Воронізька сотня була сформована у 1653 р. у складі Новгород-Сіверського козацького полку, що охоплював тоді Сіверські землі по обидвох берегах Десни. Осередком Воронізької сотні стало нове поселення Вороніж на річці Воронець (нині Осота). До сотні долучилися також нові поселення на річці Шостці. У січні 1669 р. гетьман Дем’ян Многорішний передав Воронізьку сотню Ніжинському полку. У сотні нараховувалося 1 містечко Вороніж та 9 сіл, з них 3 села на річці Осоті – Клишки, Чапліївка, Лушники; 4 села на річці Шостці – Макове, Локотки, Богданівка та Пирогівка; 1 село Собич на річці Довгі Води, посеред між Осотою і Шосткою, та ще одне село Ображіївка між Шосткою та Івоткою. У кожному селі була своя церква, найдавніша з яких виникла в селі Лушники ще до 1560 р. і звалася во ім’я Різдва Христового. У 1897 р. на колишніх землях Воронізької сотні між Шосткою та Івоткою виникла ще одна десята церква у відомому з 1718 р. хуторі Миронівка.

1. Покровська церква села Клишки

Церква була збудована клишківськими козаками й посполитими у другій половині ХVII століття. Вона стояла на правому березі Осоти, неподалік святої криниці в лузі за греблею. Церква позначена на плані 1746 р., складеним власником села Клишки ієреєм Федором Дуб’янським (1691-1769), духівником імператриці Єлизавети Петрівни (1709-1761). Нижче позначено панський двір вище греблі Гнединського млину, тобто на протилежному від церкви лівому березі Осоти [10].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Клишки Воронізької сотні Ніжинського полку була одна дерев’яна церква, 2 священики, 1 диякон та 2 причетники [16, с. 394].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості клишківської Покровської церкви за 1786-1787 рр. та метричні книги за 1793-1921 рр. [32].

У 1800 р. збудували нову дерев’яну Покровську церкву [14, с. 17]. Вона згоріла у 1820 р. Селяни вирішили збудувати кам’яну, муровану церкву. За переказом, заради міцності церковної споруди, селяни кидали у ями, де гасили вапно, великих биків й очікували поки вони розчиняться. А для клейкості розчину добавляли в нього білки курячих яєць. Церкву освятили у 1837 р. [14, с. 17]. Вона була збудована в стилі класицизму, з численними високими колонами. На церкві була одна велика глава та одна мала глава над олтарем.

Клишківська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. в центрі села Клишки на правому березі річки Осоти. На трьохверстовій карті 1863 р. позначені вже дві церкви в селі Клишки – кам’яна та дерев’яна, на відстані версти одна від одної. На Плані Генеральних Межувань 1880 р. церква позначена тільки одна в центрі Клишок на правому березі Осоти, праворуч дороги до млину і ставу.

У 1875 р. прибудували до кам’яної Покровської церкви триярусну дзвіницю [22, арк. 568].

У 1898 р. побудували дерев’яний, на цегляному фундаменті, церковно-причтовый будинок (17х5,5х2,8 м) для проживання диякона. У дворі були дерев’яні: амбар, хлів, навіс, у 1902 р. збудували клуню, а в 1910 р. – кам’яний погріб [22, арк. 568].

У 1903 р. збудували нову дерев’яну, обкладену цеглою, церковно-приходську школу (22,4х11,3х2,8 м), з сіньми, коридором, з 22 вікнами, з подвійними рамами, однією руською піччю та чотирма голландськими грубками. У 1904 р. збудували в шкільному дворі збудували з пластин сарай (6, 4х4,9х2,1 м) покритий залізом [22, арк. 568]. Нині в школі перебуває магазин та краєзнавчий музей (вул. Калинова, 2).

У 1907 р. збудували біля церкви цегляну сторожку (10,7х5,5х2,1 м), У 1911 р. неподалік сторожки збудували торгівельну лавку (9,8х5,5х2,8 м) дерев’яну, з пластин, на цегляному фундаменті, з ганком на стовпах, криту залізом [22, арк. 568].Лавка примітна на фотографії 1920-х рр. своїм широким ганком на стовпах, колонах. Клишківці називали церковну лавку поважно – магазином, сільмагом.

У 1912 р. збудували два церковно-причтові дерев’яні будинки на цегляних фундаментах криті залізом. Перший будинок (13,5х8,5х2,5 м) призначався для проживання 1-го псаломщика. У дворі збудували з пластин: амбар, хлів, два навіси, кам’яний погреб. Другий будинок (14,4х8,5х2,4 м) призначався для проживання 2-го псаломщика. У дворі збудували з пластин амбар та навіс [22, арк. 568].

У 1914 р. було збудовано церковний цегляний завод з піччю та навісом (10,7х9,2х2,5 м) на 16 дубових стовпах (2,5х0,25) з площею даху з шалівки в 160 кв. м., з двома сушильнями однаковими за розміром (42х9,2 м) на 45 дубових стовпах (5,5х0,25 м), з них – 8 середніх та 37 крайніх стовпів, з площею солом’яних дахів по 500 кв. м., з дерев’яною хатою (5,4х5х2,3 м) [22, арк. 568].

Також у 1914 р. збудували у дворі 1-го священика навіс над погребом, льодовник та клозет. Неподалік двору 1-го священика стояв на цегляному фундаменті старий церковно-причтовый дерев’яний будинок (12х7х2,1 м) для проживання 2-го священика. У дворі був амбар, два сараї, навіс, кам’яний погреб, льодовник, хлів з навісом та клозет [22, арк. 568].

За страховим описом від 30 червня 1910 р. кам’яна Покровська церква в селі Клишки 4-го благочинного округа Кролевецького повіту Чернігівської губернії була зовні та в серединні тинькована, побілена, купол розписаний живописом, зверху покрита залізом, покрашеним зеленою олійною фарбою. Вікон – 41 шт., з них великих – 32 шт., малих – 9 шт. Дверей – 7 шт., з них 4 шт. – зовнішні (3 стулкові обшиті залізом та 1 одинарні), 3 шт. – внутрішні стулкові, обшиті залізом. Головний іконостас довжиною – 10 арш. (7,1 м), висотою – 15 арш. (10,6 м), два бокові іконостаси довжиною – 8 ½ арш. (6,8 м), висотою – 10 арш. (7,1 м). Церква була холодна, не опалювалася. Дзвіниця – в три яруси, загальною висотою до верху карнизу – 3 2/3 сажні (7,7 м). Найближча до церкви чужа будівля – селянська хата – стояла з північно-західного боку за 20 саж. (43 м). Церква збудована в 1837 р., дзвіниця – в 1875 р. [22, арк. 568]. За переказом, на дзвіниці було 8 дзвонів, найбільший важив 106 пудів (1696 кг). Його було чутно за десятки верст від Клишок, за Есманню, за Десною. Один з цих 8 дзвонів зберігся.

Страхова вартість Покровської церкви разом з трьома іконостасами та дзвіницею становила у 1914 р. – 30000 руб. вартість сторожки – 300 руб., лавка для торгівлі – 500 руб., церковно-приходської школи – 3000 руб., сараю – 100 руб., погреб при квартирі 1-го священика – 30 руб., навіс над погребом – 40 руб., льодовник – 100 руб., клозет – 20 руб., церковно-причтового будинку (квартира для 2-го священика) ­– 1000 руб., амбару – 100 руб., сараю – 80 руб., навісу – 20 руб., погребу – 100 руб,, сарай – 200 руб., клозет – 15 руб., церковно-причтового будинку (квартира для диякона) ­– 600 руб., амбару – 50 руб., хліву – 50 руб., навісу – 20 руб., погребу – 50 руб,, клуні –100 руб., церковно-причтового будинку (квартира для 1-го псаломщика) ­– 1000 руб., амбару – 70 руб., хліву – 80 руб., навісу – 60 руб., навісу – 30 руб., погребу – 50 руб., церковно-причтового будинку (квартира для 2-го псаломщика) ­– 900 руб., сараю-хліву – 140 руб., навісу – 40 руб., хати на цегляному заводі – 120 руб., сараю для сушки цегли – 550 руб., навіс над піччю цегляного заводу – 280 руб., загалом – 39515 руб. Вартість цього нерухомого майна Покровської церкви визначили: замісники благочинного 4-го округа Кролевецького повіту священики Григорій Кучеровський та Федір Денисенко; священик Михайло Савицький, священник села Клишки Митрофан Коринецький, священник села Чапліївки Михайло Вербицький, священик села Лушників Олександр Проклавицький, священик Сімон Шаблицький, дяк Василь Гартовський, Дяк Ісакій Фотієв, псаломщик Павло Быстрицький, псаломщик Дмитро Бе…, церковний староста Євсій Скоробогацький, церковный староста Максим Грибань, представники прихожан волосний староста Павло Чумак, Устин Короткевич, Михайло Ільюченко, Степан Середенко, Степан? Патлах, Яков Ша…, Иван Безкоровайный, Григорій Товстуха, Клим Сергейчик, представники опікунства: селянин Вакула Шаіч, члени опікунства: Назар Ночовний, Марьян Патлах, Микита Цоьмка, Степан Кравець, попечитель Моисей Омельянович Карпенко [22, арк. 568].

