На цьому тлі Сумщина пережила ще одну трагедію — голод 1946–1947 років. Його причинами стали не лише посуха та неврожай, а й наслідки війни, надзвичайно слабкий стан сільського господарства та жорстка система державних хлібозаготівель.

Історію 1946 року особливо добре можна побачити через долі конкретних міст і сіл. Глухів та Глухівщина у цьому сенсі є своєрідною моделлю того, що відбувалося на всій Сумщині.

Сумщина після війни: область, яку потрібно було відбудувати

До початку 1946 року Сумщина фактично лише починала виходити з воєнної руїни. Під час окупації та бойових дій були зруйновані житлові будинки, школи, лікарні, промислові підприємства, залізнична та комунальна інфраструктура. Особливо важкою була ситуація в населених пунктах, через які проходили фронти або які зазнали каральних акцій окупантів.

Глухів був звільнений 30 серпня 1943 року. На момент визволення тут були знищені або пошкоджені приміщення педагогічного та сільськогосподарського інститутів, технікуму механізації сільського господарства, фельдшерсько-акушерської школи, райкому, чотирьох шкіл, лікарні, поліклініки, 113 житлових будинків та об’єктів комунального господарства. Майже всі промислові підприємства лежали в руїнах, а колгоспне господарство було пограбоване.

Проте вже восени 1943 року в школах міста та району, а також у педагогічному інституті відновилося навчання. Тому 1946-й був не початком відбудови, а вже третім роком життя в умовах відбудови.

Люди поверталися додому

Однією з найважливіших подій 1946 року для кожної родини було повернення чоловіків із фронту. Серед них були вчителі, лікарі, інженери, лісівники, робітники, керівники підприємств і колгоспів. Вони поверталися до своїх професій або отримували нові призначення. У Глухів, наприклад, після демобілізації повернувся хірург Микола Олександрович Ларіонов, який у роки війни працював провідним хірургом військових госпіталів. У 1946 році він очолив хірургічне відділення Глухівської центральної районної лікарні.

Того ж року до Глухова прибув Іван Федорович Ахтанін, який працював старшим лісничим Глухівського лісгоспу до 1962 року, а згодом — головним лісничим Глухівського лісгоспзагу.

Після демобілізації до мирного життя повернувся і Герой Радянського Союзу Микола Герасимович Баришев, який жив у Глухові та працював заступником директора торфопідприємства. Подібні історії були характерними для всієї області: відбудова Сумщини значною мірою здійснювалася руками людей, які щойно повернулися з війни.

Місто поступово оживало

Попри руїни, життя в містах поверталося до мирного ритму. Особливо добре це видно на прикладі Глухова. У двоповерховому восьмиквартирному будинку на тодішній вулиці Карла Маркса, 35 (нині Інститутська), неподалік третьої міської школи, у 1946 році жили, зокрема, ректор педінституту Григорій Сапітон, директор МТС Дмитро Кривущенко, учителька Дася Широченкова, згодом лікар Микола Ларіонов та сім’ї працівників інституту.

Побут був дуже простим. Але мешканці разом саджали дерева, доглядали клумби, змагалися за найкраще подвір’я. А вечорами у дворі ставили патефон і слухали популярних виконавців того часу — Клавдію Шульженко, Марка Бернеса, Івана Козловського, Сергія Козіна.

Ця невелика історія насправді багато розповідає про всю повоєнну країну. Люди жили бідно, часто в умовах нестачі найнеобхіднішого, але прагнули повернути у своє життя музику, спілкування, красу і відчуття нормальності.

Педінститут та школа серед руїн

Одним із головних символів відродження Сумщини була школа. У Глухові навчання відновили ще восени 1943 року, але в 1946-му окремі заклади освіти продовжували працювати в умовах незавершеної відбудови.

У центрі міста ще лежали руїни будівель, зокрема центрального корпусу нинішнього Глухівського національного педагогічного університету, поліклініки та школи № 3. І все ж у 1946 році школа № 3 випустила 30 учнів. За цими цифрами стояли конкретні людські історії. Діти, які народилися наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років, пережили Голодомор, репресії, окупацію, війну і тепер вступали у доросле життя.

Проблема полягала не тільки в тому, чи працювала школа. Треба було ще мати взуття, одяг і сили, щоб до неї дійти. Такі проблеми були характерними для багатьох сіл і міст області.

Відбудова йшла залізницею

Важливою артерією повоєнного відновлення залишалася залізниця. На станцію Глухів у 1946 році прибували вагони з цементом, склом, цеглою, лісом, а також саджанцями яблунь і груш.

За кожним таким вагоном стояла відбудова: дах, який треба було перекрити; вікна, які потрібно було вставити; школу або житловий будинок, які необхідно було відновити. Залізниця зв’язувала Сумщину з іншими регіонами та забезпечувала надходження матеріалів, без яких повернути області довоєнне життя було неможливо.

