коли він впав, ми всім хутором, тобто колгоспом, бігли до нього … Коли витягли, було видно, що волосся чорне, обличчя не видно, чобіт один ще цілий був, на руці однієї була рукавичка; одна жінка з вогню витягала його документи. Пішли, взяли коня, склали все і привезли на своє кладовище, і поховали.
Завжди ми його згадуємо і пам’ятаємо, що він загинув за нас усіх, він же нас звільняв. Коли поховали, у нас у всіх боліла душа, наче ми загубили все на світі, хоча він нам був і є зовсім незнайома людина, а коли прочитали документи, нам ще більше стало шкода, так як він Герой Радянського Союзу і кілька разів нагороджений, зробив 100 нальотів на ворога і на 101-му загинув”.
Повертаючись із розвідувального вильоту, був атакований четвіркою Ме-109 у повітряному бою і був збитий.
Загальним підсумком бойової діяльності Степана Калиновича Колесніченко стали 17 особистих і 4 групові перемоги над літаками противника. Братська могила в селі Берези Глухівського району на Сумщині стала останнім притулком Героя.
Під час одного з таких ударів на старій Есманській дорозі 1 вересня о 9-й годині був смертельно поранений командир 9-го танкового корпусу генерал-майор бронетанкових військ Григорій Сергійович Рудченко (1900-1943).
Григорій Рудченко
Поховання Григорія Рудченка у Глухові
Поховали генерала Рудченка в обід 2 вересня 1943 р. в центрі міста Глухова. Трохи пізніше могилу відвідав командуючий Центральним фронтом Рокоссовський. Для увіковічення пам’яті генерала було передано танк Т-34 під № 221, командиром якого був москвич, старший сержант Ісак Маркович Рубінштейн. В 1957 році могилу генерала разом з танком було перенесено до міського меморіалу загиблих глухівчан. На могилі встановлено бюст, а поряд на 1,5-метровому постаменті танк.
В’їзд танка Т-34 на постамент
Також несли великі втрати і солдати Червоної армії при звільненні району. За короткий термін визволення району загинули чимало воїнів. 502 з них покояться у братській могилі Меморіалу пам’яті в центрі Глухова, відкритому у серпні 1991 року.
В цій же братській могилі поховано п’ятеро партизанів Глухівського партизанського загону, в т. ч. і Олександра Білявського – першого комісара загону.
Наприклад, лейтенант Олександр Кравейшвілі з грузинського міста Самтредіа, був поранений та помер від ран 30 серпня 1943 р., похований в с. Фотовиж. Молодший сержант Плокидін похований на станції Есмань, лейтенант Жижін за два кілометри південно-східніше Глухова, сержант Артемов – в могилі на північній околиці Глухова.
Завершення визволення Глухівщини від фашистських загарбників на початку вересня 1943 року
Не здійснюючи серйозного супротиву, німецькі частини 29 серпня 1943 року спішно почали відступ до Глухова, що забезпечило вступ до нього сусідніх частин. 70-а гвардійська стрілецька дивізія під командуванням полковника І. А. Гусєва у складі 17-го гвардійського стрілецького корпусу у ніч на 28 серпня змінила частини 226-ї стрілецької дивізії, а зранку перейшла у наступ на село Есмань. До закінчення наступного дня вона оволоділа селами Червоне (з 1957р. – Первомайське), Есмань, залізничною станцією Есмань, перерізала залізницю Хутір-Михайлівський – Ворожба.
Після цього успіху, як пишуть у своїй книзі Б. С. Вєнков і П. П. Дудінов «Гвардійська доблесть: Бойовий шлях 70-ї гвардійської стрілецької дивізії» (1979): «Дивізія одержала важливе завдання оволодіти містом Глухів, як важливим вузлом шосейних доріг. Часу на безпосередню підготовку до наступу було замало. На основі рішення командира дивізії, начальник штабу дивізії полковник В. І. Шуба і начальник оперативного відділу підполковник С. А. Вдовиченко розробили на карті план бою, довели завдання до командирів частин, уточнили питання взаємодії з сусідами».
Карта Чернігово-Прип’ятської операції 1943 р.
Командуючий артилерією полковник С. Я. Тичинський, начальник його штабу І. П. Піддубний та офіцери спланували вогонь артилерії, перевірили готовність батарей до бою. Після короткої артпідготовки 70-а гвардійська стрілецька дивізія при взаємодії з 23-ю танковою бригадою під командуванням полковника М. С. Демидова у складі 9-го танкового корпусу під командуванням полковника Г. С. Рудченка, при підтримці 1-ї гарматної і 2-ї гаубичної гвардійських артилерійських бригад 1-ї гвардійської артилерійської дивізії прориву РВГК перейшла у наступ. З правого боку атакувала 322-а стрілецька дивізія, зліва – 226-а. Збивши ар’єргарди 327-ї і 82-ї німецьких піхотних дивізій, вони швидко рухалися до Глухова.
Успіх прориву намітився на лівому фланзі. 205-й стрілецький полк 70-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням підполковника Ф.І.Печенюка о 13 годині 30 серпня форсував річку Клевень і заволодів населеним пунктом Студенок. А 989 стрілецький полк 226-ї с. д. – також Студенок, Заруцьке та Білокопитове.
Буквально за один день, 30 серпня 1943 року було звільнено районний центр – Глухів. Через години після звільнення – о 14-й на ім’я Григорія Рудченка від командуючого та члена Військової Ради Центрального фронту генералів Рокосовського та Телегіна надійшла телеграма: «Військова Рада Центрального фронту висловлює Вам, всім офіцерам, сержантам і рядовим бійцям доблесного 9-го танкового корпусу подяку за славні бойові успіхи, за проявлений при цьому мужність та героїзм. Бажаємо Вам, бойові друзі нових успіхів». Також комкор отримав звання генерала.
Після звільнення Глухова наступ радянських військ розвивався в стрімкому темпі і 1 вересня 1943 року визволення тодішнього Глухівського району (зазначимл, що також існували ще Шалигинський та Червоний райони) було завершено.
О 15:30 1 вересня 1943 року танкісти рушили далі на захід в бік Кролевця. Головна колона 60-ї армії рухалась через села Полошки, Сліпород і далі на Ярославець і Мутин. Шевченково було звільнено ще 31 серпня силами 226-ї стрілецької дивізії.
В перший день осені радянські війська (226-а стрілецька дивізія) увійшли в Баничі, Холопкове (Перемога), Семенівку, Дунаєць, Уздицю та Щебри. Одночасно війська 322-ї стрілецької дивізії звільнили в цей день північ Глухівщини (Первомайське, Горіле та Слоут).
3 вересня військами 112-ї стрілецької дивізії були звільнені селище Шалигино, а також села Сварково та Соснівка.
Наступ радянських військ був настільки миттєвий, що німці і мадяри тікали із населених чимдуж, хто перший. Навіть в такій спішці позабували в тих будинках де вони квартирували своє майно і речі, – розповідали старожили. – З їх палаток ще довго селяни шили собі штани та юбки. Адже з цим були великі проблеми у важкі воєнні та післявоєнні часи. Героями цих важких днів та місяців стали не лише воїни-визволителі але й жінки, старі люди та діти – які відбудовували на своїх плечах рідний край…