У 1931 р. більшовики розкидали стару дерев’яну Покровську церкву, а кам’яну Покровську знехрестили, роздерли, понівечили куполи, як бачимо на довоєнному фото. Будинок священика націоналізували під Клишківську сільраду. У 1955 р., за ініціативи тодішнього голови сільради комуніста Чорнодіда та його безпартійного заступника Несвітайла, шосткинські сапери підірвали динамітом кам’яну Покровську церкву. Вона дійсно виявилася міцною спорудою, не розлетілася уламками на все село, а впала великими глибами, які розбирали на окремі цеглини для будівництва неподалік клубу до 40-річчя Жовтневого перевороту. Селяни кажуть, що розбирачі церкви зарано пішли з життя. Зазнали нещасть й селяни, які поцупили цеглини для будівництва своїх погребів.

У 1972 р. збудували на місці дерев’яної Покровської церкви двоповерховий багатоквартирний цегляний будинок. За переказом, мешканцям нового будинку заважав цвинтар (погост) з кам’яними склепами знатних клишківців. Склепи були вивезені разом з камінням та кістками мерців на засипку ямок по вулицях Клишок.

У 1974 р. на місці кам’яної Покровської церкви спорудили Меморіал радянським воїнам, які загинули при визволенні Клишок та усім клишківцям, які загинули в роки Другої Світової війни.

2. Успенська церква села Чепліївка

Церква була збудована чепліївськими козаками й посполитими у другій половині ХVII століття на правому березі річки Осоти. Священик Успенської церкви Максим Чечель згадується в акті 1678 р. щодо Рихлівського монастиря [7, с. 407].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., у селі Чепліївка Воронізької сотні була одна дерев’яна церква, 2 священики, 3 церковники та 2 різночинці [16, с. 393]. У 1787 р. збудували нову дерев’яну Успенську церкву [14, с. 19]. Вона позначена на трьохверстовій карті 1863 р., за греблею на Осоті, праворуч в центрі села Чепліївка.

Була збудована чапліївськими козаками у 1650-х рр. на правому березі річки Осоти, де за поляків був хутір Чаплачова з села Покошичі, що на правому березі Десни. Священик чапліївської церкви Максим Чечель відомий з документу 1678 р. Рихлівського монастиря [7, с. 407].

Церква позначена на плані 1746 р., складеним власником села Чепліївки ієреєм Федором Дуб’янським (1691-1769), духівником імператриці Єлизавети Петрівни (1709-1761). Церква стояла біля панського двору на правому березі річки Осоти, тобто за греблею млину Новомлинського монастиря [10].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості Успенської церкви села Чапліївки за 1786-1787 рр. та метричні книги за 1782-1926 рр. [40].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., у селі Чепліївка Воронізької сотні Ніжинського полку була одна дерев’яна церква, 2 священики, 3 церковники та 2 різночинці [16, с. 393].

У 1787 р. збудували нову дерев’яну Успенську церкву [14, с. 19]. Вона позначена на 10-верстовій карті 1832 р., також позначена на 3-верстовій карті 1863 р., за греблею на Осоті, праворуч в центрі села Чепліївка. Ще позначена хрестом в центрі села Чепліївки на Плані Генеральних Межувань 1880 р.

У 1885 р. була збудована на місці старої церкви нова дерев’яна Успенська церква [14, с. 19]. Зі старої церкви збудували церковно-причтовий дерев’яний будинок (9,2х7,1х2,8 м) для проживання псаломщика. Заодно збудували при церкві клуню (15х10,7х2,8 м). Також збудували дерев’яну каплицю (3,5х3,5х2,8 м) у сусідній слобідці Тимонівка, біля ставка. Каплиця була обшита зовні та всередині тесом, мала 2 вікна та 1 двері, пофарбована олійною фарбою, покрита залізом [22, арк. 333/24]. Нині на місці каплиці в центрі села могила першого тиманівського комсомольця Федора Рубана.

У 1886 р. збудували в Чепліївці дерев’яну церковно-приходську школу (10,6х9,5х3,6 м) на кам’яному фундаменті, з коридором, зовні тиньковану, зверху криту залізом. У школі було 8 вікон, 4 двері, 1 піч руська та 1 голландська грубка [22, арк. 333/24].

У 1894 р. прибудували до церкви триярусну дзвіницю висотою до верху карниза 3 та ½ сажені (7, 5 м) [22, арк. 333/24].

У 1895 р. у церковному дворі поставили новий дерев’яний амбар з ганком (6,4х6,4х2,1 м). Ще збудували дерев’яну каплицю (3х2,3х2,8 м), зовні обшиту тесом, пофарбовану олійною фарбою зовні та всередині, з дверима та вікном, покриту залізом [22, арк. 333/24].

У 1909 р. збудували новий церковно-причтовий дерев’яний будинок (12,8х10,7х2,8 м) для проживання священика. Будинок стояв на кам’яному цоколі, був обшитий зовні тесом та пофарбований олійною фарбою, всередині обклеєний шпалерами, критий залізом [22, арк. 333/24].

За страховим описом від 30 червня 1910 р., Успенська дерев’яна церква села Чепліївка 4-го благочинного округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії стояла на кам’яному цоколі, була обшита зовні тесом, пофарбованим олійною фарбою, в середині теж пофарбована олійною фарбою, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 17 саж. (36,2 м), найбільша ширина – 10 саж. (21,3 м), висота до верху карниза – 3 ½ саж. (7,4 м). На церкві була одна велика глава та чотири малих. Вікон – 29 шт., з них великих – 19 шт., малих – 10 шт. Дверей – 4 шт., з них 3 шт. – зовнішні стулкові, обшиті залізом, 1 – одинарні. Іконостас довжиною – 13 арш. (9,2 м), висотою – 15 арш. (10,7 м). Церква не опалювалася [22, арк. 333/24].

У церковному дворі стояли дві сторожки, стара дерев’яна (5х4,3х2,1 м), крита тесом, з дощаним навісом та нова цегляна, 1890 р. побудови (5х5х2,1 м), крита залізом. Також у дворі стояли ще й старі дощаті навіс та сарай, криті соломою [22, арк. 333/24].

У 1914 р. поставили на церковному погості (цвинтарі) літню хату (6,4х5х2,5 м), з трьома стінами з шалівки та однією цегляною стіною, з двома вікнами, стулковими дверима, земляною підлогою та дощатою стелею, крита залізом. До хати прибудували з боку цегляної стіни навіс з шалівки, критий залізом [22, арк. 333/24].

Страхова вартість Успенської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910-1914 рр. – 8010 руб., вартість дерев’яної каплиці – 100 руб., сторожки кам’яної – 50 руб., сторожки дерев’яної – 10 руб,, амбару – 160 руб., церковно-приходської школи – 400 руб., церковно-причтового будинку для священика – 2000 руб., амбару – 40 руб., сараю – 60 руб., сараю – 40 руб., навісу – 10 руб., церковно-причтового будинку для псаломщика – 150 руб., амбару – 40 руб., сараю – 30 руб., навісу – 20 руб., клуні –­ 200 руб., хати на погості – 120 руб., навісу – 30 руб., дерев’яної каплиці в Тиманівці – 50 руб., загалом – 11420 руб. Вартість цього нерухомого майна Успенської церкви визначили: заступник благочинного 4-го округу Кролевецького повіту священик Григорій Кучеровський; священики: Михайло Вербицький, Олександр Проклавицький, псаломщик Стефан Оглобленський, церковний староста Пантелеймон Мирошниченко; представники прихожан: Ілля Сурай та Сергій Дейкало [22, арк. 333/24].

За описом від 2 серпня 1915 р., вартість рухомого майна Успенської церкви в Чепліївці становила 5000 рублів. Більше третини (1830 руб.) від цієї вартості коштували 87 дерев’яних ікон (без іконостасу). Найдорожчі чотири ікони в кіоті без скла коштували 400 руб. Усі срібні напрестольні хрести, священні блюда, дискос, чаша (потир), дарохранительниця та інші коштували 1745 руб. [23, арк. 89].

За більшовиків, у 1930-х рр., Успенська церква стала клубом чапліївського колгоспу «Шлях комунізму». На початку 1970-х рр. розрівняли могилки на цвинтарі біля церкви-клубу та влаштували там стадіон. А через двадцять років церкву-клуб повернули релігійній громаді. Отже, зберіглася тільки понівечена частина Успенської церкви без дзвіниці.

3. Різдво-Богородицька церква села Лушники

Лушники значяться в грамоті 1551 р. на володіння Новгород-Сіверського Спаського монастиря на Десні, зокрема на лівобережні бортні угіддя від «деревни Жерновков (нині Жорнівка) до деревни Лучников» [25, с. 145].

Перша церква в Лушниках з’явилася ще до 1560 р. й була вона во ім’я Різдва Христового. Церква володіла лучницькими озерами, які подарували їй московські царі на церковні потреби та на утримання священика [7, с. 406].

За народним переказом, три століття тому проявився у лісі на дубі, за версту від Лушників, образ Святого Миколая, звідси й походить назва місцини – Микілка [3; 30]. Образ (ікона) зберігався в церкві, як «предмет особенного благоговенія» [7, с. 407].

Лушнинівська церква позначена на плані 1746 р., складеним власником сіл Клишки та Чапліївки ієреєм Федором Дуб’янським (1691-1769), духівником імператриці Єлизавети Петрівни (1709-1761). Церква стояла на лівому березі річки Осоти, перед греблею Суховіївського млину [10].

У 1780 р. збудували в Лушниках нову дерев’яну Різдво-Богородицьку церкву 1[4, с. 18]. За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., у селі Лушники Воронізької сотні Ніжинського полку була одна дерев’яна церква, 1 священик та 1 церковник [16, с. 394].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості Різдво-Богородицької церкви села Лушники за 1786-1787 рр. та метричні книги за 1786-1930 рр. [34].