Відновлювалася медицина

Повоєнній області потрібні були не тільки будинки, а й лікарні. У Глухові 1946 року в центральній районній лікарні організували терапевтичне відділення на 35 ліжок. Його першим завідувачем став Вадим Михайловський.

Того ж року в місті створили дитячу консультацію, де спочатку працювали один лікар і шість медичних сестер. Для дітей запрацювала молочна кухня потужністю 2000 порцій на добу, було розширено дитячу поліклініку.

Розвивалася і спеціалізована медична допомога: ЛОР-служба, яка спочатку мала лише п’ять ліжок у хірургічному відділенні, була розширена до окремого ЛОР-очного відділення на 30 ліжок.

Подібні процеси відбувалися і в інших містах та районних центрах Сумщини: після величезних воєнних втрат поступово відновлювалася мережа медичних закладів.

Культура поверталася до мирного життя

Відбудова — це не тільки цегла, цемент і виробництво. Людям потрібні були театр, кіно, книги, музика. У перші повоєнні роки в Глухові був створений міський театр, пізніше відкрився кінотеатр. Працювали районний будинок культури, бібліотеки та історико-краєзнавчий музей. Фотографії того часу показують молодь у вишиванках, театральні та художні колективи, спільні виступи й зустрічі. Це важлива деталь повоєнного життя: люди не лише виживали — вони намагалися повернути собі культуру, свята і спільне дозвілля.

Політичне життя: вибори 1946 року

10 лютого 1946 року відбулися перші післявоєнні вибори до Верховної Ради СРСР. У Сумській області, як і по всій Україні, виборча кампанія супроводжувалася масштабною радянською пропагандою. Для влади вибори мали продемонструвати «єдність народу». Для звичайних людей, однак, повоєнні проблеми залишалися значно конкретнішими: хліб, житло, робота, одяг, паливо та майбутнє дітей.

Від Глухівського виборчого округу депутатом став відомий партизанський командир Сидір Артемович Ковпак.

Хрущов на станції Глухів

Є й маловідомі епізоди, які дозволяють буквально «побачити» Сумщину 1946 року. Влітку 1946-го через станцію Глухів проїжджав перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов, прямуючи до своєї батьківщини — Калинівки.

Перед спеціальним поїздом пройшов резервний паровоз із написом «Чекіст». За ним — чотири пасажирські вагони, один із яких був пристосований під гараж. Із вагона виїхали чотири легкові автомобілі. Місцеві керівники зустрічали високого гостя на станції, але затримуватися в Глухові він не став — сів у автомобіль і вирушив далі. Наступного дня ця сама процесія повернулася залізницею у напрямку Києва.

А що відбувалося в селах Сумщини?

Саме тут 1946 рік набув особливо драматичного характеру. Сільське господарство області вийшло з війни надзвичайно ослабленим. Не вистачало чоловіків, коней, тракторів, сільськогосподарського інвентарю, насіння і кормів.

У Глухівському районі навесні навіть доводилося використовувати корів як тяглову силу. Районна газета повідомляла про підготовку 360 корів колгоспників до роботи в плузі, причому 250 із них уже були навчені ходити в упряжі

Це не було винятком. Подібні проблеми переживало село по всій Сумщині.

На жіночі та дитячі плечі лягла величезна частина роботи. Показовою є доля Василя Силовича Кулініча зі Слоута. Від 1941 року він перебував на фронті, був тяжко поранений у боях за Ригу, отримав інвалідність першої групи. Повернувшись у 1946 році, він знову очолив колгосп імені Чапаєва. Для багатьох фронтовиків мир означав не відпочинок, а новий фронт — відбудову села.

Посуха 1946 року: початок нової трагедії Голоду

До всіх повоєнних проблем додалася погода. Зима 1945–1946 років була морозною, малосніжною, із частими відлигами. Навесні частина посівів не зійшла. Квітень, травень і червень були надзвичайно сухими.

Влітку ситуація стала критичною. На Глухівщині сильна спека почалася вже наприкінці травня. У червні температура сягала 32–34 °C, а в серпні спека посилилася. 18 серпня 1946 року температура піднялася до 36,6 °C, а протягом наступних двох днів — до 38 °C. Для сільського господарства, яке й без того перебувало у катастрофічному стані, це стало ударом.

У колгоспах Сумщини врожайність зернових різко впала до 3,8–4,5 центнера з гектара. У масштабах Української РСР валовий збір зерна 1946 року становив лише 531 млн пудів, тоді як у 1940 році — 1,33 млрд пудів.

