“Один за одним слідити, щоб ні­хто не тер колос, і своєчасно інформувати правління…”

Знайти документи про голодомор 1932-1933 років в Україні, вивчити і оприлюднити – це завдання сучасних дослідників, яким болить українська велична і водночас трагічна історія.

Серед дослідницьких здобутків останніх років на Роменщині слід назвати книгу нашого земляка Аркадія Моцного “Страшна правда голодомору” і виставку в Роменському краєзнавчому музеї “Забуттю не підлягає”. У збірнику “Голодомор 1932-1933 років на Сумщині”, виданому Державним архівом Сумської області, опуб­ліковано багато архівних документів, що стосуються міста Ромен і Роменського району. Темі голодомору присвячено окремі сторінки у книгах “Історія Смілого” Феодосія Сахна і “Глинськ” братів Пархоменків.

Голод насувався на Україну невідворотно внаслідок постійної “боротьби за хліб”, яку радянські верховоди у двадцяті роки, нама­гання прискорено загнати в колгоспи селян, щоб зламати їх опір і непокору.

Виселення селянства на Роменщині, як і по всій Україні, поча­ли здійснювати вже в кінці двадцятих, але на повний розмах репре­сивний маховик запрацював у 1932-1933 роках.

Для селян навмисно встановлювали нереальні плани хлібозаго­тівель – перший, другий, а потім ще й зустрічний. У статті “Прибо­ркати шкідників хлібозаготівель” в районній газеті “Радянське життя” розповідається, як у серпні 1932 року Пустовійтівська сіль­ська рада обговорювала план хлібозаготівель урожаю поточного року, а так звані “куркульські агенти” – члени сільради Мелешко, Божко, Кривоніс Настас, Кривоніс Варка та рахівник артілі Полуян Максим зірвали пленум, “галасуючи”, що “план нереальний, хліба немає”.

Підсумки хлібозаготівель у кінці і на початку кожного року бу­ли в центрі уваги державних, партійних, комсомольських, навіть профспілкових та інших громадських органів. Про хід хлібозаготі­вель найчастіше писалося в місцевій пресі.

З метою “рішучого перелому в хлібозаготівлі” правоохоронні органи вдавались як до експропріації всього наявного у селян хлі­ба, так і до їх арештів та вислання. При відмові негайного продажу хліба до селян застосовувалися статті 56, 57 і 58 Кримінального кодексу УСРР 1927 року, які дозволяли позбавляти так званих «ку­ркулів» волі, проводити конфіскацію їх майна.

(ДАСО. Ф. Р. 7720, оп. 13, спр. 325, арк. 120)

Головна провина селян полягала у приховуванні хлібних зали­шків. Судове переслідування за це активно застосовувалося ще за­довго до голодомору 1932-1933 років. Наприклад, у Роменському окрузі станом на листопад 1929 року в суді було розглянуто 168 таких справ, внаслідок чого було покарано 36 осіб.

Утвердження колгоспного ладу проводилося під гаслами “заго­стрення класової боротьби” та “ліквідації куркульства як класу”. 30 січня 1930 року Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову “Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у райо­нах суцільної колективізації”, відповідно до якої в лютому 1930 року при окрвиконкомах та сільрадах почали створюватися спеціа­льні комісії по ліквідації куркульського елементу.

Таким чином, місцеві органи влади набували права “боротьби з куркульством”, застосовуючи при цьому надзвичайні (конфіскація майна) та адміністративні (примусове виселення за межі місця проживання) заходи.

До операції по виселенню селян долучилися й органи ДПУ, яке на своєму засіданні 30-31 січня 1930 року обговорило заходи щодо здійснення депортації та “ліквідації куркульства як класу”.

Згідно з графіком операція “по вилученню куркуля” в нашому регіоні мала віяловий характер: процес розкуркулення в Сумському окрузі припадав на 2-4 березня 1930 року, Конотопському – на 17- 19 березня, Роменському – на 24-26 березня. Сільському активу було доведено й контрольні цифри для виселення куркулів, зокре­ма для Роменського округу – 200 родин (загальна чисельність – ти­сяча осіб).

