Під час великих соціальних катаклізмів (війни, революції…) відбуваються міграції великої кількості населення. Після 24 лютого 2022 р. українці стали безпосередніми учасниками цього процесу. Мільйони наших співвітчизників змушені були змінити місце свого постійного перебування в країні або виїхати за межі батьківщини. Подібна ситуація була і під час Української революції 1917–1921 рр. Чимало уродженців Східної Галичини і Волині брало участь у розбудові державних інституцій і культурного життя Української Народної Республіки й Української Держави (гетьманат), а вихідці з Великої (Наддніпрянської) України працювали на користь Західноукраїнської Народної Республіки. Серед тих, хто народився на Західній Україні і під час революції опинився в Конотопі, був і відомий митець і мистецтвознавець, видавець і журналіст, військовий і громадський діяч Павло Ковжун (1896–1939). Його постать, мистецька і редакційно-видавнича діяльність привертали увагу дослідників. Гасла про нього є в енциклопедично-довідкових видання (Енциклопедія українознавства, Енциклопедія Сучасної України, Wikipedia та ін.). Побачили світ праці про мистецьку творчість ще за його життя [1] та  після смерті [2–5], діяльність на ниві редакційно-видавничої справи [6–8], каталог виставок його робіт [9], біобібліографічний довідник [10], спогади [11], в яких згадується і короткотермінове перебування митця в Конотопі.

Виявлені нещодавно документи і матеріали фонду «Управління преси та інформації УНР» (ф. 1113), що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, розкривають нові епізоди життя митця, уточнюють окремі аспекти його діяльності під час Української революції 1917–1921 рр. Це – його особова справа (грудень 1920 р. – лютий 1922 р.). Вона містить різноманітні документи. Серед них – заява про прийом на роботу до Міністерства преси та пропаганди УНР (на посаду, пов’язану з мистецтвом або журналістикою) від 24 грудня 1920 р. (Львів), до якої додавався зразок виготовленого П. Ковжуном плакату та написані ним кореспонденції до кількох українських видань [12, арк. 1–3], прохання на ім’я директора департаменту пропаганди про призначення на відповідну його фаху посаду [12, арк. 4], наказ міністра О. Ковалевського про призначення на посаду в. о. інструктора-організатора при департаменті пропаганди й інформації з 20 січня 1921 р. (Львів) [12, арк. 5], низка фінансових документів (про сплату гербового збору тощо) [12, арк. 6–9].

Важливим джерелом до біографії, мистецької та журналістської діяльності П. Ковжуна є його персональна картка (анкета, яка власноруч заповнювалася співробітником установи при прийомі на роботу), де вказувалися місце і дата народження (3 жовтня 1896 р. (ст. ст.), с. Костюшки Овруцького пов. Волинської губ.), місце постійного проживання (с. Триліси Васильківського пов. Київської губ.), національність (українець), віросповідання (православний), володіння мовами (українська (рідна), російська, польська), освіта (Київська художня школа (1915), студент І курсу графічного відділу Української академії мистецтв), відношення до військової повинності (1915 р. достроково призваний до армії, 1918 р. закінчив війну у званні поручика 311-го Кременецького пішого полку (п. п.); поручик Армії УНР), сімейний стан (дружина – Тамара Максимільянівна, яка народилася 28 січня 1904 р. (ст. ст.), православна).

Щодо попередньої служби та громадської діяльності П. Ковжун зазначив, що за браком місця вказав лише головні факти. В українській пресі працював з 1912 р. (часописи «Маяк», «Огни», «Дзвін», «Село» та ін.). Військова служба – прапорщик і підпоручик 410-го Усманського п. п.; поручик 311-го Кременецького п. п.; начальник прес-бюро Українського генштабу часів Центральної Ради; редактор і член редколегії часописів «Україна» (Ясси), «Козацька Думка» (Гура-Гумора), «Голос часу» (Ясси), «Вістник Ком. Румфронту» (Ясси) (ймовірно, «Вісник Національно-Обласних Комісарів Румфронту» – В. В.), «Воля» (Конотоп), начальник штабу чернігівського повстанського загону отамана Ангела і т. д. Громадська діяльність – голова полкової ради 410-го Усманського п. п.; голова Української ради 109-ї пішої дивізії; голова ради 311-го Кременецького п. п.; голова Української ради 26-го корпусу; редактор фронтових газет, представник київських громадян до Головного отамана військ УНР в Радзивилові (нині Радивилів); член видавництва «Ґрунт» та літературно-мистецької групи «Музагет» і т. д. [12, арк. 11зв–12]. Зауважимо, що редакторство конотопською щоденною політичною, економічною та літературною газетою «Воля» підтверджується й іншими джерелами. Газета почала виходити у грудні 1918 р. Побачило світ 36 номерів. Співредактор – поет і літературний критик Яків Савченко  [13, 74]. У Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського зберігається лише одне число газети (№ 6 від 13 грудня 1918 р.).