У 1826 р на місці старої дерев’яної церкви було закладено нову кам’яну Різдво-Богородицьку церкву. Будівництво велося 31 рік за гроші відомого лікаря Прокопія Глядиковського, сина лушниківського священика Івана Глядиковського. Церкву освятили у 1857 р. [14, с. 18]. Вона відповідала архітектурному стилю класицизму з характерними колонами.

Церква в селі Лушники позначена на 10-верстовій карті 1832 р., а на 3-верстовій карті 1863 р. позначена кам’яна каплиця на краю лісу над озером Ретіж, праворуч дороги до паромної переправи через Десну на село Розлети. Каплицю збудував власник Лушників. Щороку в канун Миколиного дня 9 (22) травня відбувалося всенічне бдіння, до якого збиралися люди з навколишніх сіл. А на другий день після літургії був хресний хід до каплиці. Потім ще два дні тривали молебні [7, с. 407].

У 1865 р. збудували біля церкви цегляну сторожку (6,4х5,7х2,1 м), криту залізом. У 1872 р. збудували квартиру для проживання псаломщика – дерев’яний церковно-причтовий будинок (12,1х6,4х2,1 м), критий залізом. У дворі збудували амбар з колод, хлів-сарай з осини та дощатий навіс [22, арк. 333/11].

Священик лушниківської церкви проживав поблизу церкви у дерев’яному церковно-причтовому будинку (21,3х8,5х2,8 м). У дворі стояли два старі амбари з колод та плетений сарай, також нова клуня (1860 р.), сарай (1890 р.), ще один сарай, саж – малий хлів (3х2,1х2х1 м), амбар з хлівом (все 1907 р.) [22, арк. 333/11].

У календарі Чернігівської губернії на 1897 р. зазначено, що в Різдво-Богородицькій церкві села Лушники зберігалася ікона Святого Миколая, яка була включена до списку чудотворних та особливо вшанованих ікон в межах всієї Чернігівської єпархії [11, с. 38].

За страховим описом від 1 липня 1910 р., кам’яна Різдво-Богородицька церква в селі Лушники 4-го благочинного округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії була тинькована зовні та всередині, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 16 1/3 сажні (34 м), найбільша ширина – 6 2/3 сажні (14,2 м), висота до верху карниза – 4 сажні (8,5 м). На церкві була одна велика глава та над олтарем одна маленька главка. Вікон – 46 шт., з них великих – 30 шт., малих – 16 шт. Дверей – 7 шт., з них зовнішніх – 4 шт. (стулкових, обшитих залізом – 3, одинарних, обшитих залізом – 1), внутрішніх – 3 шт. (обшитих залізом – 1, одинарних – 2). Головний іконостас довжиною – 9 аршин (6,4 м), висотою – 10 аршин (7,1 м). Іконостас на хорах довжиною – 8 аршин (5,5 м), висотою – 3 аршина (2,1 м). Церква не опалювалася. Дзвіниця в 2 яруси, висотою до верху карниза – 4 сажні (8,5 м) [22, арк. 333/11].

Страхова вартість Різдво-Богородицької церкви разом з іконостасами та дзвіницею становила у 1910 р. – 20525 руб., вартість сторожки кам’яної – 50 руб., церковно-причтового будинку для священика – 700 руб., амбару – 50 руб., амбару – 30 руб., льодовні – 75 руб., сараю – 150 руб., сараю – 150 руб., клуні ­ – 100 руб., сараю – 30 руб., сажу – 10 руб., церковно-причтового будинку для псаломщика – 150 руб., амбару – 40 руб., сараю – 25 руб., навісу – 15 руб., клуні­ – 50 руб., загалом – 22100 руб. Вартість цього нерухомого майна Різдво-Богородицької церкви визначили: заступник благочинного 4-го округу Кролевецького повіту священик Григорій Кучеровський; священики: Михайло Вербицький, Олександр Проклавицький, священик Всеволод Дол…, псаломщик Олександр Ігнатицький, церковний староста Семен Мисюра; представник прихожан: Роман Ж..[22, арк. 333/11].

Взимку 1934 р. більшовики «опечатали» церкву й наказали священику Степану Ніпоту, який мешкав з родиною в цегляній сторожці, негайно протягом доби залишити Лушники [29].

Церква в селі Лушники позначена на 500-метровій карті 1938 р., а позначка цегляної каплиці відсутня. За переказом, занедбану каплицю   розібрали ще до війни [3]. За німецької окупації в 1942 р. відновилися богослужіння в лушниківській церкві. У 1962 р. церкву обстежила комісія, усі члени якої підписали висновок, що «церковь подлежит ремонту», проте вище районе начальство у Шостці вставило зверху своє «не» – «церковь не подлежит ремонту». Невдовзі приїхали шосткинські сапери, просвердлили дірки в стінах церкви, заклали вибухівку й підірвали. Рвонуло так, що повилітали віконні шибки в сусідній школі, хоча усі вікна, за наказом саперів, були оббиті дошками. Цеглу вивезли неподалік на укріплення греблі через Осоту, де ще діяв старий млин.

У 1966 р. на місці церкви встановили пам’ятник на братській могилі 5-х загиблих червоноармійців у вересні 1943 р.

22 травня 1992 р. відновилися церковні служби на місці каплиці в урочищі Микілка [3]. Там встановлено дубовий хрест з іконою св. Миколая [30].

У 2006 р. у відреставрованій будівлі колишнього сільпо відкрили нову церкву Різдва Святої Богородиці [30].

4. Михайлівська церква села Собич

«Деревня Сопич» значиться в монаршій грамоті від 6 вересня 1551 р щодо споконвічних володінь Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря [25, 145]. «Деревня Сопич» знаходилася в третьому монастирському бортному (медовому) угідді на лівому березі Десни. Північною межею угіддя була річка Шостка, південною – річка Довгі Води та Окольна дорога понад її правим берегом від пруда до річки Версули (Верби, Вербичівки), де проходила Велика Путильська дорога від Горбівської переправи через Десну понад східним краєм Собицького бору через засіку (нині Чорні Лози). Угіддя мало аж три знамена – вили, медведку (драбину) та змійку (кривулю), які вирізалися на старезних дубах з бджолиними дуплами.

«Деревня Сопич», як і всі середньовічні поселення на Десні, знаходилася не далі ніж півверсти від берегу, тобто в урочищі Селище на західному понаддеснянському краю Собицького бору. Неподалік «деревни»’ був пруд, нині урочище Прудище між Великим і Малим Річищами на старому кривому руслі річки Довгі Води, яка після меліорації 1970-х рр. протікає прямою канавою від Мостища до Десни.

За розвідкою археологів Петраускасів люди жили окрай лісу на сипучих пісках Селища постійно починаючи від неоліту 5-тисячної давнини [18, с. 22]. А потім в ХVII столітті перебралися за 5 верст вище по річці Довгі Води. Таким чином Сопич став Собичем – новим поселенням, осадженим за розпорядженням (осадним листом) від 31 березня 1671 р. архімандрита Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря Михайла Лежайского. [7, 409].

З того часу з’явилася в новому Собичі Свято-Михайлівська церква. Вона була невелика за розміром, стояла на піщаному пагорбі – груді неподалік святої криниці, що виблискувала внизу під вербами в лівобережному лузі річки Довгі Води. Церква простояла майже століття й була розібрана, а на її місці звели нову велику дерев’яну церкву на цегляному фундаменті. Її було видно з усіх кутків Собича. Красотою церкви дуже пишалися селяни. У середині церкву прикрашав настінний живопис, іконостас нараховував з півсотні ікон [6].

За мартирологом втрачених святинь Сумщини, складеним істориком Олегом Миколайовичем Корнієнком, церква Архангела Михаїла в селі Собичі була збудована в 1734 р [13, с. 298]. За даними архітектора Віктора Васильовича Вечерського «Михайлівська дерев’яна церква з дзвіницею у с. Собич зведена у другій половині XVIII ст.» [1, с. 41]. У опису Св. Михайлівської церкви, зробленому її священиками під час страхової оцінки церковного нерухомого майна 29 червня 1910 р., зазначено, що церква була «построена неизвестно когда» [22, арк. 333/15].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості собицької Михайло-Архангельської церкви за 1739-1787 рр. та метричні книги за 1736-1920 рр. [39].

Церква села Собич Новгородського монастиря позначена на плані 1746 р., складеним власником сіл Клишки та Чипліївка ієреєм Федором Дуб’янським (1691-1769), духівником імператриці Єлизавети Петрівни (1709-1761). Церква стояла праворуч Новгородської дороги з Чипліївки на Новгород-Сіверський, що йшла до Собича східними краєм лісу і понад болотом Чашевина (Чаша), яке «бывает всегда с водою» (нині село Бензики) [10].

За даними подвірного опису Лівобережної України – Гетьманщини 1768 р. село Собич належало Новгород-Сіверському Спаському монастирю за жалуваною високомонаршею грамотою 7179 р. (1671 р.). Село знаходилося за 20 верст від сотенного містечка Новгородка та за 80 верст від полкового міста Стародуба. У Собичі находилися монастирський «дворець», де була нова світлиця з сінцями, навпроти неї – стара, ветха пекарня, амбар, сарай, повітка, влазний погріб та огороджена кошара. У дворі утримували 31 коня, з них 17 старих та 14 молодих. Ще було 11 кіз, з них 8 старих та 3 молодих. У «дворці» мешкав разом з родиною Іван Гончаренко, 46 р., собицький посполитий [28, арк. 929 зв.].

