Ще півтора століття тому у містечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії нараховувалося шість церков. П’ять з них були кам’яні. Три з них Михайлівська, Спасо-Преображенська та Трьохсвятительська були збудовані за проектами київського архітектора І. Г. Григоровича-Барського (1713-1785). На карті Чернігівської єпархії 1911 р. вказано у Воронежі 4 кам’яні приходські церкви, 1 кам’яна приписна церква та 2 церковно-приходські ш школи.   

1. Михайлівська церква була збудована ще за гетьмана Богдана Хмельницького (1648-1657). Підтвердженням тому є іменний напис на дзвоні Михайлівської церкви, що він вилитий «до храма св. арх. Михаила в гор. Воронежъ 1652 р.» [6, с. 339]. Отже, Вороніж вже був містечком, а в 1654 р. став ще й адміністративним осередком Воронізької сотні, з козацькою фортецею з великим майданом в центрі та Михайлівською церквою на ньому. Дерев’яна Михайлівська церква згоріла під час пожежі на початку 1700-х рр. У 1706 р. воронізький протопоп Василь Голенковський збудував нову кам’яну Михайлівську церкву, як соборну для всієї Воронізької протопопії. Це була одна з найперших кам’яних церков на Лівобережній Україні.

У 1730-х рр. осередок Воронізької протопопії було переведено в Кролевець до Різдво-Богородицької церкви, яка стала соборною. Позбавлена соборного статусу Михайлівська церква простояла недовго, вона виявилася нестійкою, хиткою за побудовою, тому й була розібрана.

У 1776 р. закладено нову кам’яну церкву, яку збудували коштом бунчукового товариша Матвія Холодовича (1712-1783). Церкву освятили в 1781 р. [6, с. 340; 7, с. 5]. Одноглава Михайлівська церква збудована в архітектурному стилі козацького бароко, схожа за формою й декором, на церкву Різдва Богородиці (1763 р.) в Козельці, батьківщині гетьмана Кирила Розумовського (1728-1803). Тамтешня Різдво-Богородицька церква теж, як і Михайлівська церква була збудована за проектом київського архітектора І. Г. Григоровича-Барського (1713-1785). Михайлівська церква двоповерхова, на горішньому поверсі знаходиться головний престол в ім’я архангелів Михаїла та Гавриїла. На нижньому поверсі – престол в ім’я св. Миколи та великомучениці Варвари. Ця нижня церква стала зватися воронежцями Миколаївською, вона опалювалася трьома кам’яними печами, обкладеними залізом. Від назви цієї теплої церкви походить назва центрального кутка Вороніжа – Микільщина. Хоча за другою версією колись поряд зі старою Михайлівською церквою стояла окрема Миколаївська церква [9, с. 10].

У 1873 р. поблизу Михайлівської церкви збудували дерев’яний будинок (14,7х8,4х2,8 м) для проживання священика. У дворі збудували кухню, два амбари, два сараї, конюшню, навіс та цегляний погріб [11, арк. 402/2].

У 1874 р. за ініціативи священика Іоанна Бугославського, як голови церковно-приходського опікунства Михайлівської церкви, було прийняте рішення разом з усіма прихожанами щодо прибудови до церкви кам’яної дзвіниці. Було складено геометричний спеціальний план церковного двору – погоста (цвинтаря) «церкви во имя Св. Николая и Св. Архистратига Михаила». Площа дільниці у 1013 квадратних сажнів дозволяла збудувати дзвіницю з західного боку церкви. Було розроблено проект триярусної дзвіниці [3, арк. 9-11].

З метричних записів Михайлівської церкви відомо, що в ній 30 червня 1876 р. «бракосочетались» – член Ніжинського окружного суду, 42-річний історик Олександр Матвійович Лазаревський (1834-1902) та 24-річна дочка відставного поручика Ганна Миколаївна Шрамченко (1852-1931), праправнучка Ірини Холодович, молодшої сестри Матвія Холодовича – фундатора цієї Михайлівської церкви [1, арк. 141].

