Спогади Юрія Самброса – відомого освітнього діяча 20-х років минулого століття, це відносно “свіжі” порівняння життя, в якому він виростав з тим, у якому жив.
Написані з прокомуністичних позицій, з властивою тому періоду термінологією, вони є цікавими своїм фактажем для дослідження українського побуту та історії повсякденності.
“Пригадуючи роки навчання в Сумах, дивуєшся, як насичене харчами, речами першої потреби було тоді все населення. Було, звичайно, як і належить капіталістичному людові, багато й бідняків, жебраків, значній частині трудового населення жилося справді тяжко, масове селянство на могло дозволити собі купувати, скільки треба, цукру до чаю тощо, але зате хліба, м`яса, молока, картоплі, овочів, цих елементарних селянських харчів, а також найпростішої одежі – кожен український селянин мав по потребі. Працюючи на ниві до кривавого поту, селянин ні собі, ні сусідові-спільникові, якщо такий був, ні гостеві не відмовляв у салі, хлібі, м`ясі, борщі, каші. Елементарний харч був основою виснажливої праці й основою селянського добробуту.
А по ярмарках, базарах, по крамницях – лежали купи (це не метафора, а таки справді цілі купи) кожухів, шапок, чобіт, простої одежі.
Побічні заробітки були невеликі: на поденщині, на цукрових буряках, наприклад, платили дівчатам по 40-50 копійок у день, але на ці копійки можна було тоді багато чого купити. Пуд пшеничного борошна коштував 75 коп., житнього – 50 коп., м’ясо – 8 коп. за фунт, пара гусей – 50 коп., оселедець – 3 коп., яйця – 8 коп. десяток і т. д. Патинки прості коштували 2 крб. 50 коп., чоботи прості – 3 крб., вовняний кожух – 18 крб. За 100 крб. селянин будував цілу садибу: хату, клуню й інші служби.
Звичайно, карбованці не легко давалися, було тяжко селянинові й маневрувати серед численних форм і засобів економічного визиску від дрібних і великих капіталістичних експлуататорів. Адже тоді був капіталістичний лад. Проте селянське натуральне господарство насичувало всю країну зайвими харчовими продуктами й речами простого побуту. Коли мимоволі порівняти до цього постійний голод, недоїдання й брак одежі за всі передвоєнні роки існування радянського ладу (з 1917 по 1941 рік), – то мимоволі сум бере…”
Джерело: Самброс Ю. Щаблі. Мій шлях до комунізму. – [Б. м.]: Сучасність, 1988. – С. 23.
