Перші церкви по Десні з’явилася у ХVI столітті в поселеннях бортників Новгородського Спаського монастиря. За жалуваною грамотою 1551 р. майже всі бортні монастирські угіддя, починаючи віл монастиря униз по Десні до села Лушники, позначалися косим хрестом (ором, ориком, сохою) – знаменом, що викарбовувалося на бортних деревах по старих, одвічних рубежах землі хліборобів. Духовним знаменом сіл бортників стали хрести на білих церквах, що проглядалися через заплаву Десни над монастирськими лугами, борами одна за одною зигзицею. Заворожена церковними дзвонами Десна уповільнювала свою течію в білих крейдяних берегах, завмираючи біля церков.

Найдавнішою церквою була лівобережна лушниківська, яка виникла в селі Лучники ще до 1560 р. і звалася во ім’я Різдва Христового. За гетьмана Мазепи запанувала над Десною кам’яна Покровська церква на правобережній Дігтярівській горі. Церква була збудована 1702 р. гетьманом заради збереженої дігтярівцями старовинної чудотворної ікони Богоматері з Предвічним Младенцем. Копія цієї ікони, збережена богданівцями, теж отримала кам’яну церкву (1784 р.) на лівому березі Десни. А третьою кам’яною церквою на Десні стала лушниківська (1857 р.), бо мала чудотворну ікону Святого Миколая. Четвертою кам’яною церквою (1839 р.) була Архистратиго-Михайлівська церква в селі Ображіївка.

Перлиною українського народного будівництва, за висновком дослідника української архітектури С. Таранушенка (1889-1976) була дерев’яна Миколаївська церкву в селі Свірж 1745 р. побудови. Адже там була резиденція чернігівських єпископів, волосний центр Чернігівського Борисоглібського монастиря. Другий волосний центр на Десні був від Новгород-Сіверського Спаського монастиря в селі Лосці. Там була «Лосковская обитель» – великий монастирський двір, значно більший ніж у Новгороді-Сіверському.

Усі оновлені в другій половині ХVІІІ століття дерев’яні церкви в селах над Десною в Гнатівці (1767 р.), Чулатові (1771 р.), Пирогівці (1777 р.) Горбові (1778 р.), Комані (1781 р.) наслідували красу Свіржської церкви. На сьогодні зберіглася лише Покровська церква в селі Пирогівка, яка з 1979 р. є пам’яткою архітектури України. Усі інші 12 подеснянських дерев’яних церков були перетворені більшовиками в 1930-х рр. у колгоспні клуби, з них збереглися тільки два – в Лосці (Об’єднане) на правому березі Десни та в Чапліївці на лівому березі. З чотирьох кам’яних церков зберіглася лише одна Архистратиго-Михайлівська церква в селі Ображіївці, ще дві церкви стоять в руїнах – Покровська церква в Дігтярівці та Різдво-Богородицька в Богданівці, а на місці найдавнішої лушниківської церкви – братська могила.

1. Миколаївська церква села Комань

Комань є першим від Новгорода-Сіверського церковним селом на правому березі Десни. Село розташоване на споконвічних землях Новгород-Сіверського Спаського монастиря. Монастирські володіння вперше зазначені в грамоті 1551 р., також зазначені й межі бортних угідь. Зокрема перше від монастиря бортне угіддя тягнулося «по речку Комоню» [36. с. 144]. Як відомо команем звався в давнину, за князівських часів, бойовий, стрімкий кінь, тож, мабуть, і вузька річка Комоня, як рукав Десни в 3 версти довжиною, була стрімкою за течією, поки не стала тихоплинною Десною, після її розширення земснарядами в 1960-х рр. Мабуть, й засноване на початку ХVІІ ст. поселення на березі Комоні стало зватися Комоню, Команю. У документах 1619 р. Комань значиться «деревней». Невдовзі у 1640 р. Комань  отримала статут села, тоді її власником був Новгород-Сіверський староста Олександр Пісочинський [19, с. 445]. А за нового власника пана Вронського Комань стала зватися містечком [46. с. 137].

Село Комань мало свою церкву Миколая Чудотворця ще до гетьмана Богдана Хмельницького. Команські козаки входили до складу Арапівського куреня Новгородської сотні Стародубського полку.

Зберіглися сповідальні відомості прихожан команської Миколаївської церкви за 1740 р., складені 37-річним священиком Григорієм Федоровичем Романовським [55]. У 1768 р. він склав відомість до Комісії Стародубського полку з Генерального опису Лівобережної України – Гетьманщини щодо свого двору та приналежностей до нього. Двір стояв на землі, шо дісталася священику у спадок від його батька Федора Романовського, теж команського священика. У дворі були 3 покої, 1 людська хата для служителів, 4 амбари, 1 конюшня та 3 сараї. Біля двору було гумно, амбар та конюшня. Ще у священика був конопляний город та 21 нива орної землі в урочищах: Борок, В’язовий Околок, Великий Рог, Зимничнеське, Кладов’я, Кобелев Косогор, Комасинське, Криве, Киреєвське, Кругленьке, Лащиновате, Садки, Черетове, Шалаеве, Ясакор. Чотири сінокоси священика були за річками Десною і Команкою в урочищах: Мітах, Нежижи, Янковське [43, арк. 297].  

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., «село Комень» Новгородської сотні Стародубського полку належало прем’єр-майору Василю Ханенку як спадкове від батька генерального хорунжого Миколи Ханенка (1693-1760). Село знаходилося за 4 версти від Новгородка, за півверсти від села Чулатове. У Комані була одна дерев’яна церква та 1 церковник [23, с. 5]. Також в опису сусіднього села Чулатова вказано, що воно знаходилося за пів версти від села «Коменца (Коменя)». Можливо така назва села Комані походить від кам’яної гряди, яка перетинає Десну, нижче села Погребки. Шосткинські підводники – дайвери кажуть, що кам’яні піщані глиби схожі під водою на могилки, надгробки, погребки.

У 1781 р. в Комані була збудована нова дерев’яна Миколаївська церква [15, с. 24]. А через століття збудували в 1870 р. біля церкви дерев’яну дзвіницю на цегляному цоколі (2х2 сажні), в два яруси, загальною висотою до верху карниза 4 сажні (8,5 м). Дзвіниця була обшита тесом та пофарбована олійною фарбою, покрита зверху залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою [31, арк. 697/8].

Команська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р., також позначена хрестом в центрі села Комань на Плані Генеральних Межувань 1880 р. Позначена й річка Команка, яка ще не була розширена земснарядом в нинішню Десну.

За страховим описом 1910 р., дерев’яна Миколаївська церква в селі Комань 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, була зовні обшита тесом і пофарбована олійною фарбою, у середині – побілена крейдою; зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила 5 сажнів 2 аршини (12,1 м), ширина – 5 сажнів 2 аршини (12,1 м), висота до верху карниза – 5 сажнів (10,7 м). На церкві була одна велика глава. Великих вікон – 26 шт., малих в главі – 4 шт.; дверей зовнішніх, обшитих залізом – 3 шт. та 1 шт. – внутрішні двері. Іконостас довжиною у 8 аршин (5,7 м), висотою – 12 аршин (8,5 м). Церква холодна. Найближча житлова будівля знаходилася за 30 сажнів від церкви з південного боку і належала вона почесному громадянину Івану Пилиповичу Дякову [31, арк. 697/8].

Страхова вартість Миколаївської церкви разом з іконостасом становила у 1910 р. – 3600 руб., вартість дзвіниці – 600 руб., разом – 4200 руб. Вартість цього нерухомого майна Миколаївської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священик села Чулатова Микола Ільєнко, священик Олексій Кедров; псаломщик Іван Липський; церковний староста селянин-власник Степан Вареник; представниками прихожан козаки Григорій Микула та Максим Гапонов, селянин-власник Андрій Вареник [31, арк. 697/8].

У 1932 р. Миколаївську церкву обстежив та сфотографував відомий дослідник української архітектури С. Таранушенко (1889-1976) [42, с. 267-271]. Такої честі обстеження удостоїлася ще одна придеснянська церква в селі Свірж. Таранушенко зазначив особливість плану команської церкви – рівноплечий хрест, такий як в Покровської церкви села Пирогівки. Характерною рисою зовнішнього вигляду Миколаївської церкви була її сувора симетрія, повна рівновага бокових зрубів (рукавів), підпорядкованих центру. Церкву прикрашали карнизи оздоблені різьбленням. Внутрішня 20-метрова висота центральної дільниці церкви була динамічна, стрімка. Вище вікон церковної глави було закладено сволок, за який закріплено ланцюг з панікадилом. Особливо вразив Таранушенка стрункий верх церкви, спорудженої за основними традиційними приписами української народної архітектури.

За переказом, церкву переробили у 1930-х рр. в колгоспний клуб, який згорів. У 1980-х рр. проклали асфальтну дорогу через церковний пагорб, де знайшли срібні монети та хрест.

2. Миколаївська церква села Свірж

«Озерцо Сверж по речке Сверже» вперше значиться у найстарішому 1551 р. «грамотному» переліку вотчин (володінь) Новгород-Сіверського Спаського монастиря [36, с. 145]. Озерце було багате на рибу, на птахів. У 1630-х рр. поляки відшукали на лівому березі Свіржа ще й поклади залізної руди [18, с. 39]. Від болотної руди, мабуть, й походить назва рудої іржавої річки – Свіржа.

У 1667 р. «деревня на Сверзе реке» була передана кафедральному Чернігівському Борисоглібському монастирю, який збудував там церкву праведного Лазаря та архієрейський будинок («дворец»), де час від часу проживав архіпастир [11, с. 34; 20, с. 226]. Таким чином «деревня» Свирж стала резиденцією чернігівських єпископів, отримала статус слободи та волосного центру.

У Державному архіві Чернігівської області збереглися сповідальні відомості прихожан Лазарівської церкви Свіржського дворця за 1740, 1743 та 1744 роки – «Реєстр дворца архиерейського свиржского Новгородского уезда волости свиржской церкви святителя Христа Лазаря епископа Кипрского» [63].

У 1745 р. в слободі Свіржа була збудована нова дерев’яна церква во ім’я Святителя Миколая [3, с. 26]. А стара церква на честь праведного Лазаря була перевезена в село Антонівку (Романо-Давидівку), також приналежну Чернігівській кафедрі [11. с. 34]. Збереглися сповідальні відомості прихожан Миколаївської церкви за 1749-1787 рр. та метричні книги за 1793-1921 рр. [63].

У двох відомостях від 19 серпня 1768 р., поданих священиками Іоаном Якимовичем та Іоаном Чернявським до комісії з Генерального опису Гетьманщини, зазначено, що їхня церква на ім’я Святителя Христового Миколая була новою, дерев’яною та однопрестольною і стояла посеред Свіржського дворця. Три дзвони церковні висіли на сохах. При церкві був дячок Михей Дубровський, 26 р., козацького звання [44, арк. 1364]. Він наймав двір в селі Ображіївці, що належав Чернігівському кафедральному Глібоборисовському монастирю і сплачував за це 4 рублі за рік. Паламарем при церкві був Трохим Йосипів, 50 р., родом з села Смоляжи, Веркіївської сотні Ніжинського полку. Псаломщиком був Федір Іванов, 19 р., з села Антонівки Новгородської сотні Стародубського полку [44, арк. 1409].

Священики проживали в двох світлицях у дворі при Свіржському дворці. Перша нова світлиця була з кімнатою і дощатими сінцями, навпроти – мала стара хата. Друга, стара світлиця була з кімнатою, сінцями і чуланцем. У священицькому дворі стояли: – 2 амбари для поклажі, один – новий, другий – старий; – конюшня плетена, стара. Неподалік двору стояла нова лазня. Усі будівлі були криті соломою. При дворі був город для посіву конопель на півчетверичка та сінокіс на 6 возів сіна. Другий сінокіс знаходився між Десною і Віттю на 10 возів сіна. Усі землі були надані священикам Чернігівським кафедральним монастирем в ругу, тобто на їх утримання, ніяких купчих – кріпостей на землі священики не мали [44, арк. 1410].

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., «слобода Свиржа» знаходилася за 3 версти від села Погребки і належала Чернігівському кафедральному монастирю. Слобода стояла в низовині на річці Свірж при трактовій (наїждженій) дорозі з Глухова (через Івот, Остроушки) на Новгород та Стародуб. У слободі був «партикулярний» (приватний) приїжджій монастирський будинок «о 8 покоях», а при ньому – придворна дерев’яна церква, 1 священик, 1 диякон, 1 церковний причетник [23, с. 373].

Свіржська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р., також позначена хрестом як дерев’яна церква позначена на трьохверстовій карті 1863 р. в самому центрі села Свірж.

У 1892 р. збудували неподалік церкви двоярусну дзвіницю [31, арк. 697/13].

За страховим описом від 18 серпня 1910 р., дерев’яна Миколаївська церква в селі Свирж 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, була обшита зовні тесом й пофарбована олійною фарбою, у середині теж пофарбована олійною фарбою; зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила 6 сажнів (12,8 м), ширина – 6 сажнів (12,8 м), висота до верху карниза – 4 сажні (8,5 м). На церкві була одна велика глава. Великих вікон – 18 шт., малих – 4 шт.; та в главі 4 шт.; дверей зовнішніх, обшитих залізом – 3 шт., внутрішніх –  1 шт. Іконостас – довжиною 15 аршин (10,7 м), висотою – 12 аршин (8,5 м). Церква холодна. Двоярусна дзвіниця, загальною висотою до верху карниза 6 сажнів (12,8 м), довжиною – 2 сажні (4,3 м), шириною – 2 сажні (4,3 м), стояла на цегляному цоколі, була обшита зовні тесом і пофарбована олійною фарбою, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою [31, арк. 697/13].

Страхова вартість Миколаївської церкви разом з іконостасом становила 3500 руб., вартість дзвіниці – 500 руб., разом – 4000 руб. [7, арк. 697/13].Вартість цього нерухомого майна Миколаївської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священик села Свірж Іоанн Яновський, священик Олексій Кедров; представники прихожан: селянини-власники Петро Козлов та Назар Чечун [31, арк. 697/13].

У 1932 р. Миколаївську церкву в селі Свірж обміряв та сфотографував відомий дослідник української архітектури С. Таранушенко (1889-1976) [42, с. 73-76]. Він визначив церкву Миколи в Свіржі – перлиною українського народного будівництва. Невдовзі церква стала клубом колгоспу «Імені 2-ї п’ятирічки» села Свірж Шосткинського району. Нині на місці церкви розташований меморіал загиблим від німців односельцям та визволителям села [14, с. 336].

3. Дмитрівська церква села Чулатове

«Сельцо Чюлатова» вперше значиться в грамоті 1602 р. щодо споконвічних володінь Новгород-Сіверського Спаського монастиря. Зокрема одне з монастирських бортних угідь тягнулося 3 версти від монастиря до селища Анчютова (нині Чернацьке), тобто до перевозу через Десну. Перевізний лог був межею з оброчними угіддями сільця Чулатова [36, с. 150].

У 1619 р. за влади поляків в Чулатові нараховувалося 4 двори (дими) Івана та Костянтина Стромоухових. Раніше, за москалів, до 1618 р. вони сплачували Спаському монастирю податок медом 6 пудів щороку [18, с. 431]. Мабуть, такий же податок Стромоухови сплачували й польським католикам домініканцям, новим власникам монастирських бортних угідь.

За універсалом гетьмана Івана Самойловича від 21 серпня 1673 р. Чулатове було передано від Новгород-Сіверського Спаського монастиря, тобто від Новгород-Сіверської архімандрії до Чернігівської архієкопії, до її Борисоглібського кафедрального монастиря у Чернігові [21, с. 22]. Чулатівські козаки входили до складу Арапівського куреня Новгородської сотні Стародубського полку.

У відомості 1768 р., складеною ієромонахом Глібо-Борисовського кафедрального Чернігівського монастиря під час Генерального опису Гетьманщини зазначено, що «деревня Чулатова» Свиржської волості була розташована за 4 версти від сотенного міста Новгородка та за 74 версти від полкового міста Стародуба. Монастирю належав у Чулатові шинок на Малому провулку по дорозі на Новгород-Сіверський. У шинку продавав горілку чарками Трохим Коструба, чулатівець, 39 р., посполитий. Він проживав разом з родиною, жінкою та 2 дітьми на шинковому дворі, де була 1 хата зі світлицею, ще 2 клеті для поклажі, 2 плетені сараї, 1 овин. Монастир мав сінокіс посередньої трави за 2 версти від деревні Чулатове в урочищі Березова Гряда за річкою Команкою. Там накошувалося 10 скирт сіна, по 20 возів в кожній. А монастирський вигон для худоби чулатівців знаходився понад річкою Команкою 500х300 сажнів [44, арк. 133 – 134].

