Узявся писати, бо знаю про що. Вистраждане.
Незабутнього 2005 року, на другий день після призначення директором архіву отримав з Облдержадміністрації граничну штатну чисельність, за якою треба було скоротити трьох працівників. «Гарний початок», – особливо для авторитету в колективі, правда?
Тодішнє обґрунтування звучало приблизно так: для підсилення управління економіки. Хоча ні я, ні мої колеги з Державного архіву Сумської області економічного прориву за ці часи не помітили, але «відрізані» штатні одиниці таки давалися взнаки всі 5 років моєї роботи. Бо з усіх управлінь ОДА лише архів, та ще соціальний захист, служба у справах дітей тощо надають реальні послуги громадянам. Більшість інших – переважно статисти.
А що таке надання послуг? Це, приблизно 4 200 звернень громадян за рік. І все – в 30-денний термін. І щоб знайти інформацію на ці звернення – треба виконати купу проміжних операцій, які розподілені між працівниками. Тут не працює правило «піди й візьми». Адже це – документи, з суворим обліком і правилами зберігання та видачі, поаркушної звірки до і після користування тощо. Ну, й «фішка» для необізнаних – якщо Вам треба, наприклад, довідка про народження за 1898 рік, то шукають за цей рік, і якщо немає – дивляться з 1895 року по 1901 рік, тобто замість одного року – сім. А щоб не склалося враження, що це і є основна робота архіву, додам: це ще й зберігання та облік документів і забезпечення належного температурно-вологісного режиму, лабораторія реставрації та ремонту документів, формування Національного архівного фонду (тобто фаховий супровід по установах тих документів, які будуть передані в подальшому на зберігання в ДАСО), це ще й архівні відділи районних адміністрацій та міських рад області та загальна координація документообігу в нашому краї, це й велике господарство – від систем кондиціювання повітря в архівосховищах до процесу оцифрування документів, комп’ютерних мереж і хмарних сервісів. І, нарешті – це велика просвітницька і наукова робота – укладання систематичних путівників та довідників, організація виставок та інших заходів, робота сайту. Цей ліричний вступ – для розуміння проблеми, яка є і яка нікуди, як не гірко це визнавати, не ділася.
Бо раптом дізнаюся, що й нині не перевелися охочі «оптимізувати» структуру ОДА за рахунок тих, чиї зусилля на ниві історико-ідеологічного обґрунтування існування держави Україна, – як ніколи актуальні. Адже, якщо на мілітарному фронті потрібні зброя й боєприпаси, то на ідеологічному – документальна база, яка ілюструє нашу боротьбу в минулому і служить натхненням сьогоднішнім героям. Без цього ніяк. Без цього не побудуєш ні систем освіти, патріотичного виховання, нічого. А значить, без цього важко вмотивувати армію і силовиків (згадаймо, скільки їх у Криму перейшло на бік ворога!). Без цього громадяни України в області були б ще одними «житєлямі Донбасса». Не патріотами, не захисниками України, а просто обивателями. Це ще – як мінімум…
Але логіка «реформування» проста – «ампутація» (в архіві треба скоротити 7 штатних одиниць). Зрозуміло, що в умовах війни необхідно всі ресурси направляти на оборону. При цьому підхід залишається незмінний, як і за всі часи «адміністрування». Замість того, щоб проаналізувати функції і повноваження, перерозподілити обов’язки, оптимізувати структуру, – просто скоротили штати.
А що? Архів у кінці списку структурних підрозділів ОДА – «какая разніца?»
А можливо скорочення треба було починати з апарату адміністрації? Адже в його штаті 104 одиниці, – це більше, ніж цілих 2(!) штати Держархіву області.
Коли область була частково окупована, а Суми в облозі, то, принаймні, дві владні структури в місті, як вважають багато мешканців, виявилися зайвими. Їх мало того що не було – їх відсутності люди навіть не помітили. Бо багато чого, що стосувалося загального управління й забезпечення – робила громадськість і волонтери. А функції охорони порядку успішно виконувала Тероборона. Але не будемо далі розвивати цю тему – «не на часі»…
На часі розставляти пріоритети і робити висновки з помилок, а не продовжувати плодити старі. А пріоритети такі: треба захищати і зберігати культурну спадщину, таку як музейні експонати і архівні документи, робити їх максимально доступними? Всі скажуть однозначно – треба. А як? Та так, як робить увесь світ – переведенням інформації у цифровий формат. Створенням віртуальних музейних експозицій та документальних пам’яток, оцифровуванням документів. Що б треба було робити для цього в умовах надзвичайної ситуації та війни? Правильно – забезпечити відповідними ресурсами. Фінансовими, матеріальними, організаційними і кадровими. Переведення інформації в цифровий формат потребує багато людської праці, без якої жоден інформаційний ресурс, такий як сайт тощо, не буде наповнений, а, значить – усі наші зусилля на історико-ідеологічних, освітньо-виховних та інформаційних фронтах будуть просто беззмістовною балаканиною – «переливанням пустого в порожнє».
А тут – скорочення штатів «з метою економії коштів»… Чи на тому економимо?
Переказують випадок, коли в роки ІІ Світової війни прем’єру Британії Черчілю принесли на підпис проект оборонного бюджету й він здивовано запитав: «А чому тут немає видатків на культуру? За що ми тоді воюємо?»
Так і ми: воюємо за культуру, мову й історію, за нашу землю й наших рідних. За саме наше існування, і наше майбутнє.
Тож чи розумно заощаджувати на перспективі?
