Одним із найбільш показових прикладів ціни цієї війни є Глухівщина — край, який одночасно відправляв своїх захисників на фронт і сам опинився безпосередньо на лінії російської агресії.
29 серпня Україна вшановує пам’ять захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Пам’ятний день встановлено Указом Президента України № 621/2019 від 23 серпня 2019 року. Дату обрали невипадково — 29 серпня 2014 року стало одним із найтрагічніших днів Іловайської трагедії, коли під час виходу українських військових із оточення російські війська порушили домовленості про «зелений коридор» і відкрили вогонь по українських колонах.
Символом цього дня став соняшник — пам’ять про соняшникові поля Донбасу, через які пролягав шлях українських воїнів під час виходу з Іловайського оточення.
Для Сумщини цей день — не лише нагадування про трагедію 2014 року. Це день пам’яті про тисячі людей, які захищали область, воювали на Донбасі, Харківщині, Запоріжжі, Херсонщині, Чернігівщині, Курщині та інших напрямках. Це також пам’ять про цивільних мешканців прикордоння, які загинули внаслідок російських обстрілів.
Особливо виразно масштаб цієї трагедії можна простежити на прикладі Глухівщини — одного з найпівнічніших і найбільш наближених до державного кордону районів Сумської області.
Глухівщина: 322 життя, пов’язані з війною
За зібраними та систематизованими нами даними (в українській Вікіпедії: https://w.wiki/_a8R9 ), від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року загинули 234 військовослужбовці, пов’язані з територією колишнього Глухівського району та його сучасними громадами.
Окремо зафіксовано 25 військовослужбовців, які загинули безпосередньо на території Глухівщини або поблизу неї, захищаючи прикордоння від російського вторгнення. Водночас один із них — уродженець Глухова Олександр Поповченко — уже входить до числа 234 військовослужбовців, пов’язаних із Глухівщиною. Тому ці категорії не можна просто додавати арифметично.
Ще 64 цивільні мешканці Глухівщини загинули внаслідок російської агресії.
Таким чином, за наявними на 29 серпня 2026 року даними, йдеться про 322 унікальні людські життя, пов’язані з Глухівщиною та російсько-українською війною.
Це не загальна кількість загиблих військових і цивільних Сумщини. Це окремо сформований реєстр втрат, пов’язаних саме з Глухівщиною, який дозволяє побачити людський вимір війни на рівні конкретного міста, сіл та громад.
Більше про загиблих можна прочитати на сторінках україномовної Вікіпедії: https://w.wiki/_a8R9
Дві географії війни: фронт України і прикордоння Сумщини
Війна для Глухівщини має дві географії смерті. Перша — це карта України, на якій від Бахмута й Вугледара до Куп’янська, Херсонщини, Запоріжжя та Курщини гинули уродженці й мешканці Глухівщини.
Друга — сама Глухівщина, де українські військові загинули, захищаючи прикордоння, а десятки цивільних стали жертвами російських обстрілів.
Саме ця особливість робить історію Глухівщини важливою для розуміння новітньої історії всієї Сумщини. Для більшості регіонів України війна розділялася на фронт і тил. Для прикордонних громад Сумської області цей поділ фактично перестав існувати 24 лютого 2022 року.
234 військових: географія втрат Глухівщини
Особливо показовим є розподіл військових втрат за сучасними територіальними громадами.
Територіальна громада Загиблі військовослужбовці
Глухівська міська 168
Березівська сільська 26
Есманьська селищна 24
Шалигинська селищна 16
Разом 234
Найбільша кількість загиблих припадає на Глухівську громаду — 168 осіб. Ці цифри показують масштаб мобілізації людського ресурсу Глухівщини та водночас дозволяють побачити, наскільки високою була ціна війни для окремих громад.
У списку — військовослужбовці Збройних сил України, прикордонники, поліцейські, представники інших силових структур, добровольці. Серед них — Герої України, кавалери орденів «За мужність», Богдана Хмельницького та інших державних нагород. Але статистика не повинна приховувати головного: за кожною одиницею у таблиці стоїть конкретна людина.
2022 рік: Сумщина зустріла повномасштабне вторгнення першою
Для прикордонної Сумщини 24 лютого 2022 року стало не просто датою початку повномасштабної війни. Російські війська одразу атакували область із території Російської Федерації та Білорусі.