У 1771 р. в Чулатові була збудована перша дерев’яна Дмитрівська церква [15, с. 26]. Вона була аж трьохпрестольною – во ім’я святого Димитрія Солунського, святого Миколая та блаженного князя Михайла.

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Чулатове Новгородської сотні Стародубського полку належало Чернігівському кафедральному монастирю. Село знаходилося за 5 верст від Новгородка, за півверсти від села «Коменца (Коменя)», за 2 версти від «деревни» Дробишове. У Чулатові була одна дерев’яна церква, 1 священик Яків Яковенко та 1 церковник [23, с. 5].

У Державному архіві Чернігівської області збереглися сповідальні відомості чулатівської Димитрївської церкви за 1784-1792 рр. та метричні книги за 1786-1919 рр. [66].

Чулатівська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р., також позначена на трьохверстовій карті 1863 р., з південного краю села «Чулатово», розташованого на правому березі річки Команки, рукава Десни. Більш точно позначена чулатівська церква на Плані Генеральних Межувань 1880 р.

У жовтні 1860 р. при Дмитрівській церкві відкрилася церковно-приходська школа (ЦПЩ). У ній був один наставник та 32 учні (19 хлопчиків та 13 дівчаток) [40, с. 174].

За століття свого служіння Дмитрівська церква стала замалою для прихожан села Чулатове, кількість яких зросла за цей час удвічі, до трьох сотень душ. У 1871 р. церква була розширена [31, арк. 697/14].

У 1880 р. збудували поблизу Дмитрівської церкви дерев’яний церковно-причтовий будинок (10,5х5,7х2,5 м) для проживання псаломщика. У дворі псаломщика стояв дерев’яний амбар (4,3х4,3х2,5 м) та сарай з навісом (12,1х4,3х2,5 м) з колод [31, арк. 697/14].

За матеріалами Генеральних межувань 1884 р., Дмитрівській церкві села Чулатове належало 3,2 десятини землі – дільниця № 98, розташована в деснянському лузі за річкою Чорторійкою, на межі із землями села Комань [30, арк. 129]. На Плані Генеральних Межувань 1880 р. позначена права притока Десни річка «Черторейка», що звалася у витоках «Гнилою Черторейкою».

За страховим описом від 17 серпня 1910 р., дерев’яна трьохпрестольна Дмитрівська церква в селі Чулатове 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, була обшита тесом і пофарбована як зовні, так і всередині олійною фарбою; зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила 9 сажнів 2 аршини (20,6 м), найбільша ширина – 6 саж. (12,3 м), висота до верху карниза – 4 сажні (8,5 м). На церкві була одна велика глава та чотири малих. Великих вікон – 18 шт., малих в главці – 8 шт. та 2 шт. над боковими південними та північними дверима; дверей зовнішніх, стулкових – 3 шт. (з них обшитих залізом – 2 шт.) та 1 внутрішні двері, стулчасті, обшиті залізом. Іконостас загальною довжиною у 18 арш. (12,8 м), висота головного престолу 8 арш. (5,7 м), довжина теж 8 арш., з боків довжиною 5 арш. (3,6 м.), висотою 4 арш. (2,8 м). Церква холодна. Дзвіниця в два яруси, загальною висотою до верху карниза 5 сажнів (10,7 м) [31, арк. 697/14].

Страхова вартість Дмитрівської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 4000 руб., вартість будинку псаломщика – 300 руб., амбару – 30 руб., сараю з навісом – 30 руб., разом – 4360 руб. Вартість цього нерухомого майна Покровської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священик села Чулатове Микола Ільєнко, священик Олексій Кедров; псаломщик Іван Антонов; церковний староста казенний селянин Кузьма Миколайович Ляшенко, представники прихожан: козак Ігнат Васильович Богун та казенні селяни: Василь Івлєвич Ляшенко та Прохор Семенович Ляшенко [31, арк. 697/14].

У 1930-х рр. в Дмитрівській церкві на вулиці Хрещатик в Чулатові розмістили дитячий садок, а в будинку священика відкрили клуб. Старий священик сильно бідував, не мав можливості влаштуватися й заробити собі на хліб, помер просто неба. У війну садок і клуб згоріли. Нині на місці церкви приватна забудова.

 4. Покровська церква села Погребки

У XVI столітті селище Погребки визначало північну межу другого бортного угіддя Новгород-Сіверського Спаського монастиря на лівому березі Десни [36, с. 145]. Південною межею угіддя була річка Шостка, а східна межа сягала земель села Івот. Угіддя мало своє знамено – косий хрест (ор, орик, соха), що вирізався на старезних дубах з бджолиними дуплами. Угіддя обслуговували погребські бортники – збирачі меду, мабуть, ще с тих часів, коли їхні предки проживали в напівземлянках – погребках. Ще до нашестя татар, в селі Погребки була своя церква, одна з найперших, яку поставив Новгород-Сіверський Спаський монастир на лівому березі Десни.

У 1650-х рр. погребські козаки відновили церкву в наймальовничішому місці в дубині при впадіння Свіржа в Десну й назвали її в ім’я своєї покровительки – Божої Матері – Покрови. Погребські козаки мали свого отамана та курінь, до складу якого входили ще й остроушківські козаки. Курінь підпорядковувався сотнику Новгородської сотні Стародубського полку.

У серпні 1673 р. село Погребки було передано від Новгород-Сіверського монастиря головному в Чернігівській єпархії кафедральному Чернігівському Борисоглібському монастирю та його Свіржській волості [21, с. 22].

У 1708 р. в Погребках перебував московський цар Петро І. Його штаб-квартира знаходилася неподалік Покровської церкви в хаті заможного козака Мальченка, який мав свою, власну винокурню над Десною. Петро квартирував у хаті Мальчича аж 5 діб з 26 по 31 жовтня 1708 р. Там же З0 жовтня. відбулася царська нарада, на якій було вирішено знищити козацьку столицю Батурин на Сеймі.

У Державному архіві Чернігівської області збереглися сповідальні відомості погребської Покровської церкви за 1743-1764 рр. та метричні книги за 1809-1917 рр. [61].

У відомості від 2 вересня 1768 р., поданою погребськими священиками Григорієм Васильовичем Савинським (1709 р.н.) та Гурієм Калістратовичем Гаращенком (1725 р.н.) до комісії з Генерального опису Гетьманщини, зазначено, що їхня церква во ім’я Покрови Пресвятої Богородиці в селі Погребках Свіржської волості Чернігівської катедри була дерев’яна, з одним престолом, недавно відремонтована, огороджена разом з цвинтарем. Дзвіниця була ветха з трьома дзвонами. Школа ще будувалася – «внов делается». Вчителем був дячок Макар Кирилов син, 26 р., погребський уродженець, посполитого звання. При церкві був псаломщик – Андрій Леонтієв син, 26 р., з села Паліївки, посполитого звання [43, арк. 244].

        Погребській церкві «издревле» належав сінокіс, наданий їй козаками та посполитими села Погребки. Сінокіс знаходився за 3 версти від села в урочищі Долматове на річці Івотці, мірою в довжину 160 сажнів, вшир – 85 сажнів, де накошувалося 10 возів сіна. [43, арк. 244 зв.]. Священик Савинський проживав у старому дворі, що дістався йому разом з грунтами – городом, нивами та сінокосом у спадок від свого предка, колишнього погребського священика. У дворі Савинського стояла світлиця з кімнатою, навпроти неї – пекарня з сінцями. Була ще одна хата для дворових людей, три комори та один сарай для худоби – 1 корови, 1 вола та 3-х свиней [43, арк. 245].

Другий священик села Погребки Гурій Калістратович Гаращенко зазначив у відомості від 3 вересня 1768 р., що він проживав у новому дворі, де була світлиця з кімнатою, також пекарня та 2 клеті з прикоміркою, 3 сараї для худоби, гумно з овином. Місце для двору надав Гаращенку священик Григорій Васильович Савинський на своєму городі, отриманому від Чернігівської катедри без документів – кріпостей. Гаращенко зазначив у відомості, що свого часу його всиновив священик Григорій Васильович Савинський, бо не мав дітей [43, арк. 246].

За відомістю 1768 р., складеною ченцями Глібоборисовського кафедрального Чернігівського монастиря їм належав шинок в Погребках на Малому провулку при дорозі на Ображіївку. Там продавав монастирську горілку чарками Макар Кирилов 27 р., погребський козак, який проживав разом з родиною у шинковому дворі в хаті з сінцями. Служебкою в шинку була дівка Єфросинія 15 р., Титохова дочка з Ображіївки. Ще монастир мав в Погребках рибний стан, де були: 1 хата, 1 амбар для поклажі та 1 плетений сарай. При стані був монастирський лісок (460х120 саж.) дрібного дубового дерева. Стану належали 8 рибних озер [43, арк. 210 – 211 зв.].

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Погребки Новгородської сотні Стародубського полку належало Чернігівському кафедральному монастирю. Село стояло на узгірку над річкою Свірж, за 2 версти від слобідки Остроушки. У Погребках була одна дерев’яна церква, 2 священика та 2 церковних причетника [23, с. 372].

Погрібська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. при дорозі з Остроушок на Івот. На трьохверстовій карті 1863 р. церква позначена над річкою Свірж. На Плані Генеральних Межувань 1880 р. церква позначена на кутку кварталу вулиць Погребків над Свіржем, Десною.

У жовтні 1860 р. при Покровській церкві запрацювала церковно-приходська школа (ЦПШ). У ній був один вчитель – наставник та 43 учні (34 хлопчика та 9 дівчаток) [40, с. 174].

У 1889 р. Покровська церква згоріла у великій пожежі в Погребках, також згоріла й стара хата Мальченка, де була в 1708 р. штаб-квартира Петра І [26, с. 123]. Церкву відбудували в 1892 р. [31, арк. 697/11]. Вона нагадувала своєю красою хрещату Миколаївську церкву (1781 р) в селі Комані, хоча була дещо більша й значно вища за команську. Ці церкви стояли навпроти одна одної на різних берегах Десни.

У Календарі Чернігівської губернії на 1906 р. зазначено, що в Покровській церкві села Погребки зберігалася особливо-шанована, прославлена в межах всієї Чернігівської єпархії ікона Богоматері з Предвічним Младенцем [13, с. 47].

За страховим описом від 18 серпня 1910 р., дерев’яна Покровська церква в селі Погребки 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, була зовні обшита тесом і пофарбована олійною фарбою, у середині теж пофарбована білою олійною фарбою; зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила 7 сажнів (14,9 м), ширина – 7 саж. (14,9 м), висота до верху карниза – 7 саж. (14,9 м). На церкві була одна велика глава. Великих вікон – 25 шт., малих – 4 шт.; дверей зовнішніх, обшитих залізом – 3 шт. та 1 шт. – внутрішні двері. Іконостас – довжиною у 6 та ½ аршина (4,6 м), висотою – 15 арш. (10,7 м). Церква холодна. Найближча житлова будівля знаходилася за 20 саж. (43 м) від церкви з південного боку і належала вона священику (протоієрею) Василю Рклицькому, а з південного боку церкви знаходився за 25 саж. (53 м) будинок псаломщика Калиновського. Дзвіниця стояла на цегляному цоколі, була зовні обшита тесом і пофарбована олійною фарбою, в три яруси, загальною висотою до верху карниза 8 саж. (17 м), довжиною та шириною у 7 арш. (5х5 м), зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою [31, арк. 697/11].

Страхова вартість Покровської церкви разом з іконостасом становила у 1910 р. – 7500 руб., вартість дзвіниці – 500 руб., разом – 8000 руб. Вартість цього нерухомого майна Покровської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священики Олексій Кедров та Іоанн Яновський; псаломщик Іоанн Калиновський; щойно обраний на затвердження церковний староста Іван Шеварницький; представники прихожан: Лука Петрович Фролов, Федір Коротченко та Митрофан Моісеєнко [31, арк. 697/11].

У 1930 р. загальні збори селян погребского колгоспу «Червоний партизан» прийняли рішення про закриття Покровської церкви [16, арк. 26]. У 1932 р. за головування Демида Фатуна, церкву перебудували і «над самою Десною виріс клуб – вогнище культури на селі» [38]. «Вогнище» зігрівало колгоспні душі погребківців допоки не побудували ще більше вогнище комуністичної культури в 1960-х рр. за головування Костянтина Цибенка (1902-1967). Старий клуб став занедбаним складом колгоспу «Більшовик». Столітня церква-клуб-склад тихо згоріла у 1987 р., а за нею невдовзі зник і 60-річний погрібський колгосп [14, с. 335].

 5. Георгіївська церква села Горбове

Село Горбове вперше згадується у грамоті 1551 р. щодо споконвічних угідь Новгород-Сіверського Спаського монастиря, зокрема його правобережного починку Березова Гряда на озерце Любивлі (нині Любивель біля села Дігтярівки). Починок межував з селом Горбовим старим «рубежем» в пустому (піщаному) лузі по «Путимскому перевозу» через Десну (нині залізничний міст) [36, с. 144].

У Горбові була Георгіївська церква, яка взяла собі назву церкви літописного Ігорева сільця, яке належало Київському князю Ігорю Олеговичу (…-1147) [11, с. 30]. Археологи виявили Ігореве сільце на Селецькій горі між Горбовим та Гірками [47, с. 20].

Село Горбове згадане вдруге 1637 р., коли Новгород-Сіверський староста Олександр Пісочинський передав Горбове єзуїтам, які саме переоблаштували Спаський монастир на костел [5, с. 190].

За козаків Горбове, як і сусідні Гірки разом «з дворцем и з станом Селецким», стало знову належати монахам Новгород-Сіверського Спаського монастиря.

У відомості від 26 лютого 1769 р., поданою горбівськими священиками двоюрідними братами Назаром Івановичем та Василем Павловичем Короткевичами до комісії з Генерального опису Гетьманщини, зазначено, що їхня церква во ім’я Святого Великомученика Георгія була триверха дерев’яна з одним престолом. При церкві була дзвіниця з трьома новими дзвонами. Поряд стояла нова шкільна хата, у якій проживав вчитель – дячок Сидір Йосипович Скрипченок, родом з села Горбове, 37 р., посполитого звання. При церкві був псаломщик – Данило Леонтьєв, 23 р., посполитого звання, з села Рословичі Києво-Софіївського монастиря Київського полку. Паламар – Семен Іванов, 30 р, посполитого звання, з містечка Орлівки Чернігівського полку. Ніяких володінь у церкві не було [44, арк. 659-662 зв.].

Горбівські священики Назар Іванович та Василь Павлович Короткевичі проживали у двох окремих дворах, які дісталися їм в спадок від свого прадіда горбівського священика Григорія Короткевича. У дворі священика Назара Івановича була 1 світлиця з кімнатою, з сінцями та пекарнею, ще 2 амбари для поклажі, 1 сарай для худоби. Священик проживав разом з шістьма його молодшими братами та сестрою. У дворі другого священика Василя Павловича теж була 1 світлиця з кімнатою, сінцями та пекарнею, 2 амбари для поклажі, 2 сараї для худоби. Священики Короткевичі мали 13 нивок орної землі, наданої козаками й посполитими в ругу, тобто для отримання доходів як платні за церковну службу. Також священики мали три сінокоси в горбівських лугах по правій стороні Десни в урочищах: Плавельці, Плоське та Білі Береги [44, арк. 659-662 зв.].

У 1778 р. в селі Горбове постала нова Георгіївська церква [15, с. 23; 30, арк. 697/3]. Кошти на будівництво церкви надав власник села Горбове Новгород-Сіверський Спаський монастир за безпосередньої участі його архімандрита Йосипа Томашевича [44, с. 424; 47, с. 181].

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Горбове Новгородської сотні Стародубського полку належало Новгород-Сіверському Спаському монастирю. Воно знаходилося за 7 верст від Новгорода-Сіверського, за версту від села Гірки, за півверсти від «деревни» Юхнове. Село Горбове розташувалося під горою при широкому лузі. У селі була одна дерев’яна церква, 2 священики, 1 церковник [23, с.7].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості горбівської Георгіївської церкви за 1791 р. [53].

Горбівська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. при дорозі на Дігтярівку. На трьохверстовій карті 1863 р. церква позначена на схилі гори. На Плані Генеральних Межувань 1880 р. церква позначена в самому центрі села Горбове над Десною.

У 1897 р. збудували поблизу церкви дерев’яний церковно-причтовий будинок (14,2х6,4х2,8 м) для проживання священика. У дворі священика стояв дерев’яний хлів (17,7х5,7х1,1 м), критий соломою. У 1901 р. збудували у дворі ще два амбари з конюшнею в одній побудові (14х5,7х2,4 м). У 1904 р. збудували для священика дерев’яну кухню (5,7х5,7х2,8 м), криту соломою [31, арк. 697/3].

У 1901 р. збудували церковно-причтовий дерев’яний будинок для проживання псаломщика (12х5,7х2,8 м), критий соломою. Поряд з будинком збудували дерев’яний амбар (5,7х4,9х2,5 м) [31, арк. 697/3].

