До 70-річчя з дня смерті Григорія Львовича Сапітона – українського педагога та директора Глухівського учительського інституту в 1947 – 1952 роках.

Складний як українська історія першої половини ХХ століття, життєпис Григорія Сапітона раніше досліджували колеги – кандидат історичних наук Ірина Мошик – генеральний директор Національного заповідника «Глухів» та кандидат історичних наук Ярослав Гирич – доцент кафедри історії, правознавства та методики навчання нашого університету, нині – військовослужбовець ЗСУ. Утім з нагоди пам’яті про таку колоритну особистість якою, безперечно, був Григорій Львович, ми системитзували всю відому про нього інформацію.

Селянське походження та перші роки радянської влади

Нас вдалося встановити день народження Григорія Львовича згідно даних в обліково-послужній картотеці. Отже, народився Гриша 14 (за новим стилем 26) жовтня 1901 року в селі Тупичів тодішньої Тупичівської волості Городнянського повіту на півночі Чернігівської губернії (з 2017 року його рідне село – центрі Тупичівської сільської територіальної громади Чернігівського (до 2020 року – Городнянського району) Чернігівської області) у селянській родині. Про перші два десятиліття мало що відомо. Згідно інформації з особової справи, зо зберігається у відомчому архіві Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка відомо, що влітку 1921 року Григорій Сапітон закінчив учительські курси та отримав фах учителя семирічної школи. Молодий і здібний педагог з молодецьким запалом узявся до навчання сільських дітей молодої радянської держави, ще не знаючи, що вона поламає йому професійне та наукове зростання та позбавить здоров’я. Протягом 1921–1922 навчального року він працює вчителем початкової школи у сусідньому із рідним селом Вихвостів Чернігівської губернії. Саме в цьому селі влітку 1905 року під час революційних подій сталася так звана Вихвостівська трагедія, очевидно свдком якої був і 4-річний Гриша. Заможні селяни внаслідок нападок та грабувань на власні та поміщицькі садиби восени цього ж року вчинили над незаможними селянами криваву розправу.

12 вересня 1922 року Г. Сапітона призвали на військову службу до лав РСЧА, яку він до 1924 року, як червоноармієць-політосвітній робітник, проходив у 136-му полку, розквартированому в м. Миколаїв.  Після демобілізації у військовому званні техінтенданта І рангу (капітана інтендантської служби) 23-літній офіцер задумав про підвищення власних знань, тому в 1924 році вступив на навчання на фізико-математичний факультет Чернігівського інституту народної освіти, який закінчив 1927 року за спеціальністю «викладач фізики і математики».

Викладацька діяльність та сталінські репресії

У 1927–1930 років Григорій Львович працював викладачем фізики та електротехніки в профтехшколі селищі Добрянка (з 2020 року – центрі однойменної селищної громади), що на самому півночі Чернігівщині на кордоні з Білоруссю. Активного педагога відразу помітили владці й почали залучати до громадського життя радянської держави. Так, у 1927 році його призначили головою Добрянського районного комітету робітничої освіти. Наступного  1928 року його обрали депутатом Добрянської селищної ради. Також, у 1928–1930 рр. – він входив до складу Чернігівського окружного комітету робітничої освіти.

Однак, 1 вересня 1930 року переїхав до Шостки, де в 1930–1931 навчальному році працював асистентом Шосткинського хіміко-технологічного інституту. Не пробувши довго в новому регіоні, на початку вересня 1931 року переїхав до Чернігова, де наступний 1931–1932 навчальний рік пропрацював асистентом Чернігівського інституту соціального виховання. У 1932 році знову повернувся на історичну Глухівщину, на цей раз надовго. Спочатку, з вересня 1932 по 23 травня 1934 року працював доцентом Глухівського сільськогосподарського інституту.

Потрапивши «під роздачу» під час кампанії масової партійної чистки» Г. Сапітон зазнав безпідставної критики та гонінь. Звинувачений «у відсутності достатнього ділового зв’язку в своїй роботі та небажанні стати вище своїх зоологічних інтересів» був змушений рік перебувати без роботи та найголовніше, довге, без улюблених наукових пошуків.