На Глухівщині бойові дії розпочалися фактично в перші години вторгнення. Бої відбувалися неподалік Глухова. Серед загиблих були Михайло Несольоний та Андрій Івашко, які загинули під час боїв поблизу міста. Обом посмертно присвоєно звання Героя України.
Того ж дня загинули глухівчани Андрій Багута, який загинув у бою в Сумах, Віталій Чалий — на Луганщині, а також пожежний Олексій Гречаник, який загинув неподалік Есмані.
У 2022 році у зведеному реєстрі зазначено 36 загиблих військовослужбовців, пов’язаних із громадами Глухівщини. Ще троє військових загинули безпосередньо на території або поблизу району. Серед цивільного населення зафіксовано чотири жертви. Глухівщина стала одним із тих регіонів Сумщини, які буквально з першого дня опинилися в епіцентрі російської агресії.
2023-й: рік найбільших військових втрат
Другий рік повномасштабної війни став для Глухівщини найтрагічнішим за кількістю загиблих військовослужбовців. У 2023 році загинули 63 військовослужбовці, пов’язані з Глухівщиною, ще п’ятеро загинули безпосередньо поблизу території району. Цивільні втрати становили шість осіб.
Серед полеглих були представники практично всіх громад. Зокрема, загинув учений-археолог Юрій Коваленко, уродженець Некрасового та випускник Глухівського державного педагогічного інституту.
Загинув також Юрій Приймачок з Уздиці, випускник Глухівського національного педагогічного університету, та Олександр Рознятовський, який також навчався у ГНПУ ім. О. Довженка.
Цей рік показав іще одну важливу особливість локальної історії війни. Серед полеглих були люди, які не народилися на Глухівщині, але жили тут, працювали, створили сім’ї та стали частиною місцевих громад. Наприклад, Володимир Крушельницький із 2016 року мешкав у Глухові та служив у 58-й окремій мотопіхотній бригаді.
Тому поняття «глухівчанин» у літописі війни не завжди визначається місцем народження. Це також людина, яка жила тут, працювала, навчалася, виховувала дітей або була частиною громади.
2024 рік: війна прийшла у житлові будинки
У 2024 році в реєстрі зафіксовано 60 загиблих військовослужбовців, пов’язаних із Глухівщиною. Ще четверо військових загинули безпосередньо поблизу території району. Але особливо трагічною стала цивільна статистика — 27 загиблих.
1 січня 2024 року російська атака безпілотниками по Есмані призвела до загибелі двох цивільних мешканців. Один із дронів влучив у житловий будинок.
Назавжди залишиться в пам’яті трагедія гуртожитку Глухівського медичного коледжу, де в ніч із 18 на 19 листопада загинули переселенці з Есманьської громади. Серед них були мешканці Уланового — Тетяна Чала та її двоє синів, 20-річний Василь Нестерчук і 7-річний Нікіта Чалий, Світлана Орлова та Михайло Харченко. Із Суходолу загинули 83-річна Тамара Верещагіна та її 59-річний син Володимир Верещагін, а також 83-річна Марія Гейко. Із Кучерівки — 78-річна Марія Волончукова та її 50-річний син Микола Волончуков. Із Студенка — 49-річна Тетяна Лисенко.
Півтора року зниклою безвісти вважалася Лідія Родителєва-Процик із Пустогорода, яка в ту ніч перебувала у гуртожитку. Її тіло рятувальники знайшли під завалами, але тривалий час його не могли ідентифікувати. Поховали Лідію Родителєву-Процик 25 червня 2026 року.
Ця трагедія стала одним із найстрашніших символів того, що російсько-українська війна на Сумщині — це не лише історія фронту. Вона прийшла безпосередньо в будинки мирних людей.
2025 рік: фронт наблизився до північно-східного кордону
Матеріали реєстру демонструють ще одну важливу тенденцію: у 2025 році дедалі більше втрат були пов’язані з бойовими діями на північному сході України та Курському напрямку. Серед загиблих — військові, які походили з Глухова та сіл району, але виконували бойові завдання на різних ділянках фронту. Показовою є історія Дениса Курятникова, уродженця Глухова, який загинув поблизу Іванівки на Дніпропетровщині, та Олександра Горбунова, також уродженця Глухова, який загинув унаслідок атаки FPV-дрона.
