Яким був Глухів сорок років тому? Де жили й працювали його мешканці, що будували в місті та селах, які підприємства визначали економічне життя краю? І як події 1986 року позначилися на Глухівщині?
Місто, яке продовжувало будуватися
У середині 1980-х років Глухів був важливим промисловим і адміністративним центром півночі Сумщини. Місто мало розгалужену мережу підприємств, закладів освіти, медицини й культури, однак житлова проблема залишалася однією з найгостріших. На початку 1986 року на квартирному обліку в Глухові перебувала 2331 сім’я. Ще близько 350 сімей очікували на кооперативне житло.
Упродовж року в місті ввели в експлуатацію 12 тисяч квадратних метрів житла. Одночасно планували нові будівельні проєкти: 90-квартирний будинок для малосімейних працівників на вулиці Ковпака, 70-квартирний будинок житлового кооперативу на вулиці Ціолковського, 55-квартирний будинок для працівників МПМК-7 на вулиці 40 років Перемоги, а також третю чергу 180-квартирного будинку для працівників «Глухівхімбуду».
Місто мало розвиватися й далі. У 1986–1987 роках розробляли проєкт нового південно-східного мікрорайону, розрахованого на 20 тисяч мешканців. Тут передбачали житлові будинки, школи, дитячі садки та інші об’єкти соціальної інфраструктури. Таким чином, Глухів середини 1980-х років був містом, яке активно змінювало свій вигляд: поруч зі старою малоповерховою забудовою з’являлися нові мікрорайони та багатоповерхівки.
Студенти як будівельники
Характерною рисою радянської доби була участь студентської молоді у великих будівельних проєктах. У травні 1986 року студентський будівельний загін «Альтаїр» Глухівського педагогічного інституту розпочав роботу на будівництві 73-квартирного будинку на тодішній вулиці Карла Маркса, 30 — нині це вулиця Інститутська.
До загону увійшли студенти другого і третього курсів. Під керівництвом Олександра Курка вони виконували роботи на будівництві, а за 1986 рік освоїли 400 тисяч карбованців на цегляній кладці. Будинок завершили восени 1987 року. 17 квартир у ньому призначалися для викладачів педагогічного інституту. Цей епізод добре ілюструє тогочасну систему організації праці й побуту: студенти влітку не лише заробляли, а й ставали учасниками масштабних державних будівельних програм.
Промисловий Глухів: верстати, електроніка і великі плани
Промисловість залишалася основою економічного життя міста. Серед важливих підприємств Глухова були завод агрегатних вузлів, «Електропанель», завод засобів обчислювальної техніки, підприємства харчової та переробної промисловості.
Показовою була ситуація на Глухівському заводі агрегатних вузлів. У середині 1980-х років його продукція надходила до понад 60 міст Радянського Союзу. У 1986 році обсяг виробництва становив майже 10 млн карбованців, а на підприємстві працювали 30 верстатів із числовим програмним управлінням. Для невеликого за сучасними мірками міста це був досить високий рівень технологічного оснащення.
Не менш амбітними були плани розвитку заводу засобів обчислювальної техніки. На його розвиток передбачали 36 млн карбованців інвестицій, а одним із напрямів спеціалізації мало стати виробництво гнучких магнітних дисків для електронних комплексів. Підприємство було пов’язане і з виконанням загальноукраїнських планів виробництва товарів народного споживання.
Працювала в Глухові й фабрика з переробки вторинної сировини. У 1986 році на ній було зайнято близько 170 людей. Підприємство виготовляло обтиральне ганчір’я, будівельну паклю та інші матеріали.
За статистичними показниками стояли тисячі конкретних людей — робітників, інженерів, технологів, водіїв, майстрів, бухгалтерів, працівників заводських їдалень, гуртожитків і дитячих закладів.
Медицина: будівництво лікарні «на полі»
Зростання міста вимагало розвитку системи охорони здоров’я. У 1986 році неврологічне відділення Глухівської центральної районної лікарні мало вже 50 ліжок — проти 30 на початку його існування. Завідував відділенням Віталій Дмитрович Подорван.
