Історія міста Суми початку ХХ ст. нерозривно пов’язана із Сумським кадетським корпусом (СКК), відкритим у 1900 році. Він був дітищем одразу двох представників династії сумських підприємців Харитоненків – Івана Герасимовича та його сина Павла Івановича. Нині значний стос матеріалів щодо функціонування корпусу – документи Російського державного військово-історичного архіву – недоступні для українського дослідника. Дописи, що висвітлюють минуле навчального закладу, переважно ґрунтуються на спогадах колишніх кадетів та їхніх вихователів, виданих уже по завершенню Другої світової війни, а також на основі публікацій журналу «Кадет», що протягом 1906–1909 років видавався силами вихователів і вихованців СКК [4]. Автор даної публікації звернув увагу на ще одне важливе джерело – матеріали преси, передусім, українських губерній, в яких знаходилося місце для висвітлення різних подій, пов’язаних із кадетським корпусом у Сумах. Обсяги даної статті не дозволяють охопити весь час існування корпусу (1900–1918), тож тут обмежимося розглядом інтересу ЗМІ (саме газети «Киевлянин» і харківський «Южный край» охоче бралися висвітлювати процес формування, розбудови корпусу та урочистостей довкола нього) до СКК лише першими п’ятьма роками його існування. Власне, з’ясування джерелознавчого потенціалу періодичних видань і опис виявленої в них цінної й унікальної інформації щодо кадетського корпусу в Сумах є метою даного дослідження.

За тематичним змістом виявлені газетні публікації можна об’єднати в наступні групи: 1) матеріали, присвячені процесу розбудови корпусу; 2) публікації стосовно урочистостей, пов’язаних із навчальним закладом; 3) дописи, що висвітлювали окремі події в його житті. Рефреном у них проходить згадування доброго імені Харитоненків.

Прикметно, що інформація про наміри щодо заснування кадетського корпусу в Сумах спочатку сприймалися в журналістському середовищі як чутки, хоча ідея створення подібного закладу у повітовому місті в І. Г. Харитоненка з’явилася не пізніше 1889 р. (тоді він її озвучив у приватній бесіді петербурзькому видавцеві О. С. Суровіну; у заповіті, обнародуваному після смерті мільйонера в 1891 р., він зобов’язував свого спадкоємця добитися відкриття кадетського корпусу, для чого передбачалося витратити кошти родини підприємця). Крім того, «Южный край» повідомляв про бажання харківського «общества» утворити кадетський корпус саме в столиці губернії. Утім, Суми перехопили цю ініціативу [5, с. 73; 6; 23]. Відповідно, новина про відкриття навчального закладу не мала підготовленого ґрунту для широкого кола читачів і сприймалася як неочікувана, але приємна подія. Детальний опис урочистостей з приводу його заснування читаємо в одному з номерів «Южного края». На них прибули високі армійські чини – командувач Київським військовим округом генерал від інфантерії М. І. Драгомиров, а також командувач 10-м армійським корпусом (у складі Київського військового округу; у Сумах розташовувалася одна з частин корпусу – 28-й Новгородський драгунський полк) генерал від кавалерії В. Ф. Вінберг. 31 серпня 1900 р. о півдні кадетів першого набору вишикували в рекреаційній залі найманого в лютеранської громади приміщення СКК на вул. Троїцькій. Після привітання Драгомирова слово взяв перший директор корпусу Лев Йосипович Кубліцький-Піоттух, котрий розповів історію виникнення освітньої установи, підкресливши роль Івана та Павла Харитоненків у цьому. Потім він зачитав вітальну телеграму головного начальника військово-навчальних закладів великого князя Костянтина Костянтиновича. Після молебну й освячення тимчасового приміщення корпусу відбувся святковий обід, на якому були присутні дружина покійного І. Г. Харитоненка Наталія Максимівна Харитоненко та їхня онука княгиня Олена Павлівна Урусова (Харитоненко). За обідом були озвучені вітальні телеграми імператора, військового міністра та П. М. Харитоненка, котрий в цей час перебував «на водах у Біаріцці» [11]. Ці відомості збігаються зі спогадами колишнього вихователя корпусу з моменту його заснування князя П. П. Шаховського, котрий їх доповнює цікавою деталлю, упущеної газетою, – сумський нотаріус М. І. Іванов зачитав поетичну посвяту СКК. А вже її слова лягли в основу сумської кадетської пісні [24, с. 3].