На запит Військового міністерства УНР П. Ковжун подав анкетні дані щодо його військової підготовки. Вони уточнюють інформацію персональної картки. Зазначається, що він є поручиком піхоти, закінчив 2-гу Житомирську школу прапорщиків Південно-Західного фронту, брав участь в українізації російських частин на початку революції, наказом по штабу Дієвої Армії № 185 § 1 від 20 жовтня 1920 р. був зарахований на дійсну службу до української армії,  невдовзі звільнений зі штабу Дієвої Армії у зв’язку зі скороченням штату, за сприяння Міністерства освіти УНР мав вступити до Краківської академії мистецтв [12, арк. 14зв–15].

Ще більш інформативними і точними (з посиланнями на відповідні накази військових частин і постанови громадських інституцій) є дані, що подані у послужному списку П. Ковжуна періоду Української революції від 27 травня 1921 р. (Львів). У 1917 р. він був головою полкової ради 410-го Усманського п. п. (4–28 квітня), дивізійної ради 103-ї пішої дивізії (28 квітня – 26 травня), полкової ради 311-го Кременецького Українського полку 78-ї Української пішої дивізії (30 травня – 6 червня), дивізійної ради 78-ї Української пішої дивізії (6–17 червня), корпусної ради 26-го Українського корпусу (армії) (17 червня – 24 жовтня), редактором офіційної військової газети «Козацька думка» (17 червня – 24 жовтня), членом армійської Української ради ІХ Армії (27 жовтня – 18 листопада) й фронтової Української ради Румунського фронту (з 18 листопада).

У 1918 р. він – редактор офіційної газети «Україна» (1 січня – 10 березня), офіціозу (друкований орган) Надзвичайної української місії до румунського короля «Голос часу» (20 січня – 10 березня), офіційної газети «Вістник Румунського фронту» (1 лютого – 10 березня), член військової комісії Надзвичайної місії до короля Румунії (Д-р Т. Галіп, інженер Є. Голіцинський) (15 січня – 10 березня), помічник начальника прес-квартири Українського генерального штабу (4 квітня – 12 вересня), співробітник офіційної газети Військового міністерства УНР «Відродження» (18 травня – 12 вересня), начальник політичного відділу штабу Республіканських військ Чернігівщини і Полтавщини (17 вересня 1918 р. – 12 січня 1919 р.), редактор офіційної газети штабу Республіканських військ Чернігівщини і Полтавщини «Воля» (19 вересня 1918 р. – 12 січня 1919 р.).

У 1919 р. П. Ковжун – начальник штабу «Куреня смерті» імені кошового отамана Івана Сірка (13 січня – 10 лютого), начальник штабу повстанських військ УНР Чернігівщини отамана Ангела (квітень – 10 липня), інструктор повстанського відділу штабу Дієвої Армії (10 липня – листопад). Зауважимо, що командиром «Куреня смерті» був отаман Ангел (Євген Ангел), з яким П. Ковжун познайомився 1917 р. у Києві, куди періодично приїздив  у службових справах.

ДАСО. Листівки. – № 2674. – С.28.

У 1920 р. він – начальник штабу Повстанської Правобережної бригади імені Пилипа Орлика (лютий – 11 травня), помічник начальника ІІ-го відділу і начальник центральної агентури 6-ї стрілецької дивізії Армії УНР (14 травня – 10 червня), редактор офіційної газети Генерального штабу «Українське гасло» (21 червня – 21 липня), штатний співробітник часописів «Україна» й «Українське слово» (21 червня – 3 жовтня), художник штабу Дієвої Армії УНР (жовтень – 20 грудня). А з 20 січня 1921 р. був інструктором Міністерства преси та пропаганди УНР. Наприкінці списку П. Ковжун зауважив, що перерва у службі з листопада 1919 р. по січень 1920 р. була пов’язана із хворобою на висипний і поворотний тиф [12, арк. 16–17].