Водночас у місті тривало будівництво нового лікарняного комплексу, який у побуті називали лікарнею «на полі». Проєкт передбачав лікарню на 250 ліжок та поліклініку на 360 відвідувань за зміну. Будівництво розпочалося ще 1984 року. Завершити його планували у 1986-му, однак роботи затягнулися. Новий комплекс відкрили лише на початку 1989 року. Тож для глухівської медицини 1986-й став радше роком очікування масштабного оновлення.
Як змінювалися села Глухівщини
Будівельні процеси відбувалися не лише в районному центрі. Упродовж одинадцятої п’ятирічки в селах Глухівського району ввели в експлуатацію 19 470 м² житла, клуб на 300 місць, два дитячі садки на 135 місць, магазини, медпункти, гуртожитки, їдальні, лазні, стадіони та близько 50 км внутрішньогосподарських автомобільних доріг.
На 1986 рік планували ще 11 745 м² громадського житла, 12 об’єктів соціально-культурного призначення та 5 300 м² індивідуального житла. У Сварковому будували дитячий садок на 90 місць. Планувалося відкрити його ще 1986 року, однак фактично заклад запрацював у квітні 1987-го. В Улановому закладали фундаменти житлових і побутових об’єктів, планували комплексний пункт побутового обслуговування, аптеку, гуртожиток та їдальню. У Слоуті 1986 року збудували й урочисто відкрили новий торговельний центр.
У Заруцькому передбачали будівництво 16-квартирного будинку для працівників вапнякового заводу, а в Шалигиному — ще одного 16-квартирного будинку. Між Землянкою і Гутою прокладали понад чотири кілометри асфальтованої дороги.
Усе це свідчить про характерну для радянського періоду модель розвитку сільських населених пунктів: разом із житлом передбачалося створення магазинів, клубів, дитячих садків, доріг і побутової інфраструктури.
Чорнобиль: Глухівщина у вирі катастрофи
26 квітня 1986 року стало межею між «до» і «після». Аварія на Чорнобильській атомній електростанції змінила життя мільйонів людей. Глухівщина також опинилася серед територій, мешканці яких були залучені до подолання наслідків катастрофи.
Влітку 1986 року будівельників із Сумщини направляли на спорудження нового житла для евакуйованих. За урядовими рішеннями в Паськівщині Яготинського району Київської області планували звести 200 будинків садибного типу для переселенців. У Паськівщині працював студентський загін «Буревісник», учасники якого спорудили три будинки для нових мешканців села. Про роботу студентів повідомляла тогочасна українська преса.
Отже, Чорнобиль для Глухівщини був не лише повідомленням із центральних газет. Він увійшов у життя конкретних людей — будівельників, студентів, водіїв, медиків, військовослужбовців, а згодом і переселенців.
«Співзвуччя», парк і перші комп’ютери
Повсякденність Глухова 1986 року не обмежувалася промисловістю, будівництвом і планами п’ятирічки. Цього року в місті створили молодіжний клуб «Співзвуччя», а з 1 грудня почав діяти державний парк культури і відпочинку. Для молоді це були нові простори для спілкування, музики, танців і дозвілля.
Ще однією прикметою епохи стала поступова комп’ютеризація освіти
У Глухівському державному педагогічному інституті вже функціонував спеціалізований кабінет інформатики й обчислювальної техніки, де було встановлено вісім комп’ютерів. Сьогодні ця цифра може здаватися незначною. Однак у 1986 році персональний комп’ютер був для більшості людей незвичною і малодоступною технікою.
Особливо цікаво, що в одному місті одночасно існували підприємство, пов’язане з виробництвом засобів обчислювальної техніки, та педагогічний інститут, де майбутні вчителі вже знайомилися з комп’ютерами.
Повсякденність 1986 року
За цифрами статистичних звітів легко втратити головне — звичайне життя людей. Вранці глухівчани поспішали на заводи, до лікарень, шкіл, інституту, магазинів та установ. Діти йшли до шкіл і дитячих садків. Студенти навчалися, а влітку частина з них вирушала до будівельних загонів. Хтось роками стояв у квартирній черзі, а хтось уже отримував ключі від нової квартири. Поруч зі старими приватними будинками виростали багатоповерхові мікрорайони.