Відносно розбудови цілого містечка кадетського корпусу отримуємо наступні цінні данні: під корпус П. І. Харитоненко виділив ділянку в дачній місцині Ліфицька Стінка (у той час – за межами міста) площею 42, а за іншими даними в 44 чи навіть 50 дес. (понад 0,5 км2); закладка основного навчального корпусу СКК відбулася у червні 1901 р.; проєкт типовий (подібні споруди були закладені у Варшаві та Одесі); зводили основний корпус, а разом із ним поблизу ще три менших за розмірами будівлі (дві бічні – казарми, ще одна – їдальня з кухнею та складами), приміщення для канцелярії та квартири директора корпусу, прибудову з лазнею та машинною пральнею, котельню, хлібопекарню, казарму для службового персоналу, льодники, конюшні, льохи, сараї і, нарешті, два триповерхових житлових будинки на 24 квартири для чинів корпусу; для цього завдання було використано до 15 млн штук цегли (первинно заплановано 9 млн штук), 1200 саж3 каменю (близько 11655 м3) і близько 70000 пудів заліза; опалення та вентиляція були влаштовані фірмою «І. Аркушевський» (Лодзь), водовід – компанією «Држевецький і Езіоранський» (Варшава), машинна пральня та парова кухня – заводом «Сен-Галлі» (Санкт-Петербург); електрифікація корпусу була здійснена в 1903 році; корпусне містечко мало свій окремий водогін з річковою та ключовою водою, каналізацію та парове опалення; відповідно внесених змін у будівництво зріс і кошторис – із 1300000 млн руб. загальна вартість будівельних робіт і, певно, облаштування корпусу всередині, зросла до 1500000 руб., з яких третину виділив сам Павло Іванович; виконавцем будівельних робіт виступив київський підрядник Лев Кучеров (справжнє ім’я – Лейба Кучер; був відомий зведенням багатьох багатоповерхових осель під час будівельного буму в Києві наприкінці ХІХ ст.), котрий, за повідомленням «Киевлянина», освоїв «вчерне» 625 тис. руб. на зведення навчальних корпусів і 360 тис. на інші споруди; безпосередні будівельні роботи виконували до тисячі працівників, перевезених до Сум із Києва; будівництво відбувалося в два етапи – влітку-восени 1901 р. і навесні-влітку 1902 р., причому вже у серпні 1901 р. були готові два поверхи головного корпусу; восени того ж року будівництву дещо завадило масове захворювання будівельників лихоманкою, що поширилася тоді в Сумах, від якої вони «лікувалися» горілкою [3; 8; 13; 14; 19; 21; 22].

Розбудова комплексу СКК продовжилася і після його освячення у вересні 1902 р. «Южный край» повідомляв, що будівельна комісія, очолювана директором корпусу, була розформована лише на початку 1904 р. До цього часу з осені 1902 р. були зведені лазарет, казарми для нижчих чинів, електростанція. Загалом, на компактній території корпусу розміщувалося 19 будівель, не враховуючі окремі дрібні об’єкти [18].

«Южный край» називає і прізвище архітектора проєкту будівель СКК – військовий інженер, полковник Войцех Карлович Фалевич [21], котрий на момент розбудови кадетського корпусу служив у Головному інженерному управлінні. Ця інформація контрастує з іншими даними, до яких звертаються дослідники, називаючи зодчим споруд СКК київського архітектора Кароля Людвіговича Іваницького [2, с. 129]. З одного боку, цілком логічно, що проєкт військового навчального закладу міг бути доручений саме військовому інженеру. З іншої сторони, проєктування корпусу могло здійснюватися і цивільним спеціалістом, якого для цього мав найняти ініціатор його створення – сумський приватний підприємець. У такому випадку Фалевичу відводилася роль відповідального за будівництво від військового відомства (в одному з газетних матеріалів він був названий «производителем работ», а в Харківському календарі за 1903 рік – «строителем зданий»). Також можна припустити авторство проєкту двом спеціалістам – Іваницькому, який розробив первинний план, і Фалевичу, який вносив корективи, а також міг проєктувати окремі споруди на території навчального закладу. Особисто мені така версія здається найвірогіднішою. Звісно, її перевірка потребує ознайомлення з проєктною документацію, котра поки є недоступною для дослідника.