У 1890 р. прибудували до Михайлівської церкви кам’яну триярусну дзвіницю, висотою в 16 та 1/3 сажні (33 м) до верху карниза [11, арк. 402/2]. Отже, через століття з часу побудови Михайлівська церква отримала дзвіницю в такому ж самому стилі козацького бароко.

У 1899 р. збудували будинок (9,8х5,7х3,4 м) для проживання псаломщика, у дворі збудували амбар та сарай [11, арк. 402/2].

За страховим описом 1910 р. довжина Михайлівської церкви разом з дзвіницею становила 20 сажнів (42,6 м), найбільша її ширина – 10 та 1/3 сажні (22 м), висота – 6 та 2/3 сажні (12,8 м) до верху карниза. У власності церкви перебували на Базарній площі 11 дерев’яних лавок, загальною довжиною в 33 сажні (70 м) [11, арк. 402/2].

Страхова вартість Михайлівської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 25000 руб., будинку священника – 1700 руб., будинку псаломщика – ­ 900 руб., кухні – 300 руб., 3-х амбаров, 3-х сараїв, конюшні, погребу та навісу – 500 руб., 11 лавок – 2300 руб., усього – 30700 руб. Вартість нерухомого майна Михайлівської церкви визначили: протоієрей Іоанн Бугославський, благочинний 3-го округу Глухівського повіту священник Микола Імшенецький; священики: Петро Старогорський, Андрій Сніцаровський; псаломщик Симеон Ландар; церковний староста Михайло Метла; прихожани козаки Іван Різник та Микита Скиба [11, арк. 402/2].

У 1931 р. воронізькі більшовики закрили Михайлівську церкву, поскидали хрести з куполів церкви та дзвіниці й розмістили на нижньому поверсі склад солі. Тож на німецькій фотографії 1941 р. бачимо церкву-склад без хрестів на куполах.

У 1979 р. Михайлівську церкву було включено до списку пам’яток архітектури УРСР під охоронним номером 1552. Невдовзі, у 1981 р., відновилися богослужіння в Михайлівській церкві.

2. Успенська церква була збудована вже після відновлення воронізької фортеці, спаленої поляками, військами короля Яна Казимира взимку 1664 р. Церква знаходилася у фортеці праворуч (північніше) в’їзної дороги на вал під гору через Глухівську браму (нині Київська вулиця з пам’ятною стилізованою баштовидною спорудою 1977 р. до 800-ліття Вороніжа). Далі по дорозі, за сто сажнів знаходилася   Михайлівська церква. Успенська церква стояла наче бастіон на краю фортеці впритул до подвійного частоколу (палісаду) з загострених смолянистих паль у два сажні висотою поверх земляного валу над хащами болотистої Гудимівки, правої притоки Воронця (нині Осоти). Церква звалася в народі Пречистенською, відповідно й куток Вороніжу звався Пречищиною.

В Успенській церкві стояла на престолі чудотворна ікона Богоматері – «Троєручиці», у срібній позолоченій ризі з дорогоцінним камінням. Вона була відома у всій Воронізькій сотні і далеко за її межами. Ще до 1756 р. ікона створила 28 чудес, підтверджених свідченнями зцілених нею віруючих [6, с. 340]. Успенська церква згоріла у великій пожежі, що сталася у Воронежі на початку 1800-х рр.

У 1825 р. закладено нову кам’яну Успенську церкву, яку освятили в 1833 р. [6, с. 341; 7, с. 6]. Кам’яна Успенська церква позначена (2) на трьохверстовій карті 1863 р. над Шосткинським шляхом, а за нею південніше позначена в самому центрі Воронежа кам’яна Михайлівська церква (1).

У 1871 р. за ініціативи священика Успенської церкви Тищенка та церковного старости купця Георгія Надточія, було прийняте рішення з усіма прихожанами щодо прибудови до церкви кам’яної дзвіниці [3, арк. 6].

У 1888 р. поряд з Успенською церквою збудували дерев’яний церковно-причтовий будинок (14,2х8,5х3,5 м) для проживання священика. У його дворі знаходилися кухня, два амбари, хлів, конюшня, цегляний погріб, сарай та навіс [11, арк. 402/6].

