Потребуючи неабияких збройних сил для здійснення своїх масштабних завдань в сфері зовнішньої політики, царський уряд, покладаючи великі надії на українське козацтво, в кін. XVII – 1 пол. XVIII ст.ст. знайшов за необхідне обмежити „апетити” служилих путивльських поміщиків та старшини щодо покріпачення козаків. Так, в 1696-1697 рр. уряд підтримав козаків міста Білопілля та сіл, що належали до Каризької сотні Білопільської округи Сумського слобідського козацького полку, покріпачених путивльськими поміщиками.
Варто сказати декілька слів про суть конфлікту та детальніше зупинитись на виступі. Основу йому поклало осадження на землях “царя московського” м. Білопілля в 1672 р. В 1676 р. спостерігалася перша спроба служилих московитських поміщиків покріпачити українців-переселенців. В 1678, 1683 та 1685 рр. було здійснено розмежування полкових і поміщицьких земель, територія сотні була відмежована від Путивльського повіту і передана до Сумського полку. Путивльців, що мешкали в навколишніх селах, відселили за р. Снагость. У 1686 р. в Білопільській окрузі мешкало 5255 чоловік, серед них духовних осіб, сотників, козаків і міщан – 1931, підпомічників і робітників – 3304 чоловіки. До Сумського полку були віднесені Кобилки, Кариж, Глушкове, Любимівка, Худяківка, Саліївка, Коров’яківка, Лежеч-за-Попами, Тьоткіне, Летучівка, Вир та Глушець.
Однак конфлікт не вичерпався. Незаконні дії московських поміщиків спричинили в сер. 90-х рр. XVII ст. козацькі заворушення в Сумському полку, що переросли у збройний конфлікт. В травні 1696 р. козаки Каризької сотні (посеймських сіл Глушкового, Карижа, Тітчіного та Кобилок) звернулися до білгородського воєводи Б. Шереметєва з листом, в якому повідомляли, що путивльські поміщики примушують їх відбувати панщину нарівні зі своїми кріпосними селянами. Канцелярія Сумського полку надала довідку, де зазначалося, що 403 мешканця цих сіл є козаками і занесені до полкового реєстру. Білгородський воєвода, розглянувши скаргу козаків, підтвердив їх приналежність до Сумського полку. У відповідь путивльський воєвода Клокачов написав донос у Москву, доставлений „ображеними” поміщиками, в якому називав козаків селянами, що підняли „бунт” і самовільно перейшли в козацький стан, гультяями та п’яницями, звинувачував їх в „маловерии” та небажанні молитися за царське здоров’я. Розрядний приказ, не затребувавши відомостей з Білгороду, наказав путивльському воєводі силою навернути „селян” до покори: організаторів виступу одного з 20-ти покарати нагаями („плетьми”), а інших – батогами. Отримавши цю звістку, путивльські поміщики „всем городом” вирушили в похід на Білопілля. По дорозі вони розорили село сотника С.Хоменка Павлівку, в інших селах висікли батогами мешканців, але похід далі не продовжили. Після цього випадку ініціатива перейшла до слобожан: коли того ж року путивльський воєвода виїхав у Глушець, яке перебувало під його юрисдикцією, проти нього на Глушецьке поле з козацьким загоном вийшов сотник Степан Куколь і, оголивши шаблю, не пустив московських чиновників переписувати населення. Окрім цього, біля сіл, на які претендували путивльці, сотник виставив застави, наказав зруйнувати мости через р. Сейм. Коли ж воєвода та служилі наближалися до спірних населених пунктів, проти них виходили козацькі загони та колишніх поміщицьких селян і кидали по путивльцям палиці й загострені кілки. Місцевим селянам Куколь дозволив жити за козацькими звичаями і ті обрали собі отаманів.
Клокачов, не повідомивши ні сумського полковника, ні білопольського сотника, а „с громадой слуг и помещиков, в 1697 г. явился в села и начал производить бессмысленные своеволия и жестокости”. Не в змозі дати належної відсічі, козаки, а разом з ними і селяни, почали тікати в Білопілля та навколишні села. Московський загін продовжував жорстоку розправу над козаками – „винних” відшукували й безжально били. Проти путивльців піднялись цілі села і в сутичках було вбито декілька чоловік. Г.Кондратьєв, не маючи змоги самостійно дати раду конфлікту, повідомив про поміщицьке свавілля Б.Шереметєву та запитав відповідних інструкцій. У відповіді воєвода наказав Кондратьєву разом зі старшиною терміново прибути до Білопілля і якщо Клокачов не покаже відповідного царського розпорядження, то негайно заарештувати його і доправити в Білгород. На вимогу білопільського сотника Степана Куколя показати йому як полковому урядовцю царський наказ, путивльський воєвода відповів категоричною відмовою. Обидві сторони звернулися зі скаргами до Москви. Для вияснення суті справи на місці був посланий урядовець Сукачов. Новий білгородський воєвода Я.Ф.Долгорукий, з метою розібратися з правами поміщиків і козаків, відрядив до Білопільської округи чугуївського воєводу Астафьєва. Остаточне рішення було прийняте Я.Долгоруким: 403 мешканця згадуваних сіл повернути до козацького стану, а землі, в разі наявності підтверджуючих документів, вважати власністю путивльських поміщиків. Відносний спокій настав лише після того, як білопільські поселенці отримали підтвердження, що вони дійсно є козаками і знов приписані до Сумського полку.
В 1698 р. сотник С.Хоменко з козаками напав на с. Кобилки, де побив поміщиків і їх селян. У відповідь путивльці вирушили на маєтності Хоменка у с. Сухинівці, видаючи себе за „бусурман”. Того ж року 4-тис. загін московських служилих і поміщиків вирушив на Білопілля, маючи на меті військовою силою покласти край суперечці. Поміщики знову нищили села, били козаків, їх жінок і навіть забили на смерть священика с. Глушець. Але оскільки українське населення переважало в прикордонній смузі між Білопіллям і Путивлем, а події мали відгомін по всьому Сумському полку та за його межами, тому царський уряд у 1700 р. знову вирішив справу на користь козаків. В 1704 р. ці села вкотре було затверджено за „черкасами”. В 1708 р. пройшло чергове розмежування, але конфлікт не вщухав і в 20-х рр. XVIII ст.
Однак… у 1719 р. на землях путивльських поміщиків на прикордонні з Сумським полком придворний служитель І.Дубровський в «компанії» з генералом В. Корчміним заснував Глушковську суконну мануфактуру. В 1720-1722 рр. цей підприємець захопив усі землі Каризької сотні Сумського полку, при цьому „выборным козакам и подпомощникам службу служить и полковых интересов исполнять не велел”, а місцевого сотника І.Кохановського взагалі вигнав геть. На сотенних землях Дубровський завів достатньо потужне допоміжне господарство, без якого не обходилося тоді жодне мануфактурне виробництво. Російська влада так нічим і не допомогла сумським старшинам. Повернення „каризьких сіл” залишалося болючим питанням для сумського полкового уряду аж до 2-ї пол. XVIII ст.
Джерело: Facebook-cторінка Олега Корнієнка