Також в Собичі знаходився у дворі під № 54 монастирський шинок «состоящий по Большой проезжей Чеплеевской дороге», в якому чарками та квартами продавалася горілка власна монастирська, а не покупна [28, арк. 902]. У шинковому дворі стояла хата з кімнатою, через сінці – льодовня, неподалік погріб похідний та сарай для худоби. У хаті мешкав разом з родиною Свирид Пименський, 60 р., остроушківський посполитий [28, арк. 928 зв.].

Сусідній з шинком двір № 55 належав вже померлому собицькому священику Степану Карабановському. У дворі стояли вкрай ветхі будівлі – світлиця з сінцями, пекарня з сінцями, 2 клеті для поклажі та сарай для худоби. Ще була нова хата, в якій мешкав разом з родиною Василь Коваленко, 35 р., посполитий з села Дігтярівки [28, арк. 929].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Собичі Воронізької сотні Ніжинського полку була одна дерев’яна церква, 1 священик та 3 причетники [16, с. 393].

У 1846 р. собицька церква була вперше перебудована [14, с. 19]. Церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. в центрі села Собич при дорозі з Вороніжа на Дігтярівку. На трьохверстовій карті 1863 р. позначена дерев’яна церква в центрі села Собич, праворуч дороги на Дігтярівку з паромною переправою через Десну. На Плані Генеральних Межувань 1880 р. церква позначена навпроти перехрестя з дорогою на південь, на Чепліївку. Селяни кажуть, що до церкви вели три вулиці – Гришківка, Шалдівка та Козлівка, названі так за прізвищами першопоселенців цих трьох кутків Собича, які й досі становлять там більшість.

У 1887 р., собицька церква «была расширенна и обновлена» [22, арк. 333/15].

У 1898 р. поряд з церквою було збудовано зі старого матеріалу церковно-причтовий будинок (6,4х5,8х2,8 м) для проживання псаломщика. У дворі збудували: 1 амбар з колод, 1 навіс дощатий, 2 дощаті хліва, один з навісом, другий без навісу [22, арк. 333/15].

У 1901 р. церква була перебудована вже в третій раз [9, 19]. Зрозуміло, село стрімко зростало й потребувало більшої церкви. У 1913 р. збудували для псаломщика новий будинок (8,5х6,4х2,8 м) з соснового брусу та покрили залізом [22, арк. 333/15].

За страховим описом від 29 червня 1910 р. Св.-Михайлівська церква в селі Собич 4-го благочинного округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії була дерев’яною, стояла на цегляному фундаменті, зовні була обшита тесом та покрашена білою олійною фарбою, всередині також покрашена білою олійною фарбою та розписана живописом. Зверху була покрита залізом, покрашеним зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 15 сажнів (32 м), ширина – 8 ¾ саж. (17, 6 м), висота до верху карнизу – 3 саж. (6,4 м). На церкві була одна глава. Великих вікон нараховувалося 26 шт., малих – 4 шт., дверей зовнішніх стулчастих обшитих залізом – 1, одинарних – 1, внутрішніх – 1; дверей зовнішніх стулчастих скляних – 2, внутрішніх стулчастих обшитих залізом – 3, одинарних не обшитих залізом – 1. Іконостас мав довжину – 9 аршин (6,4 м), висоту – 9 арш. (6,4 м), оціночна вартість – 1000 руб. Церква була холодна, не опалювалася. Дзвіниця – в чотири яруси, загальною висотою до верху карнизу – 3 саж. (6,4 м). Найближча до церкви стороння будівля, громадський амбар, знаходився з південного боку церкви на відстані 12 саж. (25,6 м). Церква збудована невідомо колі, будівля давня, «прочность посредственная» [22, арк. 333/15].

Страхова вартість Св.-Михайлівської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 8000 руб., вартість церковно-причтового будинку – 100 руб., амбару – 25 руб., хліву з навісом – 25 руб., хліву без навісу – 15 руб., навісу – 10 руб., разом – 8175 руб. Вартість цього нерухомого майна Св.-Михайлівської церкви визначили: заступник благочинного 4-го округу Кролевецького повіту священик Григорій Кучеровський; священики: Михайло Савицький, Михайло Вербицький, Олександр Проклавицький, псаломщик Ілля Бондаревський, церковний староста селянин Йосип Мирославович Закотей, за нього неграмотного розписався Мина Шалда; представники прихожан: селянин Іван Малашенко та козак Павло Філон [22, арк. 333/15].

Страхову оцінку від 7 вересня 1913 р нового будинку псаломщика визначили: заступник благочинного 4-го округу Кролевецького повіту священик Федір Денисенко, приходський священик Михайло Савицький, священик села Клишки Митрофан Коривецький, в.о. псаломщика Арсеній Пономаренко, церковний староста селянин Йосип Закотей, за нього неграмотного розписався Мина Шалда; представники від приходу: козак Антон Кругляк, Захар Кузьменко [22, арк. 333/15].

За страховим описом від 1 серпня 1915 р. вартість рухомого майна Св.- Михайлівської церкви в селі Собичі становила 4171 руб. 75 коп. Більше половини цієї вартості коштували 6 мідних церковних дзвонів – 2201 руб. 50 коп., тоді як усі срібні напрестольні хрести, священні блюда, дискос, чаша (потир), дарохранительниця та ін., коштували 613 руб., а усі 36 дерев’яних ікон, крім іконостасу, коштували 520 руб. Найдорожча ікона в кіоті під склом коштувала 70 руб. [23, арк. 95].  

У 1929 р. більшовики закрили собицьку церкву. У 1932 р. комсомольці здерли з неї хрести, скинули з дзвіниці усі шість дзвонів. Найбільший розколовся, вгруз в землю. Його викопали й здали як металобрухт на переплавку для потреб індустріалізації. У церкві влаштували зерносклад колгоспу «Червоний колос». У 1939 р. склад перебудували під клуб для усіх трьох собицьких колгоспів: «Червоний лан», «Червоний колос» та «Червона перемога». У вересні 1943 р. в церкві перебував військовий госпіталь для поранених червоноармійців під час форсування Десни.

По війні знову в собицькій церкві головного ангела Михаїла діяв клуб. У 1968 р. його відремонтували, живопис на стінах покрили товстим шаром фарби, щоби не визирали з під нього літаючі янголи, зокрема над апостолами з картини «Таємна вечеря». Відремонтований клуб перейменували в «Будинок культури» собицького об’єднаного колгоспу «Червона Україна». У просторому БК щовечора веселилася червона, атеїстична молодь, допоки він не запалав від короткого замикання електропроводки вночі з 26 на 27 грудня 1976 р. [6]. Вогняний стовп полум’я в кілька десятків метрів було видно в Шостці. Звідти та з найближчих сіл приїхали аж 11 пожежних машин. До ранку БК згорів до тла. Дивом встояла в пожежі лише частина північної стіни храму, на якій виступив з під чорного шару обгорілої фарби величний хрест з церковного живопису.

У 1980-х рр. райспоживспілка спорудила на місці церкви білоцегляний магазин сільпо з великими скляними вікнами та напівпорожніми полицями. Нині маємо, за кілька метрів на захід від магазину, рештки цегляного фундаменту церкви. Свята криниця, під вербами в лузі зовсім замулена, спроби відновити її джерела поки не дали результату, треба час на самоочищення цілющої колись води криниці.

5. Покровська церква села Пирогівка

Дерев’яна Покровська церква була збудована пирогівськими козаками та посполитими у другій половині ХVII століття. Козаки поставили церкву на підвищеному лівому, дюнному березі річки Шостки. Церква села Пирогівка-Перешолка («Perecholka») зображена разом з дзвіницею на старому, тривіковому плані, складеному в день битви москалів зі шведами за переправу через Десну 26 жовтня 1708 р. біля села Пирогівка [24].

Покровську церкву згадує в своїх мемуарах генеральний хорунжий Микола Ханенко (1693-1760), коли він, як суддя Стародубського полку, прибув до Пирогівки 10 червня 1733 р., побував у церкві на обідній молитві. А наступного дня Ханенко повідомив пирогівцям про рішення Генерального суду Гетьманщини щодо передачі частини Пирогівки з власності Новгород-Сіверського Спаського монастиря у власність графа Гаврила Головкіна [5, с. 115]. Друга частина Пирогівки так само належала, за царською грамотою 1732 р., воронізькому сотнику Івану Холодовичу, а потім перейшла у спадок його синам Матвію та Андрію.

У 1777 р. була збудована нова дерев’яна Покровська церква [14, с. 25; 20, арк. 697/10]. Гроші на будівництво церкви надав власник Пирогівки бунчуковий товариш Матвій Холодович.

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Пирогівка Воронізької сотні Ніжинського полку було розташоване при річці Шостці поблизу Десни, за три версти від села Богданівка по стовбовій дорозі зі Стародуба на Глухів. У селі була одна дерев’яна церква, 1 священик та 1 причетник. Усі 60 дворів пирогівців належали бунчуковому товаришу Матвію Холодовичу та його брату підкоморному Андрію Холодовичу [16, с. 393].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості пирогівської Покровської церкви за 1786-1787 рр. та метричні книги за 1793-1921 рр. [38].

Пирогівська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. та 3-верстовій карті 1863 р. на лівому березі річки Шостки, ліворуч головної дороги зі Стародуба на Глухів через Новгород-Сіверський, Вороніж.