Для виконання операції з виселення куркулів та недопущення відкритого селянського опору до Глухівського, Конотопського, Роменського округів було завчасно надіслано армійські частини.

Загалом за роки колективізації (1930-1934) на Сумщині було розкуркулено понад 9 тис. господарств і вислано за межі України щонайменше 4 тис. осіб. Найбільша кількість розкуркулених і ви­сланих припадає на Буринський, Конотопський, Лебединський і Роменський райони.

Наприклад, до куркульських агентів зачислили жителів села Оксютинці Петра Загорулька, Юхима Загорулька, Федора Рудику, Сергія Прасола, Тодося Назаренка, Федора Гребельного. “Прибор­кували” і в селі Миколаївка, осудивши Мусія Семеновича Гідріза, члена сільради, Івана Тихоновича Яковенка, а також уповноваже­ного по хутору Тимошівка члена сільради Нартенка.

У районній пресі тих років велися рубрики “Червона дошка” і “Чорна дошка”: на “червону” заносили тих, хто виконав план заго­тівель, на “чорну” — хто не виконав. На тих, хто не зміг виконати план хлібоздачі, навішувалися різні ярлики: “куркулі”, “підкуркульники”, “агенти куркулів”.

Діставалося і місцевим керівникам сільрад, колективних госпо­дарств, колгоспному і сільському активу. Керівники партійних і комсомольських осередків, окремі уповноважені звинувачували їх у бездіяльності, браку масової роботи серед колгоспників та одно­осібників, відсутності боротьби проти “лівого” і “правого” опор­тунізму, “гнилого лібералізму”, “недобитих петлюрівців”, “націо­налістів” та інших ворогів трудового народу, радянської влади.

Активну роботу по вилученню хліба проводили “штурмові” і “буксирні” бригади, до складу яких входили працівники органів ДПУ, прокуратури, партійних комітетів, комсомольці, активісти. Вони шукали зерно, нічого не залишаючи господарям.

Практикувалась і “шефська” допомога. З рапорту РПК, РВК та редакції газети “Радянське життя”, голови Андріївської сільради Гончаренка, уповноваженого РПК Гольфельда від 12 січня 1932 року: “Надсилаємо “буксирну” бригаду з 5 чоловік до Анастасівської сільради, щоб допомогти їм негайно закінчити хлібозаготівлі”.

До пошуків хліба залучалися курсанти Роменської радпартшколи. Заклик до організації хлібних “червоних валок” підтримали бійці 21-го стрілецького полку 7-ї Червонопрапорної дивізії, що дислокувалася в Ромнах.

Постійними стали “тижневики”, “двотижневики”, “декадники” і “дводекадники” по проведенню хлібозаготівель, в ході яких роз­горалося “трудове суперництво”, соціалістичне змагання по вико­нанню планових завдань, виконанню і перевиконанню зустрічних планів тощо. Так, Засульська сільрада, як ініціатор цього руху (го­лова Ротай, уповноважений РПК Лемішевський), викликала на зма­гання Зарудянську і Вовківську.

Відповідно до постанови ЦК ЛКСМУ від 21.11.1932 заохочува­лися комсомольці. Хід хлібозаготівлі контролювався кущовими та уповноваженими Роменського РПК КП(б)У. Закономірно, що під таким пресом план “виконували”.

Показовим є звіт прокуратури Роменського району за 1933 рік: “Протягом року надійшли 1363 кримінальні справи і 2743 ци­вільні. По кримінальних справах засуджено: кулаків – 64, середня­ків – 289, заможних селян – 24, бідняків – 196”.

Голодомор настільки знекровлював село, що часто поставала загроза припинення робіт узагалі – знесилені люди просто не могли працювати. Така біда сталася у приміському колгоспі “Вперед” (село Процівка – нині мікрорайон Ромен). Колгоспники не були забезпечені харчуванням, більшість з них покинули роботу. А уповноважений по хлібозаготівлі вимагав здати останні 20 центнерів хліба, що залишилися в артілі. На колгоспній нараді правлінню бу­ло доручено клопотати перед районним партійним керівництвом про залишення останнього хліба в господарстві. Але марно.

