Окрему групу фінансових установ Російської імперії становили ощадні каси. Вони надавали можливість небагатим людям зберігати свої кошти і через відсотки збільшувати накопичення.

Перша ощадна каса була відкрита в Гамбурзі 1778 року. Потім вони стали виникати в інших країнах: Швейцарії (1787), Англії (1798), Франції (1818), Фінляндії (1820), Італії (1823).

Створення ощадних кас у Росії почалось в середині ХІХ ст. Членами Вільного економічного товариства М.Ю. Вієльгорським та І.Д.Чертковим були підготовлені два проекти статуту ощадних кас. Проект, підготовлений І.Д.Чертковим, найбільше відповідав російським умовам і тому був направлений для розгляду до Міністерства фінансів. Тодішній міністр фінансів Є.Ф. Канкрін схвалив проект і запропонував відкрити перші ощадні каси при Петербурзькому і Московському виховних будинках для того, щоб привчати вихованців цих будинків заощаджувати кошти. Передбачалось, що якщо справа піде добре, то такі каси будуть відкриті і в інших містах імперії. Комісія Міністерства фінансів під керівництвом графа Канкріна вдосконалила проект статуту, у 1840р. він був затверджений Державною Радою Росії, а восени 1841р. підписаний імператором Миколою І.

Перша ощадна каса була відкрита в Петербурзі у 1841р. при сприянні Опікунської Ради виховного будинку, яка підібрала приміщення, допомогла навчити персонал, підготувала та видала рекламну брошуру. Діяльність каси була дуже позитивною і тому вони поширились по всій країні.

За прикладом Петербургу ощадні каси спочатку створювались при Приказах громадської опіки. На території України перша така каса з’явилась при Одеському Приказі у 1846р., згодом вони почали діяти і в інших містах. Каси приймали вклади від 50 коп. до 10 крб. і нараховували за Статутом 4% річних. Загальна сума на рахунку не повинна була перевищувати 300 крб. Вкладнику виписували іменну ощадну книжку. Гроші міг отримати будь-який пред’явник такої ощадної книжки без засвідчення своєї особи і без розписки про їх отримання.

Підготовка і проведення реформ 1860-70-их років мала значний вплив на організацію та розвиток ощадної справи. З утворенням виборних органів місцевого управління ощадна справа перейшла від держави до їх відання. У 1862р. Міністерство фінансів затвердило новий Статут міських ощадних кас, який  визначав порядок їх утворення, реєстрації і діяльності. За статутом дозволялось відкривати ощадні каси в усіх містах і містечках при міських думах, ратушах і повітових казначействах. Ініціювати створення каси могла  міська громадськість або мировий з’їзд. Вони мали звернутись з клопотанням до  губернського управління, одержати дозвіл і провести необхідні підготовчі заходи. Касою керувала спеціальна рада, до якої за статутом входив губернський казначей і 3-4 члени, обрані міською громадою. Головою ради мав бути голова міської Думи або повітовий  предводитель дворянства. Каси приймали одноразові вклади від 25 коп. до 25 крб. Загальна сума вкладів однієї особи не повинна була перевищувати 1000 крб. На суми, що перевищували 1000 крб., за статутом відсотки не нараховувались. Каси працювали під контролем Державного банку, який щомісяця інформував Міністерство фінансів про збори коштів.

У 1895р. було затверджено новий Статут ощадних кас. Щоб підвищити до них довіру населення, вони проголошувались державними установами. Це означало, що уряд бере на себе повну відповідальність за зберігання довірених касам капіталів. При Міністерстві фінансів було створено Управління державними ощадними касами. За новим Статутом вкладниками ощадних кас могли бути фізичні особи, незалежно від статі, звання, віку, а також установи і громади. Граничний розмір вкладу для окремих осіб залишався 1000 крб., а для юридичних осіб він збільшувався до 3000 крб. Вкладник міг доручити касі придбати на його ім’я цінні папери і зберігати їх. До таких паперів не застосовувався граничний розмір вкладу і вкладник міг тримати в касах вклади у цінних паперах на більші суми, ніж у грошах. Каси відслідковували тиражі таких паперів, обмінювали серії, що вийшли в тираж, на інші тієї ж назви і вартості, розмінювали купони. За новим Статутом відмінялись вікові і соціальні обмеження (неповнолітні вкладники і селяни).

