Якби 10 серпня 1903 року блискавка поцілила б у цей паб, що в лондонському районі Іслінгтон, можливо світова історія пішла б іншим шляхом.
Не поцілила…
Тому Владімір Ільіч Ульянов задумливо поглядав у вікно й рахував: скільки в нього набирається прихильників, після голосування, внаслідок якого залу демонстративно покинули 2 представники «Закордонного союзу» та 5 делегатів єврейського «Бунду». Останні це зробили після відмови надати їм автономію у складі новостворюваної партії. «Здається набирається необхідна більшість… Будь що треба провести своє рішення. Час настав» – подумав він.
Йшло останнє засідання ІІ-го з’їзду Російської соціал-демократичної робітничої партії. Він був установчим.
З 17 липня до шостого серпня з’їзд працював у Брюсселі, проте бельгійська поліція змусила делегатів залишити країну й вони перебралися до Лондона. Разом відбулось 37 засідань, причому вже в Лондоні кілька разів довелося змінювати місце, доки доля не привела опальних революціонерів сюди, – на 73 White Lion St.
«Паб так паб!» – вирішили організатори з’їзду. А що?, – місце зручне під усіма оглядами. Малообжитий район Іслінгтона (донедавна тут були поля, де лондонська знать полювала на лисиць). У пабі дві зали. Звісно, для засідань попросили ту, яка подалі, – секрети робітничого класу понад усе! Праворуч – один автономний вихід («для покурить»), ліворуч – єдине вікно. Зручно!
Ну, й оскільки засідання заключне, то всім відомо, що буває після завершення. А тут далеко й ходити не треба. Все на місці. Навіть, якщо ще в процесі партійних дискусій горло у когось із товаришів пересохне, не біда – це можна поправити першокласним ірландським Гіннессом. Як у ті часи, так і тепер.
Одним словом: засідай на здоров’я, створюй марксистську партію нового типу задля ощасливлення всіх на світі трудящих і пивом запивай!
Так і вийшло. Фактично у цій невеликій залі пабу з тодішньою назвою «Павший ангел» і було створено большевицьку партію внаслідок розходження учасників з’їзду в програмних питаннях і розколу.
Перемогла тоталітарна доктрина Лєніна в будівництві партії, яка, звісно, з завоюванням влади в 1917 році перенеслася й на суспільство і на поневолену, внаслідок війн, шосту частину світу. Червоний терор і голодомори, депортації цілих народів, понівечені долі поколінь, вкрадене дитинство дітей «ворогів народу», війни й геноцид. А над усім – «колгосп» у головах нащадків, нездатність аналізувати інформацію й самостійно приймати рішення. Досі, по-колу… Бо навіщо думати, якщо за тебе вже все придумали вожді. Ще тоді, в пабі на вулиці Білого Лева.
Сидячи біля єдиного вікна зали, намагаєшся уявити, що думали 122 роки тому ті, хто так само вдивлялися в дощову вулицю та мріяли ощасливити людство.
Сьогодні тут не дуже гамірно. Завтра робочий день і людям – не до дурниць.