У наступних документах (заяви, прохання, накази) йдеться про переведення П. Ковжуна до складу «Українпрес» (м. Тарнів) (17 жовтня 1921 р.), на посаду в. о. начальника відділу преси Міністерства преси та пропаганди УНР (21 жовтня 1921 р.), референта преси (голова філії Українпреси) у Львові (22 жовтня 1921 р.), про виплату заборгованості по зарплаті [12, арк. 18–25]. Зауважимо, що наприкінці 1921 р. П. Ковжун, як і уродженець Конотопщини архітектор Сергій Тимошенко, – один із засновників Гуртка діячів українського мистецтва у Львові [14, 178].

Останній документ – звернення П. Ковжуна до керівництва міністерства про нагальну матеріальну допомогу, оскільки його дружина, яка півтора місяці як народила дитину, хворіє, прикута до ліжка, бракує грошей і їжі. Павло Максимович у відчаї пише: «Моє положіннє до того критичне, що переходить всякі межі і я сам собі дивуюся, як я до сього часу терплю і переношу муки нашої загальної гіркої долі… Ради Бога нехай мені виплатять гроші, належні мені по закону, аби я на них міг виїхати будь-куди в село, бо іначе моя родинна трагедія скінчиться смертю трьох осіб. Я жалію, що зараз не в Тарнові, там би я ходив про «Бристолю» (готель, де перебували Головний отаман і члени Уряду УНР) і просто кричав» [12, арк. 26].

Отже, документи і матеріали особової справи Павла Ковжуна розкривають широкий спектр його діяльності (мистецтво, журналістика, редакторство, військова служба, розвідка і контррозвідка, участь в українському повстанському русі, зокрема на Конотопщині) в період Української революції 1917–1921 рр. Оприлюднена інформація може бути використана для коригуванні гасел в енциклопедично-довідкових виданнях та працях.

Список джерел та літератури

1. Ласовський В. ПабльоКовжун : (Нарис на весело) // Назустріч. 1935. Ч. 7. С. 1–2.
2. Голубець М. Павло Ковжун. Львів, 1939. 32 с.
3. Гординський С. Павло Ковжун. 1896–1939. Краків ; Львів : Укр. вид-во, 1943. 64 с.
4. Попович В. Павло Ковжун. [1896–1939] // Нотатки з Мистецтва. 1974. Ч. 14. С. 17–25.
5. Кіс-Федорук О. Історичність Павла Ковжуна в українському мистецтві // Образотворче мистецтво. 2007. № 2. С. 4–7.
6. Мокрицький Г. П. Павло Ковжун — редактор першого військового часопису УНР // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідомл. четвертої Всеукр. наук.-теор. конф. 19–20 груд. 1997 р. Львів, 1997. С. 280–282.
7. Сирота Л. Літературна група «Митуса» і Павло Ковжун // Народознавчі зошити. 1998. Зош. 5 (23). С. 538–547.
8. Середа О. Павло Ковжун – редактор і видавець: вдалі проекти і нереалізовані задуми // Записки Львівської національної бібліотеки України імені В. Стефаника. 2017. Вип. 9. С. 150–160.
9. Павло Ковжун (1896-1939). Каталог виставки / Львівська картинна галерея; упоряд. :  В.Сусак, Р. Фіголь. Львів, 1991. 28 с.
10. Павло Ковжун. Творча спадщина художника: матеріали, біобібліогр. довід. / упоряд.: І. Мельник, Р.Яців. Львів, 2010. 256 с.
11. Дудко Ф. Памяті Павла Ковжуна: Як я видавав із П. М. Ковжуном сатиричний журнал (Спомин зперед 20 років) // Літературно-науковий додаток «Нового Часу». 1939. Ч. 22. С. IV.
12. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України., ф. 1113, оп. 3 ос, спр. 21. 26 арк.
13. Газети України 1917–1920 років у фондах Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського : кат. / авт.-уклад. : О. А. Вакульчук (керівник), О. С. Залізнюк ; НАН України, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Київ, 2014. 436 с.
14. Кіс-Федорук О. Павло Ковжун і мистецький процес в Галичині (1920-і –1930-і рр.) // «Педагогічні аспекти підготовки викладачів з візуального мистецтва та дизайну: сучасність і перспективи» та «Актуальні питання мистецтвознавства: виклики XXI століття» // Збірник матеріалів Міжнар. наук.-метод. конф. професорсько-викладацького складу і молодих учених в рамках IX Міжнар. форуму «Дизайн-освіта 2017», м. Харків, 9–12 жовтня 2017 року. Харків : ХДАДМ, 2017. С. 176–179.