Вжитими заходами передбачалось залучити до вкладів у державні ощадні каси всі верстви населення, що давало можливість зосередити народні кошти, що не використовувались у промисловості, сільському господарстві і торгівлі. Відкривати ощадні каси дозволялось на фабриках, заводах, в учбових закладах та інш. Річний відсоток по вкладах ощадні каси до 1862р. виплачували у розмірі 4%, за Статутом 1862 року – 3%. Спеціальним розпорядженням Міністерства фінансів (міністр М.Х.Бунге) у 1881р. відсоток був знову підвищений до 4% річних, а з 1896р. –  знижений до 3,6%.

З січня 1900р.у Росії для залучення коштів бідних верств населення стала застосовуватись «система марок», яка була запозичена у Європі. Випускались марки номіналом 5 і 10 коп., ці марки продавались всіма ощадними касами та численними посередниками, як штатними, так і такими, що працювали за комісійні (за 1% від вирученої суми). Власник дрібної монети міг у будь-який час та в будь-якому місці придбати ці марки і наклеїти на спеціальні картки, що видавались безкоштовно. Кожна картка була розрахована на певний номінал і на певну кількість марок загальною сумою в 1 крб. Повністю заповнена картка подавалась до ощадної каси, яка приймала її як готівку і відкривала подавачеві картки рахунок. Така система була вигідною для незаможних людей, бо дозволяла зберігати ті невеликі кошти, що у повсякденному житті витрачались, а також для тих, хто мешкав у місцевостях, віддалених від ощадних кас.

У 1902р. Міністерство фінансів дозволило створювати ощадні каси при школах. Юридичний та інструкційний відділи Управління державними ощадними касами розробили спеціальні “Правила о школьных сберегательных кассах”. Мета цього заходу визначалась так: “Для развития в населении с детского возраста привычки к бережливости, в учебных заведениях, средних и низших, по соглашению Министерства финансов с Главными начальниками подлежащих ведомств, открываются школьные сберегательные кассы”. Касі створювались за принципом “системи марок”: учні купували марки за 5 чи 10 коп. і наклеювали на спеціальні картки, які одержували безкоштовно при купівлі марок. Той, хто наклеїв марки  на суму 50 коп., одержував від учителя для заповнення бланк заяви про відкриття вкладу. Картку разом із заявою про перший внесок учитель здавав до ощадної каси, де для учня відкривали персональний рахунок і оформлювали ощадну книжку.

На Сумщині існувала досить розгалужена система ощадних кас: при повітових казначействах (Ромни, Кролевець, Охтирка), при Міських Думах (Суми, Лебедин), шкільні каси (Кадетський корпус, Лебединська, Сумська гімназії), при промислових підприємствах (Виринівський цукровий завод Н.М.Харитоненко, Маловисторопський завод Товариства харківсько-роменських цукрових заводів, Павловський рафінадний, Угроїдський, Янково-Розький, Пархомівський та інші, що належали Харитоненкам), каса службовців Сумського міського громадського управління, каса Сумського машинобудівного заводу Бельгійського анонімного товариства і інші.

Особливо активізувалась законотворча діяльність Міністерства фінансів, Управління державними ощадними касами, господарського, юридичного та інструкційного відділень цього товариства під час Першої світової війни. Були видані циркуляри, що стосувались вкладів іноземних громадян – підданих ворожих Росії держав, спрощувались грошові операції різних категорій вкладників, в тому числі мобілізованих до армії, дозволялось неповнолітнім вкладникам, які опинились на військовій службі, роботи заповіти щодо вкладів і т.ін. 

 Додаток 1

Статут допоміжно-ощадної каси службовців товариства Куянівського буряко-цукрового і рафінадного заводу. Суми. – Друкарня Вертікова. – 1907. – 18 с.

Місце зберігання оригіналу: бібліотека Державного архіву Сумської області. Інв. № 7582