Цієї правди ще не усвідомили собі в Західній Европі й досі. Автор пише: «Назагал робітники та інтеліґенти у країні такій, як Англія, не розуміють, що СССР сьогодні зовсім інший, як у 1917 р., частково тому, що не хочуть цього зрозуміти (себто тому, що хочуть вірити, що насправді соціялістична країна таки десь існує), а частково також тому, що відносна свобода і мирність їхнього життя робить тоталізм для них незрозумілим»... «Це заподіяло поважну шкоду соціялістичному рухові в Англії, а посередні наслідки такої настанови для англійської закордонної політики – жахливі. Тим то за останніх 10 років у мене виробилося переконання, що коли хочемо відродити соціялістичний рух, то знищення совєтського міту є необхідною передумовою для цього».
Очевидно написати твір, та ще й у формі казки, про карколомну трансформацію отого «Колгоспу» на Сході Европи, починаючи від великої революції в Росії, через т.зв. Жовтневу революцію аж до сьогодні – справа нелегка. Але автор справився з нею блискуче. Недаремно цей твір став сенсацією на полицях европейських книгарень, недаремно перші наклади цієї болючої сатири на большевицький режим викуповувала якась «темна сила».
Починаючи від бунту тварин на хуторі «Дідівщина» (революція в Росії) проти пана Джонса (царський режим), далі через «Бій під Корівинком» (Жовтнева революція) й переіменування хутора «Дідівщина» на «Колгосп тварин» – історія нового режиму тягнеться аж до тегранської конференції (1945 р.). Українському читачеві, який у великій більшості, мимо власної волі, був аж у «Колгоспі», легше, ніж кому іншому зрозуміти, кого уосіблює найгеніяльніша в світі свиня «Наполеон», що свині репрезентують партію, пси – чекістів, вівці – безпартійних попутників, а решта тварин – ті чи інші верстви трудящих. Що Марко заступає Маркса, а «Білан» – Троцького, що «Квікун» це збірний тип політрука-комісара, а «Вітряк» – індустріялізація й т.д.
Всім робочим тваринам відразу після бунту свині обіцяли добробут, мир, рівність і свободу. Але за якийсь час ті ж самі свині, що разом з усіма іншими тваринами виганяли старого господаря з хутора, оселилися в будинку таки старого господаря, навчилися ходити на двох ногах, носити панське убрання, нічого не робити, крім керівництва – мордували тварин та довели їх знову до того, а може ще й гіршого рабського стану, який був перед «Бунтом» та «Боєм під Корівником». Як це сталося – до дрібниць зображено в «Колгоспі тварин».
Разом з внутрішньою історією «Колгоспу тварин» Ґ. Оруел розповідає в цій книзі ще про хутори. Один із них войовничий хутір Фридриха (Німеччина), хутір, який заатакував «Колгосп тварин» і, знищивши тяжко будованого тваринами «Вітряка» (тобто індустріялізацію) – відступив назад. Є тут ще один хутір – пана Пілкінгтона (не тяжко відгадати), який увесь час намагався співпрацювати з вождем-свинею «Наполеопом» з «Колгоспу тварин» – та нічого з тої співпраці так і не вийшло.
Безперечно, книга англійського письменника – це сенсаційна подія на літературному і політичному полі в Европі. Вона говорить нам, що передова Европа взялася глибоко аналізувати «Колгосп».
Поява сатири Ґ. Оруела в українському перекладі – це дійсно дарунок нашому читачеві. Цю книжку, напевно, прочитає кожний і читатиме з великим зацікавленням не один тільки раз.
Леонід Полтава
Джерело: Українські вісті. – 1947. – ч. 53-54(111-112). Новий Ульм, 1947. Видає спілка Українських Письменників та Журналістів в Ульмі
