Надзвичайно важливою цьогорічною подією в історичній науці стало видання першого тому “Ревізій Конотопської сотні 30 – 40-х рр. ХVIIIст.” та “Місто Конотоп у матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765 – 1769 років” (упорядник Олександр Тригуб). Ознайомлення з цими виданнями дає нам змогу краще дізнатись про Конотоп як сотенне місто козацької держави Гетьманщини.
У цих актуальних і для нашого часу книгах маємо відомості про структуру землеволодіння Конотопської сотні Ніжинського полку, участь козаків у походах, їх генеалогію, соціалогічну інфраструктуру. Виразно видно і зубожіння та обезземелення населення краю, як наслідок політики московських окупантів на ослаблення гетьманської України настільки, щоб вона ніколи не могла й мріяти про якись сепаратизм після гетьмана Івана Мазепи. Весь тягар війни з Туреччиною 1735 – 39 рр. ліг на Гетьманщину. Це як безпосередня участь українських козаків у походах, так і постачання провіанту, підвод, волів, коней. За моїми підрахунками у Конотопській сотні в 1736 році «нищетних» родин козаків було 308, а у 1738 році їх стало вже 863 [1]. Розорення козаків можна спостерігати на прикладі родини Петра Шрамка, який у 1732 р. був «можногрунтовий», у 1737 р. став «малогрунтовим», – «найміт в команде Селецкого», а в 1745 р. опинився серед «нищетних»[2,3,4]. За час війни з Гетьманщини було забрано 157 тис. 300 козаків, 205 тис. селян для обозу. Із них загинуло 34 тис. 200 людей, що становить дуже великий відсоток [5]. Тому в Ревізіях ми бачимо так багато вдовиць.
Поряд з економічним занепадом Гетьманщини політика Московії була спрямована і на її зросійщення. У своїй таємній інструкції генерал- губернаторові Петру Румянцеву Катерина ІІ ставила завдання “ викорінити серед українців погляд на себе, як на народ цілком відмінний від москалів”[5]. І за своє правлінння краєм протягом 20 років йому, як писав історик Дмитро Дорошенко, вдалось перевести Гетьманщину на становище звичайної російської провінції.
Одним із методів було, на мою думку, зросійщення українців шляхом зміни їх прізвищ на російські. Це виразно доводить порівняння козацьких прізвищ у “ Ревізіях Конотопської сотні 30-х – 40-х років. Треба зауважити, що Ревізії багаті неймовірно цікавими і дотепними, колоритними козацькими прізвищами та прізвиськами (Опанасиха Баклайка, Вовдя Іваниха Кусачая), забутими давніми іменами (Леско, Юско, Тишко, Процко, Дацко, Хвесюн, Омелко, Ониско, Филон, Хвенко, Кирик, Луцик, Грипко, Демко, Хвеско, Васко, Стецко, Процик, Степко, Горда, Калин, Панко, Радко, Харко, Конон). У Ревізії 1747 р. є козаки Приймаки, Іван, Петро, Федір. У “Генеральному описі”, так званому Румянцевському, маємо відомість про володіння значкового товариша Ніжинського полку Пилипа Приймакова ( в тексті вже Филип),який живе “на місті іздрєвлі козачом, наслідствєнном ему от матки єго, котороє она купила в 1723 году…” Тут же йдеться про “пахотну землю” Приймакова,наслєдствєнную от єго прєдков. Тобто цей Пилип, козак з роду Приймаків, стає Филипом Приймаковим [6].У купчих записах про продаж землі та іншої власності фігурує військовий товариш Андрій Козюра. У Відомісті про землеволодіння його дружина Устина, що “живет на місті іздрівлі козачем, наследственном по її мужа предкам, записана як Козюріна [7].У записах про купівлю грунту, сіножаті в 1742, 1746, 1749 рр. Козаком Андрієм Сердюком. А вже в 1767 р.[8] запис про продаж власного плецу Домнікою Сердюковою “Андрія Сердюка жена”. “вместо матки своєй Домникиї, також і за себе в согласіє оной продажи подписал и печать приложил полковой ніжинський канцелярист Яков Сердюков”.У козака Попівської сотні Лукяна Маленка – син Лукянов Афанасій[9]. Підписи в документах засвідчує знаковий товариш Іван Левченков. Творення прізвищ дітей за російським зразком з імені батька привело до заміни цікавих, часто колоритних, які я зауважила в Ревізіях, на однотипні. До слова, там я практично не знайшла жодного російського. Показовий опис мешканців шпиталю при Георгіївській церкві в «Генеральному описі», уродженців Конотопу 40-60 років: Яким Ничипоров, Михайло Артемов, Іван Филипов, Агафія Федорова, Матрона Іванова [10].
Цікаво, що ще в 1737 р. вживались звертання пан, пані[11] . “І той увесь грунт…продала я его милості пану Данилу Кандибі , знатному бончуковому товаришу, паній его і наслєднікам у вічніє часи”, – написано у купчій козачки Парасковії Савченкової. До слова, у Ревізіях – козаки Савченки…
Аналізуючи метричні книги при конотопській Миколаївській церкві [12], я наглядно побачила, як в записах про шлюб чи народження козаки Сиваші ставали Сивашевими, Зимовці – Зимовцовими. Як наслідок вже у 1920 році в переписі дружина козака Петра Зимовця козачка Анна втратила дівоче прізвище Матюха, не стала по чоловікові Зимовець, а записана певно за іменем батька Савина. Отак стиралась та різниця, про яку писала Катерина ІІ і творилось “рускоє насєлєниє,”яке прийшли звільняти московські бузувіри, творився “рускій мір”. Згадаймо оті зразки бланків, бюлетенів, де петрови, сидорови, іванови.
Рашисти, взагалі заперечуючи існування нас як окремої нації, нищать нашу історичну, культурну спадщину, спалюють бібліотеки. Тож маємо зараз писати, видавати, читати книжки. Це теж один із фронтів нашого спротиву.
Джерела та література
1.Ревізії Конотопської сотні 30 – 40-х рр. ХVIIIст. /упорядник Олександр Тригуб. – К.: Кліо, 2022. – С. 77.
2.Там само. – С. 27.
3.Там само. – С. 102.
4.Там само. – С. 270.
5.Дорошенко Дмитро. Нарис історії України. Том 2. К.: Глобус. – 1992. – С. 193.
6.Місто Конотоп у матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765 – 1769 років /упорядник Олександр Тригуб. – К.: Кліо, 2023. – С. 719.
7.Там само. – С. 39.
8.Там само. – С. 153.
9.Там само. – С. 770.
10.Там само. – С. 106.
11.Там само. – С. 306.
12. ДАСО. – Ф. 900.