При Георгіївській церкві була дерев’яна церковно-приходська школа (7,8х7,1х3,6 м), крита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. У ній було 5 вікон (1,2х0,7 м), 1 двері, 1 піч голландська [31, арк. 697/3].

За страховим описом від 30 липня 1910 р., дерев’яна Георгіївська церква в селі Горбове 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, зовні була обшита тесом і пофарбована білою олійною фарбою, всередині також пофарбована білою олійною фарбою; зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 9 сажнів 2 аршини (20,5 м), найбільша ширина – 7 саж. ½ арш. (15,3 м), висота до верху карниза – 4 саж. (8,5 м). На церкві була одна велика главка та одна мала главка (над вівтарем). Вікон – 21 шт., з них великих – 11 шт., малих – 10 шт.; дверей зовнішніх, стулкових, оббитих залізом – 3 шт., внутрішніх – 1 шт. Іконостас довжиною у 22 арш. (15,6 м), висотою – 5 арш. (3,6 м). Церква холодна. Дзвіниця в 2 яруси, загальною висотою до верху карниза 7 саж. (14,9 м). Найближчі до церкви будівлі стояли з усіх боків на відстані 20 саж. (43 м) [31, арк. 697/3].

Страхова вартість Георгіївської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 11800 руб., вартість будинку священика – 600 руб., будинку псаломщика – 300 руб., школи – 400 руб., хліву – 150 руб., кухні – 125 руб., двох амбарів з конюшнею – 150 руб., амбару – 75 руб., хліву – 60 руб., разом – 13660 руб. Вартість цього нерухомого майна Георгіївської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священики: Петро Симоновський, Роман Никитин; псаломщик Іоанн Фокин; церковний староста Іван Євдокименко; представники прихожан: Євген Іваненко, Петро Шовкун [31, арк. 697/3].

У 1930 р. в Горбові побував мистецтвознавець Павло Жолтовський (1904-1986). Він зробив фото Георгіївської церкви та її схематичний обмір. На підставі цього обміру відомий дослідник української архітектури С. Таранушенко (1889-1976) зробив опис Георгіївської церкви, де визначив її як триверху, тризрубну – з двох квадратних в плані зрубів та одного шестигранного. Менший квадрат зрубу – вхідний бабинець, більший квадрат – центральний, а шестигранник це вівтар. Таранушенко відзначив стрункий зруб вівтаря, також і центральний зруб був виконаний в струнких пропорціях. Зруби стін церкви були динамічно розгорнуті догори. Взагалі, «компоновка плану Георгіївської церкви була незвичною, випадала з типових схем» [41, с. 424].

«Безбожники-більшовики у 1930-ті роки зруйнували прекрасну культову будову – церкву Святого Георгія». По війні рештки кам’яного фундаменту церкви використали для будівництва сільського клубу дещо вище на пагорбі [7, с. 103-104].

6. Михайлівська церква села Ображіївка

Була збудована в 1670 р. козаками й посполитими Преображенської слобідки Новгород-Сіверського Спаського монастиря. Дерев’яна церква Архистратига Михаїла – верховного командувача Божого війська янголів – стояла на невисокому пагорбі Головачівки, з деснянського, західного боку села, звідки розпочалася. хутірська забудова Ображіївки ще з перших років ХVІІ ст. [11, с. 41].

21 серпні 1673 р. село Ображіївка було передано від Новгород-Сіверського монастиря головному в Чернігівській єпархії кафедральному Чернігівському Борисоглібському монастирю та його Свіржській волості [21, с. 22].

У Державному архіві Чернігівської області збереглися сповідальні відомості ображіївської Михайло-Архангельської церкви за 1743-1787 рр. та метричні книги за 1793-1918 рр. [59].

У 1765 р. ображіївська церква згоріла від удару блискавки. На її місці встановили дерев’яну церкву, перевезену з козацького села Самотуги Сосницької сотні Чернігівського полку [11, с. 41].

У відомості, наданою 1768 р. монахами Чернігівського Борисоглібського кафедрального монастиря ревізорам Генерального опису Гетьманщини, зазначено, що їхнє село Ображіївка знаходилося за 12 верст від сотенного міста Новгородка, за 70 верст від полкового міста Стародуба. Ображіївка була розташована при двох озерах Пекалове та Морозове. Чернігівський монастир володів 16 грунтами з 107 нивами, які з давніх років були надані ображіївським монастирським підданим, «которие пашут ежегодно отдая всякого хлеба монастирю пятую копу». Також монастирю належали 12 конопляних городів та 7 сінокосів [44, арк. 1226-1240].  

За відомістю, складеною 24 серпня 1768 р. ображіївським священиком Іваном Тарасевичем для ревізорів Генерального опису Гетьманщини, зазначено що церква Святого Архистратига Михайла в селі Ображївка Воронізької сотні Ніжинського полку була дерев’яна, нова, її дзвіниця теж була дерев’яна але стара, ветха. У відомості зазначено, що при церкві було 2 хати. Перша хата з сінцями і кліттю, була шкільною. У школі мешкав вчитель дячок Юхим Мазуров, 25 р., козацький син з міста Новгородка Сіверського. У другій шпитальній хаті мешкав Наум Трохимів, 50 р., козацький син, ображіївець, він не володів ногами, харчувався з милостині, отриманої від доброохочих жителів. Ніяких інших майнових приналежностей хат на земель ображіївська церква не мала [44, арк. 1273].

У відомості від 24 серпня 1768 р. ображіївський священик Іван Тарасевич вказав, що проживає в старому, спадковому дворі, де була світлиця на 2 кімнати, ще 2 людські хати, 4 амбари, 2 сараї для худоби, 1 конюшня, 1 овин. Біля двору була винокурня на 2 котли, в якій взимку націджувалося з власного хліба (зерна) 200 відер горілки для дворового вжитку та продажу стороннім людям відрами і діжками. Священик Тарасевич володів 21 нивою орної землі, 4 сінокосами, 6 гаями, які дісталися йому в спадок від предків. першопоселенців на вільних ображівських землях, тому ніяких кріпостей – купчих не мав [44, арк. 1272-1276 зв].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Ображіївка Воронізької сотні була одна дерев’яна церква, 2 священики, 1 диякон, 1 причетник та 2 різночинці [23, с. 367].

У 1831 р. була закладена нова кам’яна церква аж за версту від старої церкви на схід, де проживали козаки Вареники, які зібрали найбільше коштів на будівництво церкви [3, с. 42]. Кам’яну Михайлівську церкву збудували в 1839 р. [15, с. 25], з дотриманням архітектурних форм пізнього класицизму ХІХ ст. та з використанням деяких елементів, запозичених з минулих архітектурних стилів XV-XVIII cт.

При церкві звели цегляну сторожку (8,5х6,4м), криту залізом, з трьома вікнами, двома дверима та голландською піччю [31, арк. 697/9]. З 1860 р. сторожку почали використовували вдень як церковно-приходську школу (ЦПШ), а потім, з 1890 р., як школу грамоти. У ній навчалися до півсотні ображіївських дітей [11, с. 50].

На 10-верстовій карті 1832 р. позначена ще стара дерев’яна ображіївська церква в центрі села. На трьохверстовій карті 1863 р. позначена вже кам’яна церква на східній частині Ображіївки.

У 1870 р. була збудована, на захід від церкви, дерев’яна триярусна дзвіниця висотою у 7 сажнів (14,9 м) [31, арк. 697/9]. Квадратна в плані (6,4х6,4 м) дзвіниця типу «четверик на четверику» була перекрита сферичним куполом з глухим (безвіконним) восьмериком та маленькою маківкою такою ж, як і на церкві.

        За страховим описом від 7 серпня 1910 р., кам’яна Архистратиго-Михайлівська церква в селі Ображіївка 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії була покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила 13 сажнів (27,7 м), ширина – 10 сажнів (21,3 м), висота до верху карниза –­ 5 сажнів (10,7 м). На церкві була одна велика глава. Вікон – 48 шт., з них 19 шт. – у нижньому ряду, 21 шт. – у верхньому ряду, 8 шт. – на главі. Дверей – 5 шт., з них зовнішніх стулкових, обшитих залізом – 2, внутрішніх – 3. Іконостас довжиною – 26 аршин (18,4 м), висотою – 7 аршин (5 м) p. Церква була збудована в 1839 р. [31, арк. 697/9].

Поряд з церквою стояв церковно-причтовий дім (5,7х5,7х2,3 м) з прибудовою (5,7х5,7 м) з колод, критий соломою. Будинок мав 3 вікна, 4 двері та 1 руську піч. Також при церкві була дерев’яна торгівельна лавка (5,7х5,7х2,6 м), крита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою [31, арк. 697/9].

Страхова вартість Архистратиго-Михайлівської церкви разом з іконостасом становила у 1910 р. – 14000 руб., дзвіниці – 1000 руб., школи грамоти в цегляній сторожці – 730 руб., лавки – 120 руб., церковно-причтового дому – 150 руб., разом – 16000 руб. Вартість цього нерухомого майна Архістратиго-Михайлівської церкви визначили: протоієрей Іоанн Базилевич, замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священики: Петро Симоновський, Роман Никитин; псаломщик Мирон Микуленко; церковний староста Митрофан Азаренко; представники прихожан: козаки Федір Дмитрович Вареник та Іларіон Сергійович Вареник [31, арк. 697/9].

Більшовики закрили Михайлівську церкву в 1930-х рр., але не наважувалися її руйнувати. Хіба що одного разу прийшла голота з сусідніх Погребків й почала нищити цегляну огорожу навколо церкви. Ображіївські козаки швидко вгамували погребців, нагадали їм «що з ображунами краще не зв’язуватися, бо лиха не оберешся» [3, с. 63]. Селяни кажуть, що їхня церква зберіглася завдяки тодішньому церковному старості Микиті Кожедубу (батькові льотчика Тричі Героя Івана Кожедуба). Могила старости знаходиться біля Михайлівської церкви.

Влітку 1961 р., вже за влади Микити Хрущова, приїхали до Ображіївки сапери з Шостки підривати церкву. Їх оточили щільним кільцем ображіївці з вилами, косами та палицями й примусили забрати вибухівку та змотати підривні дроти й їхати на… Шостку, «інакше після підриву церкви живими вони з Ображіївки не вийдуть, і не буде прощення ні батькам, ні дітям, ні сестрам, ні родичам вашим. Знищимо всіх до п’ятого коліна» [3, с. 62].

7. Троїцька церква села Гірки

Сусідні з Горбовим Гірки виникли на початку ХVII ст. на землях Новгород-Сіверського Спаського монастиря. А саме на приналежному монастирю за грамотою 1551 р. починку Березова Гряда на озерце Любивель (біля нинішнього села Дігтярівки). Землі починку тягнулися від «Путимского перевозу» (нині залізничний міст через Десну) до річки Малотечі (до нинішнього села Кудлаївки) [36, с. 144].

За влади поляків Гірки значяться в документі 1621 р. як «деревня» [18, 424]. У документі 1641 р. Гірки значяться вже селом, приналежним Новгород-Сіверській колегії єзуїтів, яка була заснована 1635 р. Новгород-Сіверським старостою Олександром Пісочинським [18, с. 190, 424, 445]. Отже, в селі Гірках вже була церква.

У сповідальних відомостях гірківської церкви Святої Живоначальної Трійці за 1739 р. вказано, що її священиком був Іоанн Герасимов (32 р.), дячок – Стефан Андреєв (37 р.), псаломщик – Діонісій Павлов (21 р.), паламар – Григорій Павлов (43 р.) [51, арк. 11].

За універсалом гетьмана Івана Самойловича від 21 серпня 1673 р. село Гірки так само значяться приналежними Новгородському Спаському монастирю [21, с. 22]. Гірківські козаки мали свій курінь, до якого входили горбівські на юхнівськи козаки Новгородської сотні Стародубського полку.

29 жовтня (8 листопада за н. ст.) 1708 р. в Гірках відбулася перша зустріч українського гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ. Королівський штаб перебував у Гірках з 25 по 30 жовтня 1708 р. [17].

За даними подвірного опису Лівобережної України – Гетьманщини 1768 р. село Гірки належало Новгород-Сіверському Спаському монастирю. Село було розташоване в яру понад Десною за 8 верст від сотенного містечка Новгородка та за 80 верст від полкового міста Стародуба. Монастирю належали 14 рибних озер по обидві береги Десни: Боротня, Вступне, Глушиця, Закотне, Любивель, Мочилище, Орехове, Піщане, Плоске, Речище, Селицьке, Рознище, Тухин, Уступне. Також належав ліс на лівому березі Десни за 4 версти під селом Собичем в окружності 6 верст. Тобто увесь нинішній Малий Бір від Пирогівки до Великого Бору, до річки Довгі Води та озера Речище, належав Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирю [44, арк. 688, 689].

У відомості від листопада 1768 р., поданою гірківським священиком Сімеоном Савицьким до комісії з Генерального опису Гетьманщини, зазначено, що його церква в селі Гірках була дерев’яна, триверха, з одним престолом во ім’я Пресвятої Живоначальної Тройці. При церкві була дзвіниця з трьома новими дзвонами. Поряд стояла нова шкільна хата, у якій проживав вчитель – дячок Олексій Іванов син, родом з села Дігтярівки, 27 р. При церкві був псаломщик Трохим Максимів син, 20 р., з села Горбова, козацького звання. Паламар – Василь Оникіїв син, 20 р, з Дігтярівки, посполитого звання. Дячок та паламар жили з отриманих від прихожан доходів, бо гірківська церква не мала своїх орних земель та сінокосів [44, арк. 720, 720 зв.].

Гірківський священик Сімеон Савицький проживав у дворі, який він збудував на землі, наданій Новгородським Спаським монастирем. У дворі священика була 1 світлиця, напроти – через сінці – пекарня, ще 2 амбари, 1 льодовня, 1 стайня та 1 сарай. У священика працювало 5 наймитів. Вони обробляли 2 городи, 14 нив та 4 сінокоси, розташовані землях, наданих священику монастирем, тому ніяких кріпостей-купчих на землю не було [44, арк. 721-722 зв.].

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Гірки Новгородської сотні Стародубського полку належало Новгород-Сіверському Спаському монастирю. Воно знаходилося поміж гір, за версту від села Горбова та за 4 версти від села Дігтярівки. У Гірках була одна дерев’яна церква, приїжджий монастирський двір «в 2-х связях о 10 покоях», 1 церковник та удова священика – попадя Савицька (з будинком «о 3-х покоях») [23, с. 8].

Гірківська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. праворуч понаддеснянської дороги з Горбова до Дігтярівки. На Плані Генеральних Межувань 1880 р. церква позначена в самому центрі села Гірки над річкою Ведьга (Ветьга, нині Десна).

У 1887 р. в селі Гірки була збудована нова дерев’яна Троїцька церква [15, с. 23; 31, арк. 697/4]. У 1901 р. збудували поблизу Троїцької церкви дерев’яний церковно-причтовий будинок (10х5,7х2,5 м) для проживання псаломщика. У 1904 р. збудували дерев’яну церковно-приходську школу (10,5х6,4х2,8 м). У 1909 р. збудували ще один дерев’яний церковно-причтовий будинок (10,5х8,5х2,8 м) для проживання священика. При церкві були ще дерев’яні амбар та хлів [31, арк. 697/4].

За страховим описом від 30 червня 1910 р., дерев’яна Троїцька церква села Гірки 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, зовні була обшита тесом і пофарбована білою олійною фарбою, всередині також пофарбована білою олійною фарбою; покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 9 сажнів (19,1 м), найбільша ширина – 7 саж. (14,9 м), висота до верху карниза – 4 саж. (8,5 м). На церкві була одна велика глава. Великих вікон – 13, малих – 1; дверей зовнішніх, стулкових, оббитих залізом – 3, внутрішніх – 1. Іконостас довжиною у 7 саж. (14,9 м), висотою – 2 саж. (4,4 м). Церква холодна. Дзвіниця в 2 яруси, загальною висотою до верху карниза – 6 саж. (12,8 м). Найближча до церкви чужа будівля стояла з північного боку за 20 саж. (43 м). Церква збудована в 1887 р. [31, арк. 697/4].

Страхова вартість Троїцької церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 7000 руб., вартість будинку священика – 1100 руб., будинку псаломщика – 300 руб., школи – 800 руб., амбару – 50 руб., хліву – 50 руб., разом – 9300 руб. Вартість цього нерухомого майна Троїцької церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священик Іоанн Никитин; псаломщик Костянтин Лисенко; церковний староста Георгій Титов; представники прихожан: Леон Петрович Зевако та Олексій Зевако [31, арк. 697/4].