За документами Генеральних межувань 1884 р. Свято-Покровська церква села Пирогівка володіла землею – «отрубным участком» у 1 десятину 200 сажнів [19, с. 100]. Земля знаходилася за триста сажнів від церкви, вище по течії річки Шостки, на її правому березі біля зруйнованої греблі пирогівського млину.

У ХІХ ст. була збудована нова, на цегляному підмурку, дерев’яна двоярусна дзвіниця Пирогівської церкви. Також зроблено криту засклену паперть – тамбур – вхід до церкви та прибудовано два низенькі прямокутні зрубики до вівтаря – жертовник з лівого (північного) боку та дияконник – з правого (південного) боку [1, с. 39; 17, с. 33].

За страховим описом від 11 серпня 1910 р., дерев’яна Покровська церква села Пирогівка 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному цоколі, зовні була обшита тесом. Довжина церкви становила 5 сажнів 1 аршин (11,4 м), найбільша ширина – 4 саж. 2 арш. (9,9 м), висота до верху карниза – 4 саж. (8,5 м). На церкві була одна главка. Вікон – 19 шт., з них великих – 15 шт., малих – 4 шт. Дверей зовнішніх обшитих залізом – 3 шт. Іконостас довжиною 14 арш. (10 м), висотою 9 арш. (6,4 м). Церква холодна. Дзвіниця дерев’яна, стовпова, двоярусна, загальною висотою до верху карниза – 6 саж. (12,8 м). шириною – 9 арш. (6,4 м). Церква та дзвіниця були білою олійною фарбою, покриті залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Поряд з церквою стояла дерев’яна сторожка (2,9х2,9х2,1 м) з чавунною піччю для обігріву. Найближча до церкви чужа будівля – житловий будинок козака Якима Кутька – знаходився зі східного боку за 50 сажнів (105 м) [20, арк. 697/10].

Страхова вартість Покровської церкви разом з іконостасом становила у 1910 р. – 3480 руб., вартість дзвіниці – 50 руб., вартість сторожки – 20 руб., разом – 3550 руб. Вартість цього нерухомого майна Покровської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священик Олексій Кедров; псаломщик Іван Пошитковцев, церковний староста селянин Никифор Гаврилович Ткаченко, представники прихожан: Хома Павлович Цибулько та Павло Володимирович Тарасенко [20, арк. 697/10].

У 1930 р. Покровську церкву в селі Пирогівка сфотографував мистецтвознавець Павло Жолтовський (1904-1986). У 1966 р. церкву обміряв архітектор Віктор Чепелик (1927-1999). На підставі фото Жолтовського та обміру Чепелика відомий дослідник української архітектури Стефан Таранушенко (1889-1976) зробив опис Покровської церкви, вказав, що церква є соснова, збудована з брусу 16 см завтовшки, одноверха, хрещата, тобто нагадує в плані хрест, бокові рукави якого, південний і східний, менші площею за центральні – західний та східний. Зруби (об’єми) вхідного бабинця з заходу та вівтаря зі сходу – прямокутники, центральний зруб – нава – квадрат, з двома боковими зрубами. Отже, пирогівська церква є тридільною, п’ятизрубною, симетричною відносно центральної осі, центричною, з єдиним центром – найвищим центральним зрубом [27, с. 412].

За висновком відомого архітектора В. Вечерського: «Покровська церква та дзвіниця в Пирогівці є рідкісними уцілілими на Лівобережжі пам’ятками дерев’яної церковної архітектури XVIII та ХІХ ст., що вирізняються вишуканими пропорціями та довершеними архітектурними формами» [1. с. 40]. Покровська церква бездоганна своїм бароковим силуетом, починаючи з центрального зрубу, перекритим чотиригранним дахом до світлового восьмерика (ліхтаря) з чотирма вузькими вікнами. Восьмерик перекритий струнким грушоподібним дахом до другого малого безвіконного (глухого) ліхтаря-восьмерика з видовженою главкою – маківкою та хрестом над нею. Рамена (поперечки) хреста покриті щипцевими (зрізаними) дахами з масивними трикутними фронтонами (завершеннями) на чолових (лицевих) гранях. Висота церкви з хрестом становить 22 м. Стіни церкви обшальовані вертикально поставленим дошками з нащільниками, які видовжують церкву, роблять її вищою, спрямовують увись.

Дзвіниця пирогівської церкви належить до поширеного типу споруд «четверик на четверику», має каркасну конструкцію на 4 дубових стовпах. Вона обшальована вертикально поставленим дошками на першому ярусі – коморі та горизонтально поставленими дошками на другому – горішньому поверсі. Дзвіниця вінчається невеликим, критим залізом чотиригранним шатровим дахом з маківкою. Висота дзвіниці з хрестом – 15 м. З південного боку від церкви стоїть стара, як і церква сторожка, збудована з соснового брусу в лапу, тобто брус поєднаний у вінцях прямокутними виступами, шипами.

У 1979 р. Покровську церкву разом з дзвіницею було включено до списку пам’яток архітектури УРСР під охоронним номером 1554. Церква є унікальним зразком архаїчного типу культових споруд козацької Гетьманщини.

6. Різдво-Богородицька церква села Богданівка

Була збудована наприкінці 1650-х рр., по заселенню пирогівськими козаками сусідніх вільних земель уверх по річці Шостці та заснуванні ними Богданівки – нового села у Воронізькій сотні Ніжинського полку, названого на честь гетьмана Богдана Хмельницького (1595-1657). Дерев’яна Різдво-Богородицька церква стояла на лівому, березі річки Шостки. Церква села Богдановка («Bogdanow») зображена на плані, складеному в день битви між шведами та москалями за переправу через Десну біля села Пирогівки 26 жовтня 1708 р. При церкві ще не було дзвіниці [24].

У богданівській церкві зберігалася чудотворна ікона Богоматері, згадана в щоденнику генерального підскарбія – міністра фінансів Гетьманщини – Якова Марковича (1696-1770), з тої причини, що до ікони на поклоніння був привезений з Глухова у п’ятницю 31 серпня 1733 р. паралізований 28 травня гетьман Данило Апостол (1654-1734) [4, с. 317].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Богданівка Воронізької сотні Ніжинського полку була одна дерев’яна церква, 2 священики, 2 причетники та 2 різночинці [16, с. 391].

У 1784 р. була збудована в Богданівці нова кам’яна Різдво-Богородицька церква [14, с. 23].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості богданівської Різдво-Богородицької церкви за 1786-1787 рр. та метричні книги за 1793-1923 рр. [31].

Богданівська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. ліворуч губернського поштового тракту зі Стародуба до Глухова, що проходив тоді через Новгород-Сіверський та Вороніж. Також на 3-верстовій карті 1863 р. кам’яна церква позначена в центрі села Богданівка, розташованого понад лівим берегом річки Шостки.

У 1880 р. збудували в Богданівці новий дерев’яний будинок для проживання священика (10,7х8,6х2,8 м), критий залізом, з 9 вікнами та 2 голландськими печами. До будинку була прибудована кухня (8,6х5х2,8 м) [20, арк. 697/2].

За матеріалами Генеральних межувань 1888 р., богданівська церква Різдва Пресвятої Богородиці володіла трьома дільницями землі загальною площею у 22,4 десятин. Перша дільниця була в урочищі За Поштою – 2,1 дес., друга – в урочищі Буйницьке Болото – 2,2 дес., третя – в урочищі Памірки – 18,1 дес. [19, арк. 15-16 зв.].

У 1904 р. Різдво-Богородицька церква була розширена [14, с. 23].

У календарі Чернігівської губернії на 1906 р. зазначено, що в Різдво-Богородицькій церкві села Богданівка зберігалася особливо-шанована, прославлена в межах всієї Чернігівської єпархії ікона Богоматері з Предвічним Младенцем. Такі ж самі ікони Богоматері були ще в двох церквах в селах Погребки та Дігтярівка [12, с. 47].  

За страховим описом від 14 серпня 1910 р., кам’яна Різдво-Богородицька церква в селі Богданівка 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії була покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила разом з дзвіницею 12 сажнів 2 аршина (27 м), найбільша ширина – 7 саж. (14,9 м), висота до верху карниза – 4 саж. 1 арш. (9,2 м). На церкві була одна велика глава. Вікон – 22 шт., з них великих – 14 шт., малих – 8 шт. Дверей – 8 шт, з них 4 шт. внутрішніх та 4 шт. зовнішніх, обшитих залізом. Іконостас довжиною – 6 саж. (12,8 м), висотою – 4 саж. (8,5 м). Дзвіниця в три яруси, загальною висотою до верху карниза – 14 сажнів (30 м). Вікон у дзвіниці – 8 шт. Церква та дзвіниця були покриті залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Поряд з церквою стояли: старий дерев’яний амбар, критий соломою та новозбудований в 1909 р. двоповерховий дерев’яний сарай, критий залізом, пофарбованим червоною олійною фарбою [20, арк. 697/2].

У 1910 р. збудували цегляну церковно-приходську школу (14,2х7,1х2,8 м), покриту залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. У школі було 10 вікон, 3 печі (з них 2 голландські та 1 руська) [20, арк. 697/2].

Страхова вартість Різдво-Богородицької церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 13000 руб., вартість будинку для священика – 1500 руб., церковно-приходської школи – 1000 руб., сараю – 550 руб., амбару – 50 руб., разом – 16100 руб. Вартість цього нерухомого майна Покровської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священик Микола Кедров; псаломщик Іоанн Матвієнко; церковний староста Петро Юрченко; представники прихожан: Данило Андрійович Баранников, Василь Юхимович Нагорний, Микола Терентійович Великоконь [20, арк. 697/2].