Тільки через деякий час, у 1935 році, він перейшов до Глухівського технікуму механізації сільського господарства, де обійняв посаду завідувача учбової частини та викладав електротехніку. Через два роки знову змінив місце роботи: у 1937–1939 роках обіймав посаду завідувача учбової частини Глухівської школи №3. Також за сумісництвом з 1 вересня 1938 року почав працювати викладачем фізики в Глухівському учительському інституті, до якого повністю перейшов в 1939 році. Якраз у перший день другої світової війни 1 вересня 1939 року був призначений старшим викладачем фізики та деканом фізико-математичного факультету Глухівського учительського інституту. Продуктивну педагогічну діяльність перервав початок фашистської окупації Глухівщини 27 серпня 1941 року.

Евакуація під час війни та важкі післявоєнні роки у Глухівському інституті

Упродовж 1941 – 1944 років Григорій Сапітон перебував у евакуації, де з 21 жовтня 1941 року працював викладачем електротехніки Дятьковського склокерамічного технікуму в місті Вольську Саратовської області, евакуйованого з Брянської області. Одночасно з 1 жовтня 1942 по 10 жовтня 1943 рік за сумісництвом працював викладачем фізики Вольського учительського інституту (з 1999 року – Вольське педагогічне училище імені Ф.І. Панфьорова).

 Сапітон серед студентів та викладачів фізико-математичного факультету Глухівського учительського інституту. 1944 рік

З поверненням радянської влади на Глухівщину восени 1943 року за викликом народного комісаріату освіти Української РСР прибув з евакуації у розпорядження Глухівського учительського інституту та 17 лютого 1944 року знову обійняв посади старшого викладача фізики, завідувача кафедри фізики та декана фізико-математичного факультету (завідувача фізико-математичного відділу) Глухівського учительського інституту. Разом із ним приїхала й дружина та колега Єлизавета Михайлівна Сапітон, яка працювала викладачкою математики в учительському інституті Глухова.

У 1945 році Г. Спатон вдруге став членом сталінської ВКП(б) та був нагороджений медаллю «За трудовую доблесть».

1 вересня 1947 року вченого було призначено директором Глухівського учительського інституту. У 1949 році до 75-річчя Глухівського учительського інституту він активно вивчав минуле глухівского вишу, зокрема, переписувався з його відомими випускниками (С. М. Сергєєвим-Ценським) та став автором рукопису з історії Глухівського закладу вищої освіти.

Повторні репресії початку 1950-х років та смерть

Здавалося наслідки репресій середини 1930-х років уже були позаду: знову із захопленням почав займатися улюбленою наукою. Так, 1950 року Григорій Львович склав кандидатські іспити з педагогіки. Працював над написанням кандидатської дисертації. Професійно викладав в учительському інституті фізику та методику фізики. Однак знову став жертвою повторних репресій та сфабрикованих справ Сталіна в рамках триваючих кампаній боротьби з «підлабузництвом перед Заходом» і «безрідними космополітами».

Напередодні «ночі страчених поетів», коли за сфабрикованою за наказом Сталіна справою про антирадянську діяльність Єврейського антифашистського комітету в СРСР було розстріляно 13 підсудних, Г. Сапітона звільнили з посади директора. Єдине, що з 8 серпня 1952 року Григорій Львович не став хоч знову безробітним. Так, він був звільнений з посади директора Глухівського учительського інституту з формулюванням «як такий, що не забезпечив керівництва інститутом», але продовжував працювати у закладі на посаді завідувача та старшого викладача кафедри фізики. На початку 1953 року брав 10-денне наукове відрядження для роботи в Київському республіканському історичному архіві для написання дисертації. З листопада 1953-го по січень 1954 років перебував у творчій відпустці для завершення роботи над дисертацією.

Однак здоров’я було вже давно підірване внаслідок утисків, заборон та пересоідувань. Помер Григорій Сапітон 29 січня 1954 року на 53-му році життя. Похований на Вознесенському кладовищі міста Глухова на Сумщині.