За більшовиків Троїцька церква була пограбована, ікони спалені. У 1932 р. гірківський колгосп «Гігант» залучив всіх своїх колгоспників до ударних, червоних суботників з перебудови церкви на клуб. Церква-клуб згоріла через 80 років у вересні 2012 р. на свято Різдва Богородиці [39]. Згоріла й червона трибуна для промов колгоспного начальства щодо раю комунізму в Гірках. Трибуна стояла на сцені клубу якраз там, де були царські врата іконостасу вівтаря. Кажуть, що на сьогодні збереглися в селі будинки священика та псаломщика, а ЦПШ – школа – ні, її розтягли, бо нікому було в ній вчитися, діти в селі перевелися.

8. Покровська церква села Пирогівка

Дерев’яна Покровська церква була збудована пирогівськими козаками та посполитими у другій половині ХVII століття. Козаки поставили церкву в найгарнішому місці села Пирогівка на підвищеному лівому, дюнному березі річки Шостки. Церква зображена разом з дзвіницею на старому, тривіковому плані, складеному в день битви москалів зі шведами за переправу через Десну 26 жовтня 1708 р. біля села Пирогівка [28].

Покровську церкву згадує в своїх мемуарах генеральний хорунжий Микола Ханенко (1693-1760), коли він як суддя Стародубського полку прибув до Пирогівки 10 червня 1733 р., побував у церкві на обідній молитві. А наступного дня Ханенко повідомив пирогівцям про рішення Генерального суду Гетьманщини щодо передачі частини Пирогівки з власності Новгород-Сіверського Спаського монастиря у власність графа Гаврила Головкіна [6, с. 115]. Друга частина Пирогівки так само належала, за царською грамотою 1732 р., воронізькому сотнику Івану Холодовичу, а потім перейшла у спадок його синам Матвію та Андрію.

У 1777 р. була збудована нова дерев’яна Покровська церква [15, с. 25; 31, арк. 697/10]. Зрозуміло, гроші на будівництво церкви надав власник Пирогівки бунчуковий товариш Матвій Холодовича.

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Пирогівка Воронізької сотні було розташоване при річці Шостці поблизу Десни, за три версти від села Богданівка по стовбовій дорозі зі Стародуба на Глухів. У селі була одна дерев’яна церква, 1 священик та 1 причетник. Усі 60 дворів пирогівців належали бунчуковому товаришу Матвію Холодовичу та його брату підкоморному Андрію Холодовичу [20, с. 393].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості пирогівської Покровської церкви за 1786-1787 рр. та метричні книги за 1793-1921 рр. [60].

Пирогівська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. та 3-верстовій карті 1863 р. на лівому березі річки Шостки, ліворуч головної дороги зі Стародуба на Глухів через Новгород-Сіверський.

За документами Генеральних межувань 1884 р. Свято-Покровська церква села Пирогівка володіла землею – «отрубным участком» – 1 десятина 200 сажнів [30, с. 100]. Земля знаходилася за триста метрів від церкви, вище по течії річки Шостки, на її правому березі біля зруйнованої греблі пирогівського млину.

У ХІХ ст. була збудована нова, на цегляному підмурку, дерев’яна двоярусна дзвіниця Пирогівської церкви. Також зроблено криту засклену паперть – тамбур – вхід до церкви та прибудовано два низенькі прямокутні зрубики до вівтаря – жертовник з лівого (північного) боку та дияконник – з правого (південного) боку [1, с. 39; 24. с. 33].

За страховим описом від 11 серпня 1910 р., дерев’яна Покровська церква села Пирогівка 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, зовні була обшита тесом. Довжина церкви становила 5 сажнів 1 аршин (11,4 м), найбільша ширина – 4 саж. 2 арш. (9,9 м), висота до верху карниза – 4 саж. (8,5 м). На церкві була одна главка. Вікон – 19 шт., з них великих – 15 шт., малих – 4 шт. Дверей зовнішніх обшитих залізом – 3 шт. Іконостас довжиною 14 арш. (10 м), висотою 9 арш. (6,4 м). Церква холодна. Дзвіниця дерев’яна, стовпова, двоярусна, загальною висотою до верху карниза – 6 саж. (12,8 м). шириною – 9 арш. (6,4 м). Церква та дзвіниця були пофарбовані білою олійною фарбою, покриті залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Поряд з церквою стояла дерев’яна сторожка (2,9х2,9х2,1 м) з чавунною піччю для обігріву. Найближча до церкви чужа будівля – житловий будинок козака Якима Кутька – знаходився зі східного боку за 50 сажнів (105 м) [31, арк. 697/10].

Страхова вартість Покровської церкви разом з іконостасом становила у 1910 р. – 3480 руб., вартість дзвіниці – 50 руб., вартість сторожки – 20 руб., разом – 3550 руб. Вартість цього нерухомого майна Покровської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священик Олексій Кедров; псаломщик Іван Пошитковцев, церковний староста селянин Никифор Гаврилович Ткаченко, представники прихожан: Хома Павлович Цибулько та Павло Володимирович Тарасенко [31, арк. 697/10].

У 1930 р. Покровську церкву в селі Пирогівка сфотографував мистецтвознавець Павло Жолтовський (1904-1986). У 1966 р. церкву обміряв архітектор Віктор Чепелик (1927-1999). На підставі фото Жолтовського та обміру Чепелика відомий дослідник української архітектури Стефан Таранушенко (1889-1976) зробив опис Покровської церкви, вказав, що церква є соснова, збудована з брусу 16 см завтовшки, одноверха, хрещата, тобто нагадує в плані хрест, бокові рукави якого, південний і східний, менші площею за центральні – західний та східний. Зруби (об’єми) вхідного бабинця з заходу та вівтаря зі сходу – прямокутники, центральний зруб – нава – квадрат, з двома боковими зрубами. Отже, пирогівська церква є тридільною, п’ятизрубною, симетричною відносно центральної осі, центричною, з єдиним центром – найвищим центральним зрубом [41, с. 412].

За висновком відомого архітектора В. Вечерського: «Покровська церква та дзвіниця в Пирогівці є рідкісними уцілілими на Лівобережжі пам’ятками дерев’яної церковної архітектури XVIII та ХІХ ст., що вирізняються вишуканими пропорціями та довершеними архітектурними формами» [1. с. 40]. Покровська церква бездоганна своїм бароковим силуетом, починаючи з центрального зрубу, перекритим чотиригранним дахом до світлового восьмерика (ліхтаря) з чотирма вузькими вікнами. Восьмерик перекритий струнким грушоподібним дахом до другого малого безвіконного (глухого) ліхтаря-восьмерика з видовженою главкою – маківкою та хрестом над нею. Рамена (поперечки) хреста покриті щипцевими (зрізаними) дахами з масивними трикутними фронтонами (завершеннями) на чолових (лицевих) гранях. Висота церкви з хрестом становить 22 м. Стіни церкви обшальовані вертикально поставленим дошками з нащільниками, які видовжують церкву, роблять її вищою, спрямовують увись.

Дзвіниця пирогівської церкви належить до поширеного типу споруд «четверик на четверику», має каркасну конструкцію на 4 дубових стовпах. Вона обшальована вертикально поставленим дошками на першому ярусі – коморі та горизонтально поставленими дошками на другому – горішньому поверсі. Дзвіниця вінчається невеликим, критим залізом чотиригранним шатровим дахом з маківкою. Висота дзвіниці з хрестом – 15 м. З південного боку від церкви стоїть стара, як і церква сторожка, збудована з соснового брусу в лапу, тобто брус поєднаний у вінцях прямокутними виступами, шипами.

У 1979 р. Покровську церкву разом з дзвіницею було включено до списку пам’яток архітектури УРСР під охоронним номером 1554. Церква є унікальним зразком архаїчного типу культових споруд козацької Гетьманщини.

9. Покровська церква села Дігтярівка

Дігтярівка виникла в середині ХVII ст. на землях Новгород-Сіверського Спаського монастиря. А саме на приналежному монастирю за грамотою 1551 р. правобережному починку Березова Гряда на озерце Любивель [36, с. 144]. Землі починку тягнулися від села Горбова до річки Малотечі (до нинішнього села Кудлаївки). Монастирські бортники з починку Березова Гряда перебралися вище за дві версти до дігтярні під горою. А на горі поставили на галявині посеред густого лісу дерев’яну церкву Благовіщення Богородиці [11, с. 32].

За універсалом гетьмана Івана Самойловича від 21 серпня 1673 р. село Дігтярівка значиться приналежним Новгородському Спаському монастирю [21, с. 22]. Дігтярівські козаки мали свій курінь Новгородської сотні Стародубського полку, до якого входили ще й кудлаївські та гнатівські козаки.

У дітярівській церкві зберігалася чудотворна «Дептяровская» ікона Богоматері, яка двома руками обіймала свою дитину – Христа, що пригорнулася до неї з лівого боку. Ікона була написана на дерев’яній дошці заввишки 7 вершків і завширшки 5 та ½ вершка (вершок – 4, 44 см) [11, с. 33].

За переказом, заради цієї дерев’яної ікони Богоматері гетьман Мазепи збудував в монастирському селі Дігтярівці кам’яну Покровську церкву, яка в народі зветься Мазепиною, відповідно й Дігтярівська гора стала зватися Мазепиною. Цеглу для будівництва церкви виробляли неподалік, у ровах з західного боку, шо звуться дегтярівцями «Мазепиними цегельнями» [27, с. 137], або ж урочищем Цегельня [44, арк. 734].

Покровська церква була збудована в стилі українського бароко, п’ятидільна, п’ятиверха. Великий купол підносився вгору шістадцятигранником, малі куполи – восьмигранниками. Це була перша кам’яна церква в Новгородській сотні, так Воскресенська церква у Новгороді-Сіверському була збудована в 1707 р., а Успенська церква в 1721 р. Хіба що в Новгород-Сіверському Спаському монастирі був мурований собор ХІІ ст. освячений в ім’я Преображення Спасителя та кам’яна церква Петра та Павла з палатним корпусом ХVII ст.

За переказом дігтярівців, гетьман Мазепа, перейшовши до шведів, молився в дігтярівській церкві перед іконою Богоматері. Дату перебування Мазепи в церкві підказує його лист Стародубському полковнику Скоропадському, відправлений «з Дегтирувки» 30 жовтня 1708 р., тобто на другий день після зустрічі гетьмана зі шведським королем в сусідньому селі Гірках 29 жовтня 1708 р. [27, с. 134].

Дата побудови Мазепинської церкви точно не визначена, бо ніяких документів в церкві не зберіглося, тільки запис, що вона була збудована гетьманом Іваном Мазепою, тобто у 21 річний термін перебування Івана Мазепи на гетьманській посаді (1687-1708 рр.) [15, с. 24; 27, с. 135; 44, арк. 697/5]. Судячи по цінності дарованого в 1702 р. Євангелія «на церкву Пресвятої Богородиці Чудотворной Дехтяровской», вона вже була новозбудована, кам’яна, хоча архієпископ чернігівський Філарет (Гумілевський) в своєму історично-статистичному опису Чернігівської єпархії 1874 р. видання, вказує, що «Каменный храм в честь Покрова Богородицы был построен в 1710 году», тобто вже по смерті гетьмана Мазепи в 1709 р. [11, с. 33]. Датування 1710 р. дозволяло архієпископу Філарету не згадувати добрим словом ім’я Мазепи як будівничого Покровської церкви. До речі, комісія, створена ще в 1709 р. шведським королем Карлом ХІІ щодо гетьманського спадку, встановила, що Мазепа надав на будівництво «монастирської церкви в Дігтярах – 15000 золотих» [2, с. 131].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості дігтярівської Покровської церкви за 1739-1801 рр. та метричні книги за 1786-1795 рр. [54].

За даними подвірного опису Лівобережної України – Гетьманщини 1768 р. село Дігтярівка належало Новгород-Сіверському Спаському монастирю. Село було розташоване на річці Десні, за 10 верст від сотенного міста Новгородка та за 80 верст від полкового міста Стародуба. У Дігтярівці знаходилися два монастирські двори. Перший двір стояв з давніх літ, був призначений для приїздів колишніх архімандритів. У дворі були: панська кімната з коморою для поклажі, людська хата, сарай для коней, погріб похідний, невеликий садок. Поряд з двором був ліс дров’яний у 300 сажнів в окружності. Усі дворові побудови були ветхими, сарай взагалі обвалився. Другий монастирський двір мав 3 хати, 1 рублений амбар, 2 комори для поклажі, льодовник, погріб похідний, сарай для худоби плетений, 2 городи. Монастир мав шинок на Малому провулку, де продавалася чарками та квартами (0,9 л, 7 чарок) монастирська, а не покупна горілка. Монастирю належав вигон для худоби на 600 сажнів. За півверсти від села знаходилася монастирська Дігтярівська діброва у 1250 сажнів в окружності, в меншій частині пригідна для будівництва сараїв для худоби, а в більшій частині – на дрова. А за версту від села знаходилися на річці Малотечі два монастирські млини Іванцов та Лавриновський, о двох колах та мучних «каменях» в кожному. Дохід від млинів за рік становив до 58 четвертей хліба (464 пуда зерна) [44, арк. 723-724 зв].

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Дігтярівка Новгородської сотні Стародубського полку належало Новгород-Сіверському Спаському монастирю. Воно стояло при проїжджій дорозі з Глухова на Стародуб з діючим монастирським паромним перевозом через Десну, за дві версти від села. У Дігтярівці була одна кам’яна церква, 1 священик (з будинком «о 3-х покоях»), 2 церковники, богадільня для «нищих», монастирський шинок з повітовим критим двором [23, с. 8].

Дігтярівська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. над селом «Дехтяревка» праворуч (північніше) понаддеснянської дороги з Горбова. На 3-верстовій карті 1863 р. позначена кам’яна церква села «Дехтеровка» праворуч, дещо вище, північніше горбівської дороги.

У другій половині ХІХ столітті чотири малі глави (купола) Покровської церкви отримали нові московські цибулясті бані замість видовжених українських барокових. У цілому церква зберегла свої первісні форми, але не спромоглася спорудити біля себе дзвіниці.

У 1903 р. збудували поблизу церкви дерев’яний будинок (10х5х2,5 м), призначений для проживання псаломщика. У 1904 р. збудували ще один дерев’яний будинок (10,4х5,7х2,5 м), призначений для проживання диякона. У 1907 р. збудували біля церкви дерев’яну сторожку (4,3х4,3х2,1 м).У 1908 р. збудували ще й третій будинок (12,8х8,5х3 м) поблизу церкви, призначений для проживання священика [31, арк. 697/5].

За страховим описом від 30 червня 1910 р., кам’яна Покровська церква в селі Дігтярівка 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії була покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила 12 сажнів (25,3 м), ширина – 12 саж. (25,3 м), висота до верху карниза – 13 саж. (27,4). Іконостас довжиною у 25 арш. (17,8 м), висотою – 30 арш. (21,3 м). На церкві була одна велика глава та чотири малих. Великих вікон – 64 шт.; дверей зовнішніх, стулкових, обшитих залізом – 3 шт., внутрішніх – 1 шт. Церква холодна. «Церковь по народному преданию построена при гетмане Иване Мазепе» [31, арк. 697/5]. Ікона Богоматері висіла над царськими вратами й була заточена в кіот (ящичок) та прикрашена карбованими срібними, визолоченими шатами (дорогоцінними оздобленнями), виготовленими за кошти гетьмана Мазепи. Підтвердженням тому був – «личман» – герб гетьмана Івана Мазепи, розташований на шатах внизу кіота [27, с. 136].

Страхова вартість Покровської церкви становила у 1910 р. – 25000 руб., вартість іконостаса – 3000 руб, вартість будинку священика – 2000 руб., будинку диякона – 200 руб., будинку псаломщика – 150 руб., сторожки – 100 руб., двох ветхих амбарів – 50 руб., все разом – 30500 руб. Вартість цього нерухомого майна Покровської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священик Покровської церкви села Дігтярівки Петро Си…, священик Олексій Никитин; псаломщик Ісак Кирейков, церковний староста Фока Єкименко, представники прихожан селяни: Ісидор Воробей, Іван Іванович Воробей [31, арк. 697/5].

У Покровській церкві зберігалася чудотворна Дігтярівська ікона Богоматері з Предвічним Младенцем. Ікона вшановувалася в межах всієї Чернігівської єпархії. Щороку у 10-у п’ятницю після паски відбувалося «весьма значительное стечение народа к иконе Богоматери» [11, с. 33].

У 1930 р. Покровську церкву оглянув мистецтвознавець Павло Жолтовський (1904-1986). Невдовзі церква була закрита більшовиками. У війну німці використовували церкву як спостережний пункт, вона зазнала потраплянь снарядів в головний та східний куполи.

