Субота, 29 жовтня 2011 03:00

Іванущенко Геннадій. Націоналістичне підпілля на Роменщині в роки ІІ Світової війни

Іванущенко Геннадій
Клуб залізничників м. Ромни, де збирались учасники підпілля ОУН Клуб залізничників м. Ромни, де збирались учасники підпілля ОУН

Про унікальність цього краю відомо багато. Якщо Галичину у свій час називали „П`ємонтом України”, то Роменщину справедливо буде вважати „Берегинею українського духу” Сумщини. Свідомо чи несвідомо, при створенні області у 1939-му, їй було передано територію з давніми традиціями визвольної боротьби. Тому імена гайдамацького ватажка Семена Гаркуші, кошового Петра Калнишевького, революціонера Олександра Коваленка, повстанського отамана Луки Клітки та багатьох інших видатних українців, чиє життя пов`язане з Роменщиною, були для жителів цього краю не тільки предметом гордості, а й джерелом історичної пам`яті, наснаги у боротьбі з поневолювачами. Крім того, міцною основою українського буття залишалося селянство, яке, незважаючи на всі лихоліття комуністичного режиму, завжди становило в загальній своїй кількості здорове середовище національного консерватизму, традицій та нездоланного прагнення до волі.

 

Перед початком Другої Світової війни на Роменщині активізується діяльність національної інтелігенції. Після голодомору та репресій, розгрому українського наукового і культурного життя, з`являється надія на визволення України від більшовизму. І пов`язується вона не з якоюсь зовнішньою силою, а зі створенням Української Самостійної Соборної Держави. Ось як писали 17 грудня 1938 року прем`єр-міністрові новоствореної Карпатської України Августину Волошину уроджені Роменщини, яких після довгих перипетій повстанської боротьби доля закинула до далекого Ірану: „Вельмишановний батьку. Ми, троє українців-націоналістів, чиї автобіографії Ви знайдете при цьому листі, звертаємося до Вас, як до рідного батька, як до єдиної людини, що може нам допомогти, із проханням дати нам дозвіл в`їзду до того шматка Рідної Землі, що є тепер під Вашою Високою Опікою, або, як це неможливо, то надати нам право бути підданими Карпато-Української Держави...1

Якщо говорити про настрої значної частини населення Роменщини перед війною і на її початку, то вони яскраво ілюструються протоколами допитів сотень репресованих мешканців краю, які свідчили, що у разі війни багато людей повернуть зброю проти радянської влади. Отже, стихійне невдоволення російсько-більшовицьким режимом повинно було увійти в організоване русло при наявності політичної сили, здатної очолити боротьбу українців за свою державу.Такою силою на початку війни була Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери.

        На сьогодні встановлено, що ОУН-Б скористалася з подій вересня 1939 року, коли внаслідок пакту Молотова - Ріббентропа з`явилася можливість під виглядом переселенців з території Західної України відправляти на Схід своїх зв’язкових. Такі люди інформували населення про мету ОУН та налагоджували контакти з колишніми учасниками визвольної боротьби 1917-1920-х, та повстанського руху 20-30-х років.30 червня 1941 року у Львові ОУН-Б проголошує Акт Відновлення Української Держави. Незважаючи на репресії гітлерівців, на Схід вирушають три похідні групи ОУН, одна з яких – Середня, під проводом Миколи Лемика,  рухалася через Полтавщину. Учасник однієї з груп – „Остап” (справжнє прізвище цього героя залишилось невідомим), прибувши зі Львова до Лубен 2, а потім до міста Ромни, розпочав створення підпільного бандерівського осередку, який згодом перетворився в районну організацію ОУН. Про це  дізнаємося зі спогадів одного з підпільників, уродженця с. Салогубівка Роменського району Володимира Мазура: „На Лівобережжі України у містах Ромен та Суми друг Остап із революційної ОУН організував підпільний український загін. Юнаки і дівчата, між якими були і деякі учорашні комсомольці, збирали розкидану на полях зброю, відбили чимало автоматів у сутичці з червоними парашутистами. Вони створили хори і роз`їзджали по селах, де розучували з населенням повстанські і революційні пісні... Наші підпільники на Наддніпрянщині зупиняли німецькі ешелони з людьми, яких силою везли на німецьку каторгу, і випускали їх на волю... ”3 Мазур згадує, що одним з місць зібрання націоналістичного активу, був клуб залізничників у Ромнах. Клуб залізничників (фасад перебудовувався після війни) - місце зібрання учасників підпілля ОУН