У 1890 р. збудували біля церкви сторожку (3,6х2,9х2,1 м). Неподалік на Базарній площі перебували приналежні Успенській церкві 6 дерев’яних лавок загальною довжиною в 43,1 м [11, арк. 402/6].

За страховим описом 1910 р. довжина Успенської церкви разом з дзвіницею становила – 16,3 сажні (34,7 м), найбільша її ширина – 10 сажнів (21,3 м), висота до верху карнизу – 4 сажні 1 ½ аршин (9,6 м). На церкві була одна велика глава. Дзвіниця в три яруси, загальною висотою до верху карнизу в 11 сажнів (23,4 м). Церква була збудована в архітектурному стилі класицизму, наче бастіон віри у Воронежі [11, арк. 402/6].

Страхова вартість Успенської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 17500 руб., сторожки – 50 руб, 6-х лавок – 2200 руб., кухні – 300 руб., 2-х амбарів, хліву, сараю, конюшні, погребу та навісу – 350 руб., усього – 20400 руб. Вартість нерухомого майна Успенської церкви визначили: благочинний 3-го округу Глухівського повіту священник Микола Імшенецький, священики: Петро Старогорський, Андрій Сніцаровський, Петро Тихомиров: псаломщик Павло Безпалий, церковний староста Семен Потебня, голова опікунства Іван Клещенко, член опікунства Лаврентій Овсяновець, прихожани козаки: Сидор Прохоровський, Юхим Радченко, Іван Якович Клещенко, Петро Закорка [11, арк. 402/6].

У квітні 1922 р. на Пасху воронізькі більшовики позбавили Успенську церкву всіх її дорогоцінностей, срібних чаш, напрестольних хрестів, розтрощили іконостас та спалили ікони [12, с. 37]. У 1931 р. церква була закрита, а її руйнація розпочалася у вересні 1937 р. з антирелігійного мітингу, організованого районним керівництвом. Тоді декілька активістів зняли дзвони з церковної дзвіниці. Найбільший дзвін обірвав усі мотузки й вщент розбився [9, с. 19]. Розбір церкви на цеглу для потреб селища розпочався з дзвіниці. На німецькій аерофотографії 1944 р. вже не бачимо прямокутника дзвіниці, проглядається лише хрестоподібний контур стін самої Успенської церкви (2). Нині на святому місці неприглядний пустир безвір’я, за дві сотні метрів від якого лежить великий камінь-валун, здобутий з фундаменту Успенської церкви й перетягнутий до пам’ятної баштовидної споруди на валу, присвяченої 800-літтю першої писемної згадки про Вороніж 1177 р.

3. Троїцька церква була заснована 31 березня 1691 р. як свідчить закладна дошка, що зберігається в Чернігівському історичному музеї ім. В.В. Тарнавського [19]. Церква стояла на пригорку за Клишківськими (західними) воротами воронізької фортеці, тобто за дві сотні сажнів від Михайлівської церкви по дорозі на село Клишки. Тоді у Воронежі збільшилася кількість козаків першого та другого куренів, які ущільнили своїми хатами забудову у самій фортеці й вийшли за її межі. Воронізьким козакам Микільщини та Пречищини було замало двох церков у фортеці, тож вони збудували третю Троїцьку церкву, за фортецею, на роздоріжжі вправо на Клишки (нині вул. Шевченка) та вліво на Кролевець (нині вул. Соборна). Цей куток Вороніжу став зватися Троєщиною.

При «Свято Троецкой Вороніжской» церкві була школа, як написано в донесенні воронізького сотника Івана Холодовича від 18 листопада 1739 р. [14, арк, 2].

За дозволом – Грамотою митрополита Київського і Галицького Гавриїла від 13 березня 1779 р. було закладено в містечку Вороніж нову дерев’яну Троїцьку церкву [15, арк, 1-4]. Стара церква була розібрана у 1787 р. [9, с. 16].