У 1924 р. більшовики закрили Різдво-Богородицьку церкву, зробили з неї зерновий склад, потім задіяли під клуб колгоспу «Новий світ». У 1961 р. шосткинські сапери підірвали динамітом церкву-клуб, встояла лише дзвіниця. У 1998 р. віддали віруючим стару приходську школу для облаштування тамечки Різдво-Богородицької церкви. У 2021 р. відновили златосяючий купол на дзвіниці за кошти Ігоря Івановича Коржевського, уродженця Шостки.

7. Михайлівська церква села Ображіївка

Була збудована в 1670 р. козаками й посполитими Преображенської слобідки Новгород-Сіверського Спаського монастиря. Дерев’яна церква Архистратига Михаїла – верховного командувача Божого війська янголів – стояла на невисокому пагорбі Головачівки, з деснянського, західного боку села, звідки розпочалася. хутірська забудова Ображіївки ще з перших років ХVІІ ст. [8, с. 41].

21 серпні 1673 р. село Ображіївка було передано від Новгород-Сіверського монастиря головному в Чернігівській єпархії кафедральному Чернігівському Борисоглібському монастирю та його Свіржській волості [15, с. 22].

У Державному архіві Чернігівської області збереглися сповідальні відомості ображіївської Михайло-Архангельської церкви за 1743-1787 рр. та метричні книги за 1793-1918 рр. [37].

У 1765 р. ображіївська церква згоріла від удару блискавки. На її місці встановили дерев’яну церкву, перевезену з козацького села Самотуги Сосницької сотні Чернігівського полку [8, с. 41].

У відомості, наданою 1768 р. монахами Чернігівського Борисоглібського кафедрального монастиря ревізорам Генерального опису Гетьманщини, зазначено, що їхнє село Ображіївка знаходилося за 12 верст від сотенного міста Новгородка, за 70 верст від полкового міста Стародуба. Ображіївка була розташована при двох озерах Пекалове та Морозове. Чернігівський монастир володів 16 грунтами з 107 нивами, які з давніх років були надані ображіївським монастирським підданим, «которие пашут ежегодно отдая всякого хлеба монастирю пятую копу». Також монастирю належали 12 конопляних городів та 7 сінокосів [28, арк. 1226-1240].  

За відомістю, складеною 24 серпня 1768 р. ображіївським священиком Іваном Тарасевичем для ревізорів Генерального опису Гетьманщини, зазначено що церква Святого Архистратига Михайла в селі Ображївка Воронізької сотні Ніжинського полку була дерев’яна, нова, її дзвіниця теж була дерев’яна але стара, ветха. У відомості зазначено, що при церкві було 2 хати. Перша хата з сінцями і кліттю, була шкільною. У школі мешкав вчитель дячок Юхим Мазуров, 25 р., козацький син з міста Новгородка. У другій шпитальній хаті мешкав Наум Трохимів, 50 р., козацький син, ображіївець, він не володів ногами, харчувався з милостині, отриманої від доброохочих жителів. Ніяких інших майнових приналежностей хат та земель ображіївська церква не мала [28, арк. 1273].

У відомості від 24 серпня 1768 р. ображіївський священик Іван Тарасевич вказав, що проживає в старому, спадковому дворі, де була світлиця на 2 кімнати, ще 2 людські хати, 4 амбари, 2 сараї для худоби, 1 конюшня, 1 овин. Біля двору була винокурня на 2 котли, де взимку націджувалося з власного хліба (зерна) 200 відер горілки для дворового вжитку та продажу стороннім людям відрами і діжками. Священик Тарасевич володів 21 нивою орної землі, 4 сінокосами, 6 гаями, які дісталися йому в спадок від предків. першопоселенців на вільних ображівських землях, тому ніяких кріпостей – купчих не мав [28, арк. 1272-1276 зв].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Ображіївка Воронізької сотні Ніжинського полку була одна дерев’яна церква, 2 священики, 1 диякон, 1 причетник та 2 різночинці [16, с. 367].

У 1831 р. була закладена нова кам’яна церква аж за версту на схід від старої церкви, де проживали козаки Вареники, які зібрали найбільше коштів на будівництво церкви [2, с. 42]. Кам’яну Михайлівську церкву збудували в 1839 р. [14, с. 25], з дотриманням архітектурних форм пізнього класицизму ХІХ ст. та з використанням деяких елементів, запозичених з минулих архітектурних стилів XV-XVIII cт.

При церкві звели цегляну сторожку (8,5х6,4м), криту залізом, з трьома вікнами, двома дверима та голландською піччю [20, арк. 697/9]. З 1860 р. сторожку почали використовували вдень як церковно-приходську школу (ЦПШ), а потім, з 1890 р., як школу грамоти. У ній навчалися до півсотні ображіївських дітей [6, с. 50].

На 10-верстовій карті 1832 р. позначена ще стара дерев’яна ображіївська церква в центрі села. На трьохверстовій карті 1863 р. позначена вже кам’яна церква на східній частині Ображіївки.

У 1870 р. була збудована, на захід від церкви, дерев’яна триярусна дзвіниця висотою у 7 сажнів (14,9 м) [20, арк. 697/9]. Квадратна в плані (6,4х6,4 м) дзвіниця типу «четверик на четверику» була перекрита сферичним куполом з глухим (безвіконним) восьмериком та маленькою маківкою такою ж, як і на церкві.

        За страховим описом від 7 серпня 1910 р., кам’яна Архистратиго-Михайлівська церква в селі Ображіївка 2-го благочинного округу Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії була покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила 13 сажнів (27,7 м), ширина – 10 саж. (21,3 м), висота до верху карниза –­ 5 саж. (10,7 м). На церкві була одна велика глава. Вікон – 48 шт., з них 19 шт. – у нижньому ряду, 21 шт. – у верхньому ряду, 8 шт. – на главі. Дверей – 5 шт., з них зовнішніх стулкових, обшитих залізом – 2, внутрішніх – 3. Іконостас довжиною – 26 аршин (18,4 м), висотою – 7 арш. (5 м) p. Церква була збудована в 1839 р. [20, арк. 697/9].

Поряд з церквою стояв церковно-причтовий дім (5,7х5,7х2,3 м) з прибудовою (5,7х5,7 м) з колод, критий соломою. Будинок мав 3 вікна, 4 двері та 1 руську піч. Також при церкві була дерев’яна торгівельна лавка (5,7х5,7х2,6 м), крита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою [20, арк. 697/9].

Страхова вартість Архистратиго-Михайлівської церкви разом з іконостасом становила у 1910 р. – 14000 руб., дзвіниці – 1000 руб., школи грамоти в цегляній сторожці – 730 руб., лавки – 120 руб., церковно-причтового дому – 150 руб., разом – 16000 руб. Вартість цього нерухомого майна Архістратиго-Михайлівської церкви визначили: протоієрей Іоанн Базилевич, замісник благочинного 2-го округу Новгород-Сіверського повіту священник Покровської церкви села Пирогівки Василь Ковригін; священики: Петро Симоновський, Роман Никитин; псаломщик Мирон Микуленко; церковний староста Митрофан Азаренко; представники прихожан: козаки Федір Дмитрович Вареник та Іларіон Сергійович Вареник [20, арк. 697/9].

Більшовики закрили Михайлівську церкву в 1930-х рр., але не наважувалися її руйнувати. Хіба що одного разу прийшла голота з сусідніх Погребків й почала нищити цегляну огорожу навколо церкви. Ображіївські козаки швидко вгамували погребців, нагадали їм «що з ображунами краще не зв’язуватися, бо лиха не оберешся» [2, с. 63]. Селяни кажуть, що їхня церква зберіглася завдяки тодішньому церковному старості Микиті Кожедубу (батькові льотчика Тричі Героя Івана Кожедуба). Могила старости знаходиться біля Михайлівської церкви.

Влітку 1961 р., вже за влади Микити Хрущова, приїхали до Ображіївки сапери з Шостки підривати церкву. Їх оточили щільним кільцем ображіївці з вилами, косами та палицями й примусили забрати вибухівку та змотати підривні дроти й їхати на… Шостку, «інакше після підриву церкви живими вони з Ображіївки не вийдуть, і не буде прощення ні батькам, ні дітям, ні сестрам, ні родичам вашим. Знищимо всіх до п’ятого коліна» [2, с. 62].

8. Вознесенська церква села Локотки

Локотки, точніше «Локотковский пруд», вперше згадується 1669 р. в листі архієпископа Лазаря Барановича 1669 р. на заселення Преображенської слобідки (нині село Ображіївка) [8, с. 40]. У 1689 р. архієпископ Лазар надав антимінс Вознесенській церкві в селі Локотки [9, с. 348]. Таким чином була освячена Вознесенська церква без присутності архієпископа.

У 1733 р. локотківці отримали благословення глухівського протопресвітера Олексія Голяховського на ремонт своєї Вознесенської церкви [9, с. 349]. Відремонтована церква простояла в Локотках ще півстоліття, допоки на її місці не була збудована у 1778 р. нова дерев’яна Вознесенська церква [14, с. 7].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Локотки Воронізької сотні Ніжинського полку була одна дерев’яна церква, 2 священики та 2 причетники. Один зі священиків на прізвище Імшенецький мав у Локотках 2 двори з 2 хатами своїх підданих [16, с. 391].

