Після того, як Гетьманщина була остаточно інкорпорована Російською імперією, козацька старшина була приписана до стану дворянства. Але дуже швидко російський уряд почав піддавати сумніву шляхетське походження сотень малоросійських старшинських родів. У відповідь українська шляхта Лівобережжя (Чернігівської і Полтавської губерній) почала наводити історичні аргументи щодо свого “рицарського” походження. Право на дворянство походить не із індивідуальних заслуг, а із колективних привілеїв всього стану козаків, – твердили її представники. Українська шляхта є традиційним правлячим класом цієї території, її походження і права беруть свій початок із часів Речі Посполитої та привілеїв, дарованих польськими монархами козакам за військову службу. Московія, яка “прийняла під свою високу руку” Лівобережну Україну з її спадковим військовим класом і не раз користувалася його “рицарськими” послугами тим самим визнала, що у всіх відносинах тлумачила козацьку старшину як дворянство і повинна тепер просто затвердити дворянський статус відносно всіх її потомків.
Однією із таких історичних “Записок”, у якій обгрунтовувалися права козацької старшини на дворянство і була праця роменського повітового маршала Василя Полетики (1765-1845), сина відомого Григорія Полетики (Політѝки) (1725-1784).
Потрібно також додати, що завдяки таким обговоренням свого минулого українською шляхтою і “Запискам”, що потім надсилалися як ходотайства до високих імперських інстанцій, в українській історії вперше була сформована спільна для великої кількості людей узгоджена версія українського минулого.
Джерело: Киевская старина. – 1893.- № 1. – Приложения. – С. 1-14.
