Щербаківський В. Пам’яті Василя Григоровича Кричевського//”Визвольний шлях” (Лондон), 1954, кн. 1—2, 4
Кричевський Василь Григорович
(12.01.1873, с. Ворожба, тепер Лебединського
Заслужений діяч мистецтва УРСР (1940). Почесний член Вільної української академії наук у США (1945). Брат Ф. Кричевського. Батько М. Кричевського.
Народився в багатодітній родині міщанина, земського фельдшера Григорія Якимовича Кричевського. З дитячих літ робив замальовки окремих хат, інтер’єрів, орнаментів. У юнацькі роки слухав у Харківському університеті окремі курси лекцій (з історії України, етнографії, народного мистецтва, історії мистецтва), які в той час там викладали Д. Багалій, Є. Рєдін, М. Сумцов. Закінчив Харківське
Архітектурну та художню освіту здобув під керівництвом архітектора С. Загоскіна (три роки жив у нього вдома, був його помічником і учнем) та О. Бекетова (працюючи в його майстерні, зробив проект будинку Товариства гірничопромисловців у Харкові, який згодом — у 1899 — одержав першу нагороду на конкурсі).
Від 1892 р. був помічником Харківського міського архітектора А. Шпігеля, з 1893 р. (і до 1898) — проектувальником у Службі шляхів і будівель місцевої залізниці. Згодом працював як незалежний архітектор, художник і графік. Одружився з Варварою Марченко (зберігся її портрет, намальований на поч.
Як живописець дебютував у 1897 р. на виставці Харківських художників. Подорожував з В. Горленком Полтавщиною, збирав там етнографічні матеріали. У 1902 р. був членом підготовчої комісії до 11-го Археологічного з’їзду, збудував для його етнографічної виставки типову для Слобідської України селянську хату з усіма її деталями. У 1903—1906 рр. жив у Полтаві.
Підготував проект нового будинку Полтавського губернського земства, форми, пропорції, деталі й конструкції якого були виконані в дусі традицій народної архітектури. У 1903 р. цей проект виграв конкурс (у 1908 будівництво було закінчено; нині — Полтавський краєзнавчий музей). У 1904 р. за його проектом було зведено Народний дім у Лохвиці. Від 1907 р. почав виготовляти декорації та костюми для київського театру М. К. Садовського.
У 1908 р. виконав проект надгробного пам’ятника М. Милорадовичу в Києві. Від 1910 р. оселився в домі М. Грушевського, перевіз туди свої колекції, зокрема вироби українського народного мистецтва та старовинні українські килими. У 1911 р. разом із М. Грушевським подорожував Італією; працював над оформленням низки книжок, у т. ч. й праць М. Грушевського («Ілюстрована історія України», побачила світ у 1912—1913,«Культурно-національний рух на Україні в XVI — XVII століттях», надрукована у 1912).
Цього ж року познайомився і потоваришував із Д. Щербаківським, а також почав співпрацювати зі школою килимарства, яку відкрила Варвара Ханенко (у дівоцтві — Терещенко). Фактично до 1913 р. він був керівником цієї килимарні, сам зробив чимало композиційних рисунків до килимів. У 1913 р. оформив книжку В. Винниченка «Краса і сила».
Як живописець дебютував у 1897 р. на виставці Харківських художників. Подорожував з В. Горленком Полтавщиною, збирав там етнографічні матеріали. У 1902 р. був членом підготовчої комісії до Після Лютневої революції 1917 р. став одним із організаторів Української академії мистецтв. Після створення академії обраний її ректором, однак відмовився від посади, і першим ректором академії став його молодший брат Федір, а він сам керував у ній майстернею архітектури та орнаментики.
Водночас брав участь у роботі підготовчої комісії зі створення герба України, підготував свої проекти великого і малого Державних гербів України. Розробив також проекти великої та малої Державних печаток Української Народної Республіки, прапор для Богданівського полку. У січні 1918 р. почав працювати над проектами паперових грошей і поштових марок УНР (згодом у грошовий обіг була випущена виготовлена за його проектом банкнота 2 гривні).