У 1954 р. Покровську церкву дослідили київські реставратори та розробили проект її відновлення. У 1963 р., за ініціативи незмінного (з 1945 р.) голови місцевого колгоспу «Жовтень», уродженця Дігтярівки, більшовика (з 1939 р.), Героя Соціалістичної Праці (з 1958 р.) Нестора Олександровича Школьного (1902-1969), відбулася ганебна руйнація церкви. На гору видерлися колгоспні трактори і за командою Нестора Олександровича оточили церкву, накинули на куполи сталеві троси й всією потугою взялися роздирати стіни церкви. Проте церква встояла, також не була підірвана динамітом з причина можливого зсунення Дігтярівської гори на колгоспу контору.

У 1999 р. Покровську церкву в селі Дігтярівка включили до Переліку визначних пам’яток історії та культури України. У 2009 р. розпочалася реставрація Покровської церкви. У 2022 р. завершено реставрацію одного з чотирьох бокових приділів, споруджено надійний дах, завдяки зусиллям священика Покровської церкви В’ячеслава Павленка (ПЦУ) та пожертвам віруючих.

Покровська церква є пам’яткою національного значення й перебуває під охоронним номером 3504.

10. Різдво-Богородицька церква села Богданівка

Була збудована наприкінці 1650-х рр., по заселенню пирогівськими козаками сусідніх вільних земель уверх по річці Шостці та заснуванні ними Богданівки – нового села у Воронізькій сотні, названого на честь гетьмана Богдана Хмельницького (1595-1657). Дерев’яна Різдво-Богородицька церква стояла на лівому, березі річки Шостки. Вона зображена на плані, складеному в день битви між шведами та москалями за переправу через Десну біля села Пирогівки 26 жовтня 1708 р. [28] При церкві ще не було дзвіниці.

У богданівській церкві зберігалася чудотворна ікона Богоматері, згадана в щоденнику генерального підскарбія – міністра фінансів Гетьманщини – Якова Марковича (1696-1770), з тої причини, що до ікони на поклоніння був привезений з Глухова у п’ятницю 31 серпня 1733 р. паралізований з 28 травня гетьман Данило Апостол (1654-1734) [5, с. 317].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Богданівка Воронізької сотні Ніжинського полку була одна дерев’яна церква, 2 священики, 2 причетники та 2 різночинці [23, с. 391].

У 1784 р. була збудована в Богданівці нова кам’яна Різдво-Богородицька церква [15, с. 23].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості богданівської Різдво-Богородицької церкви за 1786-1787 рр. та метричні книги за 1793-1923 рр. [50].

Богданівська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. ліворуч губернського поштового тракту зі Стародуба до Глухова, що проходив тоді через Новгород-Сіверський та Вороніж. Також на 3-верстовій карті 1863 р. кам’яна церква позначена в центрі села Богданівка, розташованого понад лівим берегом річки Шостки.

У 1880 р. збудували в Богданівці новий дерев’яний будинок для проживання священика (10,7х8,6х2,8 м), критий залізом, з 9 вікнами та 2 голландськими печами. До будинку була прибудована кухня (8,6х5х2,8 м) [31, арк. 697/2].

За матеріалами Генеральних межувань 1888 р., богданівська церква Різдва Пресвятої Богородиці володіла трьома дільницями землі загальною площею у 22,4 десятин. Перша дільниця була в урочищі За Поштою – 2,1 дес., друга – в урочищі Буйницьке Болото – 2,2 дес., третя – в урочищі Памірки – 18,1 дес. [30, арк. 15-16 зв.].

У 1904 р. Різдво-Богородицька церква була розширена [15, с. 23].

У календарі Чернігівської губернії на 1906 р. зазначено, що в Різдво-Богородицькій церкві села Богданівка зберігалася особливо-шанована, прославлена в межах всієї Чернігівської єпархії ікона Богоматері з Предвічним Младенцем. Такі ж самі ікони Богоматері були ще в двох церквах в селах Погребки та Дігтярівка [13, с. 47].  

За страховим описом від 14 серпня 1910 р., кам’яна Різдво-Богородицька церква в селі Богданівка 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії була покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила разом з дзвіницею 12 сажнів 2 аршина (27 м), найбільша ширина – 7 саж. (14,9 м), висота до верху карниза – 4 саж. 1 арш. (9,2 м). На церкві була одна велика глава. Вікон – 22 шт., з них великих – 14 шт., малих – 8 шт. Дверей – 8 шт, з них 4 шт. внутрішніх та 4 шт. зовнішніх, обшитих залізом. Іконостас довжиною – 6 саж. (12,8 м), висотою – 4 саж. (8,5 м). Дзвіниця в три яруси, загальною висотою до верху карниза – 14 сажнів (30 м). Вікон у дзіниці – 8 шт. Церква та дзвіниця були покриті залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Поряд з церквою стояли: старий дерев’яний амбар, критий соломою та новозбудований в 1909 р. двоповерховий дерев’яний сарай, критий залізом, пофарбованим червоною олійною фарбою [31, арк. 697/2].

У 1910 р. збудували цегляну церковно-приходську школу (14,2х7,1х2,8 м), покриту залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. У школі було 10 вікон, 3 печі (з них 2 голландські та 1 руська) [31, арк. 697/2].

Страхова вартість Різдво-Богородицької церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 13000 руб., вартість будинку для священика – 1500 руб., церковно-приходської школи – 1000 руб., сараю – 550 руб., амбару – 50 руб., разом – 16100 руб. Вартість цього нерухомого майна Покровської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священик Микола Кедров; псаломщик Іоанн Матвієнко; церковний староста Петро Юрченко; представники прихожан: Данило Андрійович Баранников, Василь Юхимович Нагорний, Микола Терентійович Великоконь [31, арк. 697/2].

У 1924 р. більшовики закрили Різдво-Богородицьку церкву, зробили з неї зерновий склад, потім задіяли під клуб колгоспу «Новий світ». У 1961 р. шосткинські сапери підірвали динамітом церкву-клуб, встояла лише дзвіниця. У 1998 р. віддали віруючим стару приходську школу для облаштування тамечки Різдво-Богородицької церкви. У 2021 р. відновили златосяючий купол на дзвіниці за кошти Ігоря Івановича Коржевського, уродженця Шостки.

11. Всіхсвятська церква села Гнатівки

Гнатівка виникла так само як і сусідні Кудлаївка та Дігтярівка в середині ХVII ст. на землях Новгород-Сіверського Спаського монастиря. А саме на приналежному монастирю за грамотою 1551 р. правобережному починку Березова Гряда на озерце Любивель [36, с. 144, 148]. Гнатівку, Кудлаївку та Дігтярівку заселили люди з починку Березова Гряда та з селища Коровякова на річці Малотечі біля озера Мачюлище над Десною.

           Гнатівка вперше значиться як «деревня» в монаршій грамоті щодо володінь Новгородського Спаського монастиря 1669 р. [37, с. 337]. Вдруге монастирська Гнатівка значиться в універсалі гетьмана Івана Самойловича 1673 р. [21, с. 22]. Гнатівка названа селом в щоденнику шведського вояки Крмана. Він разом з військом рушив «31 жовтня 1708 р. з села Гірки через село Гнатівку, де побачив чимало мазепинських вояків, які спостерігали за шведами, що відпочивали» [17, с. 36]. Гнатівськи козаки як відомо входили разом з кудлаївськими до складу дігтярівського куреня Новгородської сотні Стародубського полку.

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості гнатівської Всіхсвятської церкви за 1766-1897 рр. та метричні книги за 1786-1919 рр. [52]. Церква була збудована в селі Гнатівці Новгород-Сіверським архімандритом Феоктистом Софронським (1763-1770) [15, с. 17]. Потім його наступник архімандрит Йосип Тамашевич збудував в 1778 р. таку ж саму за розмірами церкву в монастирському селі Горбові, вище по Десні. А через століття за зразком горбівської церкви св. Георія була збудована в 1887 р. Троїцька церква в сусідньому з Горбовим селі Гірки.

У відомості, складеною монахами Спаського Новгород-Сіверського монастиря під час Генерального опису Гетьманщини 1768 р., зазначено, що приналежне монастирю село Гнатівка знаходилося на річці Бабна, за 15 верст від сотенного міста Новгородка та за 90 верст від полкового міста Стародуба. Монастир мав в Гнатівці шинок, де продавав свою монастирську горілку квартами та чарками. Монастирю належали 75 нив орної землі та сінокоси в різних місцях по обидвох берегах річки Бабна [44, арк. 790].

        За відомістю, складеною 13 серпня 1768 р. гнатівським священиком Йосипом Малиновським, його церква в селі Гнатівка була нова, дерев’яна, однопрестольна во ім’я Усіх Святих. Біля церкви стояла дерев’яна дзвіниця, неподалік – шкільна хата з сінцями і коміркою. У хаті проживав вчитель дячок Захар Іванов, 40 р., уродженець села Блистови, посполитого звання. Його жінка Анастасія, 35 р. та син Кузьма, 1 р. [44, арк. 819].

У другій відомості складеною священиком Йосипом Малиновським 12 серпня 1768 р., зазначено, що він проживав у дворі наданому в церковну ругу від Новгород-Сіверського Спаського монастиря. У дворі була світлиця з кімнатою, навпроти – людська хата на 2 клеті, 2 амбари, 1 сарай. У священика працювало 5 найманих робітників – 2 чоловіка та 3 дівки. Двору священика належали 3 конопляних городи та 15 нив в урочищах: Великий шлях, Липняцький шлях, Кисельова Пасіка, Кринички, Курганки, Осинки, Під Горою, Помірки, Ярки. Ще було 5 сінокосів в урочищах: В Ользі, На Болоті, Стовпище, У Лузі За Рікою [44, арк. 820-821 зв.].

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Гнатівка Новгородської сотні Стародубського полку належало Новгород-Сіверському Спаському монастирю. Воно знаходилося за 2 версти від «деревни» Кудлаївки на півночі, за 4 версти від села Лоски на півдні. У Гнатівці була одна дерев’яна церква, 1 священик та 1 церковник [23, с. 9].

Дерев’яна Всіхсвятська церква позначена на трьохверстовій карті 1863 р. праворуч (західніше) головної вулиці села по дорозі з Кудлаївки. Так само позначена гнатівська церква на Плані Генеральних Межувань 1880 р. праворуч головної вулиці села, за квартал до відтинку дороги вправо під гору до села Карасівки. Село Гнатівка входило до складу Покошицької волості Кролевецького повіту, а Кудлаївка до Риківської волості Новгород-Сіверського повіту.

У 1896 р. Всіхсвятська церква була оновлена [15, с. 17]. При церкві з’явилася дерев’яна сторожка (4,3х4,3х2,1 м) [34, арк. 507/12].

За страховим описом від 22 липня 1910 р., дерев’яна Всіхсвятська церква в селі Гнатівка 3-го благочинного округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, зовні була обшита тесом і пофарбована як зовні, так і всередині олійною фарбою; покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила 9 сажнів 6 вершків (19,4 м), найбільша ширина – 7 саж. 6 верш. (15,2 м), висота до верху карниза – 11 ½ аршина (8,2 м). Великих вікон – 14 шт., 4 малих – 4 шт.; дверей зовнішніх, стулкових, обшитих залізом – 2 шт., не обшитих залізом – 1 шт.; внутрішніх дв6рей – 2 шт. Іконостас довжиною у 3 саж. 5 верш. (6,6 м), висотою – 10 арш. 3 верш. (7,3 м). Церква була збудована в 1767 р. Дзвіниця знаходилася за 10 сажнів від церкви, вона стояла на цегляному цоколі; в два яруси; зовні обшита тесом і пофарбована олійною фарбою; покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою; довжина дзвіниці – 7 арш. (3,6 м), ширина – 7 арш. (3,6 м), висота до верху карниза – 16 ¾ арш. (12 м); дверей – 3 шт. Найближча до церкви будівля – селянський амбар, знаходився зі східного боку на відстані 40 саж. (85 м). [34, арк. 507/12].

Страхова вартість Всіхсвятської церкви разом з іконостасом становила у 1910 р. – 3000 руб., вартість дзвіниці – 200 руб., сторожки – 50 руб., разом – 3250 руб. Вартість цього нерухомого майна Всіхсвятської церкви визначили: замісник благочинного 3-го округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії священник Як…, священик Петро …., ; псаломщик Олексій Громаковський, церковний староста Васьков; представники прихожан: селянин Дмитро Шовковенко, міщанин Микола П… [34 , арк. 507/12].

Гнатівська церква була визнана страховою від пожежі комісією з числа священиків, церковників та прихожан, як будівля доброї збереженості. Проте церква була замала для прихожан, тому в 1914 р. вона була капітально відремонтована, розширена, подовжена та поєднана з дзвіницею. Нова довжина церкви разом з дзвіницею становила 35 арш. (24,9 м), найбільша ширина – 28 ¾ арш. (19,9 м), высота до верха карниза 7 арш. (5 м ). Великих вікон стало 15 шт. (було 14), малих вікон у восьмерику стало 8 шт. (було 4 шт.), тобто церква стала нижчою за рахунок восьмерика, який став удвічі ширшим, по московські цибулястим, кубатурою 10х10х4 арш. Підлогу в церкві зробили цементовою. Також були обшиті залізом ще треті зовнішні одностулкові двері. Двох’ярусна дзвіниця стала вищою, тобто висота до верху карниза зросла більше ніж на аршин, з 16 ¾ арш. (12 м) до 18 арш. (12,9 м), ширина та довжина квадратної в плані дзвіниці залишилася та сама 7 арш. (3,6 м). Страхова вартість Всіхсвятської церкви зросла на 2000 руб., з 3250 до 5250 руб. «Новое строение» гнатівської церкви мало простояти ще не одне століття [34, арк. 507/12].

За страховим описом від 11 серпня 1915 р., вартість рухомого майна Всіхсвятської церкви в Ігнатівці становила 1302 руб. 50 коп. Чотири мідні дзвони коштували 540 руб., а 65 дерев’яних ікон (без врахування іконостасу) коштували 131 руб., дві срібні чаші (потир) – 100 руб., решта – напрестольні хрести, дискос, одяг, книги, шкафи та інше начиння, разом 31 найменування (85 предметів), коштували 531 руб. 50 коп. [35, арк. 49].

Гнатівську церкву розібрали в 1930-х рр., ще до війни, і на її фундаменті збудували колгоспну комору. Вона стояла на церковній горі по дорозі на село Об’єднане в дуже незручному місці для доставки збіжжя автотранспортом, і в кінці 1960-х рр. комору перенесли нижче до клубу, а фундамент церкви залишився, Кажуть, що там діти й досі шукають скарби, стукаючи залізякою по фундаменту.

12. Михайлівська церква села Собич

«Деревня Сопич» значиться в монаршій грамоті від 6 вересня 1551 р щодо споконвічних володінь Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря [36, 145]. «Деревня Сопич» знаходилася в третьому монастирському бортному (медовому) угідді на лівому березі Десни. Північною межею угіддя була річка Шостка, південною – річка Довгі Води та Окольна дорога понад її правим берегом від пруда до річки Версули (Верби, Вербичівки), де проходила Велика Путильська дорога від Горбівської переправи через Десну понад східним краєм Собицького бору через засіку (нині Чорні Лози). Угіддя мало аж три знамена – вили, медведку (драбину) та змійку (кривулю), які вирізалися на старезних дубах з бджолиними дуплами.

«Деревня Сопич», як і всі середньовічні поселення на Десні, знаходилася не далі ніж півверсти від берегу, тобто в урочищі Селище на західному понаддеснянському краю Собицького бору. Неподалік «деревни»’ був пруд, нині урочище Прудище між Великим і Малим Річищами на старому кривому руслі річки Довгі Води, яка після меліорації 1970-х рр. протікає прямою канавою від Мостища до Десни.

За розвідкою археологів Петраускасів люди жили окрай лісу на сипучих пісках Селища постійно починаючи від неоліту 5-тисячної давнини [25, с. 22]. А потім в ХVII столітті перебралися за 5 верст вище по річці Довгі Води. Таким чином Сопич став Собичем – новим поселенням, осадженим за розпорядженням (осадним листом) від 31 березня 1671 р. архімандрита Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря Михайла Лежайского. [10, с. 409].

З того часу з’явилася в новому Собичі Свято-Михайлівська церква. Вона була невелика за розміром, стояла на піщаному пагорбі – груді неподалік святої криниці, що виблискувала внизу під вербами в лівобережному лузі річки Довгі Води. Церква простояла майже століття й була розібрана, а на її місці звели нову велику дерев’яну церкву на цегляному фундаменті. Її було видно з усіх кутків Собича. Красотою церкви дуже пишалися селяни. У середині церкву прикрашав настінний живопис, іконостас нараховував з півсотні ікон [8].

За мартирологом втрачених святинь Сумщини, складеним істориком Олегом Миколайовичем Корнієнком, церква Архангела Михаїла в селі Собичі була збудована в 1734 р [14, с. 298]. За даними архітектора Віктора Васильовича Вечерського «Михайлівська дерев’яна церква з дзвіницею у с. Собич зведена у другій половині XVIII ст.» [1, с. 41]. У опису Св. Михайлівської церкви, зробленому її священиками під час страхової оцінки церковного нерухомого майна 29 червня 1910 р., зазначено, що церква була «построена неизвестно когда» [32, арк. 333/15].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості собицької Михайло-Архангельської церкви за 1739-1787 рр. та метричні книги за 1736-1920 рр. [64].