Людей позбавляли можливості використовувати для харчуван­ня навіть відходи. У плани для колгоспів почали включати переві­ювання полови та переобмолот соломи, в яких іноді зоставалось зерно, придатне для уживання. На засіданні ради артілі ім. Шевче­нка Лозівської сільради 9 грудня 1932 року ухвалили: “… в негай­ному часі перемолотити всю солому, а також перевіяти полову по колгоспу…”

З постанови Чернігівського облоргбюро КП (б) від 27 грудня 1932 року “Про стан хлібозаготівель в Роменському районі”: “…районне керівництво нерішуче і недостатньо запроваджувало репресії до куркуля та контрреволюційних елементів, що організу­вали саботаж хлібозаготівель”. Облоргбюро ухвалило: секретаря Роменського РПК Пижова, голову РВК Білого, голову райКК Ігнатенка усунути з роботи. Нові керівники зробили правильні виснов­ки – різко посилили “боротьбу за хліб”.

Серед місцевого керівництва залишилося небагато тих, які про­тидіяли біді або не досить ревно виконували вказівки. Так, було знято з роботи і виключено з партії за те, що “сприяли куркулеві, саботували хлібозаготівлю, недостатньо застосовували репресії” керівників Роменського району – секретаря РПК Пижова та голову РВК Білого; голову колгоспу “20-річчя Жовтня” села Перекопівки Мартиненка В.Д. звинуватили в тому, що він є “співучасником чорносотенної організації “Союз Руського Народу”, багато рядових комуністів поплатилися “за недостатнє застосування репресій”, а жителя села Ярмолинці Пилипченка М.Н. за приховування хліба було засуджено до розстрілу.

Людей закликали викривати один одного. На зборах колгосп­ників артілі імені Шевченка (село Лозове Роменського району) 5 серпня 1933 року було ухвалено: “Один за одним слідити, щоб ні­хто не тер колос, і своєчасно інформувати правління…”. Розкрада­чів негайно віддавати до суду, а тих, хто не повідомляв владу про крадіїв, вважали співучасниками злочину.

Влада, в тому числі й місцева, намагалася приховати наслідки голоду. Про це яскраво свідчить лист Роменської районної інспек­тури народногосподарського обліку до Засульської сільради, в якому йдеться про велику кількість незареєстрованих свідоцтв про смерть.

Особливо тяжко доводилося дітям. З доповідної записки заві­дуючого Роменським дитячим будинком до районного відділу на­родної освіти: “Дитяча установа на сьогоднішній день майже в ка­тастрофічному стані відносно забезпечення харчовими продуктами. Ті занарядження, що мусили надійти ще в IV кварталі м[инулого] р[оку], не дивлячись на нагадування ЦРК, через якого дитустанова мала одержувати всі харчпродукти до Вукопхарчу, до цього часу не одержані”.

На той час у дитбудинку було вдвічі більше дітей, тобто кошти виділялися на половину. Доведені до відчаю батьки, не маючи змо­ги прогодувати дітей, просто підкидали їх до дитячого будинку. Наприклад, за квітень 1933 року кількість вихованців будинку зро­сла на 21 особу.

15 грудня 1932 року ЦК КП(б)У ухвалив постанову про забо­рону завезення й продажу промислових товарів у районах, де заго­тівля хліба залишилась незадовільною. До таких було віднесено 82 райони, зокрема: Великописарівський, Краснопільський, Тростянецький, Липоводолинський у Харківській області, Великобубнівсь-кий, Недригайлівський, Путивльський, Роменський райони в Чер­нігівській області.

Дослідження причин голодомору 1932-1933 років в Україні не­обхідні для правдивої історії українського народу. Відрадно, що цією благородною і важливою роботою займається незаангажоване радянською ідеологією, патріотичне і допитливе молоде покоління роменців.

Григорій Діброва, краєзнавець, член Національної спілки журналістів