Саме восени 1946 року на Сумщині дедалі гостріше відчувалася продовольча криза. До природного лиха додалися наслідки війни, виснаження сільського господарства, нестача техніки та робочих рук, а також державна система тотальних хлібозаготівель. У липні 1946 року влада заборонила колгоспам, колгоспникам та одноосібникам продавати хліб на міських ринках. Зерно мало використовуватися насамперед для виконання державного пл ану хлібоздачі.

У результаті восени 1946 року значна частина сільського населення області опинилася без достатніх запасів продовольства. Найстрашніші прояви голоду припали вже на зиму 1946–1947 років та перші місяці 1947-го.

«Їсти було нічого»

Для мешканців Сумщини це була не абстрактна статистика. Спогади жителів сіл Глухівщини — Горілого, Муравейні, Сваркового, Слоута та інших — дозволяють почути голос людей, які пережили цю трагедію. Олександра Сачко зі Слоута згадувала, що люди йшли на роботу голодними, без шматка хліба. Влітку збирали щавель, акацію, листя липи. Марія Мисік розповідала, що її батько у 1946 році виміняв на теличку два мішки вики — гіркої рослини, з якої варили кашу. Навіть жир зі шкури теляти використовували в їжу.

Селяни йшли до Глухова, намагаючись щось продати або обміняти. В одному зі спогадів згадується, як мешканці Слоута несли до міста жолуді, щоб отримати хоча б сіль.

Так село і місто опинилися пов’язаними спільною повоєнною кризою: селяни шукали в місті можливість обміняти останнє, а місто саме відчувало нестачу продовольства.

Переселенці: ще одна трагедія повоєнної Сумщини

1946 рік став роком великих переміщень населення. На Сумщину прибували українці, переселені з території Польщі. Їм доводилося фактично починати життя спочатку.

На Глухівщині вже 2 січня 1946 року районний виконавчий комітет отримав вимогу надати переселенцям продовольчу допомогу. Спочатку районне керівництво повідомило, що всі сім’ї забезпечені продуктами. Однак перевірка показала іншу картину. Людям не вистачало їжі, теплого одягу та взуття. Частина чоловіків, жінок і підлітків навіть не могла взимку працювати через холод. Голова Глухівського райвиконкому П. Л. Кульбака отримав сувору догану за неналежне господарське влаштування переселенців.

Подібні проблеми виникали і в інших районах області. Для людей, які вже пережили війну та переселення, 1946-й став ще одним роком боротьби за елементарне облаштування життя.

«Перемога» — символ свого часу

У 1946 році село Холопкове на Глухівщині було перейменоване на Перемогу. Назва дуже точно передавала тогочасну офіційну риторику. Війна закінчилася, країна проголосила перемогу, а попереду мала бути відбудова.

Проте за цим оптимістичним словом стояла складна реальність. Перемога була здобута, але мирне життя ще потрібно було вибороти.

Якщо подивитися на Сумщину 1946 року не через офіційні газети, парадні звіти та статистику, а через повсякденне життя людей, постає надзвичайно суперечлива картина. У містах відбудовувалися лікарні, школи, підприємства. Залізницею надходили цегла, цемент, скло й ліс. Поверталися фахівці. У дворах саджали дерева, слухали патефони, молодь одягала вишиванки, працювали бібліотеки, театри та кінотеатри.

А вже за містами селяни могли орати землю коровами, бо не вистачало коней. Діти приходили до школи в старому одязі або взагалі не могли відвідувати її через відсутність взуття. Родини шукали в лісах і на полях усе, що могло врятувати від голоду.

Саме тому 1946 рік не можна описати одним словом. Це був рік перемоги і руїни, повернення і втрат, відбудови і голоду, надії та відчаю. Війна закінчилася у травні 1945-го. Але для Сумщини мирне життя почалося значно пізніше. 1946-й став роком, коли область уже будувала майбутнє, але ще жила минулою війною.

Сумщина у 1946 році: кілька цифр і фактів

• 1946 — перший повний рік після завершення Другої світової війни.
• 10 лютого 1946 року — перші післявоєнні вибори до Верховної Ради СРСР.
• 3,8–4,5 ц/га — урожайність зернових у колгоспах Глухівщини.
• 531 млн пудів — валовий збір зерна в УРСР у 1946 році проти 1,33 млрд у 1940-му.
• 35 ліжок — нове терапевтичне відділення Глухівської лікарні.
• 2000 порцій на добу — потужність дитячої молочної кухні в Глухові.
• 360 корів планували використати для роботи в плузі в Глухівському районі, 250 із них уже були навчені працювати в упряжі.
• 36,6 °C — температура 18 серпня 1946 року на Глухівщині; у наступні два дні — до 38 °C.
• 1946–1947 — роки повоєнного голоду, який особливо тяжко вразив сільське населення.