      Інший учасник бандерівської групи В. Рижевський стверджує, що націоналістичне підпілля діяло не тільки в самих Ромнах. Приїздили зв’язкові з Кривого Рогу, де діяв колишній радянський в’язень, поет і журналіст Михайло Пронченко, пов’язаний із д. Остапом. На Засуллі створився невеликий хор, і перед виступами учасниця групи М.Р. розповідала: „Ми вже мали свою Українську Державу і будемо мати, коли  заходимось „громадою обух сталить” та будити Волю”. Вона говорила, що у Львові було вже проголошено український Уряд. Той хор їздив по селах Сумщини і Полтавщини. На летючці, яку ми розповсюджували /а п. Віктор їздив із хором і по селах, де дівчата-хористки роздавали або ж підкидали під лавки різні летючки, щоб ніхто не знав, де вони взялися/, був з одного боку малюнок Тараса Шевченка в рамочці з квітами, а з другого напис „Хай живе Самостійна Україна” та великими чорними літерами ім’я: СТЕПАН БАНДЕРА (...) на заклик д. Остапа молодь потаємно збирала різну зброю, у більшості совєтського зразка. Але в однім домі під дахом, у коробці, що йде під черепицею, я бачив велику пачку німецьких гранат із дуже довгими ручками. Господар сказав мені, що ця зброя буде скоро потрібна українським воякам, бо сталося так, що Петлюру вбили у Франції, але сюди іде армія Бандери. Два сини того господаря напевно були пов’язані з підпіллям і дещо батькові розповіли, коли дозволив сховати гранати /та ще німецькі!/ проти німців і комуністів!”4, – свідчив В. Рижевський. 

      Під приводом культурницької роботи хору ім. Леонтовича та пропаганди земельної реформи підпільники, за свідченнями М. Чигирина, відвідували Хмелів, Хоружівку, Березівку, Яснопільщину, Хоминці та інші навколишні села: „У Хмелові – багато людей... Усі хочуть знати, як буде далі з землею, хапають листівки, читають... Їдемо назад. Вітер б`є в обличчя і несе сувору романтику наших днів: десь точиться війна в розривах гарматних набоїв, а в села й міста – крізь війну – теплими подихами вривається весна...5 Таким чином, публікуючи в легальній газеті своєрідний звіт про поїздку, з відповідною в часи окупації риторикою, автор створював алібі для себе та товаришів, не вдаючись в подробиці про зміст та характер розповсюджуваних листівок.

      Активними учасниками цієї групи були молоді поети Леонід Полтава, та вже згадуваний Михайло Чигирин. Їх долі схожі на долі двох мільйонів українців, які опинившись у ті роки між гітлерівським та сталінським тоталітарними режимами, були позбавлені права на Батьківщину. Обидва, ховаючись від гестапо, потрапили під облаву і були вивезені з України як остарбайтери. М.Чигирин загинув у Білостоці (Польща) під час нальоту союзної авіації. Його невелика поетична спадщина, створена в окупованих Ромнах, чи, як тоді говорили Ромні, ще чекає на своїх дослідників. Один з віршів М. Чигирина був присвячений другові Остапу, завдяки якому роменці дізналися про Акт 30 червня у Львові:

                                                                      Я ніколи не був у Львові                                                                          

 І не знаю, чи попаду,           

                                                                                  Тільки звідти правду – обнову,                                                                          

     Я викопую, мов руду.               

           Ми в Ромнах. Тут стояв Мазепа!

         І тепер ще пливе Сула.              

                   Простяглися над нашим степом        

Львів і Київ, мов два крила. 

Криє сніг і гаї й діброви,       

 Ти ж нам весну усім прирік:    

Рідний уряд у місті Львові  

Сорок перший карбує рік!    

України не струть сатрапи!   

  Встане Київ – наш голова!

О, спасибі тобі, Остапе,

За новину із міста Льва!