Церква села Собич Новгородського монастиря позначена на плані 1746 р., складеного власником сіл Клишки та Чипліївка ієреєм Федором Дуб’янським (1691-1769), духівником імператриці Єлизавети Петрівни (1709-1761). Церква стояла праворуч Новгородської дороги з Чипліївки на Новгород-Сіверський, що йшла до Собича східними краєм лісу і понад болотом Чашевина (Чаша), яке «бывает всегда с водою» (нині село Бензики) [9].

За даними подвірного опису Лівобережної України – Гетьманщини 1768 р. село Собич належало Новгород-Сіверському Спаському монастирю за жалуваною високомонаршею грамотою 7179 р. (1671 р.). Село знаходилося за 20 верст від сотенного містечка Новгородка та за 80 верст від полкового міста Стародуба. У Собичі находилися монастирський «дворець», де була нова світлиця з сінцями, навпроти неї – стара, ветха пекарня, амбар, сарай, повітка, влазний погріб та огороджена кошара. У дворі утримували 31 коня, з них 17 старих та 14 молодих. Ще було 11 кіз, з них 8 старих та 3 молодих. У «дворці» мешкав разом з родиною Іван Гончаренко, 46 р., собицький посполитий [44, арк. 929 зв.].

Також в Собичі знаходився у дворі під № 54 монастирський шинок «состоящий по Большой проезжей Чеплеевской дороге», в якому чарками та квартами продавалася горілка власна монастирська, а не покупна [44, арк. 902]. У шинковому дворі стояла хата з кімнатою, через сінці – льодовня, неподалік погріб похідний та сарай для худоби. У хаті мешкав разом з родиною Свирид Пименський, 60 р., остроушківський посполитий [44, арк. 928 зв.].

Сусідній з шинком двір № 55 належав вже померлому собицькому священику Степану Карабановському. У дворі стояли вкрай ветхі будівлі – світлиця з сінцями, пекарня з сінцями, 2 клеті для поклажі та сарай для худоби. Ще була нова хата, в якій мешкав разом з родиною Василь Коваленко, 35 р., посполитий з села Дігтярівки [44, арк. 929].

У 1846 р. собицька церква була вперше перебудована [15, с. 19]. Вона позначена на 10-верстовій карті 1832 р. в центрі села при дорозі з Вороніжа на Дігтярівку. На трьохверстовій карті 1863 р. позначена дерев’яна церква в центрі села Собич, праворуч дороги на Дігтярівку з паромною переправою через Десну. На Плані Генеральних Межувань 1880 р. церква позначена навпроти перехрестя з дорогою на південь, на Чепліївку. Селяни кажуть, що до церкви вели три вулиці – Гришківка, Шалдівка та Козлівка, названі так за прізвищами першопоселенців цих трьох кутків Собича, які й досі становлять там більшість.

У 1887 р., собицька церква «была расширенна и обновлена» [32, арк. 333/15]. Збереглися обмірні кресленики 1885 р. [1, с. 42].

У 1898 р. поряд з церквою було збудовано зі старого матеріалу церковно-причтовий будинок (6,4х5,8х2,8 м) для проживання псаломщика. У дворі збудували: 1 амбар з колод, 1 навіс дощатий, 2 дощаті хліва, один з навісом, другий без навісу [32, арк. 333/15].

У 1901 р. церква була перебудована вже в третій раз [7, 19]. Зрозуміло, село стрімко зростало й потребувало більшої церкви. У 1913 р. збудували для псаломщика новий будинок (8,5х6,4х2,8 м) з соснового брусу та покрили залізом [32, арк. 333/15].

За страховим описом від 29 червня 1910 р. Св.-Михайлівська церква в селі Собич 4-го благочинного округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії була дерев’яною, стояла на цегляному фундаменті, зовні була обшита тесом та покрашена білою олійною фарбою, всередині також покрашена білою олійною фарбою та розписана живописом. Зверху була покрита залізом, покрашеним зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 15 сажнів (32 м), ширина – 8 ¾ саж. (17, 6 м), висота до верху карнизу – 3 саж. (6,4 м). На церкві була одна глава. Великих вікон нараховувалося 26 шт., малих – 4 шт., дверей зовнішніх стулчастих обшитих залізом – 1, одинарних – 1, внутрішніх – 1; дверей зовнішніх стулчастих скляних – 2, внутрішніх стулчастих обшитих залізом – 3, одинарних не обшитих залізом – 1. Іконостас мав довжину – 9 аршин (6,4 м), висоту – 9 арш. (6,4 м), оціночна вартість – 1000 руб. Церква була холодна, не опалювалася. Дзвіниця – в чотири яруси, загальною висотою до верху карнизу – 3 саж. (6,4 м). Найближча до церкви стороння будівля, громадський амбар, знаходився з південного боку церкви на відстані 12 саж. (25,6 м). Церква збудована невідомо колі, будівля давня, «прочность посредственная» [32, арк. 333/15].

Страхова вартість Св.-Михайлівської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 8000 руб., вартість церковно-причтового будинку – 100 руб., амбару – 25 руб., хліву з навісом – 25 руб., хліву без навісу – 15 руб., навісу – 10 руб., разом – 8175 руб. Вартість цього нерухомого майна Св.-Михайлівської церкви визначили: заступник благочинного 4-го округу Кролевецького повіту священик Григорій Кучеровський; священики: Михайло Савицький, Михайло Вербицький, Олександр Проклавицький, псаломщик Ілля Бондаревський, церковний староста селянин Йосип Мирославович Закотей, за нього неграмотного розписався Мина Шалда; представники прихожан: селянин Іван Малашенко та козак Павло Філон [32, арк. 333/15].

Страхову оцінку від 7 вересня 1913 р нового будинку псаломщика визначили: заступник благочинного 4-го округу священик Федір Денисенко, приходський священик Михайло Савицький, священик села Клишки Митрофан Коривецький, в.о. псаломщика Арсеній Пономаренко, церковний староста селянин Йосип Закотей, за нього неграмотного розписався Мина Шалда; представники від приходу: козак Антон Кругляк, Захар Кузьменко [32, арк. 333/15].

За страховим описом від 1 серпня 1915 р. вартість рухомого майна Св.- Михайлівської церкви в селі Собичі становила 4171 руб. 75 коп. Більше половини цієї вартості коштували 6 мідних церковних дзвонів – 2201 руб. 50 коп., тоді як усі срібні напрестольні хрести, священні блюда, дискос, чаша (потир), дарохранительниця та ін., коштували 613 руб., а усі 36 дерев’яних ікон, крім іконостасу, коштували 520 руб. Найдорожча ікона в кіоті під склом коштувала 70 руб. [35, арк. 95].  

У 1929 р. більшовики закрили собицьку церкву. У 1932 р. комсомольці здерли з неї хрести, скинули з дзвіниці усі шість дзвонів. Найбільший розколовся, вгруз в землю. Його викопали й здали як металобрухт на переплавку для потреб індустріалізації. У церкві влаштували зерносклад колгоспу «Червоний колос». У 1939 р. склад перебудували під клуб для усіх трьох собицьких колгоспів: «Червоний лан», «Червоний колос» та «Червона перемога». У вересні 1943 р. в церкві перебував військовий госпіталь для поранених червоноармійців під час форсування Десни.

13. Лосківська обитель та Миколаївська церква села Лоска (Об’єднане)

Слобідка Лоска виникла водночас з появою в середині ХVІІ століття таких же нових пільгових поселень – слобідок: Карасівки, Сухомлинівки та Студінки на споконвічних землях Новгород-Сіверського Спаського монастиря. А саме на приналежному монастирю за монаршою грамотою 1551 р. правобережному початковому монастирському поселенню – починку Стонки на правому березі річки Лоски (нині урочище Попове за Курилівкою біля сінокосу в Стонках). Землі монастирського починку тягнулися від річки Малотечі до річки Лоски [36, с. 145].

За Богдана Хмельницького монахи Спаського монастиря заснували свій новий осередок на лівому березі річки Лоски, за 4 версти вище по річці Лосці від починку Стонки 1551 р. Монахи влаштували там дворець – обитель Новгород-Сіверського монастиря, поставили Миколаївську церкву.

У листопаді 1708 р. повз Лоску проходили шведські вояки, прямуючи з села Гірки через Гнатівку до Мізина й бачили: «на сусідній гірці дерев’яну церкву й монастир, оздоблений кількома чудовими вежами» [17]. У ревізії 1723 р. згадується Лосківський монастир – «Лосковская обитель» [20, с. 54].

У Державному архіві Чернігівської області зберіглася сповідна відомість прихожан Миколаївської церкви слободи Лоски за 1739 р. – «Роспись ведомства монастиря Новгородского Северского слободи Лоски церкви святителя Христова Николая». У відомості зазначені також 7 душ «служителей монастырского дворца Лосковского» [56].

У відомості від 13 жовтня 1766 р., складеною ревізорами під час Генерального опису Лівобережної України – Гетьманщини, слобода Лоска вже значиться селом Лоска, розташованим на річці Лосці Новгородської сотні Стародубського полку за 85 верст від полкового міста Стародуба та за 25 верст від сотенного містечка Новгородка. Лоска була осередком монастирської Лосківської волості, усіх, приналежних «к той волости монастырских вотчинах селах, в деревнях и слободах» [44, арк. 828].

У Лосці був двір Спаського Новгород-Сіверського монастиря. У дворі нараховувалося 16 будинків та будівель, в тім числі й винокурня на 5 казанів, з яких націджували за рік 1332 відра сивухи. Її вживали чарками і квартами в монастирському шинку на Малому провулку Лоски. У скотному дворі утримували 6 старих робочих волів, 10 дійних корів, 10 ялових корів, 6 старих кіз, 15 старих свиней, 10 підсвинків. Монахам належало 5 городів; 2 невеликі сади; 1900 кв. сажень орної землі; 6 сінокосів на 5 скирт по 40 возів сіна в кожній; три ліси у 1020 сажнів в окружності – біля Карасівки, за річкою Лоскою та під Курилівкою; 6 рибальських озер: Хустне, Лоське, Близни, Касуля, Стоюн, Дятелець; 4 монастирські млини, три з них на річці Лосці (Лосківський, Сухомлинівський та Курилівский), один – на річці Студінці. Монастир мав 5 вуликів бджіл в садку та за межами монастиря було 40 вотчинних дерев з так званими верхолазними бджолами. З кожного дерева збиралося 1 пуд меду за рік вартістю в 1 руб. [44, арк. 822].

У відомості від 13 серпня 1768 р., складеною священиком Миколаївської церкви села Лоски Андрієм Даровським, зазначено, що його церква була старою, дерев’яною, з одним престолом во ім’я святителя Христа Миколая, з дерев’яною, ветхою дзвіницею. При церкві знаходилася шкільна хата з сіньми та прибудовою – кліттю, де проживав вчител – дячок Йосиф Леонтійович Мурашієвич, уродженець міста Борзни Ніжинського полку, звання посполитого [44, арк. 828].

У другій відомості від 13 серпня 1768 р., Андрій Даровський, вказав, що проживав у дворі, який дістався йому від попереднього священика. У дворі стояла світлиця з однією кімнатою, навпроти неї – людська хата з сіньми, з трьома клітями для поклажі, ще було два сараї для худоби. До двору належали три городи. На першому городі біля ставка стояла винокурня з хатою, а за нею гумно з клунею. Священик мав 8 нив орної землі та 2 сінокоси, один на болоті повз річку Лоску, другий – за Десною [44, арк. 829 зв.].

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Лоска Новгородської сотні Стародубського полку так само належало Новгородському Спаському монастирю. Село Лоска знаходилося за 4 версти від села Гнатівки, за 1 версту від деревні Сухомлинівки, за 2 версти від деревні Карасівки та за 3 версти від деревні Ушівки. У Лосці була одна дерев’яна церква та приїжджий «монашеской» будинок в двох ув’язях «о 5 покоях» та «о 4 покоях», 1 священик, 2 церковника [23, с. 9-10].

У 1854 р. Миколаївська церква в селі Лоска була оновлена [15, с. 18]. До церкви було прибудовано Успенський приділ й вона стала двохпрестольною, з двома малими главками над вівтарями. Біля церкви була збудована цегляна сторожка (5х4,3х2,5 м), крита залізом (нині на місці сторожки монумент загиблим на війні односельцям) [34, арк. 507/15].

Дерев’яна церква в селі Лоска позначена на трьохверстовій карті 1863 р., ліворуч дороги на Ушівку перед греблею з двома млинами на річці Лосці. Також на Плані Генеральних Межувань 1880 р. лосківська церква позначена на в’їзді в село з боку Карасівки ліворуч дороги.

У склепі під Успенським приділом Миколаївської церкви був похований ушівський поміщик Андрій Лукич Савицький, який помер 26 грудня 1884 р. [22, с. 427]. Андрій Лукич Савицький (1811-1884) написав чимало релігійно-філософських праць, зокрема цілу серію з 20 книжок під назвою «Опыт естественного богословия» (1879-1884).

У 1893 р. в склепі під Успенським приділом церкви був похований молодший брат Андрія Лукича ушівський поміщик Петро Лукич Савицький (1818-1893). Його син Микола Петрович Савицький (1867-1941) повернувся у 1892 р. з Петербурга до Ушівки, згодом став депутатом (гласним) земського зібрання Кролевецького повіту, до складу якого входила Ушівка після скасування в 1781 р. сотенного устрою в Гетьманщині. У 1896 р. Микола Петрович був обраний предводителем дворян Кролевецького повіту. З 1906 р. він очолював Чернігівську губернську земську управу. У 1915 р. був обраний членом Державної Ради Російської імперії. У 1918 р., за гетьмана Скоропадського, Микола Петрович був призначений губернським старостою Чернігівщини, товаришем міністра внутрішніх [67 ]. Його син Петро Миколайович Савицький відомий як поет Востоков (1895-1968). В Ушівці зберігся будинок Савицьких на горі Савищина. За переказом, з гори було видно білу дзвіницю лосківської церкви, вдалині за лугом на сході («на востоке») й було чутно її дзвони.

У 1912 р. була збудована нова дерев’яна Миколаївська церква. За страховим описом від 8 листопада 1912 р., Миколаївська церква в селі Лоска 3-го благочинного округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, зовні була обшита тесом, пофарбована олійною фарбою, покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина Миколаївської церкви разом з дзвіницею становила 14 саж. 1 арш. (29,5 м), найбільша ширина 10 саж. 1 арш. (22 м), висота до верху карнизу 14 арш. (9,9 м); на церкві була одна велика главка; великих вікон 36 шт., малих – 7 шт.; дверей зовнішніх обшитих залізом двостулкових – 3 шт., не обшитих залізом – 1 шт., одностулкових – 1 шт.; внутрішніх одностулкових – 2 шт.; дзвіниця в 4 яруси, загальною висотою до верху карнизу 15 саж. (32 м). Найближча до церкви чужа будівля – земська школа з північного боку на відстані 18 саж. (38 м) [34, арк. 507/15].

Страхова вартість нової Миколаївської церкви в селі Лоска становила разом з дзвіницею і без іконостасу – 10000 руб., вартість сторожки – 200 руб., разом – 10200 руб. Вартість цього нерухомого майна Миколаївської церкви визначили: замісник благочинного 3-го округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії священник Іоанн Прохоров, священик Василь Сахновський, священик Сидор Костецкий, псаломщик Іоанн Кристаловський, церковний староста Стефан Овсієнко та три представники від прихожан: селяни Кирило Овсієнко, Григорій Овсієнко та Іван Свириденко [34, арк. 507/15].

Миколаївську церкву закрили більшовики на початку 1930-х рр. та переробили в двоповерхову будівлю, з клубом на першому поверсі та школою на другому. На сьогодні зберіглася ця Лосківська церква–школа-клуб, навіть зберіглася дерев’яна будівля земської школи 1867 р. з протилежного боку вулиці.

14. Успенська церква села Чапліївка

Була збудована чапліївськими козаками й посполитими у другій половині ХVII століття на правому березі річки Осоти, де за поляків був хутір Чаплачова з села Покошичі, що на правому березі Десни. Священик чапліївської церкви Максим Чечель відомий з документу 1678 р. Рихлівського монастиря [10, с. 407].

Церква позначена на плані 1746 р., складеним власником села Чипліївки ієреєм Федором Дуб’янським (1691-1769), духівником імператриці Єлизавети Петрівни (1709-1761). Церква стояла біля панського двору на правому березі річки Осоти, тобто за греблею млину Новомлинського монастиря [9].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості Успенської церкви за 1786-1787 рр. та метричні книги за 1782-1926 рр. [65].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., у селі Чепліївка Воронізької сотні Ніжинського полку була одна дерев’яна церква, 2 священики, 3 церковники та 2 різночинці [23, с. 393].

