У міжвоєнний період майбутній професор Гарвардського університету Дмитро Чижевський (1894–1977) жив спочатку у Німеччині, де викладав у Гайдельберзькому та Фрайбурзькому університетах, потім – у Чехословаччині, де був професором Українського високого педагогічного інституту (УВПІ) ім. М. П. Драгоманова й Українського вільного університету в Празі, а з 1932 р. – професором Університету м. Галле в Німеччині. Плідним виявився празький період науковця. Поряд з викладацькою діяльністю він брав активну участь у фахових, громадських та наукових організаціях. Маловідомою сторінкою його біографії є участь у роботі Українському товариства прихильників книги (УТПК, 1927–1942). До складу товариства входили такі відомі книгознавці, видавці і бібліографи, як Лев Биковський, Євген Вировий, Петро Зленко, Степан Сірополко, Юрій Тищенко (Сірий), Володимир Січинський, а ще історики, філологи, митці, письменники, журналісти та інші фахівці суспільно-гуманітарної сфери, а також Українська господарська академія в Подєбрадах, УВПІ ім. М. П. Драгоманова в Празі, Слов’янська бібліотека, Товариство чехословацьких бібліотекарів та їх прихильників тощо. Д. Чижевський був одним з ініціаторів створення такого товариства, хоча і не належав до його фундаторів. Він був серед тих, хто підтримав ідею мати таке товариство. Її висловили на нараді Української бібліографічної комісії при Міжнародному з’їзді бібліографів, що відбулася 28 червня 1926 р. в Празі, і в якій взяв участь філософ [1, арк. 5]. Установчі збори УТПК відбулися 5 січня 1927 р., а Д. Чижевський долучився до товариства 27 січня того ж року. Одночасно він був і представником Видавництва «Сіяч» УВПІ ім. М. П. Драгоманова у товаристві, яке стало колективним членом лише у травні 1927 р. [1, арк. 10зв, 12].
УТПК мало свій друкований орган – журнал «Книголюб» (1927–1932), де була опублікована низка праць Д. Чижевського, зокрема «Філософічна література українською мовою за роки 1920–1926» (1927, Кн. 1, 2), «Магістер Йоган Гербіній і його книга про київські печери 1675 р.» (1927, Кн. 3), «Психологія і бібліотечна праця» (1927, Кн. 4), «Виставка “Pressa” в Кельні» (1928, Кн. 1–2), «До психології читача та читання» (1928, Кн. 3–4), «Із завдань славістичних бібліотек» (1931, Кн. 3–4). Ще низка матеріалів філософа на сторінках журналу була підписана криптонімом Ч.Д. У них йшлося про книжково-мистецькі виставки у Лейпцигу та Дрездені та неіснуючі («фальшиві») цитати з творів філософів, зокрема Георга Вільгельма Фридриха Гегеля, що наводилися деякими авторами наукових публікацій. Всі опубліковані у журналі праці вченого стосувалися теми книгодрукування та бібліотечної справи.
На сторінках «Книголюба» подавалася інформація про діяльність УТПК, зокрема про загальні збори товариства та виголошені на них доповіді. Іноді публікувалися тези цих доповідей. В одному з номерів були оприлюднені тези доповіді Д. Чижевського на тему «Книга як об’єкт філософічного дослідження» [2, с. 51–52]. Текст цих тез було виявлено автором також у фонді 407 («Колекція друкованих бібліографічних матеріалів, виданих в Україні та за її межами (1907–1970 рр.)») Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки [3]. Вони будуть цікаві для спеціалістів з текстології, історичного джерелознавства та книгознавства.
Нижче подано тези доповіді Д. Чижевського, які опрацьовані згідно з археографічними правилами видання історичних джерел. При переданні їх тексту збережено їхні лексичні й орфографічні особливості. Скорочені слова або пропущені літери розкрито у квадратних дужках. Проставлено апостроф. Поняття, назви та прізвища осіб пояснено в коментарях, що подані посторінково. В археографічній легенді наведено вихідні дані про місце зберігання листів, їх достовірність та спосіб відтворення. Зауважимо, що опубліковані на сторінках журналу «Книголюб» тези доповіді дещо відрізняються від поданих нижче, оскільки зазнали коректури та редагування.