28 лютого 1804 р. священиком Троїцької церкви було призначено Григорія Івановича Кульжинського, син якого Іван Григорович Кульжинський (1803-1884) став письменником, учителем Ніжинської гімназії, навчав латині майбутніх письменників: Миколу Гоголя, Євгена Гребінку та Нестора Кукольника.

На трьохверстовій карті 1863 р. позначена дерев’яна Троїцька церква (3). Вона вже була позбавлена приходу за наказом Чернігівського єпархіального начальства 1862 р. та зі згоди мешканців Вороніжа. Троїцька церква разом з Трьохсвятительською церквою потрапила під скорочення кількості самостійних церков в містечку з шести до чотирьох. Відтоді Троїцька церква стала кладовищенською при діючій Преображенській церкві [16, с. 301].

У 1892 р. дерев’яна Троїцька церква була продана в село Любитове на Сеймі [9, с. 17]. Столітня церква була розібрана, перевезена й складена знову в 1894 р. в селі Любитове. Уявлення про вигляд Троїцької церкви надає проект з її будівництва, затверджений в Чернігові 1893 р. і опублікований 2015 р. в книзі «Любитове – моє рідне село», яку написав уродженець цього села Василь Григорович Кремень, міністр освіти та науки України 2000-2005 рр. [8, с. 136].

У страховому опису за 1910 р., заначено, що Троїцька церква в селі Любитове була збудована з дуже старого матеріалу «край порченого». У опису вказано розміри Троїцької церкви – довжина 9 та 1/3 сажні (19,9 м), ширина – 7 та 2/3 сажнів (16,3 м), висота до верху карнизу – 2 та 2/3 сажні (5,7 м). На церкві була одна велика глава. Дзвіниця в один ярус, довжина 2 та 1/3 сажні (5 м), ширина 2 сажні (4,3 м), висота 2 та 1/3 сажні (5 м). Церква і дзвіниця були збудовані у Любитовому в 1894 р. [12, арк. 333/13]. Церква простояла ще з півстоліття, допоки не зруйнували більшовики. У 2014 р. була споруджена в Любитовому нова кам’яна Троїцька церква.

 4. Трьохсвятительська церква в ім’я трьох святителів, Вселенських Вчителів – Григорія Богослова, Василя Великого та Івана Златоуста була збудована наприкінці 1690-х рр., за двісті сажнів на схід від воронізької фортеці, у третьому новоствореному козацькому курені по дорозі на село Макове, на узгірку за ручаєм Мухавка. Цей куток Вороніжа став зватися в народі Трисвящиною.

Школа при «Троесвяцкій» церкві згадується в документі від 28 серпня 1717 р. за підписом Воронізького сотника Івана Холодовича [13, арк, 3-5].

У 1804 р. була збудована нова кам’яна Трьохсвятительська церква [7, с. 6]. Трьохсвятительська церква у Воронежі відповідає своїми розмірами Трьохсвятительській церкві в Лемешах – рідному селі гетьмана Кирила Розумовського під Козельцем. Лемешівська церква була освячена 1760 р. Її автором був архітектор Іван Григорович-Барський (1713-1785), відомий воронежцям за своєю Михайлівською церквою (1781 р.). Тому вони й вирішили збудувати ще одну, за проектом Григоровича-Барського, маленьку Трьохсвятительську церкву в стилі рококо.

27 липня 1817 р. в церкві був охрещений народжений 26 липня Пантелеймон Куліш, майбутній письменник (1819-1897).

Церква позначена (4) на трьохверстовій карті 1863 р. Вона вже не мала приходу. бо так само, як і Троїцька церква, підпала під скорочення кількості самостійних церков у Воронежі за наказом Чернігівського єпархіального начальства 1862 р. та зі згоди мешканців містечка [16, с. 300]. Отже, дві церкви Трьохсвятительська та Троїцька були закриті, а їхні прихожани перейшли до Михайлівської та Успенської церков відповідно. Тому й не маємо в архівах метричних книг цих двох скорочених церков після 1862 р. Також ці дві церкви відсутні в розпису приходів Чернігівської єпархії 1876 р. [18].

