Книга авторитетної вченої-історика Наталії Дмитрівни Полонської-Василенко висвітлює актуальні сторінки давньої української та російської історії.
Незважаючи на те, що з часу опублікування праці пройшло майже 50 років, маніпуляції з історичними фактами тривають і досі.
За стилем і стислістю викладення думок книга є цікавою не тільки для істориків і філософів історії, а й для широкого кола осіб, які шукають історичної правди.
Полонська-Василенко Н. Дві концепції історії України і Росії. – Мюнхен. – 1964. – Український Вільний Університет. – 52 с.
Оригінал видання зберігається в бібліотеці архіву Української Інформаційної Служби (Лондон). Інв. № 368
Про автора:
Ната́лія Дми́трівна Поло́нська-Василе́нко (*1884 – †1973) — одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць в царині історії Запоріжжя та Південної України.
Її археографічні студії стали одним з джерел розвитку української історичної науки. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі. Дружина українського державного діяча, академіка Миколи Прокоповича Василенка (уродженця с. Червоне Глухівського повіту).
Народилася 31 січня (13 лютого за новим стилем) 1884 р. в м. Харків. Закінчила Києво-Фундуклеївську жіночу гімназію (1900), Київські Вищі жіночі курси (ВЖК) (1911), історико-філологічний факультет Університету св. Володимира у Києві (1913). У 1912-1915 рр. – асистент кафедр російської історії та методики Київських ВЖК. З 1913 р. працювала в Університеті св. Володимира.
У 1915 р. склала магістерські іспити. З 1916 р. – приват-доцент Університету св. Володимира. Брала участь у діяльності Київського товариства пам’ятників старовини та мистецтва (з 1911), Київського історичного товариства Нестора-літописця (з 1912), Таврійській ученій архівній комісії (з 1916).
У 1918-1924 рр. була вченим секретарем та викладачем Київського археологічного інституту.У 1918-1920 рр. завідувала музеєм старожитностей Університету.
У 1925-1927 рр. – архівний реєстратор і помічник ученого архівіста Центрального архіву давніх актів.
З 1924 р. – співробітник ВУАН. З 1929 р. – член Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України, у 1929-1934 рр. – вчений секретар Комісії для вивчення соціально-економічної історії України ХVIII-ХІХ ст.
З 1930 року – член Археографічної комісії. З жовтня 1934 р. – співробітник Рукописного відділу Всенародної бібліотеки України.
У 1938-1941 рр. – старший науковий співробітник сектору історії феодалізму Інституту історії України АН УРСР.У жовтні 1940 р. у Москві захистила докторську дисертацію на тему: “Очерки по истории заселения южной Украины в середине ХVШ века (1734—1775 гг.)”.
У листопаді 1940 р. відновила професорство в Київському державному університеті.
В період німецької окупації, 20 жовтня 1941 р. очолила Археологічний інститут, а з грудня того ж року і Київський центральний архів давніх актів.
У 1942 р. – співробітник Музею-архіву переходової доби м. Києва. У вересні 1943 р. виїхала спочатку до Львова, потім на еміграцію до Німеччини. Професор Українського вільного університету у Празі (1944-1945) та Мюнхені (1945-1973).
Декан філософічного факультету УВУ (1945-1972). Дійсний член Українського історичного товариства (1965-1973), УВУ і НТШ, а з 1953 р. – Міжнародної академії наук у Парижі.Померла 8 червня 1973 р. у м. Дормштадт, похована у м. Новий Ульм, Німеччина.
Праці (список неповний):
З першими науковими працями виступила в 1910-і рр. – “Міське і сільське населення Давньої Русі” (1910); “Церковні старожитності Києва” (1911); “Культурно-історичний атлас. Посібник до російської історії” (1913—1914); “До питання про християнство на Русі до Володимира” (1917). У 1920-х рр. створила низку праць з археології – “Первісна археологія” (1921), історії Південної України – “З історії останніх часів Запоріжжя” (1926), “Історики Запоріжжя” (1927), “Південна Україна року 1787” (1929), “Перші кроки єврейської колонізації в Південній Україні” (1930) та ін. На еміграції досіджувала питання історії української козаччини – “Палій та Мазепа” (1949), “До історії повстання на Запоріжжі 1768 р.” (1952); “Заселення Південної України в XVIII ст.” (1960), “Запоріжжя XVIII століття та його спадщина” (1967), історіографії – “Теорія III-го Риму в Росії протягом XVIII та XIX століть” (1952), “Українська наука в Україні за совєтської доби та доля істориків” (1962), “Дві конценції історії України та Росії” (1964), історії української культури й церкви – “Братства на Україні в минулому й сучасному” (1947), “Історичні підвалини УАПЦ” (1963), біографістики – “М. П. Василенко і УВАН” (1951); “Видатні жінки України” (1969); “Олександр Петрович Оглоблин в очах сучасниці” (1970); “Академік Агатангел Юхимович Кримський” (1971) тощо. Створила двотомну синтетичну працю “Історія України” (т. 1-2, 1964; вид. 1972-1976), що являє собою результат багаторічної наукової діяльності дослідниці.