2 лютого (1942 р.) 6

          Леонід Полтава, уродженець с. Вовківці, який  до війни „скуштував” сталінської баланди, стає відомим поетом українського зарубіжжя, редактором кількох видань. Окремі його твори сьогодні перевидані в Україні. В деяких, у завуальованій формі (враховуючи, що окремі учасники ще жили в Україні), він згадує про діяльність націоналістичного підпілля в Ромнах, зокрема, про те, як одного разу з друзями пустили під лід Сули гестапівського шпика 7.  Сам Володимир Мазур, опинившись на заході після війни, стає заступником голови Проводу ОУН. Підпільники мали на Роменщині широку підтримку. Серед симпатиків організації можна назвати керівника роменського театру ім. Леонтовича Степана Шкурата та лідера Глинської інтелігенції Сергія Зінов`єва, розстріляного німцями за підозрою у зв`язках з ОУН 8.Доля самого друга Остапа була трагічною. Він загинув у Кривому Розі від нацистів тоді, коли вони розстріляли  багатьох членів ОУН, в тому числі і поета-патріота  Михайла Пронченка.Таким чином, націоналістичне підпілля в Роменському районі, як і в цілому по Сумщині було викрито і розгромлене німецькими окупантами, але справа, розпочата першими його керівниками не загинула. Окремі роменці під час війни воювали за волю України в лавах Української Повстанської Армії. Серед відомих учасників цієї боротьби відомі такі: (Праворуч вказано дату переходу до УПА, попередню службу в Радянській армії (РА) та іноді – військову спеціальність).

Бораннік Яків (Дубовенко), село Андріяшівка Глинського району; РА. 1.01.1944р.

Баклан Сергій (Горобець), село Нова Гребля Глинського району; РА. 1.01.1944р.

Горобець Микола (Желізняк), село Вовківці Роменського району; РА. 1.01.1944р.

Демидовський Іовлій (Орілець), місто Глинськ; РА. 1.01.1944р.

Діхнич Іван (Гайовий), село Василівка Глинського району; 1.01.1944р.

Каплун Дмитро Іванович (Яровий), село Андріяшівка Глинського району; 1.01.1944р.

Марченко Павло (Вишня), село Волошнівка Глинського району; РА. 1.01.1944р.

Марченко Василь (Травкін), місто Глинськ; РА. 1.01.1944р.

Розанов Ігор (Чорноблук), село Хоминці Глинського району; 1.01.1944р.

Стеценко Олекса (Дубенко), село Левченки Роменського району; 1.01.1944р.

Сирота Віктор (Розбийгора), село Довгополівка Роменського району; 1.01.1944р.

Шевченко Григорій Іванович (Ворона), село Андріяшівка Глинського району; 1.01.1944р.

Юрченко Микола (Діброва), село Анастасівка Глинського району; 1.01.1944р.9

Ці учасники УПА – переважно бійці Військової Округи „Богун”, які 21 - 25 квітня 1944 року стримували наступ військ НКВС в знаменитому бою під Гурбами на межі Рівненської та Тернопільської областей (Бущанський прорив) 10.Після війни окремі учасники боротьби в Західній Україні за завданням Головного Командування УПА стали повертатися в рідні місця. Таким чином, керівництво українського руху Опору планувало закріпити свою ідеологічну та військово-політичну присутність на тих землях, де в період німецької окупації націоналістичне підпілля почало утверджуватись, але зазнало великих втрат у боротьбі з гітлерівським режимом. Серед груп, які діяли на Сумщині найбільшого розголосу набула діяльність невеликої боївки УПА, яка оформилася в липні 1944 року на території Роменського та Недригайлівського районів. ЇЇ очолював уродженець с.Вовківців Роменського району Цуб Микола Іванович. Він мав постійний зв`язок з Головним Командуванням УПА, неодноразово їздив на Рівненщину, звідкіля привозив інструкції про плани наступних дій. Сама група була невеликою – всього 6 чоловік, і складалася в основному з жителів сіл Вовківців та Погожої Криниці, терен яких являв собою основну базу повстанців. Інструктивні наради за участю симпатиків з місцевого населення проводились на хуторі Широкий Яр Роменського району. Завдання цього загону полягало в проведенні збройних акцій проти установ та представників радянської влади. При чому акцентувалася увага на тому, щоб знищувати тільки тих колгоспних активістів, які були відомі своїм жорстоким поводженням з мирним населенням. Під час експропріацій майна колгоспів повстанці вели роз`яснювальну роботу серед населення про мету своєї боротьби11.В ніч з 11 на 12 листопада 1944 року цим загоном було проведено напад на бригаду колгоспу ім. Будьонного (с. Вовківці), такий же наліт було здійснено 15-16 листопада в с. Погожа Криниця. Причому, як повідомляли своє начальство агенти НКВС: “Все награбоване майно і продукти харчування бандою було роздано населенню, яке співчувало їй і надавало всіляку підтримку.”12        