За страховим описом 1910 р. довжина Трьохсвятительської церкви становила 7 сажнів (14,9 м), ширина – 4 ½ сажні (9,6 м), висота до верху карнизу – 4 сажні (8,5 м). На церкві була одна велика глава. Біля церкви стояла дерев’яна сторожка (10х4,2х2,1 м) [11, арк. 402/5].

Страхова вартість Трьохсвятительської церкви разом з іконостасом становила у 1910 р. – 4200 руб., сторожки – 20 руб,, разом – 4220 руб. Вартість цього нерухомого майна Трьохсвятительської церкви визначили: благочинний 3-го округу Глухівського повіту священник Микола Імшенецький, священики: Петро Старогорський, Андрій Сніцаровський, Петро Тихомиров: псаломщик Павло Безпалий, церковний староста Семен Потебня, прихожани козаки: Сидор Прохоровський, Юхим Радченко [11, арк. 402/5].

У 1932 р. воронізькі більшовики скинули з Трьохсвятительської церкви хреста, понівечили дах. На німецькій аерофотографії 1944 р. бачимо, замість чіткого прямокутника південної стіни церкви, освітлену сонцем руїну (4). По війні Трьохсвятительська церква була остаточно зрівняна бульдозерами з землею. Нині на місці церкви стоїть пам’ятний камінь в периметрі огорожі.

5. Спасо-Преображенська церква була збудована в 1691 р. [7, с. 6]. Того ж 1691 р. священик Спасо-Преображенської церкви отримав антиминс (посвячену хустину) на богослужіння в новоствореному приході [2, с. 341]. Церква знаходилася за версту від воронізької фортеці по дорозі на Кролевець, на пригорку лівого берега Осоти. Спасо-Преображенська церква звалася в народі Спаською, відповідно й цей куток Вороніжу звався Спащиною.

У 1783 р. було закладено нову кам’яну церкву, яку освятили в 1797 р. [11, арк. 402/4]. Такий довгий термін будівництва, у 14 років, невеликої церкви був обумовлений пограбуванням воронізького абшитованого бунчукового товариша Матвія Холодовича гайдамаком Семеном Гаркушею в січні 1782 р. Холодович помер наступного 1783 р., тож церкву, що мала бути збудована за зразком двоповерхової Миколаївської церкви в Козельці (1781 р.), прийшлося добудовувати його племіннику Михайлу Шрамченку за свої кошти, отже, меншої висоти та розміру. Церква вийшла одноглава, в архітектурному стилі пізнього козацького бароко.

У 1885 р. розроблено проект побудови 2-х ярусної кам’яної дзвіниці на фундаменті 10х10 аршин (7,1х7,1 м) з дикого каменю. Висота першого ярусу дзвіниці мала бути 12 арш. (8,5 м) від цоколя, висота другого ярусу – 10 арш. (7,1 м) до купола. Також за проектом мало бути подовжено один приділ на 5 аршин (3,6 м), ще збудовано з боків комору та хід на дзвіницю [4, арк. 2].

У 1897 р. поряд зі Спасо-Преображенською церквою збудували два дерев’яні будинки, один (14,7х8,4х2,8 м) – для проживання священика, другий (9,9х5,7х2,6 м) – для псаломщика. У дворі священика знаходився амбар, цегляний погріб, конюшня, сарай та навіс, у дворі псаломщика – тільки амбар та хлів [11, арк. 402/4]. 

Також у 1897 р. збудували у одній зв’язці з будинком псаломщика двоповерховий будинок церковно-приходської школи. Перший поверх школи був цегляний, висотою зовні 1,1 м, в середині – 2,1 м, з двома кімнатами, погребом, руською піччю та східцями на другий дерев’яний поверх (10,1х5,7х2,6 м). Цеглу для будівництва виробив цегельний завод, що належав церковно-приходському опікунству Спасо-Преображенської церкви. Завод був збудований у 1897 р., він мав піч для випалювання цегли під навісом [11, арк. 402/4].

