4 вересня – виповнилося 15 років з дня смерті Леоніда Сергійовича Орленка (1924-2008) – ветерана педагогічної праці, учасника бойових дій в німецько-радянській війні, випускника Глухівського учительського інституту.
Так сталося, що педагог та ветеран Леонід Орленко народився наприкінці вересня 1924 року, часу, що згодом стане переднем Дня вчителя. Після шкільних років йому довелось пережити важкі роки окупації та відразу з поверненням радянської влади піти рядовим на фронт німецько-радянської війни у складі 226-ї стрілецької дивізії, що за визволення нашого краю одержала назву Глухівської. Доля допомогла йому вижити у важкі осінні місяці форсування Дніпра та визволення Києва. Його рідні навіть через помилку одержали «похоронку» на сина. Так він був важно поранений у Ясногородці на правобережжі Дніпра, утім, дякувати Богу, вижив. Уже далі він брав участь у бойових діях в складі інших частин Червоної армії у Східній Пруссії та в штурмі Кенінсберга.
За відвагу та мужність 21-річний ветеран був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня та медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Кенінсберга», «За перемогу над Німеччиною», «Захиснику Вітчизни».
Повернувшись воїн в 1946 році вступив на навчання до Глухівського учительського інституту, де навчався на фізико-математичному факультеті до 1948 року[1]. Потім здобув професію вчителя математики у Сумському державному педінституті. Перспективного молодого фахівця направили до Уланівської семирічки колгоспної молоді, де він викладав математику та фізику. У 1954 році 30-річного перспективного педагога вирішили перекваліфікувати з учителя на керівника. Так Леонід Сергійович прийняв відповідальну посаду завідувача районного відділу народної освіти. У підпорядкуванні перебували майже 100 шкіл (початкових, семирічок та середніх), понад 16 тисяч школярів та більше тисячі вчителів. За майже два десятиліття освітянський лідер Глухова та району працював над покращенням матеріальної бази шкільних кабінетів. Під його безпосереднім контролем та завдяки допомозі будувалися школи чи не в кожному селі на Глухівщині, зокрема, Глухівська середня школа № 2, а також в Слоуті, Дунайці, Сварковому та багатьох інших. Неодноразово обирався депутатом Глухівської районної ради.
У 1973 році Леонід Орленко перейшов до престижної глухівської школи № 3, де ще 9 років працював на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи та вчителя улюбленої математики. Вийшовши на пенсію у 1984 році не полишив улюблену педагогічну роботу – до 1992 року викладав дітям математику. Пліч-о-пліч з педагогом працювала тут же вчителем української мови і його дружина Тетяна Михайлівна.
Віддавши школі 48 років 68-річний ветеран війни та педагогічної праці з радістю ділився досвідом та на громадських засадах брав участь у військово-патріотичній роботі з молоддю, працював заступником голови ради Глухівської міської ветеранів війни та праці.
Так сталося, що Педагог помер 4 вересня 2008 року – у перші дні нового навчального року…
[1] Шляхами подвигу і слави: викладачі, співробітники та студенти Глухівського педагогічного на фронтах Великої вітчизняної війни. Книга пам’яті. Глухів: РВВ ГНПУ ім. О. Довженка, 2010. С. 56.
