80 років тому, у 1946 році, на Сумщині розпочався новий етап відновлення системи медичної допомоги після Другої світової війни. Одним із показових прикладів цього процесу стала Глухівська центральна районна лікарня, де того року було організовано терапевтичне відділення. А 70 років тому, у 1956-му, в Глухові з’явилася окрема дитяча лікарня. Історія цих двох медичних служб показує, якою ціною повоєнна Сумщина поверталася до нормального життя та як упродовж наступних десятиліть формувалася сучасна система охорони здоров’я області.

Повоєнна Сумщина: відбудова починалася з найнеобхіднішого

1946 рік був першим повним роком після завершення Другої світової війни. Для Сумщини це був час масштабної відбудови. Міста й села поверталися до мирного життя, відновлювалися підприємства, школи, транспорт, житловий фонд.

Не менш важливим завданням було відновлення медичної мережі. Війна завдала значної шкоди лікувальним закладам області. Бракувало приміщень, медичного обладнання, медикаментів, палива та кваліфікованих кадрів. У багатьох місцях лікарі та середній медичний персонал працювали в надзвичайно складних умовах.

Показовою є ситуація в Глухові. За даними історичного нарису «Глухівська центральна районна лікарня», у 1941–1943 роках будівлі лікарні та інших лікувальних закладів перебували в аварійному й напівзруйнованому стані. З 1946 року розпочалося системне відновлення матеріальної бази охорони здоров’я Глухівщини.

Саме того року тут організували терапевтичне відділення на 35 ліжок. Його першим завідувачем став Вадим Васильович Михайловський, лікарями-ординаторами працювали Т. М. Болдовська, М. М. Фішкіна та Є. С. Кожемяченко. Ця історія характерна для всієї повоєнної Сумщини: медичну систему доводилося не просто розвивати — її потрібно було буквально відбудовувати.

Коли лікарня не мала опалення

Перші повоєнні роки особливо добре показують реальні умови, в яких працювали медики. Глухівське терапевтичне відділення розташовувалося у старій будівлі. Війна її не зруйнувала повністю, однак були вибиті вікна, які заклали цеглою.

Будівля не опалювалася. Медичні працівники самі приносили дрова з дому, коли йшли на роботу. Цей факт може здатися неймовірним сучасному читачеві. Проте саме такі побутові деталі дозволяють зрозуміти, у яких умовах відновлювалася медична допомога на звільнених від нацистської окупації територіях України.

Терапевтичне відділення на початковому етапі фактично виконувало функції кількох спеціалізованих служб. У ньому було 10 дорослих, 5 дитячих та 10 неврологічних ліжок. Дитячими ліжками опікувалася лікар М. С. Бурьба, неврологічними — Олексій Іванович Михайленко. Такі умови були не унікальними для Глухова. У перші повоєнні роки медичні працівники багатьох районів області працювали там, де було можливим розмістити хворих, використовуючи наявні приміщення, обладнання та транспорт.

Від лікаря-терапевта до спеціалізованої медицини

У 1948 році терапевтичне відділення Глухівської лікарні очолив Браверман, якого глухівчани запам’ятали як авторитетного лікаря. За спогадами, навіть після тяжкої хвороби, яка позбавила його можливості самостійно ходити, він продовжував приймати та лікувати пацієнтів, а до лікарні його привозили на колясці.

Ця історія — одна з багатьох, які демонструють роль особистості лікаря в повоєнній медицині. Адже в умовах дефіциту обладнання та медикаментів професійний досвід медика часто був головним ресурсом, який могла запропонувати пацієнтові лікарня.

Поступово змінювалася й сама медицина. 1959 року в Глухові запровадили електрокардіографію та переливання крові, а згодом — біохімічні методи дослідження. Для районної лікарні це означало перехід до значно сучаснішого рівня діагностики. Електрокардіографія відкрила нові можливості для виявлення серцево-судинних захворювань, а лабораторна діагностика стала важливою складовою лікувального процесу.