У 1901 р. затвердили проект на влаштування дзвіниці та розширення Спасо-Преображенської церкви [5, арк. 21]. У 1905 р. завершили будівництво дзвіниці, трапезної та притвору.

За страховим описом 1910 р., довжина Спасо-Преображенської церкви становила разом з дзвіницею 13 сажнів 1 аршин 11 вершків (28,5 м), найбільша ширина – 9 сажнів 2 аршина (19,6 м), висота до верху карниза – 3 ½ сажні (7,4 м). Двоярусна дзвіниця була висотою в 7 та 2/3 сажні (16,3 м) до верху карнизу. У церковному дворі знаходився дерев’яний амбар, критий залізом. Також у власності церкви перебувала одна дерев’яна торгівельна лавка [11, арк. 402/4].

Страхова вартість Спасо-Преображенської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 15000 руб., будинка священика – 1200 руб., будинку псаломщика – 400 руб., церковно-приходської школи – 1000 руб., цегельного заводу – 505 руб., однієї лавки – 200 руб, 3-х амбарів, хліву, сараю, конюшні, погребу, навісу – 450 руб., усього 18755 руб. Вартість нерухомого майна Преображенської церкви визначили: благочинний 3-го округу Глухівського повіту священник Микола Імшенецький, священики: Петро Старогорський, Андрій Сніцаровський, Петро Тихомиров: псаломщик Євген Цибульський, церковний староста Опанас Купраш, члени опікунства: селянин Василь Єрмоленко, міщанин Іван Матвієнко [11, арк. 402/4].

У 1931 р воронізькі більшовики закрили церкву й перетворили її у склад залізного непотребу. Церква відновила богослужіння за німецької окупації в 1942 р. [9, с. 14]. По війні комуністи вдруге закрили церкву й знову перетворили її на склад. У 1968 р. розібрали дзвіницю на цеглу для відбудови печей колишнього церковного цегельного заводу. У 1996 р. розпочалося відновлення Спасо-Преображенської церкви, зроблено реставрацію, зведено дзвіницю. У 2020 р., за наказом № 630 Міністерства культури України від 10 лютого, воронізьку Спасо-Преображенську церкву включили до Реєстру пам’яток місцевого значення та надали охоронний номер 4706-См. [17].

6. Покровська церква була збудована на початку 1700-х рр. на лівому березі Осоти при дорозі на Глухів, за півверсти від фортеці. Цей куток Вороніжа, де мешкали козаки п’ятого куреня, став зватися Покрівщиною. Отже, усі п’ять воронізьких козацьких куренів, до півсотні козаків у кожному, мали за гетьмана Мазепи (1687-1709) свою церкву, священика, школу та шпиталь.

У 1854 р. була збудована нова Покровська церква [6, с. 341], майже навпроти старої дерев’яної церкви на лівому (західному) боці вулиці. Обидві Покровські церкви – стара дерев’яна (6) та нова кам’яна (6-а) – позначені на трьохверстовій карті 1863 р. За своєю побудовою кам’яна Покровська церква була напівкам’яна, з дерев’яною тинькованою стелею, яка відокремлювала дерев’яний, обшитий залізом, глухий, без вікон, восьмерик з маленькою главою, розташованою над олтарем. Взагалі усі шість церков Вороніжа – Михайлівська, Успенська, Троїцька, Трьохсвятительська, Преображенська та Покровська були одноверхі (одноглаві, однокупольні).

У 1892 р. збудували дерев’яний будинок (14,9х5,4х2,8 м) для проживання псаломщика. Також звели амбар, сарай, навіс та ригу [11, арк. 402/3].

У 1895 р. перебудували й саму Покровську церкву [7, с. 6]. Кошти на перебудову церкви надав відомий поміщик-меценат Микола Артемович Терещенко (1819-1903) [12, с. 60],

У 1906 р. збудували дерев’яний церковно-причтовий будинок (12,8х8,5х3,6 м) для проживання священика. Будинок стояв на кам’яному фундаменті, був критий залізом, опалювався трьома голландськими печами. Разом у одній зв’язці з будинком знаходилася дерев’яна кухня. У дворі був старий цегляний погріб. У 1907 р. збудували ще й амбар, у 1909 р. – конюшню, навіс та сарай [11, арк. 402/3].