У лютому 1918 р. під час наступу на Київ військ М. Муравйова обстріляли будинок М. Грушевського, там почалася пожежа, в якій загинула більшість колекцій як М. Грушевського, так і Кричевського, зокрема й значна частина проектів паперових грошей і поштових марок.
Під час пожежі ледь не загинули друга дружина Кричевського — Євгенія — та донька, якій на той час ще не виповнилося й місяця. За часів правління гетьмана П. Скоропадського Кричевський перебрався до м. Миргород, деякий час керував там керамічною школою.
Невдовзі створив на її базі керамічний інститут. Його двічі заарештовували, взимку 1919 р. він був ув’язнений, однак після втручання студентських та громадських делегацій звільнений. Влітку цього ж року повернувся до Києва і продовжив свою педагогічну діяльність в Академії мистецтв, проте невдовзі радянська влада закрила академію (на її базі створили Інститут пластичних мистецтв).
Від 1922 р. — професор Архітектурного інституту (у 1924 р. інститут об’єднали з Інститутом пластичних мистецтв і створили Київський художній інститут).
У 1923 р. оформив книжку М. Грушевського «Історія української літератури». Від 1925 р. був консультантом кінофабрики ВУФКу в Одесі. Співпрацював там з Ю. Яновським та О. Довженком. Оформив низку історичних фільмів, зокрема, «Тарас Трясило» і «Тарас Шевченко» (обидва 1926). Був ініціатором і учасником реставрації в Києві будинку, в якому свого часу жив Т. Шевченко (нині Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка).
У 1928 р. оформив книжку Ю. Яновського «Майстер корабля», у 1929 р. — книжку В. Винниченка «Намисто», а також монографію Д. Щербаківського «Українське мистецтво». У 1931 р. виконав проект надгробного пам’ятника М. Коцюбинському в Чернігові, у 1936 р. — М. Грушевському в Києві.
Цього ж року завершив проект музею на могилі Т. Шевченка в Каневі (будівництво здійснювалося як його спільний проект з П. Костирком, проте дещо не так, як задумував Кричевський (фасад лишився оголений, без української орнаментації).
У 1937—1938 рр. був мистецьким консультантом кінофільмів «Назар Стодоля» та першого кольорового кінофільму в УРСР «Сорочинський ярмарок». У 1939 р. йому присвоїли звання доктора мистецтвознавчих наук, а у 1940 р. — заслуженого діяча мистецтв УРСР. З цієї нагоди була влаштовано виставка його робіт. До початку Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. був керівником кафедри малярства Київського художнього інституту. Його учнями стали, зокрема, А. Петрицький та В. Заболотний.
Після окупації військами вермахту українських земель жив у Києві. Восени 1943 р. разом зі дружиною та донькою емігрував спочатку до Чехословаччини, потім до Австрії, пізніше до Німеччини, згодом до Франції. У липні 1945 р. з родиною оселився у свого сина від першого шлюбу Миколи, який жив у Франції ще з 1929 р. На початку 1948 р., у 75-літньому віці переїхав до доньки Галини, яка з чоловіком мешкала у Венесуелі, в м. Каракас.
Продовжував малювати: з натури — переважно місцеву природу, з пам’яті — рідне село Ворожбу на Сумщині, дідове обійстя в Лебедині, працював над альбомом українських селянських хат. У Каракасі його твори експонувалися на трьох оглядових виставках. Помер у м. Каракас, там був і похований.
За розпорядженням митрополита прах Кричевського та прах його дружини Євгенії у 1975 р. перенесли до українського цвинтаря св. Андрія в Баунд-Бруку (поблизу Нью-Йорка , штат Нью-Джерсі , США).
На думку істориків архітектури, В. Кричевський є одним із основоположників нового стилю в архітектурі — неоукраїнського стилю, або українського модерну. В різні роки його малярські твори виставлялися як на Батьківщині, так і за кордоном (зокрема у Німеччині, Франції, Бельгії, Чехії, Польщі, Великій Британії, США, Канаді).
