Гайдамаки (поема)

Гайдамаки — історико-героїчна поема Шевченка. Вступ до "Гайдамак", датований 7 квітням 1841 року, поет написав після завершення твору. Автограф невідомий.

Розділ поеми "Галайда" вперше надруковано в альманасі "Ластівка" (СПБ, 1841). «Гайдамаки» вперше опубліковано з незначними цензурними купюрами окремим виданням 1841 року у Петербурзі. В першодруку цей твір мав присвяту рос. "Василию Ивановичу Григоровичу, на память 22-го апреля 1838 года".

В наступні роки автор далі працював над текстом. Збереглося два друковані примірники твору з власноручними виправленнями Шевченка та з відновленням окремих рядків, вилучених цензурою: перший — у книзі "Чигиринський Кобзар і Гайдамаки", другий — у "Кобзарі" 1860 (Обидва примірники — в інституті літератури імені Тараса Григоровича Шевченка НАН України). Масштабність охоплення важливих подій, велика кількість дійових осіб і драматичних картин надають твору характеру епопеї.

Основним джерелом "Гайдамаків" була усна народна творчість (пісні, перекази і легенди). Про це говорив сам поет. Він знав також історичні праці українських, російських та польських авторів про Коліївщину — народне повстання 1768 року на Правобережній Україні.

В "Приписах" ("Примітках") до поеми Шевченко посилався на "Історію Русів", "Історію Малої Росії" Д. Бантиша-Каменського, "Энциклопедичиский лексикон" А. Плюшара, "Історію Королівства Польського" Є. Бендтке. Він користувався працею М. О. Максимовича «Оповідь про Коліївщину» (в рукописі), польською мемуарною літературою.

Поет також читав художню літературу про гайдамаччину, зокрема повість М. Чайковського "Вернигора", з якої запозичив сцену вбивства Іваном Гонтою своїх дітей (факт не історичний). Очевидно, Шевченко знав твори й інших польських авторів на цю тему ("Канівський замок" С. Гощинського та інші). Окремі епізоди гайдамаччини було зображено у творах російських письменників 1-ої половини 19 століття — К. Рилєєва, О. Сомова та В. Наріжного.

В поемі "Гайдамаки" Шевченко оспівав повсталий народ, його непереможну волю в боротьбі проти соціального і національного гніту, звеличив його мужність і душевну красу.

У творі "Гайдамаки" Шевченко уперше у європейському романтизмі поставив у центрі твору не героя-одинака, а народних месників, "громаду в сіряках".

Поема була актуальною в усі часи визвольної боротьби Українського народу.

Залишається такою і сьогодні.

Композиція

Поема складається із вступу, 11-ти основних розділів, "Епілогу", прозової передмови і "Приписів". Вступ і "Епілог" є композиційним обрамленням поеми. У вступі поет декларує свій ідейний задум — оспівати гайдамаків. Тут він утверджує ідею народності літератури і право українського письменства на існування та розвиток.

Кожен розділ поеми сповнений драматичного напружененя. На відміну від багатьох тогочасних драматичних поем, у Шевченка, як і в письменників-декабристів, як і в Олександра Пушкіна, романічна лінія на другому плані. Поет докладно вмотивовує події Коліївщини як великого народно-визвольного руху. Гайдамаки виступають у поемі, вперше в світовій літературі, справжніми творцями історії. Це найповніше розкривається в розділах "Треті півні", "Червоний бенкет", "Бенкет у Лисянці", "Гонта в Умані" та інших. Шевченко майстерно зобразив картини передгроззя, наростання народного гніву. Напруженість збільшується з кожним розділом, швидка зміна подій створює відчуття руху. Події подано в широкому епічному плані.

Сюжет

У творі дві сюжетні лінії, які переплітаються між собою: розгортання та хід повстання під назвою Коліївщина та історія особистого життя Яреми.

Розвиток сюжетних ліній часто переривається ліричними відступами й пейзажами в романтичному дусі. Характери розкриваються в складних життєвих конфліктах. У Яреми почуття помсти за свої наймитські кривди посилюється звісткою про драматичну долю його нареченої — Оксани. Глибокого трагізму й художньої сили сповнений розділ про те, що Іван Гонта в ім'я присяги вбив своїх дітей.

Логічним завершенням основної сюжетної лінії є зображення гайдамацького повстання — "Епілог", в якому розповідається про поразку повстання.

"Епілог" перейнятий сумним настроєм, характерним і для народних пісень про Коліївщину.

Література