При Спасо-Преображенській церкві діяв опікунський будинок для малоімущих, розташований за 55 сажнів на захід від церкви [11, арк. 402/3].

За страховим описом 1910 р. довжина Покровської церкви разом з дзвіницею становила 15 та 1/3 сажні (32,6 м), найбільша ширина – 10 ½ сажні (22,7 м), висота до верху карниза – 4 сажні (8,5 м). Церква опалювалася трьома кам’яними печами, обшитими залізом. Дзвіниця Покровської церкви була двоярусна висотою у 17 аршин 11 вершків (12,25 м) до верху карниза [11, арк. 402/3].

Страхова вартість Покровської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 10000 руб., церковно-причтового будинку для проживання священика – 2000 руб, будинку для проживання псаломщика – 300 руб., 2-х амбарів, 2-х сараїв, 2-х навісів, риги, конюшні, погребу – 450 руб., усього – 13430 руб. Вартість цього нерухомого майна Покровської церкви визначили: благочинний 3-го округу Глухівського повіту священник Микола Імшенецький, священики: Петро Старогорський, Андрій Сніцаровський, Петро Тихомиров: псаломщик Василь Ладухін, церковний староста Сергій Воронець, голова опікунства Іван Клещенко, член опікунства Лаврентій Овсяновець, прихожани козаки: Хома Тарасенко, Дмитро Николаєнко [11, арк. 402/3].

У 1931 р. воронізькі більшовики поскидали хрести з Покровської церкви та перебудували її в клуб цукровиків [9, с. 15]. Церква й досі була б танцювальним клубом для воронежців, якби в 1990-х рр. не був зруйнований цукровий завод. Покровська церква відновилася у 2005 р. Нині з шістьох церков Воронежа, зберіглося три церкви – Михайлівська, Преображенська та Покровська.

 ДЖЕРЕЛА

1. Державний архів Сумської області, ф. 744, оп. 2, спр. 45.
2. Державний архів Чернігівської області (ДАЧО), ф. 127, оп. 9-б, спр. 91.
3. ДАЧО, ф. 127, оп. 6-б, спр. 220.
4. ДАЧО, ф. 127, оп. 20-б, спр. 1071.
5. ДАЧО, ф. 127, оп. 33-б, спр. 299.
6. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 7. Стародубский, Мглинский, Новозыбковский, Глуховский и Нежинский уезды. Чернигов : Губернская типография, 1873. 439 с.
7. Корноухов Е.А. Алфавитный список церквей Черниговской епархии. Труды Черниговской губернской архивной комиссии 1906–1908 гг. Вып. 7. Чернигов, 1908. 402 с.
8. Кремень В.Г. Любитове – моє рідне село. Київ: Грамота, 2015. 320 с.
9. Кулик А.А. Релігійні та освітні установи смт. Вороніж від започаткування до сьогодення. Глухів, 2015. 36 с.
10. Российский государственный исторический архив в Санкт-Петербурге (РГИА), ф. 799, оп. 33, д. 2343.
11. РГИА, ф. 799, оп. 33, д. 2345.
12. Терлецький В. Православний Вороніж. Шостка, 2010. 94 с.
13. Центральний державний історичний архів України (ЦДІАК), м. Київ, ф. 51, оп. 3, спр. 333.
14. ЦДІАК, ф. 51, оп. 3, спр. 7278.
15. ЦДІАК, ф. 2232, оп. 1, спр. 42.
16. Черниговские епархиальные известия. Часть официальная. 1862. 1 октября. №30. С. 299 –310.
17. http://kultura.sm.gov.ua › index.php › okhorona-kultur
18. http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
19. Zakladna doshka Sviato-Troitskoitserkvy u sotennomu mistechku Voronizh Nizhynskoho polku (nyni Sumska oblast). 17 bereznia 1691 r.. Chernihivskyi istorychnyi muzeiimeni V.V. Tarnovskoho 17 bereznia 2020 r