Водночас окремий пласт становлять військовослужбовці, які загинули під час оборони безпосередньо Сумського прикордоння.
2026 рік: війна триває
За даними реєстру станом на 29 серпня 2026 року, у 2026 році вже зафіксовано 24 загиблих військовослужбовці, пов’язаних із громадами Глухівщини. Ще шестеро військових загинули безпосередньо на території або поблизу району.
Особливо тривожить цивільна статистика — 17 загиблих лише за неповні вісім місяців року. Серед нових імен — Владислав Троценко, який загинув 2 січня поблизу Дружківки внаслідок удару FPV-дрона.
Цифри 2026 року ще раз нагадують: для прикордонних громад Сумщини війна не стала історією минулого. Вона триває просто зараз.
25 військових загинули, захищаючи Глухівщину
Окремого осмислення потребує категорія військовослужбовців, які загинули безпосередньо на території Глухівщини або поблизу неї. За зібраними нами даними, таких військових — 25.
Це принципово важливий показник для розуміння історії Сумщини. Глухівщина не лише відправляла своїх мешканців на фронт. Вона сама стала місцем бойових дій. Одним із найтрагічніших епізодів стала загибель 16 травня 2022 року біля Білокопитового Олександра Поповченка — уродженця Глухова, прикордонника та колишнього футболіста.
Важливо, що серед загиблих під час оборони Глухівщини були й військові з інших регіонів України. Так, 25 серпня 2023 року між селами Мишутине та Ходине внаслідок мінометного обстрілу загинули четверо військовослужбовців 101-ї окремої бригади територіальної оборони.
Тому історія оборони Глухівщини — це водночас частина загальної історії оборони Сумської області. Це історія не лише її уродженців, а й військових з інших областей України, які приїхали захищати північний кордон і заплатили за це власним життям.
64 цивільні жертви: ціна війни для мирного населення
Окремою складовою трагедії є цивільні втрати. За зібраними нами даними, на території громад Глухівщини загинули 64 цивільні особи. Їхні смерті стали наслідком артилерійських, мінометних, ракетних та безпілотних атак, а також інших проявів російської агресії. У січні 2023 року в Кучерівці Есманьської громади внаслідок обстрілу загинули 20-річна Анна Сатаніна та її батько Микола Іванович. Анна загинула, прикривши собою чотирирічного сина. У липні того ж року поблизу Ходиного Шалигинської громади російський обстріл забрав життя жінки та її 22-річного сина.
У серпні 2023 року в Сварковому загинула 82-річна Олександра Олейніченко, яка перебувала у власному будинку під час артилерійського обстрілу. Ці історії важливі не лише як статистика. Серед цивільних жертв — діти, батьки, люди похилого віку, працівники підприємств, водії, медики та інші мешканці прикордонних громад.
Пам’ять почалася задовго до 24 лютого 2022 року
Російсько-українська війна триває від 2014 року. Серед перших загиблих військовослужбовців, пов’язаних із Глухівщиною, були дев’ятеро наших земляків, які загинули в боях на Донбасі або померли від отриманих під час війни поранень чи під час служби.
Серед них:
Олексій Приходько — загинув 24 червня 2014 року;
Олександр Ткаченко — загинув 11 липня 2014 року;
Сергій Абрютін із Ходиного — загинув 29 грудня 2014 року;
Олексій Комаров — загинув 12 лютого 2015 року під Дебальцевим;
Олексій Цигикал із Перемоги — помер 17 квітня 2015 року від травм після автомобільної аварії;
Андрій Казіонний з Обложок — помер 27 вересня 2015 року під час несення служби;
Віталій Гончаров, який мешкав у Кучерівці, — помер 6 лютого 2016 року;
Олексій Гребенюк — помер 17 грудня 2018 року;
Олексій Лазаревич із Глухова — помер 13 квітня 2020 року під час служби на Донбасі.
Ці імена утворюють перший пласт сучасної військової пам’яті Глухівщини. А отже, історія втрат Сумщини у російсько-українській війні починається не 24 лютого 2022 року. Ця історія має щонайменше десятирічну передісторію.
Що говорять цифри
Якщо поглянути на втрати не через окремі історії, а як на статистичну картину, можна побачити кілька важливих тенденцій.