         Після вбивств кількох радянських активістів Недригайлівський та Роменський райвідділи НКВС попрохали допомоги з обласного центру. Було заведено агентурну справу “Автоматчики”. Оперативну групу ББ («борьба с бандитизмом» - рос.) по виявленню і знищенню загону УПА очолив підполковник держбезпеки Юсфін. Для агентурної діяльності органи НКВС завербували одного жителя с. Вільшана Недригайлівського району, який став “учасником ” загону. Крім того, колишній ватажок однієї з кримінальних банд, перевербований працівниками НКВС, одержав агентурну кличку “Гром” і був закинутий в район дій загону Цуба. 16 листопада 1944 року він зустрівся з Цубом біля хутора Ракова Січ Коровинської сільради Недригайлівського району і з того часу регулярно повідомляв своїх господарів про чисельність, місце перебування  та плани партизанів.        В ніч з 12 на 13 грудня 1944 року повстанці ще розповсюджували листівки УПА в Погожій Криниці, Вовківцях і Коровинцях, не знаючи про те, що кожен їхній крок уже контролюється ворожою агентурою. Коли “Гром”, повідомив про заплановані замахи на місцевих партійних керівників – було здійснено операцію відділу ББ по знищенню загону Цуба. 19 грудня 1944 року під час  бою в х. Широкий Яр Роменського району командир  загинув, учасники були схоплені 13. В штаб-квартирі повстанців була захоплена зброя та 60 листівок Головного Командування Української Повстанської Армії. Про подальшу долю арештованих вояків нічого не відомо.        З повідомлень Сумського обласного управління НКВС видно, що на боротьбу з українськими повстанськими загонами були кинуті значні сили каральних органів і партійного активу. Так, тільки в травні 1944 року було проведено 60 суцільних прочісувань в населених пунктах та 6 лісових масивах площею в 58 км.2, завербовано 677 агентів серед місцевого населення, у червні того ж року було організовано для тієї ж мети 18 оперативних бойових груп з числа комуністів, комсомольців, та колишніх радянських партизанів 14. В доповідній записці на ім`я наркома Внутрішніх Справ УРСР Рясного за жовтень 1944 року говорилося про те, що: “вся агентурна сітка, як по відділу ББ, так і по районах області була виключно скерована на викриття контрреволюційного націоналістичного підпілля ”.          

         Таким чином, нещодавно виявлені в архіві УМВС України в Сумській області документи, свідчать не тільки про наявність боївок УПА на Роменщині в кінці війни, а й про значну підтримку їх діяльності серед українського населення.          Окремою сторінкою визвольної боротьби роменців за Українську Державу можна назвати підпільний рух в концтаборах півночі СРСР. Одним з його учасників був поет з м. Ромни Микола Дмитрович Романій. Він з 1947 року входив до таємної Організації Українців Заполяр`я – ОУЗ під псевдом „Ярема” 15. Писав вірші до підпільної табірної преси, налагоджував контакти, проводив агітаційну роботу. Разом з іншими 11-ма членами входив до підпільного центрального комітету, який підготовлював знамените Норильське повстання (весна-літо 1953 р.) 16.          Такі, в загальних рисах, основні моменти історії національно-визвольної боротьби на Роменщині в другій половині ХХ століття. Шлях,  яким прийшов український народ на референдум 1 грудня 1991 року був довгий. Завдячуючи попереднім поколінням борців, які подолали його найважчий відтинок – через гестапівські та енкаведистські катівні, підпілля і розстріли, повстанські загони і табори Піночі – ми маємо сьогодні Україну. Мусимо тепер працювати над тим, „щоб думки, жертви і зусилля героїчного покоління, яке для нас асоціюється з прізвищами Степана Бандери, Романа Шухевича, Юрія Липи і Ярослава Стецька не „пішли у пісок”17.

