Від старовинної забудови до нового міста

Після Другої світової війни Глухів поступово відновлювався та розбудовувався. У 1950–1960-х роках місто переживало активний розвиток промисловості: розширювалися завод агрегатних вузлів, фабрика вторинної сировини, інші підприємства. Разом із виробництвом гостро постало питання забезпечення працівників житлом.

Водночас радянська містобудівна політика докорінно змінювала історичне середовище. Якщо ще на початку 1960-х років центр Глухова залишався переважно одноповерховим, то вже за кілька років його почали формувати нові багатоквартирні будинки.

Символічно, що один із них постав на місці, де до 1962 року височів величний Троїцький собор XVIII століття. Після знесення храму територію перепланували, а невдовзі тут розпочалося масштабне житлове будівництво.

Перша чотириповерхівка міста

Архівні документи дозволяють встановити цікаву деталь: першою чотириповерхівкою Глухова став 36-квартирний будинок по тодішній вулиці Радянській, 52 (нині — вул. Київська, «стометрівка»).

Його спорудження тривало у 1963–1966 роках, а вже у лютому 1966 року будинок ввели в експлуатацію. У травні на першому поверсі відкрили продовольчий та книжковий магазини, що зробило новобудову одним із центрів громадського життя міста.

Новоселами стали працівники фабрики вторинної сировини, торфопідприємства та медичних установ Глухова. Для міста це був справжній прорив. Якщо раніше житлову забудову становили переважно приватні будинки та двоповерхові споруди, то тепер у центрі з’явилася перша сучасна чотириповерхова багатоквартирна будівля.

Друга багатоповерхівка — для промисловців Глухова

Уже через кілька місяців, у липні 1966 року, урочисто відкрили ще одну новобудову — 28-квартирний чотириповерховий будинок по тодішній вулиці Леніна (нині — Терещенків, 53). Саме цей будинок став першою спеціалізованою житловою новобудовою, зведеною для працівників двох найбільших промислових підприємств міста — Глухівської фабрики з переробки вторинної сировини та заводу агрегатних вузлів. На той час це був один із найкомфортніших житлових будинків міста.

Не менш цікавою є історія самого проєкту. Спочатку у планах на 1965 рік передбачалося будівництво 32-квартирного будинку, який мали завершити ще у четвертому кварталі того ж року. Проте в процесі будівництва проєкт переглянули. У підсумку в липні 1966 року Глухів отримав 28-квартирний чотириповерховий житловий будинок, що став окрасою нового району біля автовокзалу.

Роки великого будівництва

Середина 1960-х років стала одним із найдинамічніших періодів розвитку післявоєнного Глухова.

Одночасно з житловими будинками («хрущовками) споруджувалися: новий автовокзал; друкарня; хлібокомбінат; гуртожитки; міська каналізація; дитячі садки; корпус районної лікарні.

За офіційними даними, лише протягом 1959–1966 років у Глухові було збудовано 60 житлових будинків загальною площею майже 10 тисяч квадратних метрів. Саме тоді остаточно сформувався новий вигляд центральної частини міста.

Скільки коштувало житло?

Архіви зберегли ще одну цікаву деталь. У червні 1966 року головний архітектор Глухова Володимир Ткаченко повідомляв, що собівартість одного квадратного метра житла становила 120 карбованців. Отже:

однокімнатна квартира (18 м²) коштувала 2160 карбованців;

двокімнатна (32 м²) — 3840 карбованців.

Для порівняння, середньомісячна заробітна плата в Українській РСР у 1966 році становила 96,7 карбованця.

Приблизні заробітки глухівчан на той час були такими:

• робітник фабрики вторсировини — 80–100 крб.;
• робітник заводу агрегатних вузлів — 90–120 крб.;
• кваліфікований токар — 120–150 крб.;
• інженер — 110–150 крб.;
• учитель — 85–140 крб.;
• викладач педінституту — 120–250 крб.;
• лікар — 110–180 крб.

Якби людина витрачала всі свої доходи лише на житло, однокімнатна квартира коштувала приблизно 23 середні місячні зарплати, а двокімнатна — майже 40 зарплат.

Втім, переважна більшість мешканців новобудов квартири не купувала. Їх безкоштовно надавала держава або підприємства після багаторічної праці та перебування в житловій черзі. Саме тому кожне новосілля ставало визначною подією для всього міста.

Ворожі обстріли сьогодення

Будинки, які у 1966 році символізували післявоєнне відродження, сьогодні самі стали історією. Особливо промовистою є доля будинку по нинішній вулиці Терещенків, 53. Його мешканці зустріли ювілей зовсім не так, як перші новосели. Через близькість до автовокзалу він неодноразово опинявся в зоні російських атак.

У червні 2026 року російський ударний безпілотник атакував район автостанції «Глухів»: було пошкоджено будівлю автовокзалу, сусідню Миколаївську церкву, поранено 4 мирних жителів. Менш ніж за два тижні безпілотник типу «Молнія» вибухнув біля аптеки навпроти будинку, а вибуховою хвилею були пошкоджені його вікна та фасад сусідніх будівель.

Шістдесят років тому ці будинки були символом нового, мирного життя, індустріального розвитку та впевненості у майбутньому. Сьогодні вони стали ще й символами стійкості прикордонного Глухова, який, попри щоденні загрози, продовжує жити, пам’ятати свою історію та берегти архітектурну спадщину.