За зовнішньою стабільністю вже проглядалися проблеми радянської системи — дефіцит окремих товарів, житлові черги, бюрократія, залежність від централізованого планування та хронічна незавершеність частини будівельних проєктів. Після квітня 1986 року до цього додалося слово, яке назавжди змінило українську історію, — Чорнобиль.
Народжені у 1986-му
Поглянути на історію року можна не лише через статистику й документи, а й через долі людей, які саме тоді народилися. Діти 1986 року були останнім поколінням, чиє раннє дитинство припало на Радянський Союз, але дорослішали вони вже в незалежній Україні. Серед уродженців Глухова та Глухівщини 1986 року є люди, чиї біографії стали частиною новітньої історії краю.
Олександр Ступаченко народився 14 лютого 1986 року в Глухові. Навчався у школі № 2, згодом — у школі-інтернаті, здобув професійну освіту. У мирному житті займався підприємництвом. 2016 року став до лав Збройних сил України. Загинув 10 травня 2022 року на Луганщині.
Дмитро Акулін народився 22 січня 1986 року в Заруцькому. Навчався у Соснівці, здобув професію електрика в Глухівському професійно-фаховому коледжі, працював на підприємствах Глухівщини. Навесні 2024 року долучився до ЗСУ. У липні 2025 року помер від тяжких поранень, отриманих на Харківському напрямку.
Василь Фещенко народився 22 січня 1986 року в селищі Червоне — нині Есмань. У дорослому житті став військовослужбовцем. Загинув 31 січня 2024 року поблизу Синьківки на Харківщині.
Олександр Новиков народився 28 серпня 1986 року в Кореньку. Здобув професію водія, у мирно му житті працював переважно в будівельній сфері. Загинув 9 квітня 2025 року на Куп’янському напрямку.
Серед уродженців цього року є і представники науки. Ігор Верещагін, який народився 22 лютого 1986 року в Суходолі, став кандидатом сільськогосподарських наук і науковцем у галузі селекції та насінництва льону.
Так історія одного року розкривається через долі людей — робітників, науковців, підприємців, учителів і військових.
Глухівський педінститут: освіта, наука і краєзнавство
1986 рік був важливим і для освітнього життя міста. Для майбутнього історика Валерія Бєлашова 1986–1987 роки стали періодом наукового становлення. Навчаючись в аспірантурі Київського державного педагогічного інституту, він працював з архівними матеріалами та дедалі більше зосереджувався на історії Глухова як колишньої гетьманської столиці.
Глухівський педагогічний інститут у цей період розвивав гуманітарні, філософські, природничі та спортивні напрями освіти. Водночас студенти залишалися активними учасниками суспільного життя: працювали у будівельних загонах, допомагали споруджувати житло та брали участь у роботах, пов’язаних із подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи.
Глухівщина на порозі нової епохи
Якщо подивитися на Глухівщину 1986 року з відстані чотирьох десятиліть, перед нами постає суперечлива картина. З одного боку — будівельний і промисловий оптимізм: багатоповерхівки, нові мікрорайони, підприємства, верстати з числовим програмним управлінням, комп’ютери в педагогічному інституті, дитячі садки, магазини та дороги в селах.
З іншого — проблеми радянської системи: житлові черги, дефіцит, бюрократія, централізоване планування та незавершене будівництво.
А над усім цим — Чорнобиль, який показав, наскільки крихким може бути відчуття стабільності. 1986 рік став для Глухівщини не просто ще одним роком радянської п’ятирічки. Він виявився точкою, де перетнулися дві епохи.
Ще діяла радянська система, місто будувало нові мікрорайони, заводи виконували державні плани, а молодь вступала до педагогічного інституту. Проте після Чорнобиля дедалі очевиднішими ставали суперечності цієї системи. Попереду були перебудова, розпад Радянського Союзу та проголошення незалежності України.
Тому для історії Сумщини 1986 рік — це своєрідний часовий рубіж, який дозволяє побачити край напередодні великих змін: ще радянський, але вже на порозі нової історичної доби.