КНИГА, ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Тези по докладу Д. І. Чижевського
1. При філософічному дослідженні книги треба звертати увагу не на її фізичне буття (якщо книга знищена, вона може бути реконстру[й]ована з пам’яти), ані на психічні переживання тих, хто пише та читає книги (бо переживання ці дуже ріжні і часто не мають до «сенсу» книги аж ніякого відношення), а тільки, й виключно, на «сенс» в книзі втілений, виявлений (про поняття сенсу – див. в моїх «Лекціях з логіки»).
2. Аналіз «сенсу» книги відкриває в ньому цілий шерег «боків» книги, з яких зупиняємось тут на головніших: 1) Книга є знак «сенсу», з окремих знаків складається; 2) знаки здебільшого (не завше – напр[иклад] альбом малюнків, мап) вказують на певні фонеми; 3) знаки й фонеми несуть на собі певні елементи значіння; 4) елементи значіння між собою певним чином зв’язані, це є синтаксичний бік; 5) всі вказані боки книги несуть на собі з одного боку – психічні переживання читача й автора, з другого – сенс книги (у вузчому розумінні слова); відношення між психічними переживаннями і сенсом у вузчому розумінні приблизно таке, як між малюнком, яким ілюстровано геометричну теорему, і сенсом цієї теореми.
3. В цілості книги 1) складають з себе графічний бік книги; 2) елементи значіння дають її зміст; 3) в синтаксично зв’язних словах даються її мотиви; 4) в психічних переживаннях дається тема (цілокупність психічних переживань, що книгою задаються) і сюжет (логічна структура теми); 5) сенс у вузчому розумінні звемо ідеєю книги. (Користуємось тут термінологією і почасти аналізами А. Л. Бема).
4. «Розуміння» книги є реалізація її сенсу в широкому розумінні в сфері психічній. Поскільки ця реалізація йде в супроводі психічних процесів, що до сенсу безпосереднього відношення не мають, постільки «розуміння» є єдність «розуміння» і «нерозуміння» (таке, на нашу думку, значіння теорії Потебні). – Теорії Рубакина, для якого між психічними переживаннями автора й читача не стоїть нічого, крім фізичного субстракта книги, і теорія Куфаєва, для якого між ними зв’язок утворює соціальне оточення, – обидві нічого не здатні з’ясувати.
5. Книга є єдність знаку й символу, в кожному з яких розкриваються усі аналізовані вище шари, боки книги. Ця єдність утворена живим волінням особи – «творця книги».
6. Знак є реальний об’єкт, який вказує на щось. Знак у книзі – графіка вказує на фонеми, на елементи значіння, на синтаксичні зв’язки, на психічні переживання, що брали участь у творенні книги, нарешті на сенс. Аналіза показує, що найдрібніші особливості графіки вказують часто на сутні ріжниці в фонетиці, психічних переживаннях, сенсі і т. д.
7. Символ є конкретне буття, що в своїй цілковитій конкретності виражає ідеальне буття (сенс).
Поскільки книга у всіх своїх шарах є для нас символом, постільки її сенс виражає инші сенси, що є більші й ширші за сенс самої книги – напр[иклад] «дух мови», «дух часу» і т. д.
8. Поскільки книга дана нам, як знак, в функції існування, постільки ми можемо пізнавати її раціонально. На аналізі книги, яко знака, базуються усі галузі т[ак] зв[аного] «книгознавства».
Поскільки книга дана нам в цілковитій конкретності буття, як символ, як живе ціле, постільки наше відношення до неї не є тільки раціонально пізнавчим. Ми можемо її любити (основа «бібліофільства»), орієнтувати на неї свою творчу діяльність («культура книги»). Ми може пізнавати її не тільки раціонально, а й спекулятивно («умозірно» – це є основа для філософії книги з усією її проблематикою).
9. Що до методи наук про книгу, то не можна вважати цю методу єдиною (Куфаєв). Ріжні науки про книгу йдуть ріжними шляхами, користуються ріжними методами. Можна лише сказати, що поняття індивідуальности має велике значіння для усякої науки про книгу, постільки в основі утворення книги лежить індивідуальний акт творчої волі (див. тезу 5). Але при дослідженні ріжних, нами вже аналізованих боків книги, доводиться користуватись і методами, що для дослідження кожної з цих сфер є властиві, – отже методами як індивідуалізуючими, так і генералізуючими.
Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки, ф. 407, оп. 1, спр. 25, арк. 12. Машинопис. Копія.
Джерела та література
1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 3803, оп. 1, спр. 33.
2. Загальні збори Т-ва. Книголюб. 1927. Кн. 4. С. 50–53.
3. Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки, ф. 407, оп. 1, спр. 25.