 _________________________________________________________

1 Сергійчук В. Крізь тюрми і кордони. // Пам`ять століть. - № 3 – 2001. – С.57.

2 Полтава Л. Профілі.: Львів. – „Логос” – 2001. – С.196.

3 Мазур В. Ми плекали віру у визволення України. – Львів: 2000. – С.89.

4 ОУН-УПА на Сумщині: Т.1. – К: Українська Видавнича Спілка ім. .Ю. Липи. – 2006. – С.27.

5Чигирин М. Дні радості. // Відродження. – 1 травня 1943 р. – С.3.

6 Визвольний шлях. Кн.10. (415) – жовтень 1982. – С. 1233.

7 Полтава Л. Профілі.: Львів. – „Логос” – 2001. – С.196.

8 Пархоменко В., Пархоменко О. Нарис історії Глинська: Глинськ-Суми-Київ. – 2002-2005. – С.364.

9 Сергійчук.В. В УПА – вся Україна.//Військо України. Ч.6. квітень 1993р. - С.74 – 84.

10 Марчук І., Тищенко О. Гурби: квітень 44-го. – Рівне: „Перспектива”. – 2002. – С.43.

11 Архів УМВС в Сумській області. Доповідні записки за 1944 рік. - Спр.3. - Арк.123 зв.

12 Там само. – Арк.204.

13 Там само. – Арк.201 зв.

14 Там само. – Арк.86 зв.

15 Кривуцький І. За полярним колом. Спогади в`язня ГУЛАГу: Львів-Полтава. – „Духовна вісь”. – 2001. – С.137-139.

16 Микулин А. Концентраційні табори в Совєцькому Союзі. – Видання ЗЧ ОУН. – 1958. – С.215.

17 Рог В. Лицар ідеї та чину. // Шлях Перемоги. – 23 квітня 2008. – С.7.

Новини

У Спаському відкрили меморіальну дошку підполковнику армії УНР Опанасу Сокольнику

23-01-2022

Вчора, в День Соборності України, у селі Спаське було відкрито меморіальну дошку земляку, підполковнику армії УНР Опанасу Івановичу Сокольнику. На...

Пам’яті історика, краєзнавця, музейника Ігоря Скворцова (02.04.1947 – 27.12.2021)

28-12-2021

На 75-му році життя відійшов у Вічність Ігор Миколайович Скворцов. Енциклопедичні знання, блискучий аналітичний розум, вроджена інтелігентність і відданість справі...

В Детройті знайшли могилу полк. Миколи Янова - уродженця Глухова, учасника бою під Крутами

15-12-2021

Про це на своїй сторінці Facebook повідомив Вахтанг Кіпіані -  історик, журналіст, Головний редактор Інтернет-видання «Історична Правда».  "Ми це зробили. Разом з...

Вітаємо Зою Шалівську

13-12-2021

Вітаємо Вас, пані Зоє, із зайнятим І місцем у конкурсі есе «Вишиванка у спадок», присвяченому 30-й річниці Незалежності України! У...

У Тернопільській області в трьох бідонах віднайдено найбільший архів ОУН

09-12-2021

Унікальні документи датовані 1948-1951 роками, особисті речі повстанців. Але найцікавіша знахідна понад 20 малюнків авторства Ніла Хасевича. Презентація знахідки відбудеться 14 грудня. Нижче...

Помер відомий краєзнавець

08-12-2021

НА 83-МУ РОЦІ ЖИТТЯ ПІШОВ З ЖИТТЯ МИХАЙЛО ЧАСНИЦЬКИЙ – ВІДОМИЙ КРАЄЗНАВЕЦЬ, ЖУРНАЛІСТ І ЗАСНОВНИК ГРОМАДСЬКОГО МУЗЕЮ В ГЛУХОВІ