У 1787 р. збудували нову дерев’яну Успенську церкву [15, с. 19]. Вона позначена на 10-верстовій карті 1832 р., також позначена на 3-верстовій карті 1863 р., за греблею на Осоті, праворуч в центрі села Чепліївка. Ще позначена хрестом в центрі села Чепліївки на Плані Генеральних Межувань 1880 р.

У 1885 р. була збудована на місці старої церкви нова дерев’яна Успенська церква [15, с. 19]. Зі старої церкви збудували церковно-причтовий дерев’яний будинок (9,2х7,1х2,8 м) для проживання псаломщика. Заодно збудували при церкві клуню (15х10,7х2,8 м). Також збудували дерев’яну каплицю (3,5х3,5х2,8 м) у сусідній слобідці Тимонівка, біля ставка. Каплиця була обшита зовні та всередині тесом, мала 2 вікна та 1 двері, пофарбована олійною фарбою, покрита залізом [32, арк. 333/24]. Нині на місці каплиці в центрі села могила першого тиманівського комсомольця Федора Рубана.

У 1886 р. збудували в Чепліївці дерев’яну церковно-приходську школу (10,6х9,5х3,6 м) на кам’яному фундаменті, з коридором, зовні тиньковану, зверху криту залізом. У школі було 8 вікон, 4 двері, 1 піч руська та 1 голландська грубка [32, арк. 333/24].

У 1894 р. прибудували до церкви триярусну дзвіницю висотою до верху карниза 3 та ½ сажені (7, 5 м) [32, арк. 333/24].

У 1895 р. у церковному дворі поставили новий дерев’яний амбар з ганком (6,4х6,4х2,1 м). Ще збудували дерев’яну каплицю (3х2,3х2,8 м), зовні обшиту тесом, пофарбовану олійною фарбою зовні та всередині, з дверима та вікном, покриту залізом [32, арк. 333/24].

У 1909 р. збудували новий церковно-причтовий дерев’яний будинок (12,8х10,7х2,8 м) для проживання священика. Будинок стояв на кам’яному цоколі, був обшитий зовні тесом та пофарбований олійною фарбою, всередині обклеєний шпалерами, критий залізом [32, арк. 333/24].

За страховим описом від 30 червня 1910 р., Успенська дерев’яна церква села Чепліївка 4-го благочинного округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії стояла на кам’яному цоколі, була обшита зовні тесом, пофарбованим олійною фарбою, в середині теж пофарбована олійною фарбою, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 17 саж. (36,2 м), найбільша ширина – 10 саж. (21,3 м), висота до верху карниза – 3 ½ саж. (7,4 м). На церкві була одна велика глава та чотири малих. Вікон – 29 шт., з них великих – 19 шт., малих – 10 шт. Дверей – 4 шт., з них 3 шт. – зовнішні стулкові, обшиті залізом, 1 – одинарні. Іконостас довжиною – 13 арш. (9,2 м), висотою – 15 арш. (10,7 м). Церква не опалювалася [32, арк. 333/24].

У церковному дворі стояли дві сторожки, стара дерев’яна (5х4,3х2,1 м), крита тесом, з дощаним навісом та нова цегляна, 1890 р. побудови (5х5х2,1 м), крита залізом. Також у дворі стояли ще й старі дощаті навіс та сарай, криті соломою [32, арк. 333/24].

У 1914 р. поставили на церковному погості (цвинтарі) літню хату (6,4х5х2,5 м), з трьома стінами з шалівки та однією цегляною стіною, з двома вікнами, стулковими дверима, земляною підлогою та дощатою стелею, крита залізом. До хати прибудували з боку цегляної стіни навіс з шалівки, критий залізом [32, арк. 333/24].

Страхова вартість Успенської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910-1914 рр. – 8010 руб., вартість дерев’яної каплиці – 100 руб., сторожки кам’яної – 50 руб., сторожки дерев’яної – 10 руб,, амбару – 160 руб., церковно-приходської школи – 400 руб., церковно-причтового будинку для священика – 2000 руб., амбару – 40 руб., сараю – 60 руб., сараю – 40 руб., навісу – 10 руб., церковно-причтового будинку для псаломщика – 150 руб., амбару – 40 руб., сараю – 30 руб., навісу – 20 руб., клуні –­ 200 руб., хати на погості – 120 руб., навісу – 30 руб., дерев’яної каплиці в Тиманівці – 50 руб., загалом – 11420 руб. Вартість цього нерухомого майна Успенської церкви визначили: заступник благочинного 4-го округу Кролевецького повіту священик Григорій Кучеровський; священики: Михайло Вербицький, Олександр Проклавицький, псаломщик Стефан Оглобленський, церковний староста Пантелеймон Мирошниченко; представники прихожан: Ілля Сурай та Сергій Дейкало [32, арк. 333/24].

За описом від 2 серпня 1915 р., вартість рухомого майна Успенської церкви в Чепліївці становила 5000 рублів. Більше третини (1830 руб.) від цієї вартості коштували 87 дерев’яних ікон (без іконостасу). Найдорожчі чотири ікони в кіоті без скла коштували 400 руб. Усі срібні напрестольні хрести, священні блюда, дискос, чаша (потир), дарохранительниця та інші коштували 1745 руб. [35, арк. 89].

За більшовиків, у 1930-х рр., Успенська церква стала клубом чапліївського колгоспу «Шлях комунізму». На початку 1970-х рр. розрівняли могилки на цвинтарі біля церкви-клубу та влаштували там стадіон. А через двадцять років церкву-клуб повернули релігійній громаді. Отже, зберіглася тільки понівечена частина Успенської церкви без дзвіниці.

15. Іллінська церква села Мізин

Село Мізин згадується у подіях Смоленської війни 1632-1634 рр. ­– «під Мізином на байраку» відбувся бій поляків з москалями вночі 27 (17) січня 1633 р. [18, с. 114]. Вже тоді в Мізині була своя Іллінська церква, яка стояла на підгірку в центрі села, поділеного великим яром на дві майже рівні половини [10, с. 371]. Церква села Мізина («Miesso») намальована на плані, складеному в дні битви між шведами та москалями за переправу через Десну 1-2 (11-12) листопада 1708 р. [29].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості Іллінської церкви за 1739-1897 рр. [58].

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Мізин Понорницької сотні Чернігівського полку перебувало у володінні Новгородського Сіверського монастиря. У Мізині була одна дерев’яна церква та один священик [23, с. 29].

        У 1800 р. в Мізині була збудована нова дерев’яна Іллінська церква [15, с. 18]. Священиком церкви, як записано сповідальному розпису 1801 р., був Іоанн Павлович Адамсевич (49 р.), дячком – Андрій Георгійович Іваницький (21 р.) [33, арк. 538]. Згодом у д’ячка народився син Максим, який вивчився на священика у Чернігівській духовної семінарії, але став мандрівним актором, дійшов до Полтави і був прийнятий Іваном Котляревським (1769-1838) до Полтавського театру. Максим Іваницький писав ще й вірші, які сподобалися Котляревському й він надрукував збірку Іваницького «Мої думи». За занадто сумні думи про долю селян в московській імперії, Іваницького вислали з Полтави до рідного Мізина, де він служив дячком в Іллінській церкві, вчителював, складав вірші, ставив спектаклі, п’єси та тримав чималу пасіку.

Мізинська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. праворуч дороги з Мізина на Курилівку. Більш точно вона позначена на Плані Генеральних межувань 1880 р.

У 1851 р. мізинці перебудували Іллінську церкву [15, с. 18]. Поставили її на цегляний фундамент та збудували для священика двоповерховий (14,7х10х5 м) церковно-причтовий будинок (нині археологічний музей). Нижній цегляний поверх будинку висотою 2,2 м, верхній дерев’яний поверх – висотою 2,8 м, покритий залізом. Будинок має: дощаті сіні (3,6х2,8 м), 17 вікон (1,2х0,9 м) з подвійними рамами; 10 дверей, з них 3 – двостулкові, 7 – одностулкові: 4 печі, з них 1 – руська, 3 – голландські. У дворі священика збудували з дерева амбар, хлів та два навіси [33, арк. 354/16].

Першим мешканцем нового церковно-причтового будинку став священик Федот Федорович Мануйлович, який переїхав до Мізина з Новгорода-Сіверського. Мануйлович мешкав у будинку до самої смерті в квітні 1875 р. Дещо раніше помер дячок Іллінської церкви Максим Андрійович Іваницький. Він виховував свого онука Миколу Кибальчича (1853-1881), сина священика Успенської церкви в Коропі Івана Йосиповича Кибальчича (1810-1878). Онук Микола Кибальчич навчився в діда Максима Іваницького любити поневолену москалями Україну, став народником, революціонером, зробив бомбу, що вбила у 1881 р. москальського царя Олександра ІІ.

У 1896 р. збудували в Мізині дерев’яну церковно-приходську школу (12,4х6,8х3,1 м), криту залізом. У ній було 12 вікон (1,2х0,7 м) з подвійними рамами, 1 двостулкові двері, 3 одностулкові двері, 1 піч руська та 2 голландські. При школі був сарай [33, арк. 354/16].

У 1905 р. збудували дерев’яний церковно-причтовий будинок (12,1х5,5х2,6 м) для проживання псаломщика. У дворі псаломщика збудували дерев’яний амбар ще й хлів та навіс [33, арк. 354/16].

Влітку 1907 р. сильна нічна злива розмила рівчаком город Сисоя Кошеля, що був по сусідству з двоповерховим будинком священика. На дні рівчаку селяни вперше побачили великі кістки якихось допотопних тварин. Наступного 1908 р. Сисой знову натрапив на подібні ж кістки копаючи погріб. Ці кістки взяв мізинський священик Іоанн Заводовський й відвіз до Чернігова, де саме з 1 серпня 1908 р. відбувався XIV Археологічний з’їзд. «Звідти приїхав до Мізина приват-доцент Федір Вовк і попередніми розкопами викликав світову сенсацію – відкрив Мізинську палеолітичну стоянку» [19, с. 12]. А через 60 років будинок священика став народним археологічним музеєм якраз біля цієї стоянки первісних людей епохи пізнього палеоліту 20-тисячної давнини.

У 1908 р. збудували при мізинській церкві дерев’яну сторожку (3,9х3,8х2,4 м) [33, арк. 354/16].  

У 1914 р. мізинці знову перебудували свою Іллінську церкву, з причини збільшення кількості її прихожан. За страховим описом від 24 лютого 1915 р. дерев’яна Іллінська церква в селі Мізин 3-го благочинного округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, була обшита зовні тесом, пофарбованим олійною фарбою, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 40 аршин (28,4 м), найбільша ширина – 28 арш. (18,9 м), висота до верху карниза – 9 арш. (6,4 м), На церкві була одна мала главка над олтарем. Великих вікон – 24 шт., дверей – 9 шт., з них 3 шт. зовнішніх стулкових обшитих залізом та 6 шт. внутрішніх. Дзвіниця триярусна висотою до верху карниза – 29 арш. (20,5 м). Найближча до церкви селянська хата стояла зі східного боку за 21 саж. (43,7 м) [33, арк. 354/16].

Страхова вартість церкви з дзвіницею без іконостасу становила 16000 руб., вартість будинку священика – 1400 руб., амбару – 50 руб, хліву – 30 руб,, навісів – 10 та 5 руб., будинку псаломщика – 300 руб., амбару – 60 руб., хліву – 30 руб,, навісу – 10 руб., школи – 800 руб., сараю – 5 руб., сторожки – 100 руб., разом – 18800 руб. Вартість цього нерухомого майна Іллінської церкви визначили: заміщаючий благочинного по страхуванню 3-го округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії священик Юровський, священик Василь Сахновський, священик В. Гнивушев, Псаломщик Павло Леонтієв, церковний староста Стефан Собичевський, Лаврин Подоляка, представники прихожан Тимофій Собичевський, Федот Горклий, Антон Горклий [33, арк. 354/16].

За страховим описом від 11 серня 1915 р., вартість рухомого майна Іллінської церкви в Мізині становила 1836 рублів. Чотири мідні дзвони коштували 800 руб., а 86 дерев’яних ікон (крім іконостаса) коштували 201 руб., дві срібні чаші – 140 руб., три Св. Євангелія в срібній оправі – 75 руб., дві срібні дарохранительниці – 75 руб., два панікадила – 50 руб., плащаниця – 25 руб., решта – напрестольні хрести, дискос, одяг, книги, шкафи та інше начиння, разом 29 найменувань (57 предметів), коштували 470 руб. [35, арк. 58].

Зберіглося фото перебудованої Іллінської церкви, яке було зроблено в 1930 р. мистецтвознавцем Павлом Жолтовським (1904-1986). На підставі цього фото відомий дослідник української архітектури С. Таранушенко (1889-1976) зробив висновок, що «Іллінська церква одноверха, до неї добудовано бокові – південний і північний – приділи з портиками і фронтонами. Під час добудови дзвіниці бабинець зовсім перероблено. Церква має зв’язок з групою «баштових» церков: зруб стін її центральної дільниці – високий, монументальний за формами, восьмигранник, яскраво освітлений вікнами, прорізаними в верхніх частинах граней зрубу. Але короткий перший залом переводить об’єм дільниці у просторий восьмерик, вагомий своєю масою і присадкуватий за пропорціями. Таких восьмериків у церков «баштового» типу зустрічати ще не доводилося. Різке звуження об’єму центральної дільниці припадає не на перший, а на другий залом» [41. с. 70].

Мізинці пам’ятають, що їхня «церква стояла на найкращім місці на схилі балки, звідти її перевезли на протилежний схил в розібранім, знівеченим вигляді й зробили з неї школу» [19, с. 60]. На фото 1968 р. з місця, де була церква, видно школу, колодязь та магазин ліворуч.

16. Різдво-Богородицька церква села Лушники

Лушники значяться в грамоті 1551 р. на володіння Новгород-Сіверського Спаського монастиря на Десні, зокрема на лівобережні бортні угіддя від «деревни Жерновков (нині Жорнівка) до деревни Лучников» [36, с. 145].

Перша церква в Лушниках з’явилася ще до 1560 р. й була вона во ім’я Різдва Христового. Церква володіла лучницькими озерами, які подарували їй московські царі на церковні потреби та на утримання священика [10, с. 406].

За народним переказом, три століття тому проявився у лісі на дубі, за версту від Лушників, образ Святого Миколая, звідси й походить назва місцини – Микілка [4; 48]. Образ (ікона) зберігався в церкві, як «предмет особенного благоговенія» [10, с. 407].

Лушнинівська церква позначена на плані 1746 р., складеним власником сіл Клишки та Чапліївки ієреєм Федором Дуб’янським (1691-1769), духівником імператриці Єлизавети Петрівни (1709-1761). Церква стояла на лівому березі річки Осоти, перед греблею Суховіївського млину [9].

У 1780 р. збудували в Лушниках нову дерев’яну Різдво-Богородицьку церкву [15, с. 18]. За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., у селі Лушники Воронізької сотні Ніжинського полку була одна дерев’яна церква, 1 священик та 1 церковник [23, с. 394].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості Різдво-Богородицької церкви села Лушники за 1786-1787 рр. та метричні книги за 1786-1930 рр. [57].

У 1826 р на місці старої дерев’яної церкви було закладено нову кам’яну Різдво-Богородицьку церкву. Будівництво велося 31 рік за гроші відомого лікаря Прокопія Глядиковського, сина лушниківського священика Івана Глядиковського. Церкву освятили у 1857 р. [15, с. 18]. Вона відповідала архітектурному стилю класицизму з характерними колонами.

Церква в селі Лушники позначена на 10-верстовій карті 1832 р., а на 3-верстовій карті 1863 р. позначена кам’яна каплиця на краю лісу над озером Ретіж, праворуч дороги до паромної переправи через Десну на село Розлети. Каплицю збудував власник Лушників. Щороку в канун Миколиного дня 9 (22) травня відбувалося всенічне бдіння, до якого збиралися люди з навколишніх сіл. А на другий день після літургії був хресний хід до каплиці. Потім ще два дні тривали молебні [10, с. 407].

У 1865 р. збудували біля церкви цегляну сторожку (6,4х5,7х2,1 м), криту залізом. У 1872 р. збудували квартиру для проживання псаломщика – дерев’яний церковно-причтовий будинок (12,1х6,4х2,1 м), критий залізом. У дворі збудували амбар з колод, хлів-сарай з осини та дощатий навіс [32, арк. 333/11].

Священик лушниківської церкви проживав поблизу церкви у дерев’яному церковно-причтовому будинку (21,3х8,5х2,8 м). У дворі стояли два старі амбари з колод та плетений сарай, також нова клуня (1860 р.), сарай (1890 р.), ще один сарай, саж – малий хлів (3х2,1х2х1 м), амбар з хлівом (все 1907 р.) [32, арк. 333/11].

