Святкуючи велике Свято Христове, День його Воскресіння, річницю його перемоги над смертю, наші думки пориваються не тільки в далеке-далеке минуле, коли воскрес Той, що приніс світові світло й меч нової віри, що полум’ям її огорнув людей і під знаменом повів їх в мандрівку тисячоліть.
Свято це давало й дає людям силу перетривати безпросвіття, тривожні будні щочасної дійсності і з вірою йти назустріч майбутній перемозі - Воскресінню. Свято це - символ для людей і народів, їх поривань, змагань і боротьби. Життя бо не вбити. Як зима не скує природу, але й вона кожного року оживає у всій своїй красі й силі. Так і народу живого не замкнути в кам'яному гробі чотирьох стін, не привалити каменем небуття. Він воскресає. Кожна Нація мала й має свій Великдень. Завжди живий, вічний, як життя, приклад Христовий, що смертю смерть переміг.
Сьогодні ще не всі українці матимуть змогу відбути Свято Воскресіння в рідній хаті, в колі своїх найдорожчих, найближчих. Але в большевицьких в'язницях і засланнях може лише спогад про це Свято викличе в них надію на швидке визволення, надію на те, що швидко й без вороття минеться ніч безпросвітня, яка темрявою лежить ще на Сході. Не може вмерти те, що є вічне! Ні Голгофа, ні гроб, ні сторожа - не здержать побідного походу Правди. Вона переборе всі лиха, зламає всі перешкоди. І в сяйві своєї слави й могутності Воскресне!
С.Сапун
Джерело: ДАСО. - “Сумський вісник". - 5 квітня 1942 р. – С.2