Тематичні виставки творів майстра організовуються й сьогодні. Найвідомішими роботами В. Кричевського стали: «Гребля Квітки-Основ’яненка» (1899), «На Дніпрі» (1900), «Крим» (1901), «Ярмарок» (1913), «Кам’яна баба» (1925), «Пейзаж» (1934) та ін.
В Україні його картини зберігаються в музеях у Києві, Львові, Сумах, Полтаві, Каневі.
ПОСИЛАННЯ:
Персональна виставка творів заслуженого діяча мистецтв, доктора мистецтвознавчих наук, професора В. Г. Кричевського: (період творчості: 1892—1940) // Каталог. — К., 1940;
Радіонов Г. В. Г. Кричевський: До характеристики творчого шляху. «Образотворче мистецтво». — К., 1940, № 7;
Трембіцький В. Державницька творчість Василя Кричевського. «Крила» (Нью-Йорк ), 1953, № 6;
Щербаківський В. Пам’яті Василя Григоровича Кричевського. «Визвольний шлях» (Лондон), 1954, кн. 1—2, 4;
Павловський В. Василь Григорович Кричевський: Життя і творчість. — — Нью-Йорк , 1974;
Ясієвич В. Василь Кричевський — співець українського народного стилю. У кн.: Українське мистецтвознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 1. К, 1993;
Гроші в Україні: факти і документи. — К, 1998;
Блакитний Е.Василь Кричевський. «Образотворче мистецтво», 1999, № 3—4;
Рубан — Кравченко В. Кричевські і українська художня культура XX століття: Василь Кричевський. К., 2004;
Кіндрась К. Венесуельське сонце українського генія. Заокеанські береги художника Василя Кричевського. «Дзеркало тижня», 2007, № 14 (643), 14—20 квіт. ;
Енциклопедія історії України. — Т. 5. — К.: Наукова думка. — 2008. — С. 398—400.Творчий набуток:
Малярство
Частина робіт художника перебуває за кордоном, найбільша в Українському музеї Нью-Йорку.
В 2003 р. онучка Василя Кричевського Оксана де Лінде передала близько 300 робіт Кричевського від його доньки, що мешкає у Венесуелі, Галини Кричевської-Лінде до Харкова, Полтави, Лебедина, Києва в дарунок українським музеям. Зокрема близько 40 творів знаходяться в колекції Харківського художнього музею.
Архітектура
Будинок Полтавського губернського земства
Будинок І. І. Щітківського
Першим будинком, спорудженим у Києві у стилі УАМ, стає дім І. І. Щітківського на вул. Полтавській, 4-а (1907–1908 pp.). Цей рядовий двоповерховий будинок був виконаний у дереві й обличкований цеглою, мав плаский фасад у сім вікон на поверх.[3][4]
Меморіальний будинок-музей Шевченка в Києві
У 1923—1924 рр. Кричевський з’ясував, що у будинку на Хрещатицькому завулку, 8 у 1846 р. проживав Тарас Шевченко. Василю Кричевському належить не тільки сама постановка питання про реставрацію, а й художнє керівництво оформленням будинку-музею, складання художніх проектів кімнат, майстерні й саду.
Вшанування пам’яті
Меморіальна дошка Кричевському відкрита в Харкові на будинку радіотехнічного технікуму (вул. Сумська, 18) 21 серпня 2008 р.
Василь Григорович є розроблювачем ескізів ліпнини, які прикрашають будинки міста дотепер: автотранспортний технікум і Будинок техніки (колишні Земельний та Торговий банки) на площі Конституції, радіотехнічний технікум на вулиці Сумській (колишній Будинок Ради з’їзду гірничопромисловців півдня Росії) тощо.
У 1974 р. в Нью-Йорку надрукована книга про Василя Кричевського «Життя й робота» (автор Вадим Павловський).
Джерела: Українці в світі, Вікіпедія