У календарі Чернігівської губернії на 1897 р. зазначено, що в Різдво-Богородицькій церкві села Лушники зберігалася ікона Святого Миколая, яка була включена до списку чудотворних та особливо вшанованих ікон в межах всієї Чернігівської єпархії [12, с. 38].

За страховим описом від 1 липня 1910 р., кам’яна Різдво-Богородицька церква в селі Лушники 4-го благочинного округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії була тинькована зовні та всередині, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 16 1/3 сажні (34 м), найбільша ширина – 6 2/3 сажні (14,2 м), висота до верху карниза – 4 сажні (8,5 м). На церкві була одна велика глава та над олтарем одна маленька главка. Вікон – 46 шт., з них великих – 30 шт., малих – 16 шт. Дверей – 7 шт., з них зовнішніх – 4 шт. (стулкових, обшитих залізом – 3, одинарних, обшитих залізом – 1), внутрішніх – 3 шт. (обшитих залізом – 1, одинарних – 2). Головний іконостас довжиною – 9 аршин (6,4 м), висотою – 10 аршин (7,1 м). Іконостас на хорах довжиною – 8 аршин (5,5 м), висотою – 3 аршина (2,1 м). Церква не опалювалася. Дзвіниця в 2 яруси, висотою до верху карниза – 4 сажні (8,5 м) [32, арк. 333/11].

Страхова вартість Різдво-Богородицької церкви разом з іконостасами та дзвіницею становила у 1910 р. – 20525 руб., вартість сторожки кам’яної – 50 руб., церковно-причтового будинку для священика – 700 руб., амбару – 50 руб., амбару – 30 руб., льодовні – 75 руб., сараю – 150 руб., сараю – 150 руб., клуні ­ – 100 руб., сараю – 30 руб., сажу – 10 руб., церковно-причтового будинку для псаломщика – 150 руб., амбару – 40 руб., сараю – 25 руб., навісу – 15 руб., клуні­ – 50 руб., загалом – 22100 руб. Вартість цього нерухомого майна Різдво-Богородицької церкви визначили: заступник благочинного 4-го округу Кролевецького повіту священик Григорій Кучеровський; священики: Михайло Вербицький, Олександр Проклавицький, священик Всеволод Дол…, псаломщик Олександр Ігнатицький, церковний староста Семен Мисюра; представник прихожан: Роман Ж..[32, арк. 333/11].

Взимку 1934 р. більшовики «опечатали» церкву й наказали священику Степану Ніпоту, який мешкав з родиною в цегляній сторожці, негайно протягом доби залишити Лушники [48].

Церква в селі Лушники позначена на кілометровій карті 1940 р., а позначка цегляної каплиці відсутня. За переказом, занедбану каплицю розібрали ще до війни [4]. За німецької окупації в 1942 р. відновилися богослужіння в лушниківській церкві. У 1962 р. церкву обстежила комісія, усі члени якої підписали висновок, що «церковь подлежит ремонту», проте вище районе начальство у Шостці вставило зверху своє «не» – «церковь не подлежит ремонту». Невдовзі приїхали шосткинські сапери, просвердлили дірки в стінах церкви, заклали вибухівку й підірвали. Рвонуло так, що повилітали віконні шибки в сусідній школі, хоча усі вікна, за наказом саперів, були оббиті дошками. Цеглу вивезли неподалік на укріплення греблі через Осоту, де ще діяв старий млин.

У 1966 р. на місці церкви встановили пам’ятник на братській могилі 5-х загиблих червоноармійців у вересні 1943 р.

22 травня 1992 р. відновилися церковні служби на місці каплиці в урочищі Микілка [4]. Там встановлено дубовий хрест з іконою св. Миколая [9].

У 2006 р. у відреставрованій будівлі колишнього сільпо відкрили нову церкву Різдва Святої Богородиці [49].

17. Петропавлівська церква села Псарівка (Деснянське)

Тисячоліття тому новгород-сіверські князі будували по Десні у Комані, Горбові великі конюшні, де тримали коней для контрпоходів в степ на половців, а в Псарівці збудували велику псарню, де тримали псів для полювання. Псарі жили в городку – укріплені «от диких половцев», як зазначає церковний історик єпископ Філарет [10, с. 373]. Археолог Куриленко віднайшов у Псарівці згаданий Філаретом – городок – мале поселення псарів захищене обороною лінією (нині територія дитсадка) [19, с. 42].

У архівних документах інвентарізації поляками Новгород-Сіверського уїзду в 1619 р. вказані малозаселені Мізинські, Псарівські, Радичівські грунти, на яких невдовзі з’являться нові села. Зокрема Псарівка була заснована у другій половині 1630-х рр. домініканським ксьондзом Миколою Петриковським [18, с. 299]. Псарівка як село вперше згадане у актах Рихлівського монастиря 1679 р. [10, с. 373]. Триглава церква села Псарова («Pzarova») намальована на плані, складеному в дні битви між шведами та москалями за переправу через Десну 1-2 (11-12) листопада 1708 р. [29].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості Петропавлівської церкви села Псаровки за 1742-1897 рр. та метричні книги за 1786-1919 рр. [62].

За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Псаровка Понорницької сотні Чернігівського полку знаходилося за десять верст від сотенного містечка Понорниці. Село ховалося в долині між високими косогорами та гаями на правому березі Десни. У Псаровці була одна дерев’яна церква, 2 священика, 1 церковник [23, с. 28].

У 1800 р. була збудована в Псарівці нова дерев’яна Петропавлівська церква [15, с. 18]. Невдовзі збудували біля церкви дерев’яний церковно-причтовий будинок (18,1х6,8х2,8 м) на лежнях, з сінями (5,7х2,8х2,1 м), критий соломою. У дворі стояли амбар з колод та хлів з одновершкових соснових дошок [33, арк. 567/23].

Псарівська церква позначена на Плані Генеральних межувань 1880 р. в самому центрі Псаровки на лівому березі річки Головесни, правої притоки Десни.

У 1908 р. псарівці збудували нову Петропавлівську церкву. У 1909 р. збудували при церкві дерев’яну сторожку (4,2х4,2х2,4 м) [33, арк. 567/23].

За страховим описом від 21 липня 1910 р. Петропавлівська церква в селі Псаровка 3-го благочинного округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії була дерев’яною, стояла на цегляному цоколі, зовні була обшита тесом та покрашена олійною фарбою, покрита залізом, покрашеним зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 13 сажнів 1 аршин 10 вершків (28,8 м), найбільша ширина – 9 саж. 2 арш. 9 верш. (21 м), висота церкви до верху карниза – 4 саж. 9 арш. (8,5 м), Великих вікон ­– 25 шт., дверей зовнішніх двостулкових обшитих залізом 2 шт., не обшитих – 1 шт., одностулкових – 1 шт., внутрішніх – 1шт. Іконостас довжиною 3 саж. 5 арш. (10 м), висотою – 7 ¼ арш. (4,2 м) Дзвіниця триярусна, висотою до верху карниза 26 ½ арш. (18,9 м). Найближча до церкви селянська хата стояла з північно-західного боку за 50 ¾ арш. (36 м) [33, арк. 567/23].

Страхова вартість Петропавлівської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 5100 руб., вартість церковно-причтового будинку – 350 руб., амбару – 50 руб, хліву – 150 руб,, сторожки – 100 руб., разом – 5750 руб. Вартість цього нерухомого майна Петропавлівської церкви визначили: страховий агент священик Юровський, священик Василь Сахновський, священик Федір Колшицький, псаломщик Стефан Барнацький, церковний староста Микита Корда, представник церковно-приходського опікунства Пилип Качура, представники прихожан Матвій Семенович Воробей та Омелян Баломут [33, арк. 567/23].

За описом від 11 серпня 1915 р., вартість рухомого майна Петропавлівської церкви в Псарівці становила 1419 рублів. Три мідні дзвони коштували 380 руб., а 79 ікон, без врахування іконостасу, (з них 61 – дерев’яних, 18 – на писчому папері) коштували 168 руб., три срібні чаші – 200 руб., чотири Св. Євангелія – 110 руб., дві срібні дарохранительниці – 90 руб., решта – напрестольні хрести, дискос, одяг, книги, шкафи та інше начиння, разом 29 найменувань (79 предметів), коштували 473 руб. [35, арк. 67].

Джерела

1. Вечерський В. Архітектурна спадщина Шосткинщини / В. Вечерський // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. 2007.  Вип. 4. 400 с.
2. Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи // Мазепа. Збірник. – Варшава. 1938. – Т.1. 164 с.
3. Воїнов С. Село Ображіївка. Шостка, 2005. 215 с.
4. Грибань Г. Свято над Десною // Советское Полесье, Шостка. – 1994. – 21 мая.
5. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1730-1734). – Ч. 3 – Киев, 1897. 418 с.
6. Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко 1727-1753. – Киев, 1884. 524 с.
7. Домоцький Б. Подорож Новгород-Сіверським Подесенням. – Шостка, 2009. 171 с.
8. Жирный Н. Храм Архангела Михаила // Советское Полесье, Шостка. – 1995. – 27, 29 марта.
9. Інститут рукопису НБУ фонд 28. ХХVIII.
10. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 5. Губ. город Чернигов. Уезды: Черниговский, Козелецкий, Суражский, Кролевецкий и Остерский – Чернигов. Земская типография, 1874. 443 с.
11. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 6. Уезды: Новгород-Северский, Сосницкий, Городницкий, Конотопский и Борзненский. – Чернигов, Земская типография, 1874. 541 с.
12. Календарь Черниговской губернии на 1897 год. – Чернигов, 1896. 499 с.
13. Календарь Черниговской губернии на 1906 год. – Чернигов, 1905. 438 с.
14. Книга Пам’яті Сумської області: в 3-х т. т. 2 : Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / Авт.-упорядн. О. М. Корнієнко . — Суми: Ярославна, 2007. 324 с.
15. Корноухов Е.А. Алфавитный список церквей Черниговской епархии. // Труды Черниговской губернской архивной комиссии 1906-1908 гг. Вып. 7. – Чернигов, 1908. 402 с.
16. Краткая история села Погребок. – Рукопись.1947. 12 с.
17. Крман Д. Подорожній щоденник (Itinerarium 1708 – 1709). – К.,1999. 160 с.
18. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина в складі Речі Посполитої 1618-1648 рр. – Київ, 2006. 496 с.
19. Куриленко В.Є. В Чернігово-Сумському Подесенні. – Шостка, 2005. 140 с.
20. Лазаревский А.М. Описание старой Малороссии: Материалы для истории заселения, землевладения и управления. Т. 1. Полк Стародубский. – К., 1888. 522 с.
21. Мицик Ю. З документів українських гетьманів // Сіверянський літопис, № 3, 1999. С. 3-34.
22. Модзалевскій В.Л. Малороссійскій родословникъ. Киев : Типо-Литогр. С. В. Кульженко. 1914. Т. 4: П-С. 832 с.
23. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781). – Київ, 1931. ХХІ. 593 с.
24. Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – К.: Будівельник, 1986 г., т. 4. 294 с.
25. Петраускас А.В., Петраускас О.В. Нові археологічні пам’ятки поріччя Десни (матеріали для зводу пам’яток історії та культури) // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. Матеріали третьої науково-практичної конференції (16 квітня 2004 р.). — Глухів: РВВ ГДПУ, 2004. — С. 18—35. — 1 д.а.
26. Рклицкий С. Договоры прихожан с священниками в Старой Малороссіи // Киевская Старина. – 1901. – №1. С. 115-124.
27. Рклицький С. Мазепина церков в селе Дегтяровке. // Киевская старина. – 1900. – №6. С.134-139.
28. Российский государственный военно-исторический архив (РГВИА), ф. 845, оп. 16, д. 1480., л. 1.
29. РГВИА, ф. 845, оп. 16, д. 1481.
30. Российский государственный архив древних актов (РГАДА), ф. 1354, оп. 591, Планы дач Генерального и Специального межеваний. Черниговская губерния, Новгород-Северский уезд. 1852-1890 гг.
31. Российский государственный исторический архив в Санкт-Петербурге (РГИА), ф. 799, оп. 33, д. 2339.
32. РГИА, ф. 799, оп. 33, д. 2345.
33. РГИА, ф. 799, оп. 33, д. 2359.
34. РГИА, ф. 799, оп. 33, д. 2360.
35. РГИА, ф. 799, оп. 33, д. 2387.
36. Русіна О.Б. Грамоти Новгород-Сіверському Спасо – Преображенському монастирю. Український археографічний збірник. Нова серія – Т.5. – Вип.2. – Київ: Наукова думка, 1992. (Грамота 1551 р. московського царя Івана ІV (Грозного) Новгород-Сіверському Спаському монастирю). С.138-152.
37. Сбитнев И. Новгород-Северский // Отечественные записки. – СПб, 1828. –Т. 34. – №4. (Грамота царя Алексея Михайловича Новгород-Северскому Спаскому монастирю от 11.04.1669 г.). С.337-346.
38. Село над Десною // Зоря, Шостка, 25 січня 1948 р.
39. Село уславлене гетьманом Мазепою та Карлом ХІІ https://bereg.online/selo-uslavlene-ivanom-mazepoyu-ta-karlom-hii
40. Список о школах, заведённых до 1861 года при церквах Черниговской епархии, в которых состояло до 25 и более учеников и учениц. // Черниговские епархиальные известия. Часть неофициальная. – №14. – Чернигов, 1861. С. 174-175.
41. Таранушенко С. Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України . – Х.: Харківський приватний музей міської садиби, 2012. 652 с.
42. Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України. – Київ: Будівельник, 1976 р. 336 с.
43. Центральний державний історичний архів України (ЦДІАК), ф. 57, оп. 1, Генеральний опис Лівобережної України 1765 — 1769 рр., книга 140. https://archium.cdiak.archives.gov.ua/files/60266/
44. ЦДІАК, ф. 57, оп. 1, Генеральний опис Лівобережної України 1765 — 1769 рр., справа 147.
45. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. – Київ, УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. 1006 с.
46. Яблоновський О. Чернігівщина // Сіверянський літопис № 1-2, 1997. С. 130-140.
47. Ясновська Л. Давньоруські старожитності Новгород-Сіверського Подесення. // Сіверянський літопис. – 2005. – № 6. С. 9–26.
48. Бугай Надія. Українська письменниця Віра Смерека https://history.sumy.ua/research/prominent-names/9116-buhai-nadiia-ukrainska-pysmennytsia-vira-smereka-patriotka-hromadska-diiachka-1923-2010-rr.html
49. ВІкіпелія Лушники https://uk.wikipedia.org/wiki/Лушники_(Шосткинський_район)
50. Богдановка Исповедные ведомости, Рождество-Богородицкая церковь 1786-1787

https://www.familysearch.org/en/search/catalog/results?count=20&q.subjectId=1205705135

https://www.familysearch.org/ru/search/catalog/results?count=20&q.place=Degtyarëvka%2C%20Novhorod-Siverskyi%2C%20Chernihiv%2C%20Ukraine

55. Комань Исповедные ведомости: Николаевская церковь, ь 1740-1792

https://www.familysearch.org/ru/search/catalog/results?q.place=Комань

56. Лоска Исповедные ведомости, Николаевская церковь 1739-1897

https://www.familysearch.org/en/search/catalog/results?count=20&q.authorId=1362019422

57. Лушники Исповедные ведомости, Рождество-Богородицкая церковь 1786-1787

https://www.familysearch.org/ru/search/catalog/results?count=20&q.place=Luchniki%2C%20Krolevets%2C%20Chernigov%2C%20Russian%20Empire

58. Мізин Исповедные ведомости, Ильинская церковь 1739-1897 https://www.familysearch.org/ru/search/catalog/results?count=20&q.place=Mezyn%2C%20Novhorod-Siverskyi%2C%20Chernihiv%2C%20Ukraine
59. Ображіівка Исповедные ведомости, Михаило-Архангельская церковь 1743-1787

https://www.familysearch.org/ru/search/catalog/results?count=20&q.place=Obrazheevka%2C%20Novgorod-Seversk%2C%20Chernigov%2C%20Russian%20Empire

60. Пирогівка Исповедные ведомости, Покровская церковь 1786-1787 https://www.familysearch.org/ru/search/catalog/results?count=20&q.place=Pyrohivka%2C%20Shostka%2C%20Sumy%2C%20Ukraine

66. Чулатове . Исповедные ведомости, Димитриевская церковь 1784-1792 https://www.familysearch.org/en/search/catalog/1576292
67. Савицький Микола Петрович https://uk.wikipedia.org/wiki/Савицький_Микола_Петрович#:~:text=Микола%20Петрович%20Савицький%20(1%20червня,староста%2C%20товариш%20міністра%20внутрішніх%20справ