У зв’язку з розбудовою містечка кадетського корпусу відбулися дві урочистості – під час закладки, і в момент освячення зведених споруд. Перша подія сталася 17 червня 1901 р. у присутності Л. Й. Кубліцького-Піоттуха, директора Петровського Полтавського кадетського корпусу генерал-майора О. П. Потоцького, командира 1-ї бригади 10-ї кавалерійської дивізії генерал-майора Ф. А. Савенкова, голови Сумського окружного суду П. П. Куликова, міського голови В. М. Золотарьова та ін. Лев Йосипович зачитав присутнім текст закладної дошки, поклав перший камінь в основу майбутнього головного навчального корпусу і виступив в якості хазяїна застілля, влаштованого під наметом поряд із будівельним майданчиком [22].

Звісно, пишніше відбулося освячення новозведених споруд СКК – подія, детально описана очевидцем в «Южной крае». На церемонії були присутні великий князь Костянтин Костянтинович, єпископ Харківський і Охтирський Флавіан. Високі гості провели в Сумах кілька днів, під час яких вони ретельно оглянули новобудови (наприклад, великий князь заглянув у котельню й завітав до квартир офіцерів). Крім того, «августейший начальник» провів під своїм головуванням педагогічну раду, заслухавши доповіді вихователів. Зрештою, 26 вересня 1902 року в корпусному храмі св. Іоанна Богослова була відслужена літургія. Потім в одній із зал головного корпусу відбувся сніданок для «всіх присутніх». Наступного дня великого князя приймав у себе П. І. Харитоненко, котрий на цей раз урочистості в Сумах не пропустив [12]. Тоді ж, 27 вересня, «Його Імператорська Високість» і монарх обмінялися вітальними телеграмами з приводу святкової події [9].

Як відомо, винагородою П. М. Харитоненку за ініціативу створення та фінансування будівництва кадетського корпусу в Сумах, а також за інші корисні для держави справи, з боку Миколи ІІ стало надання йому та членам його родини спадкового дворянства. Інша цінна відзнака чекала на нього на батьківщині, де коштом «міського управління м. Сум, сумських купців і обивателів» була виготовлена срібна модель СКК на київській ювелірній фабриці Й. А. Маршака. Пропорції моделі до оригіналу становили 1/200, а вага – майже два пуди. Автор допису переконував, що всі деталі до водостоку та ліхтарів включно будуть точно повторювати зразок [10].

Набагато менше газети писали про внутрішнє життя СКК. Утім, навіть рідкісні дописи суттєво доповнюють спогади колишніх викладачів і вихованців-сумців. Зокрема, уже через три тижня від заснування корпусу до сумських кадетів із першим візитом завітав великий князь Костянтин Костянтинович, опис якого також не оминув пресу. Він не лише відвідав заняття та їдальню, але й побував на місці майбутнього розташування корпусного містечка, ознайомився з його архітектурним проєктом [1]. Надалі великий князь неодноразово навідувався до СКК [24, с. 11], а його працівники разом зі своїми сім’ями, в свою чергу, щороку святкували день народження титулованої особи. Зокрема, уперше – 10 серпня 1901 р. (молебень і святковий сніданок) [13; 15]. Улітку 1901 р. той самий «Южный край» повідомляв про зростання фонду зарплати викладачів СКК у зв’язку зі збільшенням чисельності кадетів із новим набором [7]. 14 лютого 1903 р. в СКК була поставлена дитяча опера М. А. Римського-Корсакова «Снігуронька»: «сумські кадети Жагмен, Ільїнський, Забелло, Ляшковський і Бородін вдало, красиво і зі значним почуттям заспівали та зіграли ролі Снігура, Снігуроньки, Шпака, Дрозда, Метелика. Хор із кадетів зображав метеликів, грибів, квіти. Спектакль відбувся вельми жваво… Після спектаклю почалися під рояль танці… Публіці пропонувався квас на журавлині, чай, бутерброди в їдальні корпусу». Захід відбувався для велелюдної публіки, запрошеної до стін корпусу. На жаль, автор допису не вказав ім’я режисера і музичного керівника заходу [16]. Це міг бути М. М. Стефановський, викладач співу в Сумській Олександрівській гімназії та за сумісництвом у СКК або викладач співу в Сумському духовному училищі В. М. Посельський, який також мав години в кадетському корпусі. Зважаючи на те, що останній відзначився багатьма музичними постановками в Сумах із залученням учнів середніх закладів, скоріше за все, «Снігуронька» в стінах СКК засяяла саме під його художнім керівництвом.