Неврологічна служба виросла з терапевтичного відділення

Історія Глухова демонструє ще одну важливу тенденцію — поступову спеціалізацію медичної допомоги. Олексій Іванович Михайленко був першим невропатологом Глухівщини після війни. У 1955 році у складі терапевтичного відділення виділили 5 штатних неврологічних ліжок, а в 1962 році їх стало 10.

У 1966 році на їх основі створили самостійне неврологічне відділення на 30 ліжок. Його очолив О. І. Михайленко. Згодом кількість ліжок збільшувалася: 35 у 1970 році, 40 у 1979-му та 50 у 1986 році. Таким чином, спеціалізована неврологічна допомога, яка сьогодні є звичним компонентом лікарняної системи, починалася фактично з кількох ліжок у складі терапевтичного відділення.

Якщо перше повоєнне десятиліття було часом відновлення, то 1960-ті стали періодом масштабного розвитку. У Глухові в 1966 році був збудований новий двоповерховий корпус лікарні. Терапевтичне відділення розмістили на першому поверсі. Протягом 1964–1966 років у лікарні з’явилися нові корпуси, господарські приміщення та пральня, розширювалася спеціалізована допомога.

Терапевтична служба вже не була лише місцем, де лікували «все підряд». Навколо неї формувалася система окремих спеціалізованих напрямів. Це був характерний для радянської медицини процес — укрупнення лікарень, збільшення кількості ліжок, розвиток спеціалізацій та оснащення новою технікою.

70 років дитячій лікарні Глухова

Окремою сторінкою цього процесу стала дитяча медицина. У перші повоєнні роки діти лікувалися у складі терапевтичного відділення. У 1953 році для них виділили дві окремі палати.

А в 1956 році у Глухові організували дитячу лікарню на 25 ліжок із поліклінічним відділенням. Її першим головним лікарем стала С. М. Кац. Так у 2026 році виповнилося 70 років від створення цієї дитячої лікарні. Її поява була важливою не лише для Глухова, а й для навколишнього сільського населення, адже районні лікарні забезпечували медичною допомогою значні території.

У 1963 році дитячу лікарню добудували та збільшили до 50 ліжок, а в 1978 році дитяче відділення вже мало 60 ліжок. Таким чином, розвиток дитячої медицини йшов тим самим шляхом, що й інші напрями: від кількох дитячих ліжок у складі терапевтичного відділення — до самостійної спеціалізованої служби.

Тетяна Болдовська та покоління глухівських терапевтів

Важливу роль у розвитку терапевтичної служби відіграла Тетяна Михайлівна Болдовська. Вона була лікарем-ординатором ще в першому терапевтичному відділенні, створеному у 1946 році, а з 1964 до 1976 року очолювала його. Її професійний шлях фактично охопив усю епоху перетворення повоєнної медицини: від старої неопалюваної будівлі до нового лікарняного корпусу.

Фотографія Т. М. Болдовської з колегами 1974 року збереглася в історичному нарисі «Глухівська центральна районна лікарня». На цьому знімку — вже зовсім інша медицина, ніж у 1946 році.

Від великої районної лікарні до сучасної системи

У другій половині ХХ століття лікарняна мережа Сумщини продовжувала розвиватися. Районні лікарні ставали багатопрофільними медичними закладами, зростала кількість спеціалізованих відділень. Показовим є масштаб Глухівської ЦРЛ. У 1989 році тут ввели в дію головний п’ятиповерховий корпус.

А до 1995 року стаціонарний фонд лікарні становив аж 730 ліжок. У штаті було 218,5 лікарських та 500,5 ставок середнього медичного персоналу. Після реорганізації системи охорони здоров’я кількість ліжок скорочувалася: до 400 у 1996 році та 330 у 1998-му.

У 1998 році терапевтичне та кардіологічне відділення об’єднали. Нове відділення розрахували на 60 ліжок — 50 терапевтичних та 10 кардіологічних. Ці зміни відображали вже іншу епоху — період реформування системи охорони здоров’я незалежної України.

Через 80 років після створення терапевтичного відділення та 70 років після відкриття дитячої лікарні ці історії нагадують: розвиток медицини починається не лише з нового обладнання чи сучасної будівлі. Він починається з людей, які готові працювати й допомагати іншим навіть у найскладніших умовах.