Сьогодні день, коли 37 років тому став на строкову службу. Кульбіти долі, чи вище провидіння, але зараз проходжу службу в підрозділі, який виник на базі частини, де служив колись. Бігаю по лісах з “моторолою”, де колись налагоджував дротовий зв’язок, стріляю на полігоні, де стріляв і тоді ( можливо з того ж АК) і мимоволі порівнюю…

Які зміни відбулися, що насамперед відчуваю (вік, то окрема тема). Насамперед, ставлення до людини, тут ми не “одноразові стаканчики”, турботливе і шанобливе, хоча і вимогливе ставлення командирів. Інструктори не “відбувають”, а дійсно прагнуть навчити, бо знають ціну, бо розуміють мету і розуміються на предметі.

Цікавий процес, як з людей різного віку, життєвого досвіду, соціального статусу, освітнього рівня з різних регіонів, різних політичних вподобань формується команда, але про це іншим разом. Мотивація. Відчувається єдність мети і прагнення наблизити її реалізацію. І наостанок: з’явився апетит і зникло безсоння. Щодо задоволення першого, то проблем немає: смачно, достатньо, регулярно. Задовольнити потребу в сні заважають ворожі нальоти, і якщо хоча десятина прокльонів, які чуєш під час тривог з вуст солдатів, збудеться, горіти в пеклі вічно ненаситцям, а ми цей час спільно наближаємо.

Джерело: Facebook