Інша подія виховного значення припала на 13 квітня 1903 р. – зустріч із кадетами харківського владики Арсенія, котрий не лише розповів учням про апостола Іоанна, на честь якого був висвячений корпусний храм, але й поділився своїми спогадами про час своєї служби в Київському кадетському корпусі [17].

Прикметно, що доброчинність щодо СКК згадувалася пресою не лише у зв’язку із родиною Харитоненків. Зокрема, наприкінці 1904 р. «Южный край» повідомляв про встановлення Харківським губернським дворянським зібранням семи дворянських стипендій для сумських кадетів [20].

У цілому, матеріали преси є суттєвим доповненням до комплексу джерел, уже введених у науковий обіг дослідниками історії Сумського кадетського корпусу. У них наведені окремі факти, що не зустрічаються в інших доступних матеріалах (точні дати початку і завершення будівельних робіт на хуторі Ліфицька Стінка, модель СКК для П. І. Харитоненка, зміст вітальних телеграм, дати прибуття в корпус начальника Головного управління військовими навчальними закладами, проведення окремих заходів в корпусі тощо); детальніше описані й уже відомі події; розширюється уявлення про значення кадетського корпусу для громадського життя м. Суми. У поєднанні з іншими джерелами (архівні документи, спогади, архітектурні описи, наукові публікації) вони закладають інформаційну базу для проведення більш широкого наукового дослідження з минулого середнього військового навчального закладу.

Джерела та література

1. Вести с Юга. Южный край. 1900, 29 сентября. С. 3.
2. Вечерський В. Михайлівський кадетський корпус, 1903. Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область. К.: б. в., 2017. С. 129–130.
3. Кадетский корпус в Сумах. Киевлянин. 1902, 26 июля. С. 2.
4. Кудинов Д. «Приятный собеседник кадет»: из истории сумского журнала начала прошлого века. Ваш шанс. 2010. № 47. С. 28А–29А.
5. Кудінов Д. Лучанське культурне середовище за спогадами Мотрони Федорівни Тумської (Курганової). Суми: Триторія, 2025. 80 с.
6. Местная хроника. Южный край. 1899, 8 октября. С. 2.
7. Местная хроника. Южный край. 1901, 13 августа. С. 4.
8. Местная хроника. Южный край. 1902, 28 июля. С. 4.
9. Местная хроника. Южный край. 1902, 12 октября. С. 4.
10. Модель зданий Сумского кадетского корпуса. Киевлянин. 1903, 2 декабря. С. 3.
11. Открытие Сумского кадетского корпуса. Южный край. 1900, 19 сентября. С. 3.
12. Открытие Сумского кадетского корпуса. Южный край. 1902, 30 сентября. С. 2.
13. По России. Южный край. 1901, 24 августа. С. 4.
14. По России. Южный край. 1901, 22 октября. С. 4.
15. По России. Южный край. 1901, 22 декабря. С. 4.
16. По России. Южный край. 1903, 20 февраля. С. 4.
17. По России. Южный край. 1903, 21 апреля. С. 4.
18. По России. Южный край. 1904, 4 февраля. С. 5.
19. Постройка зданий Сумского кадетского корпуса. Киевлянин. 1901, 14 сентября. С. 2.
20. Собрание предводителей и депутатов дворянства. Южный край. 1904, 12 декабря. С. 5.
21. Сумской кадетский корпус. Южный край. 1902, 28 сентября. С. 2.
22. Сумы, Харьков. губ. (Корресп. «Киевлянина»). Киевлянин. 1901, 26 июня. С. 4.
23. Харьков. Южный край. 1899, 26 ноября. С. 1.
24. П. П. Краткая история Сумского кадетского корпуса. Сумский кадетский корпус, 1900–1950. Б. м.: б. и., 1952. С. 1–12.