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості локотківської Вознесенської церкви за 1786-1787 рр. та метричні книги за 1782-1920 рр. [33].

Локотківська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. в центрі села Локотки при другорядній дорозі на Глухів, що відгалужувалася за селом Богданівкою ліворуч від головної стовпової дороги зі Стародуба на Глухів через Вороніж. Від церкви йшла на північ сільська дорога на хутір Миронівка. На трьохверстовій карті 1863 р. позначена дерев’яна локотківська церква праворуч дороги на Шосткинський пороховий завод.

У 1870 р. збудували біля церкви два амбари з колод, дощатий навіс та сарай з пластин. Над вулицею збудували з колод церковну лавку (5,7х5х2,5 м), з одними дверима, криту залізом (нині магазин) [21, арк. 402/11].

У 1894 р. Вознесенська церква була розширена [9, с. 7]. Дзвіниця отримала класичний високий ганок на стовпах. Також у 1894 р. збудували поряд з церквою дерев’яну сторожку (4,2х4,2х2,1 м), криту залізом [21, арк. 402/11].

У 1909 р. заново перебудували старий будинок псаломщика. Будинок (11,8х6,1х2,8 м) поставили на цегляний фундамент, покрили залізом. У дворі псаломщика стояв дерев’яний амбар на стовпах з прибудованим до нього навісом з шалівки, обидва криті черепицею [21, арк. 402/11].

У 1910 р. збудували дерев’яний будинок (12,7х6,4х3,2 м) для проживання священика. Будинок стояв на цегляному фундаменті разом з прибудовою з сіньми, з комірчиною (чуланом), критий залізом та обмазаний глиною [21, арк. 402/11].

За страховим описом віл 16 липня 1910 р. дерев’яна Вознесенська церква в селі Локотки 3-го благочинного округу Глухівського повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному фундаменті, була покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 13,5 сажнів (28,75 м), найбільша ширина – 8,5 саж. (18,1 м), висота до верху карниза – 5,5 саж. (11,7 м). На церкві була одна велика глава. Вікон – 40 шт., з них великих – 35 шт., малих –5 шт. Дверей – 8 шт., з них 3 шт. були обшиті залізом. Іконостас довжиною – 10 аршин (7,1 м), висотою – 13 арш. (9,2 м). Церква холодна. Дзвіниця в три яруси, загальною висотою до верху карниза – 7 саж. (14,9 м). Найближча до церкви чужа будівля – селянська хата – стояла з південного боку за 20 саж. (43 м). Церква збудована в 1778 р. [21, арк. 402/11].

Страхова вартість Вознесенської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 10000 руб., вартість сторожки – 50 руб., амбару – 30 руб., амбару – 30 руб., навісу – 10 руб., сараю – 30 руб., церковного будинку для проживання священика – 2000 руб., церковного будинку для проживання псаломщика – 900 руб., амбару – 80 руб., навісу – 20 руб., загалом – 13150 руб. Вартість цього нерухомого майна Вознесенської церкви визначили: благочинний 3-го округу Глухівського повіту священник Микола Імшенецький, священики: Іоанн Терещенко, Димитрій Золотов; псаломщик Георгій Смирнов; церковний староста Михайло Бубенець; представники прихожан: дворянин Гаврило Романько, козаки Тихон Романько та Федір Романько, селяни: Григорій Никифоров Маглей та Пантелеймон Неменший [21, арк. 402/11].

27 серпня 1935 р., за день до Першої Пречисти, більшовики й комсомольці Локотків та інші червоні атеїсти, вирішили зачистити своє село від бога. Вони, під прокльони стареньких бабусь, поздирали хрести з куполів церкви і дзвіниці. А по війні в 1947 р. комуністи остаточно розкидали церкву та збудували з неї школу, вчительську хату – неподалік на Забігайлівці та хату бухгалтера локотківського колгоспу ім. Щорса. Локотківці кажуть, що в хатах збудованих з церкви чутно божі пісні. У 1960-х рр. церковне кладовище розрівняли під футбольне поле. На ньому в 2011 р. збудували з білої цегли невелику цибулясту Вознесенську церкву з дзвіницею. 

9. Казанська церква села Миронівка

Від часу заснування, на початку ХVIII століття Миронівського хутора на козацьких сінокосах навколо великого джерельного болотища, віруючі хуторяни були приписані до Вознесенської церкви села Локотки Воронізької сотні Ніжинського полку. Лише у 1897 р. вони збудували свою Казанську церкву [14, с. 7]. Вона стояла наприкінці села Миронівки, на розвилці доріг – вправо на Шкирманівку та вліво на Крупець. За переказом, миронівська церква була схожа на локотківську церкву.

У Чернігівському державному архіві зберіглися метричні книги миронівської Казанської церкви за 1902-1920 рр. [36].

У 1897 р. при Казанській церкві було збудовано два дерев’яні церковні будинки для проживання священика та псаломщика. Церковний будинок священика (12х7,1х2,8 м) стояв на цегляному фундаменті, зовні був обшитий тесом, в середні – тинькований, зверху – критий соломою. У дворі священика збудували з дерева кухню (5,7х5,7х2,1 м), амбар та хлів. У 1902 р. збудували кам’яний погреб (8,5х3,1х2,1 м). У 1903 р. збудували дерев’яну конюшню (7,1х5х2,1 м) з навісом. Церковний дерев’яний будинок для псаломщика (11,4х7,1х2,8 м) стояв на стовпах, був критий соломою. У дворі псаломщика був амбар з колод та сарай з шалівки [21, арк. 402/13].

У 1906 р. була збудована, зі старої дерев’яної конюшні Гамаліївського монастиря, церковно-приходська школа (ЦПЩ), на цегляному фундаменті, крита залізом, довжиною 21 аршин (15 м), шириною 15 аршин (10,7 м), висотою 6 аршин (4,3 м). Вікон – 15 шт., дверей – 7 шт., печей – 4 шт.(з них 1 – руська, 3 – голландські). При школі був коридор з шалівки, критий залізом [21, арк. 402/13]. За переказом, ЦПШ щороку білили, тому вона отримала в народі назву білої школи.

У 1907 р. при церкві була збудована дерев’яна сторожка (4,3х4,3х2,1 м), крита залізом. Неподалік збудували з колод амбар. [21, арк. 402/13].  

За страховим описом від 16 липня 1910 р., дерев’яна Казанська церква в селі Миронівка 3-го благочинного округу Глухівського повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному фундаменті, зовні була обшита тесом та пофарбована білою олійною фарбою як зовні, так і в середині, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою масляною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 13 сажнів (27,6 м), найбільша ширина – 10 саж. (21,3 м), висота до верху карниза – 5 та 1/3 саж. (11,4 м). На церкві була одна велика глава. Вікон – 30 шт., з них великих – 25 шт., малих – 5 шт. Дверей – 7 шт., з них зовнішніх стулкових – 3 шт., одинарних – 1 шт., внутрішніх стулкових – 3 шт. Іконостас довжиною – 11 ½ аршина (8,2 м), висотою – 15 ½ арш. (10,7 м). Церква холодна. Дзвіниця в два яруси, загальною висотою до верху карниза – 8 саж. (17 м). Найближча до церкви чужа будівля – селянська хата – стояла з південного боку за 25 саж. (53 м). Церква збудована в 1897 р. [21, арк.402/13].

Страхова вартість Казанської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 15000 руб. вартість церковно-приходської школи – 1500 руб., сторожки – 150 руб., амбару – 100 руб., будинку для проживання священика – 800 руб., кухні – 100 руб., конюшні – 100 руб., навісу – 10 руб., амбару – 100 руб., сараю – 100 руб., хліву – 40 руб., погребу – 100 руб, церковного будинку для проживання псаломщика – 500 руб., амбару – 100 руб., сараю – 100 руб., загалом– 18800 руб. Вартість цього нерухомого майна Казанської церкви визначили: благочинний 3-го округу Глухівського повіту священник Микола Імшенецький, священики: Тимофій Солодкий та Сергій Туткевич: псаломщик Клавдій Громаковський; церковний староста Микита Москаленко; представники прихожан: селяни Гордій Науменко та Іван Москаленко [21, арк. 402/13].

Миронівська церква простояла усього 36 років. У 1933 р. більшовики розкидали церкву. З вівтаря збудували клуб миронівського колгоспу «3-й вирішальний», з решти – школу. Кажуть, що деякі селяни теж прихопили собі матеріалу з розібраної церкви, згодом у них згоріли хати.

26 вересня 2010 р. була освячена в Миронівці відновлена Казанська церква в колишній конторі радгоспу «Зоря».

18 жовтня 2012 р. відбулося освячення закладного каменю та хреста з нагоди майбутнього будівництва нової Казанської церкви на місці дореволюційної дерев’яної миронівської церкви.

10. Миколаївська церква села Макове

Була збудована маківськими козаками й посполитими у другій половині ХVII століття. Маківську церкву згадує в своїх мемуарах генеральний хорунжий Микола Ханенко (1693-1760), який 25 липня 1753 р. слухав у ній обідні молитви [5, с. 501].

За описом Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., в селі Макове Воронізької сотні Ніжинського полку була одна дерев’яна церква, 1 священик, 1 диякон та 2 церковні причетники [16, с. 390].

        У 1790 р. маковці збудували нову дерев’яну Миколаївську церкву [14, с. 7].