Рік Загиблі військові Загиблі цивільні Військові, загиблі на Глухівщині або поблизу
2014 3 0 0
2015 3 0 0
2016 1 0 0
2017 0 0 0
2018 1 0 0
2019 0 0 0
2020 1 0 0
2021 0 0 0
2022 36 4 3
2023 63 6 5
2024 60 27 4
2025 42 10 7
2026 24 17 6
Разом 234 64 25
Водночас ці три колонки не можна просто підсумувати, оскільки частина військових, які загинули на Глухівщині, одночасно є уродженцями або мешканцями Глухівщини. Саме тому загальна кількість унікальних загиблих становить 322, а не 323.
Перша тенденція — різке зростання військових втрат після 24 лютого 2022 року. До повномасштабного вторгнення у 2014–2020 роках загинули дев’ять військовослужбовців, пов’язаних із Глухівщиною. Після 24 лютого 2022 року масштаб трагедії змінився докорінно.
Друга — 2023–2024 роки стали піковими за військовими втратами. У 2023 році загинули 63 військовослужбовці, у 2024-му — 60. Ці цифри відображають масштаб бойових дій на Донеччині, Луганщині, Запоріжжі, Харківщині та інших напрямках, де воювали мешканці та уродженці Глухівщини.
Третя — різко зросла цивільна ціна війни. Якщо у 2022 році в реєстрі зафіксовано чотири цивільні жертви, то у 2024 році — вже 27, а за неповні вісім місяців 2026 року — 17. Це одна з найважливіших характеристик війни на Сумщині: прикордонні громади області залишаються безпосередньою зоною ураження російської зброї.
Глухівщина як частина історії воєнних втрат Сумщини
Географія загибелі військових із Глухівщини охоплює практично весь схід і південь України. У реєстрі постійно повторюються Бахмут, Авдіївка, Вугледар, Куп’янськ, Попасна, Лисичанськ, Кремінна, Мар’їнка, Запорізький напрямок, Херсонщина, Чернігівщина, Сумщина.
Але особливість Глухівщини полягає в тому, що до цієї географії додалася власна територія. У перші години повномасштабного вторгнення бої відбувалися біля Глухова. У наступні роки російські обстріли та атаки безпілотниками стали частиною повсякденності прикордонних громад.
Тому історію війни Глухівщини неможливо розділити на «фронт» і «тил». Для Глухівщини, як і для багатьох громад Сумщини, фронт фактично починається за кілька кілометрів від власного дому.
322 — це не просто число
322 загиблих — це статистична межа, яка дозволяє оцінити масштаб трагедії. Але водночас це число не здатне передати всього. За ним — 322 життя, сотні родин, дітей, батьків, дружин, чоловіків, братів і сестер, які втратили найдорожчих.
За ним — учителі й студенти, футболісти й поліцейські, прикордонники й пожежники, трактористи й підприємці, викладачі й робітники.
Серед загиблих є випускники та працівники Глухівського національного педагогічного університету, коледжів, шкіл та інших закладів освіти.
Наприклад, у перші дні повномасштабного вторгнення загинув Андрій Івашко, який навчався у Глухівському НПУ. Олексій Гречаник був випускником професійно-педагогічного коледжу. Юрій Коваленко та Юрій Приймачок були випускниками педагогічного університету. Отже, пам’ять про полеглих — це водночас пам’ять про історію самого міста, сіл і громад.
Саме тому персональний реєстр має значення не лише сьогодні. У майбутньому він стане одним із джерел для дослідників історії Сумщини, які вивчатимуть, як російсько-українська війна змінила демографію, соціальну структуру та повсякденне життя прикордонних громад.
Водночас цей список не є остаточним. Частина інформації продовжує уточнюватися, з’являються нові відомості про обставини загибелі, посмертні нагороди, місця поховання, а інколи — і про військових, смерть яких стала відома лише через тривалий час. Тому реєстр потребує постійного оновлення.
322 життя — це ціна, яку Глухівщина вже заплатила за право залишатися українською. І водночас це частина великої історії Сумщини, яка від перших годин повномасштабного вторгнення опинилася на передньому краї боротьби за Україну.
Схилимо голови перед кожним із них.
Пам’ятаємо. Називаємо поіменно. Не забуваємо.