Миколаївська церква позначена на 10-верстовій карті 1832 р. в центрі села Маков при другорядній дорозі на Глухів. На трьохверстовій карті 1863 р. позначена маківська церква праворуч дороги на Глухів, що проходила тоді понад річкою Шосткою (нині шлях віддалився на версту південніше, з причини його спрямування в 1975 р. на новий шляхопровід через залізницю з Києва на Москву).

У Чернігівському державному архіві зберіглися сповідальні відомості маківської Миколаївської церкви за 1861-1866 рр. та метричні книги за 1841-1917 рр. [35].

У 1882 р. збудували при церкві дерев’яний будинок (10,7х5х2,8 м) для проживання псаломщика. У дворі псаломщика був амбар з колод [21, арк. 12].

У 1911 р. збудували в Макові новий дерев’яний будинок (17,4х7,2х2,6 м) для проживання священика. У фундаменті будинку був розташований кам’яний погреб (4,3х2,9х2,2 м). У дворі стояли дерев’яні амбар, сарай та навіс [21, арк. 402/12].

У 1912 р. збудували при церкві великий сарай для обмолоту снопів хліба – ригу (12х7,5х2,2 м), без опалення (печі), на сохах та шулах, оббитих сосновими обаполками, зі стулковими воротами [21, арк. 402/12].

За століття Миколаївська церква стала замалою для села Макова, не вміщала у свята всіх своїх прихожан. Селяни вирішили збудувати нову, просторішу церкву й запросили для цього майстра Трохима Тропизона з містечка Понорниця Кролевецького повіту [26, с. 8].

У 1913 р. в селі Макові була освячена нова дерев’яна Миколаївська церква з нагоди урочистого святкування 300-літття царювання в Московії дому Романових [26, с. 8].

За страховим описом від 9 травня 1914 р. Миколаївська церква в селі Макове 3-го благочинного округу Глухівського повіту Чернігівської губернії стояла на цегляному фундаменті, була обшита зовні тесом, покрашеним олійною фарбою, всередині не фарбована, зверху покрита залізом, покрашеним зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 15 1/3 сажні (32,7 м), найбільша ширина – 14 1/3 саж. (30,5 м) висота до верху карниза – 4 1/3 саж. (9,2 м). Церква п’ятиглава, холодна без опалення. Вікон – 31 шт., з них великих – 20 шт., малих – 11 шт. Дверей – 4 шт., з них 3 шт. – зовнішні стулкові, обшиті залізом, 1 – одинарні. Дзвіниця дерев’яна в чотири яруси, висотою до верху карниза – 10 саж. (21,3 м). Іконостас довжиною – 13 аршин 10 вершків (9,6 м), висотою – 13 арш. (9,1 м). З північно-західного боку від церкви, за 20 саж., стояла клуня в садибі потомственного дворянина Василя Яковича Фененка [21, арк. 402/12].

Страхова вартість Миколаївської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1914 р. – 20000 руб., вартість будинку для проживання священика – 2000 руб., амбару – 60 руб., сараю – 120 руб., навісу – 20 руб., будинку для проживання псаломщика – 200 руб., амбару – 20 руб., риги – 120 руб., загалом– 22540 руб. Вартість цього нерухомого майна Миколаївської церкви визначили: благочинний 3-го округу Глухівського повіту священник Микола Імшенецький, священики: Сергій Туткевич, Іоанн Терещенко, Дамиан Калиновський: псаломщик Володимир Померанцев; церковний староста Петро Блоха; представники прихожан козак Федір Михайленко та селянин Микола Півень [21, арк. 402/12].

За переказом, усі хрести на церкві були позолочені, стіни розписані зображеннями святих та картинами з біблійського життя, як-то: «Суд Пілата», «В’їзд Ісуса Христа в Єрусалим». Іконостас був прикрашений позолоченим різьбленням по дереву. Стару церкву, що стояла навпроти (східніше) нової, продали в село Береза, за 20 верст на схід по шляху на Глухів (нині на її місці знаходиться братська могила радянських воїнів та пам’ятник воїнам-землякам, які загинули в роки Другої Світової війни) [26, с. 8].

Нова Миколаївська церква була закрита більшовиками в 1939 р. та перероблена на Будинок культури маківського колгоспу «Комунар».

Джерела

1. Вечерський В. Архітектурна спадщина Шосткинщини // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. 2007.  Вип. 4.
2. Воїнов С. Село Ображіївка. Шостка, 2005
3. Грибань Г. Свято над Десною // Советское Полесье, Шостка, 1994.  21 мая.
4. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1730-1734). Ч. 3. Киев, 1897.
5. Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко 1727-1753. Киев, 1884.
6. Жирный Н. Храм Архангела Михаила // Советское Полесье, Шостка, 1995. 27, 29 марта.
7. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Книга 5. Губ. город Чернигов. Уезды: Черниговский, Козелецкий, Суражский, Кролевецкий и Остерский. Чернигов: Земская типография, 1874.
8. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 6. Уезды: Новгород-Северский, Сосницкий, Городницкий, Конотопский и Борзненский. Чернигов: Земская типография, 1874.
9. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 7. Стародубский, Мглинский, Новозыбковский, Глуховский и Нежинский уезды – Чернигов. Губернская типография, 1873.
10. Інститут рукопису НБУ фонд 28. ХХVIII.
11. Календарь Черниговской губернии на 1897 год. Чернигов, 1896.
12. Календарь Черниговской губернии на 1906 год. Чернигов, 1905.
13. Книга Пам’яті Сумської області: в 3-х т. т. 2: Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / Авт.-упорядн. О. М. Корнієнко . Суми: Ярославна, 2007.
14. Корноухов Е.А. Алфавитный список церквей Черниговской епархии. // Труды Черниговской губернской архивной комиссии 1906-1908 гг. Вып. 7. Чернигов, 1908.
15. Мицик Ю. З документів українських гетьманів // Сіверянський літопис.  1999. № 3. (Універсал гетьмана Івана Самойловича на поділ маєтностей між Чернігівською архієскопією та Новгород-Сіверською архімандрією від 21.08.1673 р.).
16. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781). Київ, 1931.
17. Памятники градостроительства и архитектуры УССР. Т. 4. К.: Будівельник, 1986. 
18. Петраускас А.В., Петраускас О.В. Нові археологічні пам’ятки поріччя Десни (матеріали для зводу пам’яток історії та культури) // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. Матеріали третьої науково-практичної конференції (16 квітня 2004 р.). Глухів: РВВ ГДПУ, 2004. С. 18-35.
19. РГАДА, фонд 1354, опись 591, Планы дач Генерального и Специального межеваний. Черниговская губерния, Новгород-Северский уезд. 1852-1890 гг.
20. Российский государственный исторический архив в Санкт-Петербурге (РГИА), ф. 799, оп. 33, д. 2339.
21. РГИА, ф. 799, оп. 33, д. 2343.
22. РГИА, ф. 799, оп. 33, д. 2345.
23. РГИА, ф. 799, оп. 33, д. 2387.
24. Российский государственный военно-исторический архив (РГВИА), ф. 845, оп. 16, д. 1480, л. 1.
25. Русіна О.Б. Грамоти Новгород – Сіверському Спасо – Преображенському монастирю. Український археографічний збірник. Нова серія – Т.5. – Вип.2. – Київ: Наукова думка, 1992.
26. Секрет А.Н., Секрет Г.М. Краткая история села Маково Шосткинского района Сумской области. – Шостка, 1994.
27. Таранушенко С. Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України . – Х.: Харківський приватний музей міської садиби, 2012.
28. ЦДІАК (Центральний державний історичний архів України), Ф. 57, оп. 1, Генеральний опис Лівобережної України 1765 — 1769 рр., книга 147.
29. Бугай Надія. Українська письменниця Віра Смерека https://history.sumy.ua/research/prominent-names/9116-buhai-nadiia-ukrainska-pysmennytsia-vira-smereka-patriotka-hromadska-diiachka-1923-2010-rr.html
30. ВІкіпелія Лушники https://uk.wikipedia.org/wiki/Лушники_(Шосткинський_район)
31. Богдановка Исповедные ведомости. Рождество-Богородицкая церковь 1786-1787

https://www.familysearch.org/en/search/catalog/results?count=20&q.subjectId=1205705135

32. Клишки Исповедные ведомости. Покровская церковь 1786-1787

https://www.familysearch.org/en/search/catalog/results?count=20&q.subjectId=1632667219

33. Локотки Исповедные ведомости. Вознесенская церковь 1786-1787 https://www.familysearch.org/en/search/catalog/results?count=20&q.authorId=651962672
34. Лушники Исповедные ведомости. Рождество-Богородицкая церковь 1786-1787

https://www.familysearch.org/ru/search/catalog/results?count=20&q.place=Luchniki%2C%20Krolevets%2C%20Chernigov%2C%20Russian%20Empire

35. Маково Исповедные ведомости, Николаевская церковь 1861-1866 https://www.familysearch.org/en/search/catalog/results?q.place=Makove%2C%20Shostka%2C%20Sumy%2C%20Ukraine

37. Ображіівка Исповедные ведомости. Михаило-Архангельская церковь 1743-1787

https://www.familysearch.org/ru/search/catalog/results?count=20&q.place=Obrazheevka%2C%20Novgorod-Seversk%2C%20Chernigov%2C%20Russian%20Empire

38. Пирогівка Исповедные ведомости. Покровская церковь 1786-1787 https://www.familysearch.org/ru/search/catalog/results?count=20&q.place=Pyrohivka%2C%20Shostka%2C%20Sumy%2C%20Ukraine